Постанова

від 30.05.2016 по справі 904/1327/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2016 року Справа № 904/1327/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чимбар Л.В. (доповідач),

суддів: Джихур О.В., Антонік С.Г.

при секретарі Ковзиков В.Ю.

за участю представників сторін:

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність №1101/2016 від 11.01.2016 р., представник;

від позивача представник у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УНІРЕМ-ОЙЛ" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2016 року у справі №904/1327/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІРЕМ-ОЙЛ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРТЕКС-ЛЕНД", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору комісії

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2016р. у справі №904/1327/16 (суддя: Ярошенко В.І.) відмовлено в задоволені позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "УНІРЕМ-ОЙЛ".

Не погодившись з даним рішенням, позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, як прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Посилається на те, що судом залишено поза увагою доводи позивача про те, що грошові кошти, які призначались ТОВ «Унірем-Ойл» для купівлі товару на виконання договору комісії «пройшли транзитом» через декілька підприємств, ТОВ «Унірем-Ойл» не могло виконати зобов’язання перед відповідачем, оскільки не було наділено грошовими коштами, тобто, було вчинено фіктивний правочин без настання правових наслідків, крім створення у такий спосіб штучної заборгованості.

Також посилається на неправомірну відмову господарським судом в задоволення клопотання позивача про призначення судово-економічної експертизи у даній справі.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання, призначене для розгляду апеляційної скарги, представник позивача не з’явився, направив на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні. Враховуючи те, що коло представників у судовому засіданні не обмежено та те, що залучені до справи докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника позивача, якого належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, про що свідчить поштове повідомлення про отримання позивачем 23.05.2016р. ухвали про призначення апеляційної скарги до розгляду..

В судовому засіданні 30.05.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів 01.06.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю В«МАРТЕКС-ЛЕНДВ» (відповідач, комітент) та Товариством з обмеженою відповідальністю В«УНІРЕМ- ОЙЛВ» (позивач, комісіонер) було укладено договір комісії № У0/06-09.

Згідно п. 1.1 договору, комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити від свого імені та за рахунок комітента один або кілька договорів поставки та передати все отримане за договором поставки комітенту.

Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 договору комісіонер зобов'язаний провести необхідну комерційно-маркетингову роботу, знайти постачальника, провести всю переддоговірну роботу й укласти з постачальником договір поставки відповідно до вказівок комітента, викладених в пункті 1.2 договору на найбільш вигідних для останнього умовах у термін до 01.10.2009.

Згідно підпункту 2.1.7 договору, у разі неукладення договору поставки у термін, визначений в підпункті 2.1.1 договору, комісіонер зобов'язаний протягом 3 (трьох) банківських днів повернути комітенту отримані ним для придбання товару за договором поставки грошові кошти у розмірі 6 000 000, 00 грн., в тому числі ПДВ (20%).

Згідно підпункту 3.1.1 пункту 3.1 договору, комітент в термін до 31 (тридцять першого) серпня 2009 року зобов'язаний перерахувати в безготівковій формі на поточний рахунок, визначений Комісіонером, грошові кошти на загальну суму 6000000 (шість мільйонів) гривень 00 копійок, в тому числі ПДВ (20%), для придбання Товару за Договором поставки.

На виконання умов укладеного договору, ТОВ В«МАРТЕКС-ЛЕНДВ» було перераховано на поточний рахунок ТОВ В«УНІРЕМ-ОЙЛВ» грошові кошти на загальну суму 6000000 (шість мільйонів) гривень, в тому числі ПДВ (20%), що підтверджується відповідними платіжними дорученнями (арк. с. 25-31).

На виконання умов п.п. 2.1.7 договору, позивач частково виконав зобов'язання з повернення отриманих грошових на загальну суму 1032324, 55 грн. (арк. с. 32-37).

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив, що при укладанні договору волевиявлення ТОВ "УНІРЕМ-ОЙЛ" не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, оскільки особа, яка станом на дату укладання договору була директором товариства, діяла всупереч його інтересам, розпоряджаючись основними фондами ТОВ В«УНІРЕМ-ОЙЛВ» та посилається на витяг із кримінального провадження № 12013040460000012 та №12014000000000424, а тому просив у позовній заяві визнати недійсним договір комісії № УО/06-09 від 01.06.2009.

Згідно зі ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона - комісіонер зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (ч.2 ст.180 Господарського кодексу України).

Пунктом 2 частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 1 липня 2015 року по справі № 3-195гс15, зазначено, що при розгляді питання недійсності господарських договорів необхідно керуватись, насамперед, нормами Господарського кодексу України, які стосуються особливостей правового регулювання господарських договорів, а також відповідними нормами Цивільного кодексу України й інших законів України.

Статтею 207 ЦК України встановлено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом Вищого господарського суду України та викладених у п.2 постанови №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (із змінами і доповненнями) встановлено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Зміст дієздатності юридичної особи складається з трьох основних елементів:

1) правочиноздатність юридичної особи, яка може бути визначена як її здатність бути стороною правочину, у тому числі, здатність самою здійснювати правочини.

2) здатність самостійно здійснювати цивільні права і виконувати обов'язки;

3) деліктоздатність, тобто здатність нести відповідальність за цивільні правопорушення.

За змістом п. 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо підтвердження матеріалами справи реального виконання сторонами зобов'язань за договором комісії від 01.06.2009 № УО/06-09, зокрема, до матеріалів справи залучені платіжні доручення (арк. с. 51-54, 76-91)., що свідчить про схвалення позивачем умов спірного договору.

Враховуючи те, що скаржник не довів порушення прав та інтересів ТОВ «Унірем-Ойл» укладеним спірним договором, вимоги щодо визнання недійсним договору комісії №У0/06-09 від 01.06.2009р. господарським судом правомірно визнано необґрунтованими, а тому господарський суд правомірно відмовив в задоволені позову.

Безпідставні є доводи апеляційної скарги про неправомірну відмову господарським судом в задоволення клопотання позивача про призначення судово-економічної експертизи у даній справі, оскільки судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Для встановлення фактичних даних по даній справі, що входять до предмету доказування відсутня необхідність у спеціальних знаннях.

Також не може бути підставою для скасування рішення суду і посилання скаржника в апеляційній скарзі на статтю 234 Цивільного кодексу України, як на підставу своїх позовних вимог, а саме на те, що директор ОСОБА_2, виконуючи обов'язки директора ТОВ "УНІРЕМ-АГРО" та ТОВ "УНІРЕМ-ОЛЙ", зловживаючи своїм службовим становищем, заволодів майном цих підприємств, за рахунок продажу майна юридичних осіб та привласнив грошові кошти, що позивач підтверджує посиланням на кримінальне провадження №12013040460000012, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За визначенням ч. 1 ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

В п. 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що «фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.».

«Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.» (постанова Верховного Суду України від 21.01.2015р. №6-197цс14).

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до положень ст. 214 КПК України, витяг з кримінального провадження є документом, що підтверджує внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинене кримінальне правопорушення та є підставою для початку досудового розслідування.

Главою 24 КПК України визначені форми закінчення досудового розслідування, а саме досудове розслідування може закінчуватися:

- закриттям кримінального провадження;

- звільненням особи від кримінальної відповідальності;

- зверненням до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Позивачем, в порушення приписів ст.ст. 33.34 ГПК України, не надано доказів наявності вироків по кримінальним провадженням №12013040460000012 та №12014000000000424, тобто відсутні підстави для визнання факту дій директора ТОВ «Унірем-Ойл» всупереч своїм повноваженням, зловживання директором своїм службовим становищем та заволодіння майном, про що було обґрунтовано зазначено у своєму рішенні судом першої інстанції.

За зазначених вище обставин (у тому числі встановлення факту виконання договору) відсутні підстави для застосування до оспорюваного договору положень ст.234 Цивільного кодексу України, тобто вважати правочин фіктивним.

Таким чином, рішення господарського суду Дніпропетровської області відповідає чинним нормам матеріального та процесуального законодавства, встановленим фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "УНІРЕМ-ОЙЛ" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2016 року у справі №904/1327/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий Л.О. Чимбар

Суддя О.В. Джихур

Суддя С.Г. Антонік

Постанова виготовлена в повному обсязі 03.06.2016 року.