Рішення

від 23.05.2016 по справі 911/998/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"23" травня 2016 р. Справа № 911/998/16

за позовом Першого заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі

Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«НВКП В«Укрінтал-СервісВ» , м. Обухів

про стягнення 383 538,24 грн.

Суддя Щоткін О.В.

за участю представників:

прокурор - Подосінова О.В. посвідчення №042046 від 16.03.2016;

позивач - ОСОБА_1 предст. за дов. №220/57/д від 11.01.2016;

відповідач - ОСОБА_2 предст. за дов. б/н від 05.04.2016.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області звернувся Перший заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю В«НВКП В«Укрінтал-СервісВ» (відповідач) про стягнення 498 132,64 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідач здійснив поставку товару передбачену Договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти державного бюджету України) № 286/3/15/432 від 01.10.2015 з порушенням строків, у зв'язку з чим прокурор просив суд стягнути з відповідача 368 646, 64 грн. пені та 129 486,00 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 28.03.2016 у справі №911/998/16 було порушено провадження та призначено до розгляду на 25.04.2016 року.

07.04.2016 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив, у якому він повністю не визнав позовні вимоги та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

В судовому засіданні 25.04.2016 року оголошувалась перерва в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 23.05.2016 року.

19.05.2016 року через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання, в якому останній, посилаючись на незначне запізнення поставки товару та не завдання позивачу матеріальної шкоди, просив суд зменшити розмір пені на 90% та не стягувати з відповідача штраф.

20.05.2016 року через канцелярію суду від прокурора надійшли письмові пояснення, які були прийняті до розгляду та залучені до матеріалів справи.

Також, 20.05.2016 року через канцелярію суду від прокурора надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої прокурор просив стягнути з відповідача 254 052,24 грн. пені та 129 486,00 грн. штрафу.

Крім того, у зв'язку зі зменшенням позовних вимог, прокурор просив суд повернути надмірно сплачений судовий збір у розмірі 6093,99 грн.

Відповідно до ч. 4 статті 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 55 ГПК України, ціна позову визначається у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) поряду.

Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства, ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що в даному випадку має місце нова ціна позову - 383 538,24 грн., виходячи з якої й вирішується спір.

Згідно з ч. 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ч. 1 статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

23.05.2016 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення прокурора та присутніх в судовому засіданні представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

01.10.2015 року між Міністерством оборони України (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НВКП «Укрінтал-Сервіс» (Постачальник) відповідно до рішення конкурсних торгів Замовника (протокол від 17.09.15 № 75/535/7) укладено Договір № 286/3/15/432 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України).

Згідно п. 1.1 вказаного Договору, Постачальник зобов'язався у 2015 році поставити Замовнику одяг робочий, чоловічий (лот 2. Костюм робочий для фахівців чорного кольору,) (далі - Товар), а Замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані в Договорі.

Відповідно до специфікації (п. 1.2 Договору) загальна кількість Товару для постачання - 5 000 шт., вартістю 1 849 800,00 грн. (з ПДВ), строк (термін) постачання до 31.10.2015 (включно).

Продукція постачається на умовах DDP - склад Замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з встановленими нормами відвантаження (п. 5.1. Договору).

Приймання товару відповідно до п. 2.7 Договору, оформлюється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений військовим представництвом Міністерства оборони України. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару по якості та направляється Замовнику після відправки товару разом з рахунком-фактурою.

Відповідно до п. 5.3 договору, датою поставки товару вважається дата вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника.

Згідно п. 6.3.1 договору, до обов'язків постачальника віднесено забезпечення поставки товару у строки, встановлені договором.

Відповідно до п. 7.3.4. Договору, за порушення строків виконання зобов'язання Постачальник сплачує пеню у розмірі 1% від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості договору.

На виконання умов договору відповідач поставив позивачеві костюми робочі для фахівців чорного кольору у кількості 5000 комплектів на загальну суму 1 849 800,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи Актами приймального контролю (якості): № 1, № 2, № 3, № 4 та видатковими накладними № ВН-0000547 від 02 листопада 2015 року, № ВН-0000573 від 13 листопада 2015 року, № ВН-0000589 від 20 листопада 2015 року, № ВН-0000601 від 27 листопада 2015 року.

Вказані акти підписані: 30.10.2015 року про прийняття 675 одиниць товару, 11.11.2015 року про прийняття 1500 одиниць товару, 20.11.2015 про прийняття 1590 одиниць товару та 27.11.2015 року про прийняття 1235 одиниць товару.

Втім, як стверджує прокурор у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог, поставка товару за актами №2 від 11.11.2015, №3 від 20.11.2015 та № 4 від 27.11.2015 відбулась з порушенням терміну, встановленого в договорі, оскільки товар мав бути поставлений до 31.10.2015 року.

З огляду на вказані обставини, прокурор звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 254 052,24 грн. пені та 129 486,00 грн. штрафу, які були нараховані на підставі п. 7.3.4. Договору.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як визначено ч.1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором , за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Проте, сторонами в договорі змінено правило закріплене в ст. 231 ГК України, так сторонами в договорі погоджено, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 1 відсотка від вартості непоставленого товару з кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф в розмірі 7 відсотків вказаної вартості договору.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що позивач неправомірно змінив передбачений ст. 231 Господарського кодексу України розмір відповідальності за невчасне виконання господарських зобов'язань, у зв'язку з чим розмір пені, встановлений у договорі №286/3/15/432 суперечить приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а отже, нарахування пені потрібно здійснювати виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ.

Крім того, на думку відповідача, прокурор неправомірно нарахував штраф на всю суму договору, оскільки прострочення понад 10 днів було лише щодо поставки частини товару.

Також, відповідач зазначив, що невчасне виконання договору сталося внаслідок дії обставин непереборної сили, а саме задимлення м. Обухів Київської області, внаслідок цього на підприємстві з 19 жовтня 2015 року виник простій.

На підтвердження настання обставини непереборної сили, відповідач надав до суду Лист Обухівського РВ ГУ ДСНС України в Київській області від 21 жовтня 2015 року № 1021.

Як стверджує відповідач, він звертався до Київської регіональної торгово-промислової палати для отримання відповідного сертифікату, але отримав усне пояснення, що доказом виникнення обставин непереборної сили є відповідні документи, які видаються ТПП України або органом виконавчої влади за місцем виникнення вищезазначених обставин.

Відтак, на думку відповідача, Лист Обухівського РВ ГУ ДСНС України в Київській області від 21 жовтня 2015 року № 1021 є достатнім доказом виникнення вищезазначених обставин.

З огляду на вказані обставини, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та просить суд відмовити у їх задоволенні.

Втім, суд не погоджується з такими запереченнями відповідача, з огляду на наступне.

Так, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на застосування ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, однак п. 7.3.4 Договору передбачено нарахування пені в розмірі 1 % від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення.

Даний пункт Договору у судовому порядку недійсним не визнавався, а тому посилання відповідача на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України є безпідставними, оскільки застосування штрафних санкцій здійснюється згідно з вимогами вказаної статті ГК України, «якщо інше не передбачено законом чи договором».

Також, на думку суду, необґрунтованим є посилання відповідача на ч. 3 ст. 549 ЦК України, оскільки застосування пені у даному випадку здійснюється не за прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дана норма законодавства не повинні застосовуватися при вирішенні спору.

Крім того, безпідставним є посилання відповідача на факт виникнення обставин непереборної сили як на підставу звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за Договором з огляду на наступне.

Пунктом 8.1. Договору, передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення даного договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна).

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Відповідачем документально не підтверджено факт звернення до Торгово-промислової палати України або територіальних органів щодо видачі сертифікату про такі обставини, лише вказано на здійснення усного звернення.

Відповідно до ст. 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У зв'язку з викладеним, відповідачем не доведено настання обставин непереборної сили як підстави звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за Договором.

Так, (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) прокурор зазначає про порушення поставки відповідачем товару за актом №2 від 11.11.2015 на 8 днів, за актом №3 від 20.11.2015 на 17 днів, а за актом № 4 від 27.11.2015 на 24 дні.

За розрахунком прокурора розмір пені складає 254 052,24 грн., а саме:

- за актом №2 від 11.11.2015 за період з 03.11.2015 по 10.11.2015 на вартість непоставленого товару в розмірі 554 940,00 грн. - 44 395,20 грн.;

- за актом №3 від 20.11.2015 за період з 03.11.2015 по 19.11.2015 на вартість непоставленого товару в розмірі 588 236,40 грн. - 100 000,80 грн.

- за актом №4 від 27.11.2015 за період з 03.11.2015 по 26.11.2015 на вартість непоставленого товару в розмірі 456 900,60 грн. - 109 656,24 грн.

Суд, перевіривши розрахунок пені за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон», з урахуванням умов договору, встановив, що розрахунок є арифметично вірним та відповідає обставинам справи.

Стосовно заявленої прокурором вимоги про стягнення штрафу, суд зазначає, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011 та у постанові Вищого господарського суду від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Суд не погоджується з позицією відповідача стосовно того, що нарахування штрафу слід здійснювати на вартість товару поставленого з простроченням понад 10 днів, а не на вартість договору, оскільки п. 7.3.4. Договору встановлено нарахування штрафу саме на вартість договору, яка відповідно до п. 1.2. складає 1 849 800,00 грн.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач свої зобов'язання з своєчасної поставки всієї партії товару виконав з простроченням понад 10 днів, суд прийшов до висновку, що позовна вимога про стягнення 129 486,00 грн. штрафу є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

В обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру пені відповідач посилається на незначне запізнення поставки товару через простій у роботі підприємства, що був викликаний об'єктивними обставинами, не наніс матеріальної шкоди державі та Міністерству оборони України, а отже суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Досліджуючи наявність обставин, зазначених 233 ГК України, які можуть бути підставою для зменшення судом розміру штрафних санкцій, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таке ж право господарського суду передбачено п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, де зазначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З вищевикладеного вбачається, що зменшувати розмір штрафних санкцій є не обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Між сторонами підписано договір, у якому зазначено, що відповідач зобов'язаний здійснювати своєчасну поставку товару і саме він відповідає за невчасне виконання взятих на себе за договором зобов'язань.

В даному випадку мало місце прострочення виконання зобов'язання по договору щодо поставки товару позивачу, що тягне за собою відповідальність у вигляді неустойки, стягнення якої передбачено п. 7.3.4. Договору.

Відповідачем належними та допустимими доказами не доведено існування підстав та винятковості випадку для реалізації судом права на зменшення розміру неустойки, умови щодо нарахування якої обумовлено сторонами у договорі, а посилання на відсутність вини у простроченні як на підставу для зменшення розміру штрафних санкцій не заслуговують на увагу, з тих підстав що наведені судом вище.

Враховуючи вищевикладене, майновий стан позивача та відповідача, а також те, що Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони, яка на даний час є одним з пріоритетних напрямків діяльності держави, суд не вбачає підстав для зменшення розміру належної до стягнення неустойки.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 254 052,24 грн. пені та 129 486,00 грн. штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

За приписами ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2016 року становить 1378,00 грн.

Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення з відповідача грошових кошів в сумі 383 538,24 грн., з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог, прокурором повинно було бути сплачено судовий збір в розмірі 5753,07 грн.

Таким чином, згідно до ст. статті 49 ГПК України, з відповідача підлягає до стягнення 5753,07 грн. судового збору.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВКП "Укрінтал-Сервіс" (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Миру, 7-а, код ЄДРПОУ 33427896) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський просп., 6, код ЄДРПОУ 00034022) - 254 052 (двісті п'ятдесят чотири тисячі п'ятдесят дві) грн. 24 коп. пені та 129 486 (сто двадцять дев'ять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 00 коп. штрафу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВКП "Укрінтал-Сервіс" (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Миру, 7-а, код ЄДРПОУ 33427896) на користь Військової прокуратури центрального регіону України (01014, м. Київ, вул. П. Болбочана, 8, код ЄДРПОУ 38347014) - 5753 (п'ять тисяч сімсот п'ятдесят три) грн. 07 коп. судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення 01.06.2016р.

Суддя О.В. Щоткін