Рішення

від 06.05.2016 по справі 626/311/16-ц

КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 626/311/16-ц

Провадження № 2/626/197/2016

РІШЕННЯ

Іменем України

06.05.2016 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області

в складі: головуючого-судді Рибальченко І.Г.

за участі секретаря Скачко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія" (далі СТОВ "Мрія"), треті особи: реєстраційна служба Красноградського районного управління юстиції Харківської області, управління Держгеокадастру у Красноградському районі Харківської області про визнання договору оренди землі недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до СТОВ "Мрія" про визнання договору оренди землі недійсним, в якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,2043 га, кадастровий номер 6323381000:01:000:0052 від 20.05.2009 року, укладений між ним та ПСП ім.Щорса, правонаступником якого є СТОВ "Мрія", крім того скасувати державну реєстрацію договору оренди земельної ділянки та зобов"язати СТОВ "Мрія" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначено, що на підставі державного акту на право приватної власності на землю, виданого згідно з розпорядження Красноградської районної державної адміністрації від 31 березня 2008 року №101, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, що розташована на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області. Загальна площа ділянки - 5,2043 га. 20 травня 2009 року між позивачем та ПСП ім.Щорса укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 15 листопада 2010 року в Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК при державному комітеті України по земельних ресурсах" за № 041069800050 (далі - договір оренди).

Відповідно до договору оренди ОСОБА_1 надає, строком на 15 років, а ПСП ім.Щорса приймає в строкове, платне користування земельну ділянку площею 5,2043 га, яка розташована на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області. Згідно з п. 4.1 договору оренди орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату у натуральній формі, розмір якої з урахуванням відсотка складає 1342,37 грн. на рік. В п.4.7 договору вказано, що орендна плата сплачується протягом дії договору, не пізніше як з 01 серпня до 31 грудня кожного року. Сторонами не заперечувалося, що заборгованості по сплаті орендної плати не має.

Позивач зазначає, що за договором передбчено внесення орендної плати в натуральній формі, але договором не встановлено розмір плати, порядок її внесення та перегляду. В п. 5.2 договору оренди наведено, що цільове призначення земельної ділянки - землі сільськосподарського призначення, що на думку позивача суперечить вимогам ст.22 ЗК України та може спричинити використання землі не за призначенням та зменшення її родючості. Також, умови укладеного ОСОБА_1 договору оренди не містять сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об"єкта оренди, що є обов"язковою умовою дійсності договору.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі", є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Представник позивача ОСОБА_2 під час розгляду справи вимоги позову підтримав у повному обсязі, просив суд його задовольнити.

Представник відповідача СТОВ "Мрія" ОСОБА_3 у судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнав, просив суд у його задоволенні відмовити та надав письмові заперечення. Представники третіх осіб не з"явилися та пояснень не направили, про час і місце розгляду справи в суді повідомлялися належним чином.

Свідок ОСОБА_4 під час допиту пояснила, що позивач ОСОБА_1 її батько. Йому належить земельна ділянка, яку він здав в оренду ПСП ім.Щорса, отримував орендну плату. Зараз умови договору перестали влаштовувати ОСОБА_1 Він має намір самостійно обробляти землю, оскільки почав утримувати домашню птицю на території садиби в с.Наталине Красноградського району, яка належить її чоловіку ОСОБА_5

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, свідка, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого за розпорядженням Красноградської районної державної адміністрації Харківської області від 31 березня 2008 року № 101, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальна площа якої становить 5,2043 га, розташованої на території Кирилівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Правонаступником всього майна, всіх прав та обов"язків ПСП ім.Щорса є СТОВ "Мрія", згідно з передавальним актом затвердженим рішенням засновника ПСП ім.Щорса 12 листопада 2012 року, що підтверджується статутом СТОВ "Мрія".

20 травня 2009 року між позивачем та ПСП ім.Щорса укладено договір оренди №200 земельної ділянки, зареєстрований 15 листопада 2010 року за № 041069800050, відповідно п.1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове, платне користування земельну ділянку(пай) сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Кирилівської сільської ради Красногрдського району. Як визначено в п.4.1 за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю щороку орендну плату у натуральній формі, розмір якої, з урахуванням відсотка складає 1342,375 грн. Не заперечувалося, що в 2013 році позивачу виплачено орендну плату в сумі 4950 грн., в 2014 році ОСОБА_1 сплачено 4950,51 грн., а в 2015 році позивачу перераховано 6074,07 грн.

Відповідно до ч.2 ст.792 Цивільного кодексу відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є закон "Про оренду землі".

На підставі ст.15 Закону України "Про оренду землі"(в редакції на час укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст.12,14,19 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це угода сторін про взаємні зобов'язання, відповідно до яких орендодавець за плату (розмір якої, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду, індексації передбачуються умовами договору, які не можуть суперечити законам України) передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання на обумовлений договором строк.

Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України "Про оренду землі" відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6,11,17,19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Частиною 1 ст.210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Реєстрація договору оренди землі між ОСОБА_1 та ПСП ім.Щорса проведена 15 листопада 2010 року в Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК при державному комітеті України по земельних ресурсах" за № 041069800050.

Згідно із ч.1,ч.3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У ч.1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як визначено в ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналізуючи викладені норми чинного законодавства, текст договору, суд вважає, що звертаючись з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що спірний договір оренди землі не містить усіх, передбачених ст.15 Закону України "Про оренду землі", істотних умов.

Позивач звертає увагу, що умови укладеного договору оренди не містять сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об"єкта оренди. Проте в п.11 договору сторони визначили, що у разі прострочення орендодавцем або орендарем установлених договором строків передачі об"єкта оренди , ризик його випадкового знищення або пошкодження у цей період несе сторона, яка допустила прострочення його передачі. Норми ст.323 ЦК України передбачають, що ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до ч.5 ст.415 ЦК України землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. В укладеному договорі оренди, зокрема в пункті 9.2, вказана умова, що орендар гарантує використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Відповідно до ст.ст.21,22 Закону України "Про оренду землі", чинним на час виникнення правовідносин, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю". Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Виходячи з вказаних норм, така умова як розмір орендної плати визначається сторонами, а не законом. З оспорюваного договору вбачається, що сторони дійшли згоди щодо орендної плати. Згідно п. 4.1 договору оренди земельної ділянки, сторонами встановлено та погоджено розмір орендної плати, в п.4.7 договору визначили строки її внесення. В судовому засіданні сторонами не заперечувалося, що заборгованості по сплаті орендної плати на час розгляду справи не має і дана обставина підтверджена наявними матеріалами справи . Наведене свідчить, що протягом дії договору орендар виконував свої зобов'язання за договором оренди землі та виплачував позивачу орендну плату у строки, передбачені договором оренди землі.

Судом встановлено, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки, укладений у письмовій формі, пройшов відповідну державну реєстрацію, позивач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було спрямоване на укладання договору оренди, до договору оренди земельної ділянки додана копія державного акту, при складанні, видачі та реєстрації якого було виконані відповідні плани та схеми земельної ділянки, кадастровий план з відображенням обмежень (обтяжень) у їх використанні та встановлених земельних сервітутів, а також вчинено опис меж. Таким чином, сторони, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов, склали і підписали договір оренди земельної ділянки, чим погодили його встановлену форму.

Так, посилання ОСОБА_1 та його представника в судовому засіданні на відсутність у спірному договорі істотних умов про те, що передбчено внесення орендної плати в натуральній формі, але договором не встановлено розмір плати, порядок її внесення та перегляду, крім того умови укладеного договору оренди не містять сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об"єкта оренди, а також в п. 5.2 договору оренди наведено, що цільове призначення земельної ділянки-землі сільськосподарського призначення, що на думку позивача суперечить вимогам ст.22 ЗК України і є підставами для визнання договору недійсним, не можуть бути взятими до уваги.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду по захист наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-83цс14, зазначено, що виходячи з того, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІУ "Про оренду землі", визначити істотність цих умов, також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України у справах № 6-27цс14, №6-48цс14, №6-119цс14 та №6-110цс14.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача встановлено, що у позовній заяві позивачем не зазначено, в чому саме полягає порушення прав ОСОБА_1 як орендодавця оспорюваним договором і які зміни мали б бути внесені до тексту договору для забезпечення його прав. Як з"ясовано з пояснень свідка, наданих суду, укладаючи договір, позивач розраховував отримувати орендну плату, яку він і отримує. Проте, бажання визнати недійсним договір оренди викликано прагненням ОСОБА_1 особисто використовувати земельну ділянку, оскільки він з 2014 року почав утримувати домашнє господарство та потребує кормів для вирощування птиці, які має намір вирощувати на своїй земельній ділянці. Такі обставини, відповідно до вимог Закону України "Про оренду землі", не можуть бути підставою визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

В ч.1,ч.2 ст.60 ЦПК України зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог і визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20 травня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП ім.Щорса, правонаступником якого є СТОВ "Мрія", відсутні, оскільки позовні вимоги недоведені.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218, Законом України "Про оренду землі", суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору оренди землі недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи , які брали участь у справі , але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуюча