Ухвала

від 02.06.2016 по справі 543/1177/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 543/1177/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1633/16Головуючий у 1-й інстанції Грузман Т.В. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого судді: Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Карнауха П.М.

секретар: Філоненко О.В.

за участю: представника позивача - ОСОБА_2

представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача - ОСОБА_2

на рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 25 квітня 2016 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лукім'я», за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору - відділу Держгеокадастру в Оржицькому районі Полтавської області, про визнання додаткової угоди до Договору оренди землі недійсною.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що він є власником земельної ділянки розміром 3,61 га., розташованої на території Лукімської сільської ради, яка була орендована відповідачем на п»ять років, але строк договору оренди сплинув.

Зазначає, що влітку 2015 року він отримав від СТОВ «Лукім»я» додаткову угоду до договору оренди землі від 27.09.2012 року, який зареєстрований у відділі Держкомзему Оржицького району. Ознайомившись зі змістом додаткової угоди ОСОБА_5 виявив, що підпис на ній йому не належить та ним не погоджувався розмір орендної плати та інші його умови, після чого позивач звернувся до відповідача з заявою про припинення її державної реєстрації, але його заява була залишена без відповідного реагування з боку СТОВ «Лукім'я».

Вважає, що, оскільки при укладенні додаткової угоди не було враховано його волевиявлення, то існують підстави для визнання її недійсною, у зв»язку з чим прохав суд визнати недійсною додаткову угоду від 24.05.2012 року до договору оренди землі від 04.04.2008 року, зареєстровану у відділі Держкомзему у Оржицькому районі Полтавської області 27.09.2012 року за № 53236836400 стосовно земельної ділянки площею 3,61 га., для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5323683600:00:009:0108, місцезнаходження якої - Лукімська сільська рада Оржицького району Полтавської області, вирішити питання судових витрат.

Рішенням Оржицького районного суду Полтавської області від 25 квітня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено.

З вказаним рішенням не погодився ОСОБА_5, представник якого в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення та неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповне з'ясування судом обставин справи, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що, судом безпідставно не прийнято до уваги те, що позивачем, за його вимогою, було отримано оспорювану додаткову угоду у СТОВ «Лукім»я» лише у серпні 2015 року, після чого він, виявивши виконаний невідомою особою підпис, письмово звернувся до відповідача з вимогою про передачу йому земельної ділянки за актом приймання передачі. Тому, оскільки порушення свого права позивачем було виявлено саме в серпні 2015 року, то на його думку, звернення до суду у грудні 2015 року, було вчинено у межах строку позовної давності.

У судовому засіданні представник позивача доводи наведені в апеляційній скарзі підтримала та прохала її задовольнити.

Представники відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечували та прохали її відхилити.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення представників сторін, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним вимогам рішення місцевого суду відповідає в повній мірі.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1, виданого 15.07.2002 року Лукімською сільською радою Оржицького району Полтавської області, ОСОБА_5 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 3,61 га. В межах згідно з планом, що розташована на території Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.7).

10 січня 2007 року між сторонами укладено договір оренди землі, зареєстрований у Оржицькому виїзному офісі Центр ДЗК 04.04.2008 року № 040855900424 (а.с.190-191).

24.05.2012 року між ОСОБА_5 та СТОВ «Лукім»я» укладено додаткову угоду до вказаного договору, зареєстровану у відділі Держкомзему у Оржицькому районі Полтавської області 27.09.2012 року № 532368364004056, якою продовжено термін оренди до 31.12.2017 року (а.с.6).

Згідно даних накладних, касових ордерів, карток рахунку встановлено, що позивач ОСОБА_5 отримував орендну плату за оренду земельної ділянки як у 2012 році, так і на протязі 2013-2015 років, як грошовими коштами, так і у вигляді натуроплати. Вказана обставина сторонами не оспорюється.

11.09.2015 року позивачем було направлено відповідачу заяву з проханням невідкладно зареєструвати припинення права оренди на належну ОСОБА_5 земельну ділянку, та передати її останньому за актом приймання-передачі, у зв'язку з тим, що її підписано невідомою особою (а.с.19).

Висновком експерта №232 від 10.02.2016 року, який вчинено у межах кримінального провадження №12015170280000314, встановлено, що підпис в графі «Орендодавець» у додатковій угоді до договору оренди землі, зареєстрованого за №040855900424 від 04.08.2008 року, укладеній 24.05.2012 року між ОСОБА_5 та СТОВ «Лукім»я», виконано не ОСОБА_5, а іншою особою (а.с.99-121).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за пропуском строку позовної давності, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_5 не доведено того, що лише влітку 2015 року він дізнався про існування спірної угоди, а тому строк позовної давності є пропущеним, та вбачаються підстави для відмови в задоволенні позову.

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Законом України «Про оренду землі», Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст.ст. 10,11,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст.116, 125 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом і таким законом є Закон України "Про оренду землі", яким визначено істотні умови договору оренди земельної ділянки та порядок продовження договору.

Статтею 18 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що діяла на час укладення Договору) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно із ч.1 ст.19 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що діяла на час укладення Договору), строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. В силу ч.1 ст.31 цього Закону договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що позивач спірну угоду не підписував, що підтверджується висновком експертизи, проведеної у межах кримінального провадження, який є належним та допустимим доказом по справі.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 ЦК України.

Частиною першою ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно пункту 11 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року №14 встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Для правильного застосування ч.1 ст.261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (правовий висновок Судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України, висловлений у постанові від 29 жовтня 2014 р. у справі № 6-152цс14).

З урахуванням наведеного, висновок суду про пропуск позивачем строку позовної давності колегія суду вважає вірним, та таким, що підтверджується матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що строк позовної давності не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_5 оспорювану угоду не укладав, і матеріали справи не містять доказів, що про існування угод та їх зміст позивачу стало відомо поза межами строку давності, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки тягар доказування даних обставин лежить на позивачеві, а останнім не доведено належними та допустимими доказами, що про існування додаткової угоди йому стало відомо лише у 2015 році.

Так, з матеріалів справи вбачається, що заява від 11.09.2015 року, яка була направлена позивачем відповідачу з проханням невідкладно зареєструвати припинення права оренди на належну ОСОБА_5 земельну ділянку, та передати її останньому за актом приймання-передачі, у зв'язку з тим, що її підписано невідомою особою, не містить інформації з приводу того, коли ОСОБА_5 дізнався про порушення його прав (а.с.19).

Окрім того, Договором оренди землі №040855900424 від 10.01.2007 року (зареєстрованим в державному реєстрі 04.04.2008 року) встановлена орендна плата у розмірі 1,5 % грошової оцінки земельної ділянки - 1393,74 грн., а Додатковою угодою - 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки, та складає 3176,87 грн.

Відтак, ОСОБА_5 міг дізнатися про порушення його права, а саме про укладення додаткової угоди, згідно умов якої позивачем отримувалась орендна плата у розмірі, який значно перевищував передбачений договором розмір, після її укладення та сплати орендної плати у 2012 році (а.с.157).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника за довіреністю ОСОБА_5 - ОСОБА_2 , - відхилити.

Рішення Оржицького районного суду Полтавської області від 25 квітня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ: /підпис/ Ю.В. Дряниця

/підпис/ П.М. Карнаух

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун