Рішення

від 25.05.2016 по справі 5017/3706/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" травня 2016 р.Справа № 5017/3706/2012

Господарський суд Одеської області

У складі колегії суддів:

Головуючого судді Желєзної С.П.

Судді Волкова Р.В.

Судді Петренко Н.Д.

Секретаря судових засідань Курка Д.В.

За участю представників сторін:

Прокурор: Галісевич О.О. /посвідчення/;

Від позивачів:

-Міністерства оборони України: Дубчак Д.В. за довіреністю від 11.01.2016р.;

-Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса: Оксенчук С.С. за довіреністю від 21.04.2016р.;

Від відповідачів:

-Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області: Кюссе І.Г. за довіреністю від 15.12.2015р.;

-товариства з обмеженою відповідальністю „Мазур-Юг: не з`явився;

Від третіх осіб:

-Кабінету Міністрів України: Нероденко М.М. за довіреністю від 06.01.2016р.;

-оперативного командування „Південь: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, товариства з обмеженою відповідальністю „Мазур-Юг, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України, оперативного командування „Південь, про визнання недійсними договорів оренди землі та витребування земельних ділянок, а також за зустрічним позовом Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області до Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання припиненим права постійного користування, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Одеської області із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, товариства з обмеженою відповідальністю „Мазур-Юг (далі по тексту ТОВ „Мазур-Юг) про визнання недійсними: договору оренди землі № б/н від 28.12.2007р. (об`єкт оренди - земельна ділянка площею 50,00 га;), договору оренди землі № б/н від 28.12.2007р. (об`єкт оренди земельна ділянка площею 50,00 га), що були укладені між відповідачами, та витребування з володіння ТОВ „Мазур-Юг земельних ділянок, що були передані в оренду за вказаними договорами.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.06.2014р. (головуючий суддя Рога Н.В., суддя Гуляк Г.І. та суддя Цісельський О.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2015р., позов прокурора був задоволений у повному обсязі, визнано недійсними укладені між відповідачами договір оренди № б/н від 28.12.2007р., зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 05.02.2008р. за №040853400002, а також договір оренди № б/н від 28.12.2007р., зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 05.02.2008р. за №040853400003, витребувано у ТОВ „Мазур-Юг та зобов`язано останнього повернути Міністерству оборони України зі складанням акту приймання-передачі земельні ділянки загальною площею 100,00 га, вартістю 329 560 грн., а саме: земельну ділянку загальною площею 50,00 га вартістю 164 780 грн., земельну ділянку загальною площею 50,00 га вартістю 164 780 грн., передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 28.12.2007р.

Проте, постановою Вищого господарського суду України від 16.09.2015р. вищезазначені рішення та постанова по даній справі були скасовані, а справу було передано на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв`язку із неповним з`ясуванням судами попередніх інстанцій всіх необхідних обставин справи.

При цьому, під час апеляційного перегляду рішення суду від 25.06.2014р, згідно з ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19.03.2015р. на підставі ст. 27 ГПК України до участі у даній справі був залучений Кабінет Міністрів України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів.

Згідно з ухвалою господарського суду Одеської області від 16.12.2015р. оперативне командування „Південь було залучене до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів.

Крім того, під час нового розгляду справи до суду надійшла зустрічна позовна заява Тарутинської районної державної адміністрації до Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання припиненим права постійного користування Одеським військовим округом земельною ділянкою колишнього Тарутинського полігону з 01.01.1998р. Вказана зустрічна позовна заява була прийнята до сумісного розгляду із первісним позовом прокурора згідно з ухвалою від 04.02.2016р.

Під час нового розгляду справи прокурор, позивачі та треті особи повністю підтримали заявлені позовні вимоги та заперечували проти задоволення зустрічного позову Тарутинської районної державної адміністрації.

В свою чергу, відповідачі проти первісного позову заперечують у повному обсязі та підтримують зустрічний позов. При цьому, Тарутинська районна державна адміністрація наголошувала на пропуску прокурором та позивачами визначеного законом строку позовної давності для звернення до суду із даними позовними вимогами.

Крім того, Тарутинською районною державною адміністрацією було подано до суду клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Веселодолинської сільської ради та Головного управління Держгеокадастру України в Одеській області. Проте, судом було відмовлено у задоволенні відповідного клопотання відповідача, оскільки матеріалами справи та обставинами, наведеними Тарутинською районною державною адміністрацією не підтверджена наявність матеріально-правового зв`язку, що випливає із спірних правовідносин, між відповідачами по справі та вказаними особами. У зв`язку з викладеним, судом було відмовлено Тарутинській районній державній адміністрації у задоволенні даного клопотання.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації № 398/А-2007 від 28.12.2007р. „Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ „Тіса, ВАТ „Чапаєва , ФГ „Таврія-К, ФТ „Колос-2006, ТОВ „Мазур-ЮГ, ВАТ „Калініна, ПП „Фетіца, ЧП „Роман земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради зокрема було передано в довгострокову оренду ТОВ „Мазур-Юг земельну ділянку площею 100,0 га ріллі строком на 49 років та зобов`язано керівника ТОВ „Мазур-Юг укласти договори оренди землі з районною державною адміністрацією.

На підставі зазначеного розпорядження , 28 грудня 2007р. між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області (Орендодавець) та ТОВ „Мазур-Юг (Орендар) були укладені:

- Договір оренди землі , згідно до умов якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 50,00 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради за межами населеного пункту. Договір укладено строком на 49 років і діє до 01.08.2055р. Договір зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 05.02.2008р. за №040853400002.

- Договір оренди землі , згідно до умов якого Орендодавець, надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 50,00 га , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу Веселодолинської сільської ради за межами населеного пункту. Договір укладено строком на 49 років і діє до 01.08.2055р. Договір зареєстровано у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 05.02.2008р. за №040853400003.

Прокурор вважає, що оскільки договори оренди були укладені щодо земельних ділянок, належних до земель оборони, вказані правочини підлягають визнанню недійсними. В свою чергу, Тарутинська районна державна адміністрація наголошує на тому, що на теперішній час право постійного користування Одеським військовим округом земельною ділянкою колишнього Тарутинського полігону до складу якого і входять орендовані ТОВ „Мазур-Юг за спірними договорами земельні ділянки, є припиненим з 01.01.1998р..

При вирішенні даного спору господарський суд першочергово вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, в провадженні господарського суду Одеської області перебувала справа № 916/876/13 за позовом Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - Кабінет Міністрів України та Південне оперативне командування, до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тіса", Публічне акціонерне товариство "Імені Чапаєва", Фермерське господарство "Таврія-К", Фермерське господарство "Колос-2006", Товариство з обмеженою відповідальністю "Мазур-ЮГ", Відкрите акціонерне товариство Імені Калініна, Приватне підприємство "Фетіца", Приватне підприємство "Роман", Одеська обласна державна адміністрація, про визнання недійсним розпорядження.

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.09.2015р. по справі № 916/876/13, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2016р. та постановою Вищого господарського суду України 23.03.2016р., було визнано недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №398/А-2007 від 28.12.2007 р. "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ "Тіса", ВАТ "Імені Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ ім. Калініна, ПП "Фетіца", ПП "Роман" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради".

Вказаним рішенням місцевого господарського суду були встановлені наступні обставини, які мають значення для даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 р. № 2002/063 „Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районив, Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО, що затверджена розпорядженням Раднаркому СРСР від 19.01.1946 р. № 742рс, постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі (в межах, визначених у схемі, що додавалась). При цьому Ізмаїльський облвиконком було зобов`язано після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі, встановити межі земельної ділянки що відводиться в натурі.

Прийнятою Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У постановою від 12.02.1946 р. № 53/9-ОП О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу, для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.12.1945 года за № 2002/063 регулювався порядок виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945 р. №2002/063, яке полягало у відселенні селянських господарств, що до цього розміщувались на території відведення.

В подальшому 10 червня 1946 р. обласною комісією по передачі земель ОДВО, яка діяла на виконання постанови Ради народних комісарів Української РСР від 18.12.1945р. №2002/063 та постанови Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 12.02.1946р. №53/9-ОП, складено акт передачі земельної ділянки, що відводиться під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Так, вказаним актом констатувалось відведення земельної ділянки на площі 23600 га в натурі за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів. При цьому в акті від 10 червня 1946 р. зазначено, що при відводі земель в натурі, у зв`язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) виникла необхідність у збільшенні площі артполігону, у зв`язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до акту.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету №7 від 10.06.1946р. Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артилерийский полигон Одесскому Военному Округу було затверджено вказаний акт обласної комісії від 10.06.1946р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

Наказом Командира військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2004 р. № 15 "Про розформування військової частини НОМЕР_1 Південного оперативного командування" та наказом Командувача військами Південного оперативного командування від 16.02.2004 р. № 67 "Про розформування військової частини А-1366 Південного оперативного командування" згідно з директиви Міністерства оборони України від 29.01.2004 року № 115/1/01 та директиви командувача військами Південного оперативного командування від 04.02.2004 р. № 6/1/017 сплановано розформування військової частини НОМЕР_1 Південного оперативного командування. З метою своєчасного та якісного проведення організаційного заходу по розформуванню було наказано Військову частину НОМЕР_1 розформувати до 30.06.2004 року, а правонаступником військової частини НОМЕР_1 вважати військову частину НОМЕР_2 .

Разом з тим наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування від 11.08.2004 р. № 401 "Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки" встановлено, що земельні ділянки полігонів, що тимчасово не використовуються і придатні для сінокосіння, випасу скота та посіву сільськогосподарських культур, необхідно передати у тимчасове користування військовим радгоспам Південного оперативного командування: Військовому радгоспу „Чорноморський всі землі військового полігону „Тарутинський в кількості 23944 га. Взаєморозрахунки по спільній обробці землі за договором між в/ч НОМЕР_1 та комерційними структурами за 2003-2004 роки здійснити через військовий радгосп „Чорноморський.

Згідно акту прийому-передачі земель Тарутинського полігону від військової частини НОМЕР_1 військовому радгоспу „Чорноморський від 26.08.2004 року вказаному радгоспу були передані землі площею 23944 га.

Відповідно до листа Заступника командувача військ Південного ОК з будівництва та розквартирування військ від 12.04.2005 р. № 31/1/282 у зв`язку з тим, що наказ командувача військ Південного ОК від 11.03.2004 року № 401 "Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки втратив чинність, та крім того, у військовому радгоспу „Чорноморський відсутні правовстановлюючі документи на всю земельну ділянку полігону, всі укладені договори на земельні ділянки, які раніше закріплювались за сторонніми землекористувачами (військова частина НОМЕР_1 , Південна регіональна організація ТВМР ЗС України) вважаються недійсними.

Разом з тим в рішенні Тарутинської районної ради Одеської області „Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону від 05.05.2005 року № 206-IV зазначено, що у відповідності до абзацу першого пункту 6 розділу Х Земельного кодексу України, що набрав чинності з 01 січня 2002 року, усі юридичні особи, які мають у постійному користування земельні ділянки, повинні були у встановленому порядку здійснити переоформлення права власності або права оренди на них до 01.01.2005 року, однак за 2002-2004 року ця процедура землекористувачами проведене не була, що підтверджує бездіяльність Міністерства оборони України щодо оформлення правоустановчих документів (в першу чергу державного акта) на право постійного користування землею полігону. До того ж всупереч вимогам статті 4 Закону України „Про використання земель оборони Міністерство оборони України в особі командувача військами Південного оперативного командування самостійно змінювало цільове призначення земель полігону і здійснювало надання в користування або в оренду земель полігону без погодження з органами місцевого самоврядування і органами виконавчої влади, зокрема військовому радгоспу „Чорноморський, Південній регіональній раді військових мисливців та рибалок Збройних сил України та іншим особам. Це підтверджується також актом прийому-передачі земель Тарутинського полігону від військового радгоспу „Чорноморський до ДП „Укроборонпостачальник площею 23,9 тис. га, затвердженого 19.01.2005 року. Також районною радою зазначено, що згідно з директивою Міністерства оборони України від 29.01.2004 року № 115/1/01 військову частину НОМЕР_1 , за якою були закріплені землі Тарутинського полігону, розформовано, у зв`язку з чим територія полігону для проведення військових навчальних заходів з цього часу не використовуватиметься зовсім. Так, вказаним рішенням райрада запропоновувала Тарутинській райдержадміністрації розглянути питання щодо припинення користування земельною ділянкою загальновійськового полігону площею 23944 га військовою частиною НОМЕР_1 та іншими землекористувачами, звернутись до Верховної ради України, Кабінету Міністрів України та Одеської обласної державної адміністрації з клопотанням щодо сприяння у приведенні землекористування у відповідність до норм чинного законодавства, а також у ліквідації Тарутинського загальновійськового полігону та зміні цільового призначення його земель.

Поряд з цим 05.05.2005р. Тарутинською районною державною адміністрацією відповідно до статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 17, 141, 149, пунктів 3, 5, 12 розділу Х Земельного кодексу України, згідно з директивою Міністерства оборони України №115/1/01 від 29.01.2004 р. та Наказом командувача військами Південного оперативного командування № 67 від 16.02.2004 р. "Про розформування військової частини НОМЕР_1 " було прийнято розпорядження №101/А-2005 "Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради" (а.с. 92 т. 2), яким з урахуванням пункту 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", було припинено право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, наданої в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташованої на території Веселодолинської сільської ради, а також переведено вказану земельну ділянку в землі запасу Веселодолинської сільської ради.

Вказане розпорядження було предметом судового розгляду у адміністративній справі №2-а-3436/08/1570, за результатами розгляду якої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р., яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано вищенаведене розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №101/А-2005 від 05.05.2005р. "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п. 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №368/А-2005 від 14.12.2005р. "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями" (а.с. 20-23 т. 1).

Приймаючи судове рішення у вказаній адміністративній справі, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946р., про які зазначалося вище по тексту даної постанови. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970р., так і Земельний кодекс України 1990р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005(справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

У зв`язку із викладеним та на підставі статті 116 Конституції України, статей 13, 77, 84 Земельного кодексу України, статей 3, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 3, 4, 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011р. №406/2011, пункту 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України №483 від 22.12.1997р., апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування вищезазначеними землями залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Одночасно суд зазначив, що всупереч частини 5 статті 116, статті 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.

Отже, з урахуванням встановлених Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.06.2012р. по справі №2-а-3436/08/1570 обставин, господарським судом був зроблений висновок щодо приналежності земель Тарутинського загальновійськового полігону до земель оборони та щодо виникнення у Одеського військового округу права постійного землекористування землями Тарутинського загальновійськового полігону згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 р., яке залишається за Міністерством оборони України.

Разом з тим розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №398/А-2007 від 28.12.2007 р. "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ "Тіса", ВАТ "ім.Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради" затверджено подані ТОВ "Тіса", ВАТ "ім.Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман" проекти землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок із земель запасу Веселодолинської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також передано ТОВ "Тіса" земельну ділянку площею 750га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років; ВАТ "ім.Чапаєва" земельну ділянку площею 1800 га ріллі в довгострокову оренду строком на 5 років; ФГ "Таврія-К" земельну ділянку площею 450 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років; ФГ "Колос-2006" земельну ділянку площею 300га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років; ТОВ "Мазур-ЮГ" земельну ділянку площею 100га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років; ВАТ "Калініна" земельну ділянку площею 885 га ріллі в довгострокову оренду строком на 30 років; ПП "Фетіца" земельну ділянку площею 223 га ріллі в довгострокову оренду строком на 25 років; ПП "Роман" земельну ділянку площею 350 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років. Одночасно зобов`язано керівників ТОВ "Тіса", ВАТ "ім.Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ "Калініна", ПП "Фетіца", ПП "Роман" укласти договори оренди землі з районною державною адміністрацією.

Судом було встановлено, що доказів, які б засвідчували добровільну відмову Міністерства оборони України від користування земельною ділянкою Тарутинського загальновійськового полігону або задокументовану згоду на передачу земельних ділянок Тарутинського загальновійськового полігону іншим особам матеріали справи № 916/876/13 не містили. Отже, згода Міністерства оборони України на передачу спірних земельних ділянок не надавалась, також Міністерство оборони України не зверталось з клопотанням про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського полігону, яка станом на дату прийняття оспорюваного розпорядження рахувалася як землі оборони. Отже, право користування землями Тарутинського загальновійськового полігону залишається за Міністерством оборони України.

Таким чином, при вирішенні справи № 916/876/13 господарський суд дійшов висновку про те, що Тарутинська райдержадміністрація, приймаючи оскаржуване розпорядження, перевищила свої повноваження щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками із земель Тарутинського загальновійськового полігону.

В результаті викладеного розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №398/А-2007 від 28.12.2007 р. було визнано недійсним як таке, що порушує права держави на землі оборони в особі Міністерства оборони України.

В силу вимог ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, всі вищевикладені обставини, які стосуються належності земель Тарутинського загальновійськового полігону до земель оборони, наявності у держави в особі Міністерства оборони права постійного користування цими землями, а також передачу цих земель у користування особам приватного права згідно розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області №398/А-2007 від 28.12.2007 р. є преюдиціальними для даної справи обставинами, у зв`язку з чим, не потребують повторного вивчення та доведення під час розгляду даної справи.

З урахуванням викладеного, зважаючи на зміст пред`явленого Тарутинською районною державною адміністрацією зустрічного позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, оскільки об`єктом спірних відносин є земельні ділянки, до вказаних правовідносин підлягають першочерговому застосуванню норми саме земельного законодавства як спеціальні норми відповідної галузі права України.

Виходячи із змісту положень ст. 92 102-1 Земельного кодексу України законодавством виділяються наступні види землекористування:

-право власності на землю (ст. 78- 91 Земельного кодексу України); в разі належності землі до державної власності, відповідне право від імені держави здійснюють органи державної влади відповідно до визначеної ст. 122 Земельного кодексу України компетенції;

-право постійного користування землею (ст. 92 Земельного кодексу України);

-право оренди землі (ст. 93 Земельного кодексу України, Закон України „Про оренду землі);

-право земельного сервітуту (ст.ст. 98 102 Земельного кодексу України);

-право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови (ст. 102-1 Земельного кодексу України); при цьому, право використання земельної ділянки для сільськогосподарських потреб стосується виключно земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

При цьому, ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Особи, що здійснюють землекористування у визначені способи за законодавством відносяться до землевласників (землекористувачів). В силу свого правового статусу, визначеного Законом України „Про місцеві державні адміністрації, Тарутинська районна державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади, який відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України у певних випадках наділений повноваженнями власника земельних ділянок державної власності. В той же час, захист прав держави в особі Тарутинської районної державної адміністрації на земельні ділянки оборони допускається виключно щодо земель, повноваження щодо розпорядження якими належить відповідній адміністрації.

Оскільки судом встановлено, що земельна ділянка колишнього Тарутинського військового полігону на теперішній час перебуває у постійному користуванні Міністерства оборони України за категорією земель оборони, суд доходить висновку, що Тарутинська районна державна адміністрація не є особою, яка уповноважена від імені держави здійснювати будь-які дії щодо вказаної земельної ділянки, в тому числі, вимагати судового захисту прав на неї.

Викладене унеможливлює задоволення пред`явленого Тарутинською районною державною адміністрацією зустрічного позову у повному обсязі.

Що стосується позовних вимог прокурора за первісним позовом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, у відповідності до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У п.п. 2.1, 2.5.2, 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно зі ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Виходячи з положень ст.ст. 1, 4 Закону України „Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

У відповідності до ст.ст. 13, 14 Закону України „Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

В силу положень ст. 16 Закону України „Про оренду землі укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Положеннями ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України також передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

При цьому, у п.п. 2.16, 2.24 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин від 17 травня 2011 року N 6 зазначено наступне. Необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки.

Для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з`ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється.

З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

З огляду на викладене, суд зауважує, що у випадку визнання недійсним рішення органу державної влади або місцевого самоврядування, на підставі якого було укладено відповідний договір оренди землі, вказаний договір є таким, що суперечить закону, оскільки в такому випадку є відсутньою головна передумова укладення такого роду договорів.

Як було зазначено по тексту вище, рішенням господарського суду Одеської області від 30.09.2015р. по справі № 916/876/13, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2016р. та постановою Вищого господарського суду України 23.03.2016р., було визнано недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області №398/А-2007 від 28.12.2007 р. "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення ТОВ "Тіса", ВАТ "Імені Чапаєва", ФГ "Таврія-К", ФГ "Колос-2006", ТОВ "Мазур-ЮГ", ВАТ ім. Калініна, ПП "Фетіца", ПП "Роман" земельних ділянок на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради", тобто те саме розпорядження, на підставі якого і були укладені два спірних договори оренди.

У зв`язку з викладеним, укладені між відповідачами договір оренди № б/н від 28.12.2007р., зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 05.02.2008р. за №040853400002, а також договір оренди № б/н від 28.12.2007р., зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 05.02.2008р. за №040853400003 підлягають визнанню недійсними як такі, що порушують права держави в особі Міністерства оборони України на використання земель оборони.

При цьому, судом відхиляється клопотання Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області про пропуск позивачами та прокурором строку позовної давності на пред`явлення даного позову з огляду на наступне.

Відповідно до положень статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Положеннями частини першої статті 261 Цивільного кодексу України унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами четвертою та п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За твердженнями Тарутинської районної державної адміністрації, прокуратур та позивачі брали участь у справі №2-а-3436/08/1570, а тому повинні були знати про факт укладення спірних договорів із ТОВ „Мазур-Юг, оскільки в судовому засіданні 28.05.2008 р. до участі у адміністративній справі були долучені усі особи, які є орендарями земельних ділянок, наданих в оренду за рахунок земель колишнього Тарутинського полігону. На підтвердження викладеного заявником було надано копію журналу судового засідання за 28.05.2008 по справі №2-а-3436/08/1570. Однак долучена до матеріалів справи зазначена копія журналу судового засідання не містить ніяких відміток про те, що прокурору та позивачам 28.05.2008р. стало відомо про факт укладення між відповідачами саме оспорюваних договорів. Таким чином, посилання Тарутинської районної державної адміністрації про те, що прокурору та позивачам стало відомо про порушення їх прав внаслідок укладення оспорюваних договорів саме 28.05.2008р. ґрунтується на припущеннях, які не підтверджуються належними доказами.

Відтак, відповідачем не доведено, що позивачами пропущений строк позовної давності та не доведено коли саме позивачам стало відомо про порушення їх прав.

Крім того, слід зауважити, що відповідно до ч.2 ст.264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову, а також у разі якщо предметом позову є лише частина вимог, право на яку має позивач. Згідно ч. 3 зазначеної статті після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Так, судом з`ясовано, що лише після закінчення розгляду справи та набрання законної сили судовим рішенням постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012р. у справі № 2а-3436/08/1570 у зв`язку із відмовою Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області у добровільному порядку повернути земельні ділянки Міністерству оборони України, прокурором був поданий даний позов до господарського суду.

Таким чином, з огляду на недоведеність відповідачем пропуску прокурором та позивачами строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, останній вважається поданим в межах встановленого законом строку для захисту порушеного права власності держави на спірну земельну ділянку.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

При цьому, на застосуванні реституції має право наполягати виключно сторона правочину.

В той же час, відповідно ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно зі ст..152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За таких обставин, земельні ділянки загальною площею 100,00 га, а саме: земельна ділянка загальною площею 50,00 га та земельна ділянка загальною площею 50,00 га, що були передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 28.12.2007р. в користування ТОВ „Мазур-Юг, підлягають витребуванню від останнього та поверненню державі в особі Міністерства оборони України. Викладене має наслідком необхідність задоволення заявленого прокурором позову у повному обсязі.

Підсумовуючи все вищевикладене, позов прокурора, пред`явлений в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району підлягає задоволенню у повному обсязі шляхом визнання недійсними укладених між відповідачами договору оренди № б/н від 28.12.2007р., зареєстрованого у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 05.02.2008р. за №040853400002, а також договору оренди № б/н від 28.12.2007р., зареєстрованого у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 05.02.2008р. за №040853400003, а також шляхом витребування від ТОВ „Мазур-Юг та його зобов`язання повернути Міністерству оборони України земельні ділянки загальною площею 100,00 га, а саме: земельну ділянку загальною площею 50,00 га, земельну ділянку загальною площею 50,00 га, що були передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 28.12.2007р.

При цьому, у задоволенні зустрічного позову Тарутинської районної державної адміністрації слід відмовити у зв`язку із необґрунтованістю заявлених вимог.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на Тарутинську районну державну адміністрацію, оскільки даний спір виник внаслідок її неправильних дій, шляхом присудження до стягнення відповідних сум в дохід державного бюджету.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним договір оренди землі від 28.12.2007р., укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та товариством з обмеженою відповідальністю „Мазур-Юг, зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 05.02.2008р. за №040853400002.

3.Визнати недійсним договір оренди землі від 28.12.2007р., укладений між Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області та товариством з обмеженою відповідальністю „Мазур-Юг, зареєстрований у Тарутинському районному відділі Одеської регіональної філії ДП „Центр ДЗК 05.02.2008р. за №040853400003.

4.Витребувати від товариства з обмеженою відповідальністю „Мазур-Юг та зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю „Мазур-Юг повернути Міністерству оборони України земельні ділянки загальною площею 100,00 га, а саме: земельну ділянку загальною площею 50,00 га, земельну ділянку загальною площею 50,00 га, що були передані Тарутинською районною державною адміністрацією Одеської області за договорами оренди від 28.12.2007р. Наказ видати.

5.В задоволенні зустрічного позову відмовити.

6.Стягнути з Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області /Одеська обл.., смт. Тарутино, вул..Котовського, 1, код ЄДРПОУ 33821818/ до державного бюджету України по коду бюджетної класифікації 22030001, рахунок №31210206783008, отримувач Управління державної казначейської служби у м. Одеса, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача - ГУДКУ в Одеській області, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997, через Арцизьку об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС в Одеській області судовий збір в сумі 7 699 грн. 40 коп. /сім тисяч шістсот дев`яносто дев`ять грн. 40 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 27.05.2016р.

Головуючий суддяС.П. Желєзна

СуддяР.В. Волков

СуддяН.Д. Петренко