Ухвала

від 31.05.2016 по справі 130/3636/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 130/3636/14-ц Провадження № 22-ц/772/1314/2016Головуючий в суді першої інстанції Сенько Л. Ю. Категорія 27Доповідач Голота Л. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Голота Л.О.,

суддів: Вавшка В.С., Іващука В.А.,

при секретарі: Маркевич Я.С.

з участю представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області 22.02.2016року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики та зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним в частині,-

ВСТАНОВИЛА:

05.12.2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 15.12.2011 року та 20.02.2012 року до 15.06.2012 року він позичив відповідачці кошти в сумах 234 300 грн. та 20 000 доларів США , про що було складено договір позики ( безпроцентна цільова) № 2 від 15.12.2011 року та надана розписка відповідача від 20.02.2012 року.

Посилаючись на те, що відповідачка його вимоги про повернення боргу не виконала, ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошові кошти у сумі 2 564 162 грн 50 коп, з яких : 234 300 грн. - сума позики за договором від 15.12.2011 року, 17 575, 5 грн.- відсотки за цим договором, 42 877 грн- інфляційні витрати, 855 195 грн.- неустойка за цим договором, а також 20 000 доларів США - сума позики за договором від 20.02.2012 року, 1470 доларів США - відсотки, 73 000 доларів США - неустойка за другим договором.

17.02.2015 року позивач збільшив позовні вимоги, зазначивши загальну суму боргу у відповідності до зміненого курсу валют - 3 640 176 грн. / т.1 а.с. 64/

22.02.2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом у якому просила визнати договір позики (безпроцентна цільова) № 2, підписаний між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 15.12.2011 року в частині пункту 5.5 розділу 5 «Відповідальність сторін» недійсним з тих підстав, що він суперечить вимогам ст. 549 ЦК України./ т.2 а.с.9-11/

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 22.02.2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 на користь первісного позивача суму боргу за договорами позики від 15.11.2011 року в розмірі 529 052 грн.50 коп, яка складається з : 234 300 грн. - сума основного боргу, 234 300 грн. - заборгованість за пенею, 17 575, 50 грн. - 3% річних від простроченої суми 42 877 грн. - нараховані інфляційні втрати; суму боргу за договором позики від 20.02.2012 року - 1 093 149 грн.20 коп., що відповідно до офіційного курсу долара США на 17.02.2015 року згідно НБУ 26, 36 грн. за долар США еквівалентно 41 470 доларів США, яка складається з наступного: 20 000 доларів США - основна сума боргу, 1470 доларів США - 3% річних від простроченої суми, 20 000 доларів США - заборгованість за неустойкою, що в загальному по договорах складає загальну суму боргу 1 622 201 грн.70 коп та судові витрати в розмірі 3 775 грн.80 коп.

У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції, відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу із ОСОБА_3 за договором позики (безпроцентної цільової) № 2 від 15.12.2011 року, задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним в частині; відмовити ОСОБА_4 в задоволені позовних вимог щодо стягнення заборгованості за неустойкою за договором позики від 20.02.2012 року, іншу частину рішення залишити без змін.

В судове засідання апелянт не з»явилась, про день та час розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином.

У задоволенні клопотання представників відповідачки про відкладення розгляду справи від 31.05.2016 року колегією суддів було відмовлено з підстав третьої неявки ОСОБА_3 у судові засідання, наявністю довіреності від 02.12.2015 року у якій ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_5 та ОСОБА_6 представляти її інтереси на всіх етапах судочинства і які в судові засідання не з»являлись з невідомих суду причин, та з урахуванням вимог ст. 303-1 ЦПК України.

Представник позивача просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Завданням апеляційного провадження є перегляд за апеляційною скаргою справи і судового рішення на предмет правильності встановлення судом першої інстанції обставин у справі та застосування норм права.

Частина 1 статті 303 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлені наступні обставини.

15.12.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір позики (безпроцентна цільова) №2, відповідно до п.1.1 якого, ОСОБА_4 в порядку і на умовах, визначених цим договором, зобов'язався надати ОСОБА_3 безпроцентну цільову позику, а остання зобов'язалась прийняти позику, використати за цільовим призначенням і повернути названу позику позикодавцеві у визначений цим договором строк. Позичальник в забезпечення повернення даної позики перед позикодавцем в підтвердження своїх обовязків позичальника надає в заставу нерухоме майно, яке належить позичальнику на праві власності: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 яке сторони оцінили за взаємною згодою в сумі 290 000 грн.

Згідно п.2.2 договору сума позики становить за цим договором 234 300 грн., що еквівалентно 29 069 дол. США по курсу долара США до гривні України, який існує на момент підписання даного договору.

У відповідності до п.4.1 договору позикодавець зобовязаний надати позику в момент підписання цього договору.

Зі змісту договору встановлено, що в підтвердження своїх намірів та виконання зобовязань за даним договором позичальник в момент укладення даного договору надає позикодавцю нотаріально посвідчену довіреність на розпорядження нерухомим майном, яке є предметом застави за даним договором (п.4.6. договору).

Згідно довіреності від 15.12.2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Надольською Т.П. та зареєстрована в реєстрі за № 3876, відповідно до змісту якої ОСОБА_3 уповноважує ОСОБА_4 розпоряджатися (з правом: продажу, обміну, страхування, здачі в оренду, передачі в позичку, передачі у заставу (іпотеку) на умовах і за ціну на розсуд представника) належним їй на праві приватної власності наступним нерухомим майном: житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, розташованим за адресою: АДРЕСА_1; земельною ділянкою, площею 0,0467 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер якої НОМЕР_1, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.39).

20.02.2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір позики на суму 20 000 доларів США до 15.06.2012 року. В разі неповернення коштів або затримки зобовязалась сплатити неустойку в розмірі 1% від суми за кожний день прострочки (т.2 а.с. 20).

Вимог ОСОБА_4 про повернення отриманих у позику коштів ОСОБА_3 не виконала.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачка-позивачка свої грошові зобов'язання з повернення отриманої позики не виконала, спірна сума підлягає стягненню в судовому порядку з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення позики наданої у гривні та 3 % річних від простроченої суми за обома договорами, із зменшенням розміру пені у відповідності до положень ст. 551 ЦК України до розміру, що не перевищує основної суми боргу.

Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона ( позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов»язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів , ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Посилання апелянта на ту обставину, що факт передачі їй, позикодавцем ОСОБА_4 за договором позики (безпроцентної цільової) № 2 від 15.12.2011 року відповідної грошової суми не підтверджено належними доказами колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).

Досліджуючи у судовому засіданні Договір позики № 2 від 15.12.2011 року суд першої інстанції на підставі наявних у справі письмових доказів, а саме змісту самого договору, довіреності від 15.12.2011 року на розпорядження будинком та земельною ділянкою, наявності наступного договору позики, змісту зустрічного позову у якому відповідач-позивач просить визнати даний договір недійсним лише у частині одного пункту, вірно визначив справжню правову природу даного договору та дійшов висновку, що укладений сторонами письмовий договір позики (безпроцентна цільова) № 2 від 15.12.2011 року є не лише фактом укладення договору, а й передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.

Такі ж по суті висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 24.02.2016 року у справі № 6-50цс16,від 18.09.2013 року № 6-63 цс 13, від 02.07.2014 року у справі № 6-79цс14, які згідно ст. 360-7 ЦПК України суди мають враховувати при застосуванні таких норм права.

Отже, судом першої інстанції правильно застосовано норми статей 1046, 1047,1051 ЦК України та стягнуто суму основного боргу за договором позики від 15.12.2011 року та розпискою від 20.02.2012 року.

У задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції відмовив з підстав пропуску відповідачем-позивачем строку позовної давності.

Щодо твердження апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи стосовно зустрічного позову та нарахування пені за Договором позики від 15.12.2011 року, колегія суддів не погоджується з ними з наступних підстав.

Стаття 526 ЦК України встановлює загальні умови виконання зобов'язань та закріплює основний принцип виконання зобов'язань - принцип належного виконання, що стосується як суб'єктів, так і предмета, строку чи терміну, місця і способу виконання (статті 527 -545 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України належне виконання зобов'язання - це передусім виконання його відповідно до умов договору і вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Однією з умов належного виконання зобов'язання є строк його виконання.

Відповідно п.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно п.п. 3.1 та 4.7 Договору № 2 від 15.12.2011 року строк повернення позики визначений, як пів року з моменту оформлення договору та включно до 15.06.2012 року./ а.с.5/

Таким чином, з 16. 06.2012 року ОСОБА_3 могла довідатись про порушення свого права невідповідністю п. 5.5. Договору № 2 від 15.12.2011 року положенням ст.549 ЦК України.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

З вимогами про визнання п.5.5 розділу 5 Договору позики № 2 недійсним ОСОБА_3 звернулась до суду 22.02.2016 року, тим самим пропустивши строк, у межах якого могла звернутись до суду з даними вимогами на 8 місяців і 5 днів.

Заяви про поновлення строків ОСОБА_3 подано не було.

З огляду на викладене, відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, посилаючись на норми частини першої статті 261, статті 262, частини третьої статті 267 ЦК України, дійшов вірного висновку про те, що відповідач-позивач звернувся до суду за захистом порушеного права після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови в позові, однак помилився з визначенням початку перебігу позовної давності, що не є підставою для зміни чи скасування рішення суду , так як не призвело до неправильного вирішення спору.

Колегія суддів відхиляє заперечення апелянта щодо неналежної форми подання представником позивача-відповідача заяви про застосування строків позовної давності, оскільки Закон не вимагає певної форми подання такої заяви. З носія інформації, на який здійснювався технічний запис судового засідання 22.02.2016 року прослуховується, що о 13:41 представник позивача ОСОБА_2 наголошував на застосуванні судом строків позовної давності до зустрічних вимог ОСОБА_3

Зважаючи на те, що після об'єднання зустрічного позову в одне провадження із первісним у судовому засіданні перерва не оголошувалась, ОСОБА_4 та його представник були позбавлені можливості подати заяву про застосування строків позовної давності у письмовій формі, таким чином залишення поза увагою усної заяви представника про застосування строків позовної давності було б порушенням п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

В свою чергу представником ОСОБА_3 та нею особисто ні заяви ( усної, письмової), ні заперечень, ні пояснень щодо пропуску строків позовної давності до позовної вимоги про стягнення пені за договором позики від 20.02.2012 року у матеріалах справи не міститься. У судовому засіданні 22.02.2016 року представник ОСОБА_3 просив зменшити розмір пені за договорами позики до розміру основного боргу.

Посилання апелянта про одноразовий порядок стягнення пені за договором № 2 від 15.12.2011 року у сумі 2 343 грн ( 1% від 234 300 грн) колегія суддів відхиляє з огляду на вимоги п.3 ст. 549 ЦК України та юридичну природу самої пені, яка обчислюється за кожен день прострочення виконання.

Заяви про зміну умов договору в цій частині сторонами подано не було.

У відповідності до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у ОСОБА_4 наявні підстави для стягнення з відповідачки боргу за договором позики від 15.11.2011 року на суму 529 052 грн.50 коп, з яких : 234 300 грн.- сума основного боргу, 234 300 грн. - заборгованість за пенею, 17 575, 50 грн. - 3% річних, 42 877 грн. - нараховані інфляційні витрати та за договором позики від 20.02.2012 року на суму 1 093 149 грн. 20 коп., з яких : 527 200 грн. основна сума боргу ( в еквіваленті 20 000 доларів США), 38 749грн 20 коп. - 3% річних від простроченої суми та 527 200 грн. -заборгованість за неустойкою.

Враховуючи викладене судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду, а відтак не дають підстав для висновку про незаконність прийнятого судом першої інстанції рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області 22.02.2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

/підписи/

Згідно з оригіналом :