Ухвала

від 03.08.2016 по справі 626/311/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 626/311/16ц Головуючий 1 інст. - Рибальченко І.Г.

Провадження №22-ц/790/4201/16 Доповідач - Гуцал Л.В.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Гуцал Л.В.,

суддів - Трішкової І.Ю., Котелевець А.В.,

за участю секретаря - Литвин О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 06 травня 2016 року за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», треті особи: реєстраційна служба Красноградського районного управління юстиції Харківської області, управління Держгеокадастру у Красноградському районі Харківської області про визнання договору оренди землі недійсним,-

встановила:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом. Просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,2043 га, кадастровий номер 6323381000:01:000:0052 від 20 травня 2009 року, укладений між ним та ПСП ім.Щорса, правонаступником якого є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю (далі СТОВ) «Мрія», скасувати державну реєстрацію цього договору та зобов'язати відповідача повернути земельну ділянку власнику.

Посилався на те, що є власником зазначеної вище земельної ділянки. 20 травня 2009 року між ним та ПСП ім.Щорса, правонаступником якого є СТОВ «Мрія», строком на 15 років укладено договір оренди земельної ділянки №200, який зареєстровано 15 листопада 2010 року Красноградським районним відділом Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК при державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 041069800050.

Позивач вважав, що спірний договір є недійсним у зв'язку з відсутністю в ньому обов'язкових умов:

-не встановлено розмір орендної плати, порядок її внесення та перегляду, що порушує права позивача, оскільки відповідач фактично сам щорічно встановлює розмір орендної плати та форму її оплати, що не відповідає інтересам орендодавця та позбавляє його тих благ на які він розраховував при укладенні договору;

-вказане в договорі цільове призначення земельної ділянки - землі сільськосподарського призначення, не відповідає вимогам ст.22 ЗК України , що може потягнути за собою використання земельної ділянки не за призначенням і як наслідок - зменшення родючості земель;

- у договорі не визначено сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди, що є обов'язковою умовою дійсності договору оренди.

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 06 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, представник СТОВ «Мрія» проти задоволення скарги заперечував.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції - відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України - у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 10 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи.

Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обгрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст. 60 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для визнання спірного договору оренди недійсним та скасування його державної реєстрації відсутні.

Судова колегія з таким висновком погоджується при цьому виходить з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з положеннями ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), істотними умовами договору оренди землі є, зокрема: орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Судом встановлено, що 20 травня 2009 року між ОСОБА_1 та ПСП ім.Щорса, правонаступником якого є СТОВ «Мрія», укладено договір оренди земельної ділянки №200 строком на 15 років, який зареєстровано 15 листопада 2010 року Красноградським районним відділом Харківської регіональної філії Державного підприємства «Центр ДЗК при державному комітеті України по земельних ресурсах» за № 041069800050.

Дотримання умов договору сторонами не оспорювалось.

На підставі цього договору оренди земельна ділянка позивача була передана в оренду відповідачу.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що під час укладення оспорюваного договору оренди не було дотримано вимог ст.15 Закону України «Про оренду землі» - не встановлено розмір плати, порядок її внесення та перегляд за вказаною формою платежу.

Однак такі доводи позивача не відповідають встановленим обставинам справи.

У розділі 4 спірного договору сторони визначили розмір орендної плати, передбачили її індексацію, способи та умови розрахунків (грошова, натуральна та відробіткова форма), строки, порядок її внесення і перегляду, визначили відповідальність орендаря за виплату орендної плати з порушенням встановлених договором строків.

Заборгованість по орендній платі відсутня що позивачем не заперечується.

Некоректна редакція п.4.1. договору не може бути підставою для визнання угоди недійсною відповідно до приписів ст.203 ЦК України. Позивач, як сторона договору не позбавлений можливості врегулювання цього питання в інший спосіб, зокрема шляхом ініціювання внесення відповідних змін до договору.

Не можна погодитися і з доводами апеляційної скарги стосовно того, що у спірному договорі оренди відсутні зазначення конкретних домовленостей між сторонами щодо всіх істотних умов договору оренди землі, досягнення яких вимагається ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі», зокрема щодо обов'язкового визначення цільового призначення земельної ділянки.

У розділі 5 договору сторони погодили умови використання земельної ділянки та зазначили, що цільове призначення земельної ділянки - земля сільськогосподарського призначення; земельна ділянка передається в оренду для вирощування товарної сільськогосподарської продукції (що відповідає цільовому призначенню згідно Державного акту на право власності на замельну ділянку).

Той факт, що земельна ділянка використовується відповідачем саме для вирощування товарної сільськогосподарської продукції позивачем не спростовується.

Посилання позивача на те, що така редакція договору може потягнути за собою використання земельної ділянки не за призначенням і як наслідок - зменшення родючості земель ґрунтується на припущеннях, тоді як відповідно до ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необґрунтованими та такими що не знайшли свого підтвердження є і доводи позивача стосовно того, що спірний договір не визначає сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини під час оренди.

Умови передачі (повернення земельної ділянки) сторонами договору обумовлені та прописані у п. п.5-7 спірного договору.

У розділі 11 договору «Ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини» сторони передбачили, що у разі прострочення орендодавцем або орендарем установлених договором строків передачі об'єкта оренди, ризик його випадкового знищення або пошкодження у цей період несе сторона, яка допустила прострочення його передачі.

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та непогодження з їх оцінкою судом першої інстанції, і висновків суду не спростовують.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 06 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді