Рішення

від 19.04.2016 по справі 910/3905/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2016Справа №910/3905/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Трінак Польска (Польща)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Штрайф Баулогістик Україна

про розірвання договору, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Залізняк О.М. (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю Трінак Польска (Польща) (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про розірвання Договору про зворотню процентну фінансову позику №01/10 від 03.10.2006р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю Штрайф Баулогістик Україна (надалі також - відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протягом останніх двох років не здійснено жодних проплат позики та процентів. Окрім того, відповідно до підпункту 5.3.6. пункту 5.3. Додаткової угоди - змін №6 від 10.10.2015р. до Договору, суттєве погіршення фінансового стану позичальника є підставою дострокового розірвання Договору, а пп. 5.3.8. пункту 5.3. Додаткової угоди - змін №6 підставою дострокового розірвання Договору є також зміна курсу євро до гривні більш ніж на 10% порівняно з курсом євро до гривні. Згідно наданих відповідачем на вимогу позивача копій звітних фінансових документів за 2013, 2014, 2015 роки, фінансовий стан відповідача погіршився, а курс євро до гривні змінився більш ніж на 10% порівняно з курсом євро до гривні. Таким чином, є всі підстави для розірвання Договору в судовому порядку, оскільки добровільно сторони згоди про це не дійшли.

Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі посилаючись при цьому на те, що Змінами №4 від 20.12.2013р. до Договору сторонами було від терміновано строк погашення позики терміном до 31.12.2016р. Окрім того, за загальним правилом розірвання договору припиняє його на майбутнє, але не скасовує сам факт укладення та дії договору включно до моменту його розірвання, а також залишає окремі його умови щодо зобов'язань сторін, спеціально передбачених для застосування на випадок порушення зобов'язань і після розірвання договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі суддею Морозовим С.М., присвоєно справі №910/3905/16 та призначено справу до розгляду на 05.04.2016р.

В судовому засіданні 05.04.2016р. в справі було оголошено відкладення до 12.04.2016р.

В судовому засіданні 12.04.2016р. в справі було оголошено відкладення до 19.04.2016р.

В матеріалах справи міститься клопотання відповідача про можливість розгляду справи за відсутності його повноважного представника.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матерілах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 19 квітня 2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03 жовтня 2006 року між позивачем (позикодавець за Договором) та відповідачем (позичальник за Договором) було укладено Договір про зворотню процентну фінансову позику №01/10 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач на дає відповідачу позику в сумі 150 000,00 євро.

Відповідач зобов'язується призначити позику на покриття витрат, пов'язаних із розвитком господарської діяльності товариства. (п. 1.2. Договору).

Згідно п. 2.1. Договору визначаються проценти за користування позикою в сумі 9,5% річних.

Позивач зобов'язується перерахувати на банківський рахунок відповідача повну суму позики до 30.06.2006р. (п. 2.2. Договору).

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що відповідач бере на себе зобов'язання повернути суму позики разом з відсотками у строк до 31.12.2010р.

Цей Договір набирає юридичної сили з моменту його державної реєстрації в Національному банку України. (п. 7.1. Договору).

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії реєстраційного свідоцтва №6033 від 25.10.2006р., Договір було зареєстровано Головним управлінням Національного банку по м. Києву та Київській області.

Змінами №1 від 22.12.2008р. до Договору сторони п. 2.1. Договору виклали в наступній редакції: Визначаються проценти за користування позикою в розмірі 6,8% річних. .

Змінами №2 від 24.12.2010р. до Договору п. 3.1. було викладено на ступним чином: Відповідач бере на себе зобов'язання повернути повну суму позики разом із відсотками у строк до 31.12.2012р. .

Відповідно до змін №3 від 28.03.2012р. до Договору сторонами внесені зміни в п. 2.1 Договору, а саме: Відсотки за користування отриманої позики визначаються в розмірі 3,9% річних. .

Змінами №3 від 28.03.2012р. до Договору п. 3.1. було викладено на ступним чином: Відповідач бере на себе зобов'язання повернути повну суму позики разом із відсотками у строк до 31.12.2013р. .

Відповідно до змін №4 від 20.12.2013р. до Договору сторонами внесені зміни в п. 3.1 Договору, а саме: Відповідач бере на себе зобов'язання повернути суму позики разом з відсотками у строк до 31.12.2016р. .

Між сторонами спору укладена Додаткова угода №6 від 10.10.2015р. до Договору (надалі - Додаткова угода).

Пунктом 5.3. Додаткової угоди сторонами визначені підстави розірвання Договору, якими, зокрема, є:

- суттєве погіршення фінансового стану відповідача, а саме: збиткова діяльність та/або від'ємне значення чи значне скорочення чистих активів та/або суттєве зростання кредиторської або дебіторської заборгованості (п. 5.3.6. Додаткової угоди);

- при зміні курсу євро до гривні більш ніж на 10 відсотків порівняно з курсом євро до гривні, встановленого НБУ на момент укладення цього Договору/останніх змін до Договору(п. 5.3.8. Додаткової угоди).

Відповідно до п. 5.4. Додаткової угоди, у будь-який момент після настання випадку або випадків, визначених у п. 5.3. Договору позивач вправі шляхом письмового повідомлення на адресу відповідача вимагати негайного повернення позики та сплати процентів (відсотків) за весь час фактичного користування позикою за цим Договором. 06.01.2016р. позивач звернувся до відповідача з пропозицією №03-01/2016 від 04.01.2016р. про розірвання Договору, оскільки відповідно до фінансових документів відповідача його фінансовий стан погіршився, окрім того, змінився курс євро до гривні. Позивач в зазначеній пропозиції просив розірвати Договір шляхом укладення Угоди про розірвання Договору та повернути позику і сплатити проценти за користування позикою.

У зв'язку з неотриманням відповіді від відповідача, а також неповерненням коштів, позивач був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу .

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи з умов Договору, даний правочин за своєю правовою природою є договором позики, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

Приписом ст. 1046 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Спір між сторонами даного спору виник у зв'язку із допущенням з боку відповідача істотного порушення умов укладеного між сторонами спору Договору, яке полягає у невиконанні останнім грошового зобов'язання за вказаним Договором у вигляді неповернення позивачу суми наданої фінансової позики та процентів за її користування в сумі 93 084,57 євро, з яких 50 000,00 євро - сума позики та 43 084,57 євро - несплачені проценти, що водночас підтверджується актом звірки взаєморозрахунків в період з 01.01.2014р. по 31.12.2015р., який підписаний сторонами та скріплений відбитками їх печаток (засвідчена копія вказаного акту наявна в матеріалах справи).

Також позивач вказує про наявність підстав для розірвання Договору, передбачених п. 5.3. Додаткової угоди, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями звітних фінансових документів відповідача а також аудиторським висновком від 19.01.2016р.

Положеннями ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, відповідно до п. 3.1. Договору, з урахуванням Змін №4 від 20.12.2013р. до Договору, обов'язок відповідача повернути повну суму позики разом із відсотками сторонами погоджено до 31.12.2016р.

Таким чином, строк повернення повної суми позики та відсотків по ній у відповідача не настав, що повністю спростовує твердження відповідача, щодо того, що відповідачем не повернуто суму позики у строк передбачений Договором.

Загальні норми, якими регулюються відносини суб'єктів господарювання щодо розірвання договорів визначені главою 53 Цивільного кодексу України. Якщо сторони не можуть дійти згоди щодо розірвання договору, вони мають право передати спір на вирішення суду. Під час розірвання або зміни Договору у такий спосіб, потрібно обов'язково дотримуватися вимог передбачених у статтях 651, 652 ЦК України, статті 188 ГК України.

Частинами 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 652 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Як зазначалось вище, сторонам в п. 5.3. Додаткової угоди визначено підстави розірвання Договору, серед яких, зокрема, є:

- суттєве погіршення фінансового стану відповідача, а саме: збиткова діяльність та/або від'ємне значення чи значне скорочення чистих активів та/або суттєве зростання кредиторської або дебіторської заборгованості (п. 5.3.6. Додаткової угоди);

- при зміні курсу євро до гривні більш ніж на 10 відсотків порівняно з курсом євро до гривні, встановленого НБУ на момент укладення цього Договору/останніх змін до Договору(п. 5.3.8. Додаткової угоди).

Як слідує із змісту норм статей 651 та 652 Цивільного кодексу України за відсутності згоди (домовленості) сторін про розірвання договору він може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду лише за наявності підстав, передбачених договором або законом.

Однак, дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивачем добровільно надано відповідачу строк на повернення позики та процентів по ній в термін до 30.12.2016р., тобто фактично кінцевий строк виконання відповідачем свого зобов'язання по Договору не настав. Таким чином, суттєве погіршення фінансового стану відповідача не може змінити погоджену сторонами норму щодо строку повернення позики та процентів по ній.

Щодо зміни курсової різниці між євро та гривнею, то суд зазначає, що укладаючи Договір в іноземній валюті, сторони попередньо погодились з тим, що існує різниця між курсами валют Договору та платежів в перекладі на валюту Договору, окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 42 та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, підприємництвом визнається самостійна, ініціативна та на власний ризик господарська діяльність.

Отже, з урахуванням встановленого, позивачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують наявність підстав для задоволення заявлених ним позовних вимог.

Господарський суд також не вбачає одночасної наявності чотирьох умов, передбачених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, для розірвання Договору, на яку посилається позивач у своїй позовній заяві.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/3905/16 позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судовий збір в розмірі 1 378,00 грн., у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.04.2016р.

Суддя С.М. Морозов