Ухвала

від 27.04.2016 по справі 2а/0470/13117/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" квітня 2016 р. м. Київ К/800/4415/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А. ,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби (правонаступник Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2012

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012

у справі № 2а/0470/13117/11 Дніпропетровського окружного адміністративного суду

за позовом Публічного акціонерного товариства «Комбінат «Придніпровський»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби (СДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ у м. Дніпропетровську від 25.07.2011 № 0000708822.

У касаційній скарзі СДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивачу грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 07.07.2011 № 1221/08-03/2-01528186. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пунктів 198.3. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (ПК): завищив податковий кредит на загальну суму 998932,14 грн. у податковому обліку за грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року за податковими накладними, виписаними ТОВ «Самара-Агро Плюс» за наслідками нікчемного правочину з поставки товару (молока), у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 998932,14 грн. за грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року. Висновок про нікчемність правочинів обґрунтовано відсутністю вказаного постачальника за своїм місцезнаходженням, відсутністю у нього виробничих та трудових ресурсів, основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів), необхідних для здійснення поставки; наявністю ознак фіктивності у його контрагентів.

За результатами перевірки контролюючим органом стосовно позивача прийняте податкові повідомлення-рішення від 25.07.2011 № 0000708822 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 998932,14 грн. за основним платежем та 161601,68 грн. - штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Самара-Агро Плюс» товару (молока) від імені цього постачальника на адресу позивача виписані податкові накладні, на підставі яких останній збільшив податковий кредит у податкових деклараціях за грудень 2010 року, січень, лютий 2011 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті (у редакції до внесення змін Законом України від 4 липня 2013 року № 408-VII) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 ст. 201 ПК), суми ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум грошових зобов'язань із ПДВ.

Разом із тим, факт поставки позивачу від ТОВ «Самара-Агро Плюс» товару не можуть вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог ст. 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з факту поставки позивачу від ТОВ «Самара-Агро Плюс» молока, який, за висновком суду, підтверджується накладними, видатковими та податковими накладними, протоколами погодження цін на молоко, витягом із журналу «закупка молока» платіжними дорученням. Крім того, суд вказав, що юридична оцінка правочину лежить поза межами повноважень СДПІ, а судом господарські зобов'язання між позивачем та ТОВ «Самара-Агро Плюс» не визнані такими, що суперечать інтересам держави і суспільства.

Заперечуючи проти позову, СДПІ посилається на обставини, що об'єктивно виключають реальний характер поставки позивачу молока від ТОВ «Самара-Агро Плюс». Так, контролюючий орган, окрім доводів про відсутність цього постачальника за своїм місцезнаходженням, вказує на відсутність доказів транспортування молока від ТОВ «Самара-Агро Плюс» до позивача, відсутність серед контрагентів цього постачальника виробників молочної сировини або підприємств, які б займались його торгівлею; відсутність у ТОВ «Самара-Агро Плюс» виробничих та трудових ресурсів, основних засобів (складських приміщень, транспортних засобів), об'єктивно необхідних для здійснення поставок. Хоча зазначені обставини щодо характеру діяльності зазначених юридичних осіб, враховуючи специфіку молока як товару, який вимагає спеціальних умов зберігання та транспортування як швидкопсувна сировина, об'єктивно ставлять під сумнів можливість виконання цим постачальником господарських операцій з поставки позивачу молочної сировини, суди першої та апеляційної інстанцій не взяли їх до уваги при оцінці доказів у справі.

Не були встановлені у судовому процесі також і обставини щодо походження молока, з посиланням на поставку якого позивач збільшив податковий кредит у податковому обліку. Так, матеріали справи містять пояснення заступника директора ТОВ «Самара-Агро Плюс» ОСОБА_2 від 13.09.2011 (а.с.92-97, т.2), в яких він підтверджує факт поставки позивачу молока та вказує про закупку цієї сировини у Фермерського господарства (ФГ) «Оріль». Однак, СДПІ надана суду копія письмових пояснень директора ФГ «Оріль» ОСОБА_3 (а.с. 91, т.2) начальнику Західно-Донбаської ОДПІ, в яких він заперечує факт поставки молока ТОВ «Самара-Агро Плюс» та засвідчує закупівлю молока у населення. Цим доказам, наданим СДПІ на спростування реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Самара-Агро Плюс» молока, суди попередніх інстанцій не дали будь-якої оцінки, хоча обставини, про які в них йдеться, не суперечать вище наведеній інформації щодо характеру діяльності ТОВ «Самара-Агро Плюс», відсутності у нього об'єктивно необхідної для здійснення поставки молока матеріально-виробничої бази.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Згідно з пунктом 12.2 цих Правил для перевезення специфічних (побутових, харчових, швидкопсувних тощо) вантажів необхідно надавати спеціалізований та відповідно обладнаний рухомий склад згідно з вимогами санітарних правил і нормативів.

Підпунктом 25.6.1 встановлено, що під час перевезень молока та молочних продуктів (вершків, сметани, сирків, сиру, кефіру тощо) перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі зобов'язані дотримувати встановлених санітарно-гігієнічних вимог.

При перевезенні молока-сировини безтарним способом вантажовідправник зобов'язаний зазначити в товарно-транспортній накладній всі передбачені нормативною документацією показники якості та кількості відвантаженого молока (підпункт 25.6.7 Правил № 363).

За змістом цих норм товарно-транспортні накладні разом із товарно-супровідними документами, враховуючи особливості умов поставки і зберігання молока, повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця (вантажоотримувача), так і у продавця (вантажовідправника), безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Разом із тим, у судовому процесі позивачем не були надані документи на підтвердження транспортування молока від ТОВ «Самара-Агро Плюс», хоча посилання на них містяться в журналі «закупка молока», про що було вказано в акті перевірки (а.с. 29, 42, 44, т.1).

У судовому процесі СДПІ також посилалась на відсутність у позивача ветеринарних свідоцтв № 2, щомісячне надання яких від постачальників переробнику (позивачу) передбачено умовами договорів на закупівлю молочної сировини як обов'язкова умова для прийняття молочної сировини, і через відсутність яких фактично джерело походження молока (виробник) не встановлено.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Наведені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права унеможливлюють висновок щодо правильності вирішення спору, а відтак у відповідності до ст. 227 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу від ТОВ «Самара-Агро Плюс» товару (молока), у разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби задовольнити частково, скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.12.2012, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев