Рішення

від 28.04.2016 по справі 910/3417/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2016Справа №910/3417/16

За позовом комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Українського державного науково-дослідного та проектного інституту

"УкрНДІпроектреставрація"

третя особа Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської

міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 73 121,53 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники

Від позивача - Богданевич Ю.В. (дов. №155/1/03-64 від 06.012016)

Від відповідача Вакулік А.А.(дов. від 07.12.2015)

Від третьої особи не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Українського державного науково-дослідного та проектного інституту "УкрНДІпроектреставрація"про стягнення 73 121,53 грн. у зв'язку з неналежним виконанням умов договору від 01.12.2012 року № 06/2-П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.03.2016 порушено провадження у справі № 910/3417/16 та призначено до розгляду на 23.03.2016.

В судове засідання призначене на 23.03.2016 прибув представник позивача та надав пояснення по справі.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання 23.03.2016 не прибули, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розгляд справи відкладено на 12.04.2016.

В судове засідання призначене на 12.04.2016 прибули представники позивача, відповідача, третьої особи та надали пояснення по справі.

Розгляд справи було відкладено на 26.04.2016.

26.04.2016 в судовому засіданні оголошено перерву на 28.04.2016 для подання додаткових доказів по справі.

24.03.2015 судове засідання прибули представники позивача, відповідача, дали додаткові пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Представник третьої особи в судове засідання 26.04.2016 не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.12.2012 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (нині-Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА)) - (позичкодавцем), Українським державним науково - дослідним та проектним інститутом УкрНДІпроектреставрація (позичальником), та КП "Київжитлоспецексплуатація" (підприємством) на підставі рішення Київської міської ради від 01.11.2012 №350/8584 було укладено договір № 06/2-П про передачу майна територіальної громади міста Києва у позичку (користування).

Відповідно до договору № 06/2-П передається у позичку Українському державному науково - дослідному та проектному інституту УкрНДІпроектреставрація (надалі - відповідач) нерухоме майно (нежитлове приміщення) загальною площею 1287,50 кв.м, в т.ч. 1 поверх - 443,30 кв.м, 2 поверх - 434,60 кв.м, цоколь 409,60 кв.м в будинку № 9 літер А на вул. П. Лумумби.

Згідно з п. 2.4 договору № 06/2-П об'єкт позички належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва і знаходиться на балансі КП "Київжитлоспецексплуатація" (надалі - позивач).

Відповідно до п. 9.1 договору № 06/2-П строк дії договору встановлено з 01.12.2012 по 30.11.2015.

Згідно з п.п. 3.1, 3.3, 3.6 договору за користування об'єктом позички Позичальник компенсує КП "Київжитлоспецексплуатація" витрати підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт позички та витрати підприємства, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати компенсацій витрат підприємства є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта позички.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що:

- витрати підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт позички, які за жовтень 2012 складають 7400,52 грн.

- витрати підприємства які за жовтень 2012 складають 3587,01 грн. Відповідно до п. 3.3 додатково до компенсації витрат підприємства нараховується ПДВ.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до акту приймання-передачі від 27.02.2015 відповідач здав нежилі приміщення загальною площею 1287,50 кв.м що розташовані в будинку №9, літера А на вул. Патріса Лумумби.

Відповідно до п.п. 3.5, 4.2 вказаного договору відповідач зобов'язаний незалежно від наслідків господарської діяльності компенсувати позивачу витрати підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт позички та витрати підприємства своєчасно (щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця) і в повному обсязі.

Однак, як наголосив позивач, відповідач систематично порушував умови договору, зобов'язання в частині здійснення платежів з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою на якій розташований об'єкт позички виконував неналежним чином, не сплатив їх вчасно і в повному обсязі.

Відповідач заперечував проти позову та зазначив, що він не тільки дотримувався строків оплати за Договором, але протягом основного часу дії договору, сплачував платежі з випередженням строків.

В період з вересня по листопад 2014 року відповідачем було допущено порушення строків оплати. Однак, відповідач погасив зазначені суми боргу трьома окремими платежами, а саме: 03.04.2015 у сумі 13185,03грн, 20.04.2015 у сумі 13185,03грн та 18.05.2015 на суму 13185,03грн.

Таким чином, якщо підсумувати, спірними є лише:

Частина Оплати за серпень 2014 року у сумі 1704,93грн.;

Оплата за грудень 2014 року у розмірі 13185,03грн.;

Оплата за січень 2015 року у розмірі 13185,03грн.;

Оплата за лютий 2015 року у розмірі 13185,03грн.

І це не враховуючи суми переплати здійсненої Відповідачем на користь позивача по сплаті ПДВ нарахованого на земельний податок у сумі 34021,86грн.

Фактична різниця за розрахунками складає 7 776,47 грн. (сім тисяч сімсот сімдесят шість гривень 46 коп., що і підтверджується зазначеною довідкою.

Таким чином, відповідач зазначив, що не заперечує проти наявної заборгованості перед позивачем у сумі 7 776(сім тисяч сімсот сімдесят шість) гривень 46коп.

Однак суд не погоджується з такими твердженнями відповідача та зазначає наступне:

Відповідно до довідки розрахунку заборгованості, що є в матеріалах справи, відповідач станом на 01.10.2014 мав заборгованість з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою на якій розташований об'єкт оренди у сумі 71 044,96 грн. за період з 01.02.2014 по 30.09.2014.

Відповідно до платіжних доручень, зазначену заборгованість, відповідач сплатив платежами:

- від 30.12.2014 у сумі 53283,72 грн.

- від 03.04.2015 у сумі 8 880,62 грн.

- від 18.05.2015 у сумі 8 880,62 грн.

Позивачем зазначені кошти були спрямовані на погашення 71 044,96 грн. заборгованості що виникла у період з 01.02.2014 по 30.09.2014 (розширена довідка заборгованості в матеріалах справи).

З огляду на викладене спірною залишається заборгованість у сумі 43 768,77 грн. за період з 01.10.2014 по 26.02.2015 .

Відповідно до листа від 25.02.2016 №45-10 відповідач визнає заборгованість перед позивачем у сумі 41 798,33 грн. та навіть даним листом надіслав позивачу акт звірки розрахунків на зазначену суму.

Різницю між сумами позивача( 43 768,77 грн. ) та відповідача(41 798,33 грн.) становить сума 1970,44 грн. Що пояснюється наступним:

Форма платіжного доручення та Інструкція з його заповнення затверджені постановою Правління НБУ від 21.01.2004 №22 (надалі - Інструкція).

Відповідно до п. 3.8. Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отже, доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.

У графі "призначення платежу" в платіжних дорученнях наданих відповідачем зазначено "компенсація витрат підприємства згідно договору".

У зв'язку з чим, відповідач повинен був чітко зазначати які суми він спрямовує на погашення компенсації витрат підприємства, а які на компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою.

Проте, відповідач неналежно заповнював графу призначення платежу у платіжних дорученнях, тому у відповідача виникла переплата у сумі 1970,44 грн. з компенсації витрат підприємства.

Оскільки відповідач не звертався до позивача з листом щодо зарахування зазначеної переплати в погашення боргу з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, у позивача відсутні були підстави для спрямування сплачених відповідачем грошових коштів у сумі 1970,44 грн. в рахунок погашення заборгованості за користування земельною ділянкою.

Що стосується заперечень відповідача стосовно невірного нарахування позивачем ПДВ на земельний податок, то суд зазначає, що відповідно до умов договору позички 06/2-П (п 3.3) позивач додатково до компенсації витрат підприємства нараховує ПДВ, у розмірах та порядку визначених законодавством України. Відповідно ст. 193 Податкового кодексу України ставка ПДВ складає 20%. Згідно ст.ст 14,185, 186, 188 ПК України у разі якщо позичальник відшкодовує земельний податок позичкодавцю згідно з умовами договору, то таке відшкодування вважається частиною оплати вартості послуг позички, є складовою частиною операції з постачання послуг і, відповідно є об'єктом оподаткування ПДВ.

Отже, суд зазначає, що внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (пункти 1, 2 ст. 237 ЦК України).

Частиною 5 ст.65 ГК України визначено, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Згідно ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Статтею 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 833 ЦК України користувач несе звичайні витрати щодо підтримання належного стану речі, переданої йому в користування.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Отже, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 43 768,77 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем за первісним позовом не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 43 768,77 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2126,05 грн. та інфляційні збитки в розмірі 27 226,71 грн.

Згідно із ст. 599 Цивільного Кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань. Вищенаведене відповідає судовій практиці Верховного суду України (зокрема постанова від 10.06.2003 по справі № 3/350).

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Судом встановлено, що згідно розрахунку позивача 3% річних становлять 2126,05 грн., а інфляційні збитки - 27 226,71 грн. Суд визнав даний розрахунок обґрунтованим.

У зв'язку з наведеним підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних збитків в сумі 27 226,71 грн. та 3% річних в сумі 2126,05 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення в повному обсязі позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Українського державного науково-дослідного та проектного інституту "УкрНДІпроектреставрація" (04070, м. Київ, Контрактова площа, буд. 4, код ЄДРПОУ 35018048) на користь комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А, код ЄДРПОУ 03366500) основний борг в сумі 43 768(сорок три тисячі сімсот шістдесят вісім) грн. 77 коп., 3% річних в сумі 2126(дві тисячі сто двадцять шість) грн. 05 коп., інфляційні збитки в сумі 27 226(двадцять сім тисяч двісті двадцять шість) грн. 71 грн. та судовий збір в розмірі 1378(одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 29.04.2016