Постанова

від 14.06.2016 по справі 910/3417/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" червня 2016 р. cправа№ 910/3417/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Богданевич Ю.В.

відповідача - Вакулік А.А.

третьої особи - Богданевич Ю.В.

розглянувши апеляційну скаргу Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація»

на рішення Господарського суду м. Києва від 28.04.2016 р.

у справі № 910/3417/16 (суддя - Головатюк Л.Д.)

за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»

до Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація»

третя особа Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про стягнення 73 121,53 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі - позивач) звернулось з позовом до Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача заборгованості за користування земельною ділянкою у сумі 43 768,77 грн, 3% річних у сумі 2 126,05 грн та інфляційні втрати у сумі 27 226,71 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.04.2016 р. у справі № 910/3417/16 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 28.04.2016 р., Український державний науково-дослідний та проектний інститут «УкрНДІпроектреставрація» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач не заперечує проти наявності у нього заборгованості перед позивачем за користування земельною ділянкою, однак не погоджується із сумою заборгованості, нарахованої позивачем, зокрема, позивачем було невірно нараховано ПДВ на земельний податок.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2016 р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 14.06.2016 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.12.2012 р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради, правонаступником якого є Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (далі - позичкодавець), Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом «УкрНДІпроектреставрація» (далі - позичальник), та КП «Київжитлоспецексплуатація» на підставі рішення Київської міської ради від 01.11.2012 р. № 350/8584 було укладено договір № 06/2-П про передачу майна територіальної громади міста Києва у позичку (користування).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору позичкодавець на підставі рішень Київської міської ради від 22.09.2011 р. № 34/6250 «Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва» та від 01.11.2012 р. № 300/8584 передає, а позичальник приймає в позичку нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: вул. П. Лумумби, 9, літ. А для розміщення науково-дослідної установи.

Згідно з п. 2.1 договору об'єктом оренди є нежилий будинок загальною площею 1 287,50 кв.м.

Як передбачено п. 2.4 договору, об'єкт позички належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва і знаходиться на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація».

Відповідно до п. 3.1 договору за користування об'єктом позички, згідно з Методикою розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженою рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 р. № 34/6250, компенсує підприємству: витрати підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт позички, які за жовтень 2012 року складають: 7 400,52 грн на місяць; витрати підприємства, які за жовтень 2012 року складають: 3 587,01 грн на місяць.

Згідно з п. 3.3 договору додатково до компенсації витрат підприємства нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується позичальником разом з компенсацією витрат підприємства.

Компенсація витрат підприємства сплачуються позичальником незалежно від наслідків господарської діяльності позичальника щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця (п. 3.5 договору).

Пунктом 3.6 договору сторони погодили, що вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі не входить до складу компенсації витрат підприємства і сплачується позичальником окремо на підставі договорів, укладених позичальником з підприємством або організаціями, що надають такі послуги.

Цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 01.12.2012 р. по 30.11.2015 р. (п. 9.1 договору).

На виконання умов укладеного договору позичкодавець передав, а позичальник прийняв у користування приміщення, що перебуває на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», загальною площею 1 287 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. П. Лумумби, 9-А, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 27.02.2015 р.

Однак відповідач, на думку позивача, понесені ним витрати за користування земельною діляною не компенсував, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 43 768,77 грн.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу (ст. 625 ЦК України).

Встановлено, що станом на 01.10.2014 р. заборгованість відповідача перед позивачем з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, на якій розташований об'єкт оренди за період з 01.02.2014 р. по 30.09.2014 р. складала 71 044,96 грн, а заборгованість за період з 01.10.2014 по 26.02.2015 р. складає 43 768,77 грн, що підтверджується довідкою розрахунку заборгованості.

Вказану заборгованість відповідач сплатив на загальну суму 71 044,96 грн, а саме: 30.12.2014 р. відповідачем було сплачено 53 283,72 грн, 03.04.2015 р. - 8 880,62 грн, 18.05.2015 р. - 8 880,62 грн.

Позивачем зазначені кошти у сумі 71 044,96 грн були спрямовані на погашення заборгованості, що виникла за період з 01.02.2014 р. по 30.09.2014 р.

З огляду на викладене спірною залишається заборгованість у сумі 43 768,77 грн за період з 01.10.2014 р. по 26.02.2015 р.

Відповідно до листа від 25.02.2016 р. № 45-10 відповідач визнає заборгованість перед позивачем на загальну суму 41 798,33 грн.

Таким чином різниця між сумою, заявленою позивачем (43 768,77 грн) та визнаною відповідачем (41 798,33 грн), становить сума 1 970,44 грн.

Форма платіжного доручення та Інструкція з його заповнення затверджені постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22.

Згідно з п. 3.8 вказаної Інструкції реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Таким чином, доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.

У графі «призначення платежу» в платіжних дорученнях, наданих відповідачем, зазначено «компенсація витрат підприємства згідно договору».

Отже, відповідач повинен був чітко вказувати які суми він спрямовує на погашення компенсації витрат підприємства, а які на компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою.

Проте, відповідач неналежно заповнював графу призначення платежу у платіжних дорученнях, тому у відповідача виникла переплата у сумі 1 970,44 грн з компенсації витрат підприємства.

Враховуючи те, що відповідач не звертався до позивача з листом щодо зарахування зазначеної переплати в погашення боргу з компенсації витрат підприємства за користування земельною ділянкою, у позивача були відсутні правові підстави для спрямування сплачених відповідачем грошових коштів у сумі 1 970,44 грн в рахунок погашення заборгованості за користування земельною ділянкою.

Стосовно доводів скаржника про те, що позивачем було невірно нараховано ПДВ на земельний податок, колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 3.3 договору позички додатково до компенсації витрат підприємства нараховується ПДВ у розмірах та порядку, визначених законодавством України.

Згідно зі ст. 193 Податкового кодексу України ставка ПДВ складає 20%.

Зі змісту ст. ст. 185, 186, 188 Податкового кодексу України вбачається, що у разі, якщо позичальник відшкодовує земельний податок позичкодавцю згідно з умовами договору, то таке відшкодування вважається частиною оплати вартості послуг позички, є складовою частиною операції з постачання послуг і, відповідно є об'єктом оподаткування ПДВ.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 43 768,77 грн належним чином доведений, документально підтверджений, а відтак позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 43 768,77 грн основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 01.10.2014 р. по 26.02.2015 р. позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 2 126,05 грн та інфляційні втрати у сумі 27 226,71 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Крім того, оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 10.06.2003 р. у справі № 3/350.

Як передбачено п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду, відповідно до якого вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2 126,05 грн та інфляційні втрати у сумі 27 226,71 грн за період з 01.10.2014 р. по 26.02.2015 р. є обґрунтованими, арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 28.04.2016 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 28.04.2016 р. у справі № 910/3417/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/3417/16 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко