Ухвала

від 18.04.2007 по справі 25/243-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

25/243-А

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 18.04.07 р.          № 25/243-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:            Мартюк А.І.

          Зубець Л.П.

 при секретарі:          

 За участю представників:

 від позивача - Вакуленко Є.В. – дов. б/н від 18.04.2007р.;

                               Ющенко О.М. – дов. б/н від 18.04.2007р.;

 від відповідача - Махловець М.М. – дов. №4268/9/10-114 від 11.09.2006р.;

                                      Купельський О.М. – дов. №478/9/10-114 від 14.02.2007р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 30.01.2007

 у справі № 25/243-А  (Морозов С.М.)

 за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтелбуд"

 до           Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

 про          визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва №0003632307/0 від 11.05.2006р.

11.09.2006р. від позивача надійшла заява, в якій він уточнив свої позовні вимоги та просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва №0003632307/1 від 23.08.2006р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за податковою накладною, виписаною Приватним підприємством «Аврора-Прівілідж», яке на той момент було належним зареєстрованим платником податку на додану вартість. Посилання відповідача на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 14.07.2005р. про визнання недійсними установчих документів Приватного підприємства «Аврора-Прівілідж» є безпідставним, оскільки дане рішення скасовано, а провадження у справі закрито. Окрім того, неприйняття в якості підтвердження права на податковий кредит податкових накладних, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропромбудіндустрія», у зв'язку з недоліками, допущеними при їх оформленні, є безпідставним, оскільки у позивача є всі необхідні документи на підтвердження факту здійснення господарських операцій з вказаним товариством.

Відповідач заперечував проти позову, просив суд відмовити в його задоволенні, оскільки в ході перевірки було виявлено заниження позивачем податку на додану вартість, у зв'язку з безпідставним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку за податковою накладною Приватного підприємства «Аврора-Прівілідж»ю, оскільки рішенням Деснянського районного суду від 14.07.2005р. визнано недійсними статут та свідоцтво платника податку на додану вартість даного підприємства.

Окрім того, включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, у яких відсутні обов'язкові реквізити, є неправомірним та таким, що суперечить вимогам Закону України «Про податок на додану вартість», а саме пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7  цього Закону, який встановлює обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені законом реквізити, тобто оформлену належним чином.

Постановою Господарського суду міста Києва від 30.01.2007р. по справі №25/243-А позов було задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва №0003632307/1 від 23.08.2006р. та присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 203,00 грн. судових витрат.

Не погоджуючись із зазначеною Постановою, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із заявою про апеляційне оскарження №371/9/10-114 від 08.02.2007р. та апеляційною скаргою №608/9/10-114 від 28.02.2007р., в якій просить скасувати Постанову Господарського суду міста Києва від 30.01.2007р. по справі №25/243-А, прийнявши нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2007р. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2007р. вказану апеляційну скаргу було призначено до апеляційного розгляду в судовому засіданні 18.04.2007р.

Представники відповідача у судовому засіданні 18.04.2007р. підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили суд її задовольнити та скасувати Постанову Господарського суду міста Києва від 30.01.2007р. по справі №25/243-А, прийнявши нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.  

Представники позивача у судовому засіданні 18.04.2007р. заперечували проти апеляційної скарги відповідача, просили суд відмовити в її задоволенні і залишити без змін Постанову Господарського суду міста Києва від 30.01.2007р. по справі №25/243-А як таку, що прийнята з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва було проведено планову виїзну документальну перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтелбуд» за період з 01.01.2003р. по 31.12.2005р., за результатам якої складно Акт №182/23-07/31055835 від 05.05.2006р. (далі за текстом – Акт перевірки).

В ході перевірки відповідачем було виявлено завищення позивачем податкового кредиту в серпні 2003р. на 33 333,00 грн. та вересні 2003р. на 406 261,00 грн., що відшкодоване в сумі 439 594,00 грн., в тому числі 33 333,00 грн. у серпні та 406 261,00 грн. у вересні 2003р., в результаті чого порушено пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі висновків, викладених в Акті перевірки, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0003632307/0 від 11.05.2006р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 659 391,00 грн. (в т.ч. 439 594,00 грн. - основний платіж, 219 797,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції).

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва.

Рішенням Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0003632307/0 від 11.05.2006р. – без змін.

З урахуванням рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, відповідачем згідно з пп.«б», «в» пп.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» було прийнято податкове повідомлення-рішення №0003632307/1 від 23.08.2006р., яким позивачу за порушення пп.7.2.1, п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 659 391,00 грн. та, відповідно до пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 439 594,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 219 798,00 грн.

Висновки, викладені в Акті перевірки, мотивовані наступним.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.07.2005р. по справі №2-3592 було визнано недійними статут та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість контрагента позивача - Приватного підприємства «Аврора-Привілідж».

На виконання вищезазначеного рішення Деснянського районного суду м. Києва Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість Приватного підприємства «Аврора-Привілідж», про що складно відповідний Акт №2198 від 10.02.2006р.

Згідно з вимогами пп.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідач зазначає, що позивачем, в порушення вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», віднесено до складу податкового кредиту у вересні 2003р. податок на додану вартість, сплачений Приватному підприємству «Аврора-Привілідж» згідно податкової накладної №91 від 28.07.2003р. на загальну суму 1 337 563,00 грн. (в т.ч. податок на додану вартість – 222 927,16 грн.), оскільки Приватне підприємство «Аврора-Привілідж» не є платником податку на додану вартість.

Окрім того, в порушення пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач неправомірно відніс до складу податкового кредиту у серпні та вересні 2003р. податок на додану вартість, сплачений згідно податкових накладних, виписаних КЖКП «Агропромбудіндустрія», в яких не зазначено обов'язкові реквізити, а саме:

- №642 від 29.08.2003р., №647 від 01.09.2003р., №648 від 03.09.2003р. на суму 200 000,00 грн. (в т.ч. 33 333,33 грн. – ПДВ) – відсутній опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) (зазначено «купівля нерухомості»), їх кількість (обсяг, об'єм) та ціна поставки без врахування податку;

- №649 від 04.09.2003р. на суму 220 000,00 грн. (в т.ч. 36 666,67 грн. – ПДВ) – відсутній опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) (зазначено «купівля нерухомості»), їх кількість (обсяг, об'єм) та ціна поставки без врахування податку;

- №653 від 12.09.2003р. на суму 480 000,00 грн. (в т.ч. 80 000,00 грн. – ПДВ) – відсутній опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг) (зазначено «купівля нерухомості»), їх кількість (обсяг, об'єм) та ціна поставки без врахування податку.

З урахуванням викладеного, перевіряючі дійшли висновку про те, що відсутність обов'язкових реквізитів при складанні КЖКП «Агропромбудіндустрія» податкових накладних позбавляє позивача (покупця) права на включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість за серпень 2003р. у сумі 33 333 грн. та за вересень 2003р. у сумі 183 332 грн.

За результатами перевірки відповідачем було встановлено завищення податкового кредиту в серпні 2003р. у сумі 33 333 грн. та у вересні 2003р. у сумі 406 261 грн., що в свою чергу призвело до відшкодування в наступних податкових періодах 439 594 грн.

Суд не погоджується з висновками, викладеними в Акті перевірки, з наступних підстав.

Згідно з п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент проведення перевірки) встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником.

Згідно з пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник  податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Судом першої інстанції було встановлено, що між позивачем і Приватним підприємством «Аврора-Прівілідж» у липні 2003р. було укладено договір поставки товарів, згідно з яким Приватне підприємство «Аврора-Прівілідж» зобов'язалось поставити товар (обладнання) в асортименті та якості, визначених додатком  до договору №1 від 21.07.2003р., на загальну суму  1 337 563 грн., а позивач – прийняти та оплатити товар.  В ціні придбаного товару за укладеним договором позивачем було сплачено 222 927, 16 грн. податку на додану вартість та отримано податкову накладну №91 від 28.07.2003р. (копії вказаних документів наявні у матеріалах справи).

Податкова накладна, виписана Приватним підприємством «Аврора-Прівілідж», містить всі необхідні реквізити, визначені пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», отже оформлена належним чином.

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, згідно з вищезазначеною нормою закону, платник податку притягується до відповідальності лише за умови відсутності на момент перевірки податкової накладної, яка підтверджує правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Окрім того, відповідач зазначає, що законодавством передбачено не лише обов'язковість наявності податкової накладної у покупця для виникнення права на податковий кредит, оскільки податкова накладна повинна засвідчувати сам факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Факт отримання позивачем товару від Приватного підприємства «Аврора-Прівілідж» згідно податкової накладної №91 від 28.07.2003р. підтверджується документами, наявними у справі. Договір поставки товарів, укладений між позивачем та Приватним підприємством «Аврора-Прівілідж», в судовому порядку не оспорювався і є дійсним станом на дату розгляду справи.

Дані обставини не заперечується сторонами, а відповідно до ч.3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Посилання відповідача на рішення Деснянського районного суду від 14.07.2005р., яким було визнано недійсними установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість Приватного підприємства «Аврора-Прівілідж», як на підтвердження неправомірності видання позивачу Приватним підприємством «Аврора-Прівілідж» податкової накладної та, відповідно, безпідставності включення позивачем суми податку на додану вартість, сплачену згідно вказаної податкової накладної, до податкового кредиту судом не приймаються з наступних підстав.

Дійсно, Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14.07.2005р. визнано недійсними статут та свідоцтво платника податку на додану вартість Приватного підприємства «Аврора-Прівілідж» з червня 2003р. Проте, Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06.11.2006р. вищезазначене Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14.07.2005р. було скасовано, а провадження у справі закрито.

Окрім того, в матеріалах справи наявна копія Рішення Господарського суду міста Києва по справі №6/440 від 14.06.2005р., яким було припинено юридичну особу - Приватне підприємство «Аврора-Прівілідж» у зв'язку з ліквідацією, не пов'язаною з банкрутством юридичних осіб.

Таким чином, підстави вважати недійсними з червня 2003р. установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість Приватного підприємства «Аврора-Прівілідж» відсутні, і вказану юридичну особу було припинено у зв'язку з ліквідацією, не пов'язаною з банкрутством, лише з 14.06.2005р.

Отже, станом на дату виписування податкової накладної №91 від 28.07.2003р. Приватне підприємство «Аврора-Прівілідж» було належним чином зареєстровано як платник податку на додану вартість у порядку, передбаченому статтею 9 Закону України “Про податок на додану вартість”. Таким чином, у позивача були всі підстави для включення до складу податкового кредиту у вересні 2003р. податку на додану вартість, сплаченого згідно вказаної податкової накладної, відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Чинне законодавство України не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару (послуг). Відповідно до положень Закону України “Про податок на додану вартість”, сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. У даній справі такий обов'язок покладений податковою інспекцією на позивача, що суперечить вимогам чинного законодавства. Зокрема, Законом України “Про систему оподаткування” від 25.06.1991 р. №251-XII (із змінами і доповненнями) для платника податку не передбачено обов'язку та не надано права вимагати від іншого платника податку будь-яких відомостей (в т.ч. і щодо реєстрації в якості платника податку, ведення останнім будь-яких бухгалтерських книг, журналів тощо). Так само, Закон України “Про податок на додану вартість” не передбачає обов'язку або права одного платника податку контролювати показники податкової звітності з податку на додану вартість іншого платника податку.

Окрім того, згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язок сторін за договором встановлювати чи перевіряти правоздатність своїх контрагентів чи ступінь дотримання ними податкової дисципліни.

Згідно ч. 2 ст. 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Щодо висновку відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропроміндустрія», у зв'язку з відсутністю у них обов'язкових реквізитів, судом встановлено наступне.

Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропроміндустрія» було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна (нежилих приміщень першого поверху та підвалу загальною площею 1 089, 98 кв. м. за адресою вул. Златоусівська 44/22 у м. Києві) від 22.08.2003р. Відповідно до п.2.3 Договору, покупець має сплатити 100% ціни продажу, що складає 1 300 000 грн. (в тому числі 216 666, 67 грн. – податку на додану вартість) протягом 14 робочих днів з моменту нотаріального посвідчення договору. На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропроміндустрія» було виписано позивачу податкові накладні №642 від 29.08.2003р., №647 від 01.09.2003р., №648 від 03.09.2003р., №649 від 04.09.2003р.,  №653 від 12.09.2003р. Фактичне отримання придбаного об'єкту нерухомості підтверджується актом прийому-передачі нерухомого майна від 19.09.2003р., окрім того підприємство знаходиться у вказаному приміщенні, про що свідчить Акт перевірки.

При перевірці було встановлено, що в усіх вищезазначених податкових накладних  відсутні опис (номенклатура) товарів робіт, послуг) (зазначено «купівля нерухомості»), їх кількість (обсяг, об'єм) та ціна поставки без врахування податку, у зв'язку з чим відповідач дійшов висновку про те, що податкові накладні оформлені з порушенням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що в свою чергу відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 вказаного Закону позбавляє позивача права на включення до складу податкового кредиту за серпень-вересень 2003р. сум податку на додану вартість, сплачених згідно таких податкових накладних.

Проте, вказані відповідачем недоліки у заповненні податкових накладних не роблять накладні недійсними, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, оскільки в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують факт отримання позивачем нерухомого майна, придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропроміндустрія», а посилання відповідача на відсутність в податкових накладних опису товару (номенклатура) та зазначення замість цього «купівля нерухомості» не підтверджує відсутності такого реквізиту, оскільки в даному випадку товаром є саме нерухомість. Таким чином, податкові накладні №642 від 29.08.2003р., №647 від 01.09.2003р., №648 від 03.09.2003р., №649 від 04.09.2003р., №653 від 12.09.2003р., виписані Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропроміндустрія», засвідчують фактичне здійснення господарської операції, містять усі необхідні для цього реквізити, а недотримання позивачем порядку, встановленого пп.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не є підставою для висновку щодо неправомірності віднесення понесених позивачем витрат до податкового кредиту.

За таких обставин, висновок відповідача, викладений в Акті перевірки №182/23-07/31055835 від 09.05.2006р. щодо завищення позивачем податкового кредиту в серпні 2003р. на 33 333,00 грн. та вересні 2003р. на 406 261,00 грн., що відшкодоване в сумі 439 594,00 грн., в тому числі 33 333 грн. у серпні та 406 261 грн. у вересні 2003р., і як наслідок порушення вимог пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» Господарським судом міста Києва правомірно визнано помилковим.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не ґрунтується на нормах діючого законодавства та має бути визнано недійсним.

У відповідності до ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України, до   адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого  самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи викладені обставини, суд прийшов до висновку, що Постанову Господарського суду міста Києва від 30.01.2007р. по справі №25/243-А прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

В ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного, колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задоволенню не підлягає.

Оскільки, відповідач (апелянт) звільнений від сплати державного мита, отже судових витрат при поданні апеляційної скарги не поніс, то відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати за розгляд апеляційної скарги не стягуються.  

Керуючись п. 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення”, ст. ст. 94, 158, 198, 200, 205, 206, 209 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

 1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківськомурайоні м. Києва залишити без задоволення, а Постанову Господарського суду міста Києва від 30.01.2007р. по справі №25/243-А – без змін.

2. Справу №25/243-А повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена  до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку

 Головуючий суддя          Лосєв  А.М.

 Судді

           Мартюк А.І.

          Зубець Л.П.