Ухвала

від 10.04.2007 по справі 32/250-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

32/250-А

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 10.04.07 р.          № 32/250-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Шипка  В.В.

 суддів:            Алданової  С.О.

          Борисенко  І.В.

 при секретарі:          Дубінкіній Ю.А.

 За участю представників:

 від позивача -: Аркатова В.В. – (дов. № б/н від 15.02.2007р.)

        відповідача:                            Дума Ю.М. – (дов. № 3 від 09.01.2007р.)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Дарницькому р-ні м.Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 25.07.2006

 у справі № 32/250-А  (Хрипун О.О.)

 за позовом           Товариство з обмеженою відповідальністю "Будіндустрія ХХІ століття"

 до           Державна податкова інспекція у Дарницькому р-ні м.Києва

 про          визнання частково нечинним податкового повідомлення-рішення та визнання дій протиправними

 Ухвала приймається 10.04.2007р. у зв'язку з оголошення в судовому засіданні 03.04.2007р. перерви відповідно до ст. 150 КАС України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Будіндустрія ХХІ століття”звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання нечииним податкового повідомлення – рішення та визнання дій протиправними.

Постановою Господарського суду міста Києва від 25.07.2006р. у справі № 32/250-А позов задоволено повністю; визнано нечинним податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва від 13.03.2006р. № 0000341705/0; визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва в частині виключення зі складу податкового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю “Будіндустрія ХХІ століття” суми ПДВ у розмірі 259825,71 грн.; визнано протиправними дії Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва в частині зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю “Будіндустрія ХХІ століття” від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток в розмірі 17922,9 тис. грн.; стягнуто з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Будіндустрія ХХІ століття” 3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданою постановою, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, просив скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 25.07.2006р. та прийняту нову, якою в позові відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав та  просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти апеляційної скарги відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2006 р. у справі № 32/250-А було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.17.2006р. у справі № 32/250-А було закінчено підготовку справи та призначено до апеляційного розгляду.

21.11.2006 р. ухвалою Київського апеляційного господарського суду було зупинено апеляційне провадження у справі № 32/250-А до закінчення проведення Кримським науково-дослідним інститутом судових експертиз призначеної економічної експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2007р. у справі № 32/250-А поновлено апеляційне провадження у справі та призначено розгляд на 03.04.2007р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі  м. Києва проведена планова документальна перевірка позивача за період з 06.10.2004 по 01.01.2006, про що складено акт від 13.03.2006 №369-23/1-33147828.

За результатами перевірки податковий кредит позивача з ПДВ зменшено на 259825,71 грн., відємне значення обєкта оподаткування з податку на прибуток – на 17922,9 тис. грн., а також донараховано 1298,39 грн. податку з доходів фізичних осіб.

Колегія суддів не погоджується з висновками акту перевірки, виходячи з наступного.

Актом перевірки встановлено та не заперечується сторонами, в рамках інвестиційного договору №2004/08 від 12.11.2004 позивач виступає інвестором будівництва житлового будинку в м. Севастополі в мікрорайоні “Омега-2”. Замовником є Управління капітального будівництва Севастопольської міської державної адміністрації. Кошти, сплачені підряднику – ЗАТ “Агробудмеханізація” у звязку з цим будівництвом включені позивачем до складу валових витрат підприємства.

Відповідач вважає, що до введення будинку в експлуатацію понесені позивачем витрати не відносяться до складу валових витрат на підставі п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Цією нормою Закону передбачено, що витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону, не підлягають включенню до валових витрат.

Як слідує з п.п.8.2.1 п. 8.2 ст. 8 вищевказаного Закону під терміном “основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Колегія суддів вважає, що об'єкти незавершеного будівництва, балансова вартість яких складається із нарахованих витрат на придбання (створення таких об'єктів), до введення їх в дію (прийняття в експлуатацію) не використовуються у господарській діяльності платника податку. А тому обєкти незавершеного будівництва до введення їх в дію не вважаються основними фондами відповідно до п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Отже, при здійсненні вищезазначених господарських операцій валові витрати у позивача виникають у загальному порядку при сплаті послуг субпідрядним організаціям та придбанні будівельних матеріалів.

Аналогічна позиція викладена і у п. 1 затвердженого Наказом ДПА України від 15.02.2002 №74 “Податкового розяснення щодо застосування підпунктів 4.1.1 пункту 4.1 ст. 4, підпунктів 5.2.1, 5.2.14 пункту 5.2 ст. 5 та підпункту 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” при здійсненні платниками податку на прибуток операцій з об'єктами незавершеного будівництва”. А за правилами, встановленими п.п. “д” п.п.4.4.2 п.4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення.

Крім цього, п.п. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачається, що не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу валових витрат звітного періоду витрати платника податку на придбання основних фондів або нематеріальних активів з метою їх подальшого продажу іншим особам чи їх використання як комплектуючих (складових частин) інших основних фондів, призначених для подальшого продажу іншим особам.

Тому здійснені позивачем на користь підрядника витрати у звязку з будівництвом житлового будинку, призначеного для подальшого продажу іншим особам, правомірно включені до складу валових витрат підприємства.

З твердженням відповідача про завищення валових витрат по епізоду, повязаному із сплатою коштів Управлінню капітального будівництва Севастопольської міської державної адміністрації колегія суддів не погоджується, враховуючи наступне.

Матеріалами справи встановлено, що 16.08.2004 між Севастопольською міською державною адміністрацією та Спільним Українсько-Російським підприємством “Будіндустрія ЛТД” укладено Угоду про співпрацю № 7СК/4, за якою сторони зобов'язувались спільно діяти для проектування та будівництва житлового будинку, виконаного по проекту № 0339138 “Житловий будинок з вбудованими приміщеннями в мікрорайоні “Омега - 2А”, корпус 2”.

20.08.2004 СП “Будіндустрія ЛТД” отримало лист № 67/812 від Управління капітального будівництва Севастопольської міської державної адміністрації, згідно якого сума бюджетних витрат за вищевказаним договором склала 834 667,06 грн.

06.10.2004 у відповідності до Додаткової угоди № 1 до Угоди про співпрацю № 7 СК/4 від 16.08.2004 позивач прийняв на себе всі права та обов'язки за Угодою про співпрацю № 7 СК/4 від 16.08.2004, а 22.10.2004 згідно акта прийому-передачі технічної документації по проекту “Житловий будинок з вбудованими приміщеннями в мікрорайоні “Омега - 2А”, корпус 2” Управління капітального будівництва Севастопольської міської державної адміністрації передало позивачу всю технічну документацію.

Згідно банківських виписок від 08.10.2004 та від 16.11.2004 позивач повністю перерахував належну за Угодою про співпрацю № 7 СК/4 від 16.08.2004 суму коштів в розмірі 834667,06 грн., як компенсацію бюджетних витрат по проекту.

Як передбачено п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На час здійснення перевірки позивач мав документи на підтвердження витрат, понесених на виконання Угоди про співпрацю №7СК/4 від 16.08.2004. Копії цих документів – угоди, акта прийому-передачі технічної документації, платіжних доручень за своїми формою та змістом відповідають вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” щодо первинних облікових  документів (ст. 9), а тому колегією суддів визнаються  належним доказом валових витрат позивача.

Колегія суддів не погоджується з висновком відповідача щодо завищення позивачем валових витрат по взаємовідносинах з приватним підприємцем Гандзюком С.А. враховуючи наступне.

04.01.2005 позивач уклав з фізичною особою-підприємцем Гандзюком С.А. договір про надання інформаційних (консультаційних) послуг № 2. Згідно даного Договору підприємець взяв на себе зобов'язання консультувати підприємство з питань організації будівельної діяльності без надання бухгалтерських послуг.

31.01.2005 між сторонами договору підписаний акт прийому-передачі виконаних послуг, у відповідності до якого вартість наданих підприємцем послуг становить 44531 грн.

Розрахунки за надані послуги проведені позивачем в повному обсязі, що відповідачем не заперечується.

Суми коштів, сплачені Гандзюку С.А., розцінені перевіркою як фінансування особистих потреб фізичних осіб (яке за правилами п.п.5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” не включається до складу валових витрат підприємства), оскільки Гандзюк С.А. є головним бухгалтером  ТОВ “Будіндустрія ХХІ століття”.

Оскільки, у цих правовідносинах зазначена особа виступала як приватний підприємець – окремий субєкт господарювання, і надання передбачених договором від 31.01.2005 №2 послуг не було повязано із виконанням Гандзюком С.А. його службових обовязків як бухгалтера підприємства. Це підтверджуються і тим, що згідно посадової інструкції головного бухгалтера ТОВ “Будіндустрія ХХІ століття”  надання передбачених договором від 04.01.2005 №2 послуг до кола посадових обовязків головного бухгалтера не належить, а тому колегія суддів  погоджується з позивачем, що підстав виключати зі складу валових витрат вартість послуг, наданих приватним підприємцем Гандзюком С.А., у відповідача не було.

Також за результатами перевірки позивачу зменшені валові витрати по господарським операціям з ТОВ “Самшит плюс” та ТОВ “Проектмонтаж плюс”.

В цій частині позиція відповідача мотивована тим, що вказані підприємства мають ознаки “фіктивності”.

Зокрема, як зазначає відповідач, ТОВ “Самшит плюс” перереєстроване на фізичну особу, непричетну до діяльності підприємства, у звязку з чим за матеріалами УПМ ДПА у м. Севастополі  прокуратурою Ленінського району м. Севастополя порушено кримінальну справу за ст. 205 КК України.

Стосовно ТОВ “Проектмонтаж плюс” відповідач відзначає, що це підприємство за юридичною адресою не знаходиться, і на даний здійснюється розшук його посадових осіб.

Крім цього, за даними зустрічної перевірки генерального підрядника ЗАТ “Агробудмеханізація” участь у будівництві обєкта  ТОВ “Самшит плюс” та ТОВ “Проектмонтаж плюс” не підтверджена.

Матеріалами справи встановлено, що 01.02.2005 між позивачем та ТОВ “Самшит-плюс” укладено договір на виконання будівельно-монтажних робіт по будівництву житлового будинку в мікрорайоні “Омега - 2А”: корпус 2 в м. Севастополі № 1/02. Відповідно до даного договору ТОВ “Самшит-плюс” зобов'язалось виконати підготовчі та будівельно-монтажні роботи. Вартість виконаних робіт та наданих послуг сплачена позивачем шляхом перерахування коштів на рахунок ТОВ “Самшит-плюс”. 16.05.2005 сторонами договору підписаний акт виконаних робіт.

Також 23.02.2005 з ТОВ “Самшит-плюс” позивачем укладені 3 контракти стосовно проекту житлового будинку з вбудованими приміщеннями в мікрорайоні “Омега - 2 А”, корпус 2, м. Севастополь: контракт №28 на виконання робочої документації частини опалення, вентиляції та газопостачання; контракт №29 на виконання робочої документації частин водопроводу та каналізації та контракт №30 на виконання робочої документації електротехнічної частини, диспетчеризації ліфтів та пожежно-охоронної сигналізації.

Відповідно до договорів № 38 від 23.08.2005, № 38/1 від 23.08.2005 та №39 від 01.12.2005, укладених позивачем з ТОВ “Проектмонтажбуд Плюс” позивач здійснив повний розрахунок, а за договором № 39 від 01.12.2005 - передплату за виконання ТОВ “Проектмонтажбуд Плюс” передбачених договорами  робіт.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові  витрати  виробництва та обігу визначаються як сума будь-яких витрат  платника  податку  у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах,  здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються  суми будь-яких   витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням  виробництва,  продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Як передбачено п. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Позивач на підтвердження здійснених  витрат по господарським операціям з ТОВ “Самшит плюс” та ТОВ “Проектмонтаж плюс” надав до справи копії договорів, актів виконаних робіт, платіжних доручень, податкових накладних. Ці документи були в наявності і при здійсненні відповідачем перевірки.

Відповідачем не надано добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених господарських операцій з ТОВ “Проектмонтажбуд Плюс” та ТОВ “Самшит плюс”. Висновки відповідача носять характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Зі змісту п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” витікає, що лише у разі повної відсутності первинних документів платник податку позбавлений права на включення витрат до складу валових витрат виробництва та обігу.

Як встановлено судом позивач має усі необхідні документи на підтвердження факту здійснених ним витрат.

А тому, посилання відповідача на порушення позивачем п.п. п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” колегією суддів не приймаються.

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 цього Закону Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Таким чином, всі суми ПДВ, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів або послуг, вартість яких відноситься до складу валових витрат, відносяться до податкового кредиту.

Оскільки суд дійшов до висновку про правомірність формування позивачем валових витрат у періоді, який перевірявся, ПДВ, сплачений у складі їх вартості, віднесений до податкового кредиту правомірно, то висновки відповідача, викладені в акті перевірки та у запереченнях на позов, щодо порушення позивачем п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковими.

Як свідчать матеріали справи, податковий кредит позивача підтверджений податковими накладними, зауважень щодо оформлення яких в акті перевірки не наводиться, факт їх наявності не заперечується.

Що стосується посилання відповідача на безпідставне включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені позивачем у складі  придбаних у ТОВ “Сервіс-Центр”, ЗАТ “Діавест”, ТОВ “Тема”, ТОВ “Меблевий альянс”, ТОВ “Юнім” та ТОВ “Бізнес Софт” матеріальних та нематеріальних активів, то слід зазначити наступне.

Висновки відповідача в цій частині мотивовані тим, що позивач за юридичною адресою не знаходиться, отже, фактичне використання придбаних меблів та комютерної техніки у власній господарській діяльності підприємства не підтверджено.

Згідно ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Як слідує з пояснень позивача та не заперечується відповідачем по суті, виїзна перевірка проводилась за адресою підприємства, повідомленою директором позивача, де безпосередньо і знаходяться придбані основні фонди.

Незнаходження позивача за адресою, зазначеною в реєстраційних документах, не може слугувати підставою для висновку про порушення позивачем правил оподаткування.

Оскільки п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” прямо передбачено, що суми ПДВ, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням основних фондів, відносяться до податкового кредиту, всі здійснені позивачем витрати підтверджені належним чином оформленими податковими накладними, податковий кредит за розглянутими господарськими операціями сформований позивачем правомірно.

Обставини справи свідчать, що за результатами перевірки податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу податкових зобовязань по податку на прибуток та ПДВ відповідачем не приймалось. Наслідком перевірки стало зменшення належного позивачу податкового кредиту з ПДВ у сумі 259825,71 грн. та зменшення відємного значення обєкта оподаткування з податку на прибуток в сумі 17922,9 тис. грн.

За результатами здійсненої відповідачем перевірки по відношенню до позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від  13.03.2006 №0000341705/0. Зазначеним податковим повідомленням-рішенням відповідач з посиланням на п.п. “а” п.п. 4.2.2 п.4.2 ст. 4, п.п.17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п.п.4.2.9 п.4.2 ст. 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” визначив позивачу податкові зобовязання у розмірі 3895,17 грн. (1298,39 грн. основного платежу та 2596,78 грн. штрафних санкцій).

Позиція відповідача мотивована тим, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу директора позивача Первака О.М. не включене додаткове благо – вартість сплачених послуг мобільного звязку.

У п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” передбачено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо. Згідно п.п. 1.1 ст. 1 цього ж Закону під додатковими благами розуміються кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

За своїм призначенням матеріальні (соціальні) та додаткові блага є такими, що мають спричиняти виникнення доходу у фізичної особи, якій вони виплачуються. Не можуть вважатись матеріальним (соціальними) і додатковими благами, що надаються  працівникам, витрати працедавця, здійснювані з метою оплати матеріальних цінностей чи послуг, отриманих (використаних) від сторонніх організацій в результаті виконання працівниками своїх трудових обов'язків. Такі витрати є витратами працедавця, що пов'язані з його господарською діяльністю.

У матеріалах справи наявний  наказ позивача № 1 від 03.12.2004 про використання в господарській діяльності мобільного номеру, в якому зазначено, що з метою забезпечення швидкого доступу та оперативного обміну достовірною інформацією для здійснення функцій, що повязані з будівництвом, збутом, постачанням, а також для виконання функціональних обовязків адміністративно-управлінським персоналом, працівникам надано право використовувати номер мобільного звязку  згідно договору б/н від 03.12.2004 в господарських цілях, та  встановлений ліміт в розмірі 800 грн. на місяць.

В справі також наявні: договір, укладений позивачем з компанією “Київстар Дж.Ес.Ем” про надання послуг стільникового звязку, а також рахунки-фактури, виставлені оператором за отримані послуги.

Таким чином, використання мобільного звязку (номер абонента 80675066170) передбачається виключно у звязку з провадженням підприємством господарської діяльності.

Відповідачем не надано доказів того, що послуги мобільного зв'язку, які оплачував позивач, використовувались його працівниками для вирішення питань, не пов'язаних з веденням підприємством виробничої діяльності. До того ж відповідачем необґрунтований висновок щодо донарахування податку з доходів фізичних осіб саме директору, а не будь-якому іншому працівнику позивача.

Таким чином, зазначене в акті перевірки порушення, що полягає у неутриманні позивачем прибуткового  податку та податку з доходів фізичних осіб із сум, сплачених позивачем за отримання послуг мобільного звязку, документально та нормативно не підтверджується.

Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача щодо справляння ним податку з доходів фізичних осіб, відповідно, відсутні і підстави для застосування до позивача відповідних штрафних санкцій у сумі 2596,78 грн., у відповідності п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”  визначених податковим повідомленням-рішенням відповідача від 13.03.2006 №0000341705/0.

Крім цього, в матеріалах справи наявний висновок експерта № 3451 від 06.02.2007р. яким встановлено, що за період 4 квартал 2004р. –2005рік завищення податкового кредиту по податку на додану вартість по ТОВ “Будіндустрія ХХІ століття” наданими документами нормативно не підтверджуються; не можливо визначити обґрунтованість віднесення до податкового кредиту суми в розмірі 5950,30 грн. у зв”язку з ненаданням додаткових матеріалів; висновки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, викладені в акті перевірки № 369-23/1-33147828 від 13.03.2006р. про необґрунтоване віднесення до податкового кредиту суми в розмірі 253875,35 грн. первинним документам бухгалтерського і податкового обліку ТОВ “Будіндусрія ХХІ століття” не підтверджуються; висновки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, викладені в акті перевірки № 369-23/1-33147828 від 13.03.2006р. про завищення від”ємного значення об”єкту оподаткування податком на прибуток в розмірі 17922,9 грн. первинним документам бухгалтерського і податкового обліку ТОВ “Будіндусрія ХХІ століття” не підтверджуються.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень обов'язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії  чи  бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Виходячи з наведеного, колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва не підлягає задоволенню, а постанова Господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року у справі № 32/250-А не підлягає скасуванню.

Керуючись п. 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення”, ст. ст. 195 198,200, 205-206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

 Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районім. Києва залишити без задоволення, постанову Господарського суду м. Києва від 25.07.2006 року у справі № 32/250-А залишити без змін.

Матеріали справи № 32/250-А повернути до Господарського суду м. Києва.

Ухвала може бути оскаржена  до Вищого адміністративного суду України протягом місяця у встановленому законом порядку.

 Головуючий суддя          Шипко  В.В.

 Судді

           Алданова  С.О.

          Борисенко  І.В.