Рішення

від 18.05.2016 по справі 204/7389/15-ц

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/7389/15-ц

Провадження № 2/204/656/16 р.

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬК

49006, м. Дніпропетровськ, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2016 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Самсонової В.В.

за участю секретаря Зайченко О.В.

за участю представника позивача Вагура В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Торг-Продукт» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання цивільно-правових відносин,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій, з урахування наданих уточнень, просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Торг-Продукт» матеріальну шкоду, завдану ними під час виконання робіт за договором в сумі 8824,44 грн., недоотриману вигоду за товар в сумі 2674,33 грн., 3% річних за періоду з 22.09.2016 року по 17.02.2016 року в сумі 107 грн., пені за весь період - 1581,55 грн., витрати від інфляції в сумі 327,41 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що з 13лютого 2015 року, на підставі договору про виконання робіт, ОСОБА_2 працювала продавцем продовольчих товарів в магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, що належить позивачу. До цього ж, 13 лютого 2015 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність продавця. Як свідчать акт здачі-прийняття виконаних робіт від 08.08.2015 року та акт здачі-прийняття виконаних робіт від 21.09.2015 року, у період з 08.05.2015 року по 21.09.2015 року, обов'язки продавця у продовольчому магазині (адреса: АДРЕСА_1), що належить позивачу, виконувала також ОСОБА_3, з якою також укладено договір від 08.05.2015 року про повну індивідуальну відповідальність. 21 вересня 2015 року у вищевказаному магазині було проведено контрольну перевірку інвентаризації цінностей, під час якої виявлено нестачу підзвітних товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 8824 грв. 46 коп. Причини нестачі відповідачі пояснити не змогли, при цьому, добровільно відшкодовувати завдану шкоду відмовились.

В судовому засіданні представник позивача Вагур В.С. підтримав позовні вимоги позивача та просив задовольнити їх в повному обсязі. При цьому, посилався на обставини, які вказані в позовній заяві та зазначив, що не заперечує проти проведення заочного розгляду справи.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, причину своєї неявки суду не повідомила.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце слухання справи була повідомлена належним чином через засоби масової інформації (обласна суспільно-політична газета «Вісті Придніпров'я» № 33-34 від 12.05.2016 року), в порядку ч. ч. 9-10 ст. 74 ЦПК України (оскільки вона не має зареєстрованого місця проживання), причину своєї неявки суду не повідомила.

Зі згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають по наступним підставам.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 232 Кодексу законів про працю України, безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації.

У судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2 з 13 лютого 2015 року, а ОСОБА_3 з 08 травня 2015 року перебувають у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр-Торг-Продукт» на посаді продавця продовольчих товарів в магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, що належить позивачу.

З метою врегулювання правовідносин між сторонами, як працівниками та працедавцем, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр-Торг-Продукт» та відповідачками були укладені наступні договори: з ОСОБА_2 Типовий договір про повну матеріальну відповідальність (а.с.20); а з ОСОБА_3 договір про повну матеріальну відповідальність продавця № б/н від 08.05.2015 року (а.с.24-25). Згідно з умовами вказаних договорів, відповідачі прийняли на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження всіх переданих їм товарно-матеріальних цінностей.

Представник позивача вказав, що за час роботи відповідачів у зазначеному магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, було виявлено нестачу у розмірі 8824 грн. 46 коп., що, на його думку, підтверджується актом інвентаризації та актом про визначення збитків.

Відповідно до положень ст. 132 Кодексу законів про працю України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 134 вказаного кодексу, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Як роз'яснила Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» в абзацах 1 та 3 пункту 3, у відповідності зі ст. 130 КЗпП відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації. За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах.

У зв'язку з вищевказаним, позивач звернувся до суду та просив в судовому порядку стягнути з відповідачів заподіяні збитки.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, документи на які посилається представник позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог позивача, а саме: акт інвентаризації від 21.09.2015 року, по магазину, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, - складений комісією у складі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і цією ж комісією складений акт про визначення збитків № 1 від 28.09.2015 року.

При цьому, на питання суду, представник позивача пояснив, що вказані особи, які складали вищезазначені акти у складі комісії, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не є працівниками позивача. Суду також не надані належні та допустимі докази того, що вказані особи взагалі мали повноваження на проведення інвентаризації та складання будь-яких актів по магазину позивача, розташованому за адресою: АДРЕСА_1.

Але ж, згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, твердження представника позивача не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, є необґрунтованими та безпідставними.

За таких обставин, з урахуванням всього вищевказаного, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає необхідним відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, ст. ст. 132, 134, 135-1, 232 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 10, 11, 57-61, 169, 209, 212-215, 224-227 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Торг-Продукт» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання цивільно-правових відносин - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Самсонова