Постанова

від 18.04.2007 по справі 15/61-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31     http://vn.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

18

квітня 2007 р.                                                                  Справа

№ 15/61-07

Суддя господарського суду Курко

О.П.

при секретарі судового засідання

Білоконна О.В. , розглянувши матеріали справи

за позовом:

Державної податкової інспекції у Немирівському районі ( 22800, м. Немирів, вул.

Шевченка, 14)  

до:

Приватного підприємця ОСОБА_1( АДРЕСА_2)

до: Приватного підприємця ОСОБА_2 (

АДРЕСА_1) 

про визнання правочину недійсним

Представники :

позивача     :  

Богатир С.В. - за дорученням

відповідача  1:  

ОСОБА_3 - за дорученням

відповідача  2:   

не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція у

Немирівському районі Вінницької області звернулась в суд з позовом до фізичної

особи - підприємця ОСОБА_1, приватного підприємця ОСОБА_2 про визнання

правочину, укладеного між відповідачами недійсним як такого, що суперечить

інтересам держави та застосування до сторін наслідків, передбачених ст. 208 ГК

України.

В обґрунтування своїх вимог позивач

зазначив, що в ході проведення ДПІ у Немирівському районі позапланової

документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного

законодавства СПД-ФО ОСОБА_1 були виявлені факти придбання останнім від ПП

ОСОБА_2  товарно-матеріальних цінностей

по податковим накладним від НОМЕР_1 (соняшник), від НОМЕР_2 (соняшник), від

06.03.2006р. (соняшник), від НОМЕР_4 (соняшник), НОМЕР_5 (ячмінь) та включення

до податкового кредиту ПДВ в сумі 28001,42 грн.

          Позивач вважає, що між сторонами

існували зобов'язання, об'єднані одним правочином та вважає що він повинний

бути визнаний недійсним судом на підставі ст.ст. 207, 208 ГК України, оскільки

укладений зі сторони ПП ОСОБА_2 умисно з метою, що завідомо суперечить

інтересам держави та суспільства, так як її діяльність була спрямована на

отримання незаконного прибутку та приховання його від оподаткування. Такий

висновок  зроблений на підставі того, що

ПП ОСОБА_2 на момент укладання 

оспорюваного правочину не мала необхідного обсягу правоздатності та

дієздатності,  оскільки  в останньої з 13.05.2004р. було анульовано

свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, 

вона знята з податкового обліку 

та з 27.05.2004р. припинена її державна реєстрація підприємницької діяльності.

В судовому засіданні представник

позивача підтримав свої вимоги та просив їх задоволити в повному обсязі.

Представник першого відповідача в

судовому засіданні вимоги позивача не визнав з підстав викладених в письмових

запереченнях, вказавши що вони є необґрунтовані нормами чинного законодавства

та не підтверджені належними доказами.

Другий відповідач по справі ПП

ОСОБА_2 сама в судове засідання не з'явилась та свого представника не

направила, вимоги суду щодо надання доказів, необхідних для розгляду справи не

виконала, хоча про час та місце розгляду справи повідомлена завчасно та

належним чином, про що свідчать наявні в справі повідомлення про вручення

поштових відправлень. За вказаних обставин суд вважає що вжив всіх можливих

заходів для забезпечення участі 2- го відповідача в судовому засіданні, неявка

якого виходячи з вимог ч. 2 ст. 128 КАС України не є перешкодою для розгляду

справи, оскільки в матеріалах справи міститься достатньо доказів, необхідних

для вирішення спору.

Суд, заслухавши пояснення учасників

процесу, вивчивши матеріали справи та надані сторонами докази в своїй

сукупності приходить до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають

з наступних підстав.

Приватним підприємцем ОСОБА_1  на протязі лютого - травня 2006 року

здійснювалось придбання товарно-матеріальних цінностей ( соняшник, ячмінь) від

ПП ОСОБА_2, а саме

- 28.02.2006р.  22,610 т. соняшнику на загальну суму   21705,60 грн., з яких ПДВ 3617,60 грн., що

підтверджується накладною та податковою накладною НОМЕР_6,  виданою ПП ОСОБА_2;

- 06.03.2006р.  17,190 т. соняшнику на загальну суму   16502,40 грн., з яких ПДВ 2750,40 грн., що

підтверджується накладною та податковою накладною НОМЕР_7,  виданою ПП ОСОБА_2;

- 07.03.2006р.  15,410 т. соняшнику на загальну суму   14793,60 грн., з яких ПДВ 2463,60 грн., що

підтверджується накладною та податковою накладноюНОМЕР_8,  виданою ПП ОСОБА_2;

- 21.04.2006р.  70 т. соняшнику на загальну суму   70350 грн., з яких ПДВ 11725 грн., що

підтверджується накладною та податковою накладною НОМЕР_9,  виданою ПП ОСОБА_2;

- 05.05.2006р.  77 т. ячменю на загальну суму   44660 грн., з яких ПДВ 7442,82 грн., що

підтверджується накладною та податковою накладною НОМЕР_5 від

05.05.2006р.,  виданою ПП ОСОБА_2;

          Статтею 205 ЦК України визначені

загальні правила щодо форми правочину, відповідно до якої останній може вчинятись

усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо

інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена

обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін

засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

          Згідно ч. 1 ст. 206 ЦК України  усно можуть вчинятися правочини, які повністю

виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які

підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також

правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

          Підтвердженням проведених розрахунків

ПП ОСОБА_1 за отриману  продукцію в

момент її отримання слугують  виписані  ПП ОСОБА_2 квитанції до прибуткового касового

ордера від НОМЕР_10, від 06.03.2006р. № б/н, від  07.03.2006р. № б/н,  від 21.04.2006р. № б/н та від

05.05.2006р.  № б/н.

          Тобто виходячи з викладеного, між

відповідачами усно було укладено 5 різних правочинів, які  безпідставно ототожнюються позивачем  як один при відсутності посилання на дату

його укладення.

          Відповідно до ч. 1 ст. 207

Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає

вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави

і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча

б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може

бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади

визнано судом недійсним повністю або в частині.

Ч. 1 ст. 208 цього Кодексу

передбачено що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що

вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за

наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами

- в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за

зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони

стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій

стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із

сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане

останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням

суду в доход держави.

Тобто, необхідними умовами для

визнання недійсною угоди, згідно ст.ст. 207, 208 ГК України є укладання її з

метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу

хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття

рішення зі спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо

суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін

і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (або

однієї із сторін) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи,

усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і

суперечність її мети інтересам держави та суспільства та прагнули або свідомо

допускали настання протиправних наслідків.

Обґрунтовуючи позов, позивач

посилається на протиправність умислу у ПП ОСОБА_2  Враховуючи наведене, встановлення умислу

відповідача 2 на укладення угоди з метою, що суперечить інтересам держави та

суспільства, і є предметом дослідження у цій справі.

Відповідно до відомостей,

отриманих  позивачем  від 

ДПІ у Кривоозерському районі Миколаївської області суб'єкт

підприємницької  діяльності ОСОБА_2 знята

з податкового обліку 26.05.2004р., знята з обліку реєстрації Кривоозерською райдержадміністрацією

27.05.2004р., свідоцтво платника податку на додану вартість НОМЕР_11 анульоване

13.05.2004р.

Однак наявність умислу, на думку

суду, не може бути підтверджена даними відомостями, оскільки їх предметом є

процесуальна дієздатність особи, а не наявність протиправного умислу при

укладенні угод, що мали місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.

Пленум Верховного   Суду  

України  у  п.  6  Постанови 

N  3 від 28.04.78 (з

наступними  змінами)  "Про 

судову практику в справах про визнання угод недійсними"

роз'яснив,  що до угод,  укладених 

з  метою,   суперечною  

інтересам   держави   і суспільства,  зокрема, 

належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними

особами від оподаткування доходів, тощо.

          Пунктом 2  зазначеної 

постанови передбачено, що 

угода  може  бути 

визнана  недійсною  лише 

з  підстав  та  з

наслідками,  передбаченими  законом. 

Тому  в  кожній 

справі  про визнання угоди

недійсною  суд  повинен 

встановити  наявність  тих обставин, 

з  якими  закон 

пов'язує  визнання  угоди 

недійсною і настання певних юридичних наслідків.

          В позовних вимогах, які залишались не

змінними протягом всього часу розгляду справи, позивач не конкретизував який

саме правочин, укладений між відповідачами, 

підлягає визнанню не дійсним, не надав достатніх доказів на

підтвердження того, що укладаючи угоду (угоди) сторони діяли з метою, яка

суперечить інтересам держави та суспільства.

          Самі по собі правочини купівлі

-продажу сільськогосподарської продукції ( соняшник, ячмінь), укладені між

відповідачами, не є такими, що суперечить інтересам держави та суспільства,

укладені з додержанням вимог, передбачених ст. 203 ЦК України, необхідними для

їх чинності.  Товар, що був їх

предметом  не виключено законом із

цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагалась ліцензія, не було й інших

законодавчих обмежень стосовно його купівлі-продажу.  Крім того зобов'язання сторін за  даними угодами виконанні в повному обсязі, що

підтверджується  обопільно підписаними накладними,

податковими накладними  та квитанціями до

прибуткових касових ордерів.

          Відповідно до ст. 71 КАС України  кожна 

сторона  повинна  довести 

ті  обставини,  на 

яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 КАС

України  оцінює докази, які є у справі,

за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,

всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

          Позивач не надав суду обґрунтованих

доказів того, що, укладаючи угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила

інтересам держави та суспільства.

          Отже, умисел відповідача-2 на

укладення оспорюваної угоди з метою суперечною інтересам держави та суспільства

належними доказами не доведений, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для

задоволення позову.

Керуючись

ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні позову - відмовити.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена

протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у

повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному

обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на

постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання

заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга

подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду

апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду

апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної

сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо

було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була

подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції

набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не

скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                   

Курко О.П.