Постанова

від 01.06.2016 по справі 918/890/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 року Справа № 918/890/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: ОСОБА_1; ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 на рішення господарського суду Рівненської області від 02.09.15р. у справі № 918/890/15 (суддя Романюк Р.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Розрахунковий центр "КСД"

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення грошових коштів в сумі 35 128 грн 67 коп.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Розрахунковий центр «КСД» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (а.с. 2-5) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача: 21 101 грн 64 коп. основної заборгованості, інфляційних в розмірі 7 697 грн 12 коп., трьох відсотків річних в розмірі 320 грн 86 коп. та 6 009 грн 05 коп. пені.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 2 вересня 2015 року (а.с. 74-77) з підстав, вказаних у рішенні, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 21 101 грн 64 коп. заборгованості, інфляційних в розмірі 7 406 грн 68 коп., трьох відсотків річних в розмірі 320 грн 86 коп. та 5191 грн 23 коп. пені. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 827 грн 00 коп.. В задоволенні решти позову, відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 91-95) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить поновити строк на апеляційне оскарження, рішення господарського суду Рівненської області від 2 вересня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з Відповідача на користь Позивача 4 132 грн 80 коп..

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на той факт, що відповідно до акту приймання -здачі робіт № 35-12/14-А від 31 грудня 2014 року на виконання умов Договору, Відповідач в період з 1 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року прийняв на користь Позивача від клієнтів за надані кур'єрські послуги грошові кошти в сумі 16 198 грн 73 коп., відповідно до пункту 4 та 6 вказаного Акту сума винагороди Відповідача складає 11 758 грн 55 коп.. Платіжним дорученням № 283 від 22 січня 2015 року, проведено оплату Позивачу за кур'єрські послуги згідно Акту приймання-здачі робіт № 35-12/14 від 31 грудня 2014 року в сумі 11 758 грн 55 коп.. Отже, як зауважує апелянт, з врахуванням платіжного доручення № 283 від 22 січня 2015 року як доказу сплати коштів Позивачу, сума заборгованості Відповідача перед Позивачем по акту приймання-здачі робіт № 35-12/14-А від 31 грудня 2014 року складає 4 440 грн 18 коп.. також, апелянт звертає увагу, що заборгованість Позивача перед Відповідачем по акту приймання-здачі робіт № 35-1/15-А від 31 січня 2015 року складає 5 210 грн 29 коп., що на переконання апелянта перевищує суму прийнятих Відповідачем на користь Позивача від клієнтів за надані кур'єрські послуги грошові кошти в сумі 4 902 грн 91 коп.. Апелянт зауважує, що від суми боргу Відповідач перед Позивачем по акту приймання-здачі робіт № 35-12/14-А від 31 грудня 2014 року - 4440 грн 18 коп. необхідно відняти суму боргу Позивача перед Відповідачем по акту приймання-здачі робіт № 31-1/15-А від 31 січня 2015 року - 307 грн 38 коп., і вийде сума заборгованості по Договору, котру визнає Відповідача, а саме - 4 132 грн 80 коп..

Ухвалою суду від 7 квітня 2016 року (а.с. 30) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження та призначено її розгляд на 18 травня 2016 року на 14 годину 50 хвилин.

Позивач подав відзив з додатками на апеляційну скаргу (а.с. 122-137) в якому, з підстав вказаних у даному відзиві, просить суд залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу Відповідача без задоволення.

В судовому засіданні від 18 травня 2016 року було оголошено перерву до 1 червня 2016 року, про що сторони були повідомлені під розписку-заяву (про що свідчать їх підписи).

В судовому засіданні від 1 червня 2016 року Позивач заперечив проти доводів, висвітлених в апеляційній скарзі Відповідача, з підстав, висвітлених у запереченнях на апеляційну скаргу та надав пояснення в обгрунтування своєї позиції.

В судовому засіданні від 1 червня 2016 року Відповідач підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду Рівненської області від 2 вересня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з Відповідача на користь Позивача 4 132 грн 80 коп..

Заслухавши пояснення Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити частково, рішення господарського суду Рівненської області від 2 вересня 2015 року по даній справі скасувати та прийняти нове рішення, котрим позовні вимоги Позивача задоволити частково в сумах, наведених нижче в даній судовій постанові. При цьому, суд виходив з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 1 вересня 2013 року між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір про прийом та виконання замовлень на надання кур'єрських послуг мережі КСД на умовах комісії № 35 (надалі - Договір; а.с. 9-25).

За умовами пункту 1.1 Договору, Відповідач доручає, а Позивач приймає на себе зобов'язання від свого імені, але за рахунок і в інтересах Відповідача, за винагороду, оформляти прийом і Виконання замовлень Клієнтам і їх оплату на надання послуг.

Відповідно до пунктів 5.1 - 5.2 Договору: звітний період за Договором встановлений рівним одному календарному місяцю; протягом 10 календарних днів після закінчення звітного періоду Позивач надсилає Відповідачу звіт затвердженої форми.

Згідно з пунктом 5.4 Договору, на підставі прийнятого звіту від Відповідача Позивач складає акт приймання-здачі виконаних за Договором робіт.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що підставою для здійснення розрахунків між Сторонами служить Акт, оформлений і підписаний повноважними представниками Сторін.

Пунктом 6.2 Договору Сторони обумовили, що проводять розрахунок один з одним протягом 5 робочих днів з дати підписання Акту.

Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відтисками печаток сторін.

З доказів наявних в матеріалах справи вбачається, що на виконання умов Договору, Відповідач в період з 1 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року прийняв на користь Позивача від клієнтів за надані кур'єрські послуги грошові кошти в сумі 16 198 грн 73 коп., про що сторони склали акт приймання - здачі робіт № 35-12/14-А від 31 грудня 2014 року (а.с. 26), котрий підписаний сторонами та скріплений відтисками печаток як Позивача так і Відповідача.

При цьому, Позивач зауважує, що доказів сплати зазначених коштів Позивачу в порядку та строк визначений пунктом 6.2 Договору, відсутні.

Крім того, Відповідач в період з 1 січня 2015 року по 31 січня 2015 року прийняв на користь Позивача від клієнтів за надані кур'єрські послуги грошові кошти в сумі 4 902 грн 91 коп. про що Позивачем складено акт приймання - здачі робіт № 35-1/15-А від 31 січня 2015 року (а.с 27).

Водночас, дослідивши акт приймання-здачі робіт № 35-1/15-А від 31 січня 2015 року суд констатує, що він підписаний та в ньому міститься відтиск печатки тільки зі сторони Відповідача, однак, підпис та відтиск печатки Позивача даний акт не містить.

У зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем умов Договору Позивач звернувся до нього з претензією № 1 (а.с. 28; доказ направлення фіскальний чек та рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення на а.с. 29-30) про сплату заборгованості в сумі 21 101 грн 64 коп.. Претензія направлена на адресу Відповідача цінним листом, однак, як вбачається з відмітки на довідці поштового зв'язку «За закінченням терміну зберігання» не було отримана Позивачем (а.с. 31).

Вказані вимоги Позивача залишені Відповідачем без відповіді та задоволення. В матеріалах справи відсутні докази, котрі б вказували на погашення боргу в сумі 21 101 грн 64 коп. за Договором.

В зв'язку з непогашенням Відповідачем заборгованості за Договором Позивач звернувся в суд з позовом до Відповідача щодо стягнення 21 101 грн 64 коп. основної заборгованості, інфляційних в розмірі 7 697 грн 12 коп., трьох відсотки річних в розмірі 320 грн 86 коп. та 6 009 грн 05 коп. пені.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і стаття 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Водночас, частиною 1 статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений говором або законом.

Стаття 626 Цивільного кодексу України, встановлює поняття договору, відповідно до якої, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що правовідносини, які виникли між Позивачем та Відповідачем, регулюються параграфом 3 глави 63 Цивільного кодексу України "Послуги".

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з нормами статті 978 Цивільного кодексу України: за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються; володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

За змістом статтею 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

В силу дії частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами статті 526 Цивільного кодексу України (яка кореспондується із статтею 193 Господарського кодексу України) встановлено, що: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено (аналогічна позиція якої закріплена і в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України), що: одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в сукупності з вищенаведеною нормативно-правовою базою законодавства України, колегія суду зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що між сторонами укладено Договір про надання кур'єрських послуг.

На підтвердження факту надання послуг 31 грудня 2014 року між сторонами був підписаний акт приймання-здачі робіт № 35-12/14-А, відповідно до умов пункту 6.1 Договору, котрим підтверджено надання послуг на загальну суму 16 198 грн 73 коп (а.с. 26).

Що ж стосується акту приймання-здачі робіт № 35-1/15-А від 31 січня 2015 року (а.с. 27) на суму 4902 грн 91 коп., котрий підписаний та скріплений відтиском печатки тільки зі сторони Позивача (комісіонера), то, не зважаючи на відсутність підпису Відповідача на даному акті, колегія суддів приймає його до уваги на підтвердження виконання Відповідачем своїх зобов'язань по Договору, оскільки, як вбачається з апеляційної скарги (а.с. 93) Відповідача визнає виконані ним роботи по акту від 31 січня 2015 року.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі зауважує, що відповідно до акту приймання-здачі робіт № 31-1/15-А від 31 січня 2015 року на виконання умов Договору, Відповідач в період з 1 січня 2015 року по 31 січня 2015 року прийняв на користь Позивача від клієнтів за надані кур'єрські послуги грошові кошти в сумі 4 902 грн 91 коп. Відповідно до пунктів 4 та 6 вказного Акту сума винагороди Відповідача складає 5 210 грн 29 коп., враховуючи наведені суми за даним Актом, на переконання Відповідача, саме Позивач має борг перед Відповідачем, різницю в сумі 307 грн 38 коп.. Як зауважує Відповідач, в своїй апеляційній скарзі, від суми боргу Відповідача перед Позивачем по Акту приймання-здачі робіт № 35-12/14-А від 31 грудня 2014 року 4440 грн 18 коп. відмінусовується сума боргу Позивача перед Відповідачем по акту приймання-здачі робіт № 31-1/15-А від 31 січня 2015 року - 307 грн 38 коп. що дорівнює 4 132 грн 80 коп. загальна заборгованість Відповідача перед Позивачем по Договору.

При цьому, розглядаючи дані позовні вимоги саме в площинні доказів, долучених сторонами до матеріалів справи, колегія суддів вважає безпідставними такі твердження Відповідача, висвітлені в апеляційній скарзі, щодо існування певної суми заборгованості Позивача перед Відповідачем по акту приймання-здачі робіт № 31-1/15-А від 31 січня 2015 року (саме в сумі 5 210 грн 29 коп.). Оскільки: по-перше, з позовом про стягнення боргу до суду звернувся саме Позивач, посилаючись на невиконання умов Договору Відповідачем щодо проведення оплат по актах приймання-здачі робіт, по-друге, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, котрі б вказували на наявність між сторонами зустрічних зобов'язань, котрі в свою чергу регулюються статтею 538 Цивільного кодексу України; по-третє, Відповідач не позбавлений процесуального права звернутися до суду з відповідним позовом за захистом порушеного, на його думку, із самостійним позовом.

Відтак, колегія суддів дійшла до висновку, що по акту приймання-здачі робіт № 35-1/15-А від 31 січня 2015 року до стягнення підлягає саме сума в розмірі 4 902 грн 91 коп.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що акти приймання-здачі робіт, копії яких знаходяться в матеріалах справи, мають найменування юридичних осіб, а також, один з актів підписи осіб, які надавали та отримували послуги, переліки таких послуги, вартість послуг, посилання на Договір та інші необхідні реквізити, а тому прийшов до висновку, що дані акти (в тому числі не підписаний акт зі сторони Відповідача, зважаючи на визнання Відповідачем надання послуг по даному акту ) відповідають вимогам зазначеного закону та є первинним документом, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Окрім того, як вбачається з доказів наявних в матеріалах справи (а.с. 19, 22) Відповідач не заперечує факту наданих Позивачем послуг та наявності перед Позивачем боргу в сумі 4 132 грн 80 коп..

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зауважує, що платіжним дорученням № 283 від 22 січня 2015 року підтверджується факт сплати Відповідачем на розрахунковий рахунок Позивача суми в розмірі 11 758 грн 55 коп. із призначенням платежу «Оплата комітенту за кур'єрські послуги згідно Акту приймання-здачі робіт № 35-12/14-А від 31 грудня 2014 року» (а.с. 96).

При цьому, Позивач подав до матеріалів справи платіжне доручення № 180 від 19 червня 2014 року, котрим підтверджено зарахування на розрахунковий рахунок Відповідача 11 697 грн 34 коп. із призначенням платежу «Оплата комітенту за кур'єрські послуги згідно Акту приймання-здачі робіт № 35-12/14-А від 31 грудня 2014 року» (а.с. 117).

Зважаючи на дані платіжні доручення, колегія суддів досліджує дані докази саме в площинні доказу про надання послуг - акту приймання-здачі робіт № 35-12/14-А (а.с. 26) та звертає увагу, що в пункту 5 акту приймання-здачі робіт зазначено суму, що підлягає до перерахунку Відповідачем на розрахунковий рахунок Позивача, яка становить 16 198 грн 73 коп., а в рядку 6 акту приймання-здачі робіт зазначено суму, яка підлягає перерахунку Позивачем на розрахунковий рахунок Відповідача та становить 11 758 грн 55 коп..

Зважаючи на проведені як зі сторони Позивача так і зі сторони Відповідача часткові оплати саме по акту приймання-здачі робіт від 31 грудня 2014 року, колегія суддів дійшла висновку, що Позивач виконав свій обов'язок щодо сплати винагороди Відповідачу в сумі 11 758 грн 55 коп. за виконану по Договору роботу (що підтверджується платіжним дорученням № 180 від 19 червня 2014 року).

В свою чергу, Відповідач частково виконав свій обов'язок по Договору згідно акту приймання-здачі робіт № 35-12/14-А від 31 грудня 2014 року щодо перерахування на розрахунковий рахунок Відповідача 16 198 грн 73 коп., перерахувавши на розрахунковий рахунок Позивача 11 758 грн 55 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 283 від 22 січня 2015 року.

Між тим, колегією суддів відхиляються твердження Позивача щодо помилкового перерахування 11 758 грн 55 коп. на розрахунковий рахунок Відповідача, згідно платіжного доручення № 180 від 19 червня 2014 року, оскільки такі твердження спростовуються самим же дорученням, а саме призначенням платежу та актом приймання-здачі робіт від 31 грудня 2014 року і не підтверджено будь-яким іншим доказом.

Підсумовуючи усе встановлене вище в даній судовій постанові, зважаючи на часткове перерахування коштів Відповідачем на розрахунковий рахунок Позивача, колегія суддів дійшла висновку, що по акту приймання-здачі робіт № 35-12/14-А від 31 грудня 2014 року правомірною та нормативно обґрунтованою до стягнення буде підлягати сума основного боргу в розмірі 4440 грн 18 коп. (по акту приймання-здачі робіт № 35-12/14-А від 31 грудня 2014 року 16 198 грн 73 коп. - 11 758 грн 55 коп. оплата Відповідача на розрахунковий рахунок Позивача).

Відтак, дослідивши дані матеріали справи апеляційний господарський суд констатує, що між Позивачем та Відповідачем був укладений Договір, який породжує певні обов'язки, а надані Позивачем докази свідчать про те, що сторони погодили його умови. Тобто на підставі даного Договору у Відповідача виникли майнові зобов'язання перед Позивачем, а у останнього виникло право вимоги виконання таких зобов'язань.

З огляду на усе вищевказане, Рівненський апеляційний господарський суд вважає позовні вимоги Позивача про стягнення 21 101 грн 64 коп., підлягають до задоволення частково, а саме в сумі 9343 грн 09 коп., а в задоволенні позову щодо стягнення 11 758 грн 55 коп. суд відмовляє за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

Відповідно приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд скасовує судове рішення першої інстанції в цій частині.

Окрім основного боргу, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 6 009 грн 05 коп. пені за період з 1 лютого 2015 року по 4 серпня 2015 року.

Крім того, пунктом 7.7 Договору сторони обумовили, що у разі порушення термінів розрахунків між сторонами винна сторона сплачує іншій пеню в розмірі подвійної облікової ставки від належної до перерахування суми за кожен день затримки оплати.

У відповідності до пункту 6.2 Договору, сторони здійснюють розрахунок один з одним на протязі 5 робочих днів з дати підписання Акта.

В силу дії частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлено: якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; при цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно статті 1 якого, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання по оплаті за кур'єрські послуги на умовах комісії, Позивачем нараховано пеню за період з 1 лютого 2015 року по 4 серпня 2015 року, загальний розмір якої складає 6 009 грн 05 коп..

Водночас, враховуючи, що нарахування пені передбачено Договором (пункт 7.7), вимоги про її стягнення є підставними та обґрунтованими.

Відтак, колегія суду дослідивши розрахунок Позивача, доданий до позовної заяви (а.с. 4), не погоджується з періодами прострочення, що в свою чергу призвело до визначення невірної кількості днів прострочення та й самого ж розміру пені, з огляду на наступне.

У відповідно до пункту 6.2 Договору Відповідач повинен був провести розрахунок протягом п'яти робочих днів (а не календарних) . Тобто, Відповідачем не розмежовується поняття «календарні дні», «банківські дні», «робочі дні», що в свою чергу стало підставою для визначення невірного періоду нарахування штрафних санкцій.

Згідно Кодексу законів про працю України визначено норму тривалості робочого часу та зазначено, що робочий день - тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи, без врахування вихідних та святкових днів.

За таких обставин, з врахуванням саме робочих днів та тієї обставини, що приймання-здача робіт проводилася по кожному акті окремо, а не по підсумковому акті, періодами прострочення виконання зобов'язання в розрізі актів приймання-здачі є:

· у визначеному Позивачем періоді (з 1 лютого 2015 року по 4 серпня 2015 року) за порушення термінів оплати по Акту приймання - здачі робіт № 35-12/14-А від 31 грудня 2014 року правомірним є нарахування пені: з 1 лютого 2015 року по 5 липня 2015 року на суму 4440 грн 18 коп. і, відповідно, розмір пені складає 1 045 грн 45 коп..

· у у визначеному позивачем періоді (з 1 лютого 2015 року по 4 серпня 2015 року) за порушення термінів оплати по Акту приймання - здачі робіт № 35-1/15-А від 31 січня 2015 року правомірним є нарахування пені з 9 лютого 2015 року по 4 серпня 2015 року і, відповідно, її розмір складає 1 361 грн 67 коп..

При цьому, колегія суду провівши розрахунок пені (із застосування калькулятора розрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга") зазначає, що відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. За таких обставин, розрахунок пені проводився по дату визначену Позивачем в розрахунку, а саме по 4 серпня 2015 року.

З урахуванням усього вищевказаного, згідно пункту 7.7 Договору, статті 232 Господарського кодексу України та статтей 546-551, 611 Цивільного кодексу України, колегія суду зазначає, що позовні вимоги Позивача про стягнення пені підлягають до часткового задоволення, а саме в розмірі 2 407 грн 12 коп.. В задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 3 601 грн 93 коп. пені слід відмовити.

Відповідно, приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Крім суми основного боргу та пені, Позивач просить стягнути з Відповідача 320 грн 86 коп. річних (за період з 1 лютого 2015 року по 4 серпня 2015 року) та 7 697 грн 12 коп. втрат від інфляції (за період з лютого 2015 року по липень 2015 року).

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного суду України від 12 грудня 2011 року в справі №07/238-10).

Як вказано вище у даній судовій постанові, Відповідач свої зобов'язання по Договору не виконав, внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем.

Судова колегія, дослідивши розрахунок інфляційних, проведений Позивачем (а.с. 4), з урахуванням положень статті 625 Цивільного кодексу України, листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 3 квітня 1997 року № 62-97 р., та встановленого судом факту прострочення Відповідачем виконання зобов'язання в площинні встановленої суми заборгованості, провівши перерахунок інфляційних втрат (із застосування калькулятора розрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга"), згідно котрого сума інфляційних була встановлена в розмірі 12 623 грн 60 коп.. Однак, суд обмежений розміром позовних вимог, а тому констатує, що до задоволення підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 7 697 грн 12 коп., визначена Позивачем в позовній заяві.

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суму пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи усе вищевказане, суд залишає судове рішення господарського суду Рівненської області в цій частині без змін.

В той же час, дослідивши розрахунок річних (а.с. 3), Рівненський апеляційний господарський суд не погоджується з періодами прострочення та сумами заборгованості, що в свою чергу призвело до визначення невірної кількості днів прострочення та й самого ж розміру річних.

Відповідно, провівши перерахунок річних в межах вище визначеного періоду прострочення (враховуючи робочі дні) по актах приймання-здачі робіт, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги Позивача про стягнення річних в розмірі 320 грн 86 коп., підлягають до часткового задоволення, а саме в розмірі 139 грн 24 коп.. В задоволенні позову в частині стягнення річних в розмірі 181 грн 62 коп річних слід відмовити.

Відповідно, приймаючи таке рішення, Рівненський апеляційний господарський суд скасовує рішення місцевого господарського суду і в цій частині.

Поряд з тим, Рівненський апеляційний суд критично оцінює заперечення Відповідача щодо безпідставності вимог Позивача. Зокрема, суд зауважує, що Відповідач сам погоджував умови Договору (підписав даний Договір та скріпив його своєю печаткою), послуги визначені по даних актах, визнані Відповідачем як виконані, дані акти підписані та визнані сторонами. Крім того, інших договорів між Позивачем та Відповідачем не існувало, оскільки доказів існування інших договорів між сторонами до суду не надавалось як і доказів про перерахування решти коштів на розрахунковий рахунок Позивача,.

Суд відхиляє заперечення Позивача щодо помилкового перерахування коштів на рахунок Відповідача, висвітлені у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки вони не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами, а також спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові.

Інші заперечення Позивача щодо суми боргу та нарахування штрафних санкцій (в межах сум визначених вище в даній судовій постанові) вважає підставиними та обгрунтованими.

Враховуючи усе вищевказане в даній судовій постанові Рівненський апеляційний господарський суд констатує неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків дійсним обставинам справи та як наслідок невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи. Дане, в свою чергу, в силу дії пунктів 1, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для часткового скасування даного судового рішення.

З урахуванням усього вищевказаного суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу Відповідача, частково скасовує судове рішення суду першої інстанції та приймає нове рішення, яким задовольняє позовні вимоги Позивача частково, в сумах, що визначені вище у даній постанові.

Судові витрати, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог .

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 02 вересня 2015 року в справі № 918/890/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Розрахунковий центр "КСД" задоволити частково, виклавши пункти 2 та 3 рішення в наступній редакції:

"2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (33000, АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Розрахунковий центр "КСД" (01023, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 21, офіс 5, код ЄДРПОУ 37194489) 9343 грн 09 коп. заборгованості, 2 407 грн 12 коп. пені, 139 грн 24 коп. - трьох відсотків річних, 7 406 грн. 68 коп. інфляційних та 1003 грн 57 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

3. В задовленні позову щодо стягнення 11 758 грн 55 коп. боргу, 3 601 грн 93 коп. пені, 181 грн 62 коп. трьох відсотків річних, відмовити."

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Розрахунковий центр "КСД" (01023, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 21, офіс 5, код ЄДРПОУ 37194489) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (33000, АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 949 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

7. Справу № 918/890/15 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Бучинська Г.Б.