ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"26" травня 2016 р.Справа № 916/873/16
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.
при секретарі судового засідання: Шевченко К.О.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, керівник
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 29.04.2016р.
у судовому засіданні присутній викликаний в порядку ст. 30 ГПК України: працівник Товариства з обмеженою відповідальністю «НІСО-АГРО» ОСОБА_3, за паспортом
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП ХОЛДІНГ» (68600, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Ізмаїл, вул. Адмірала Холостякова, буд. 77, код ЄДРПОУ 32096825)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «НІСО-АГРО» (юридична адреса: 68811, Одеська обл., Ренійський р-н, с. Лиманське, вул. Шкільна, буд. 8-В, код ЄДРПОУ 39534366; адреса, вказана позивачем: 68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, пр-т Мира (Леніна)АДРЕСА_1)
про: стягнення 518868,01 грн., -
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП ХОЛДІНГ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «НІСО-АГРО» про стягнення 518868,01 грн., з яких: 357840,01 грн. боргу та 161028 грн. пені.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.04.2016р. порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи призначено на 27.04.2016р. об 11:00; витребувано додаткові документи.
26.04.2016р. за вх.№10642/16 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю забезпечити участь представника у судовому засіданні.
27.04.2016р. за вх.№10858/16 до суду від позивача надійшли письмові пояснення та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.04.2016р. розгляд справи відкладено на 18.05.2016р. об 11:15; витребувано додаткові документи.
04.05.2016р. за вх.№11150/16 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти задоволення позову в повному обсязі з підстав невиконання сторонами умов договору, нездійснення позивачем відповідачу поставки насіння, мінеральних добрив та засобів захисту рослин за договором про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р., відсутності посилань у наданих позивачем накладних на договір про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р.
18.05.2016р. за вх.№12419/16 до суду від відповідача надійшли додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.
18.05.2016р. за вх.№12420/16 до суду від позивача надійшли додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи, в т.ч. пояснення щодо нарахування пені, в яких позивач чітко вказав суду, що ним заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 01.11.2015р. по 30.01.2016р. (90 днів прострочення) виходячи з суми 1789,20 грн. пені на день (0,5% від суми заборгованості).
Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.05.2016р. розгляд справи відкладено на 26.05.2016р. об 11:15; в порядку ст. 30 ГПК України викликано у судове засідання 26.05.2016р. для дачі пояснень працівника Товариства з обмеженою відповідальністю «НІСО-АГРО» ОСОБА_3; витребувано додаткові документи.
26.05.2016р. за вх.№13254/16 до суду надійшли письмові пояснення викликаного у судове засідання працівника Товариства з обмеженою відповідальністю «НІСО-АГРО» ОСОБА_3
26.05.2016р. за вх.№13257/16 до суду від позивача надійшли додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.
26.05.2016р. за вх.№13258/16 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до вимог ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд встановив:
20.02.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІП ХОЛДІНГ» (Сторона-1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «НІСО-АГРО» (Сторона-2, відповідач) укладений договір про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15, відповідно до якого сторони за договором зобов’язуються спільно вирощувати просо канареєчне шляхом об’єднання спільних зусиль без створення юридичної особи.
Згідно з п.1.2 договору продукція спільного вирощування, що вирощена на земельних ділянках, які належать Стороні-2 на праві оренди та використовуються на умовах, визначених у відповідному договорі.
Пунктом 1.3 договору передбачено, що вклад учасника - все те, що він вносить у спільну обробку (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, виконання сільськогосподарських робіт з обробки ґрунту, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв’язки.
Відповідно до п.3.1.1 договору Сторона-1 зобов’язується після підписання договору здійснити за свій рахунок комплекс наступних сільськогосподарських робіт - постачання насіння, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, спільно зібрати врожай та провести всі розрахунки згідно даного договору у повному обсязі та у встановлені даним договором строки.
Згідно з п.6.1 договору вся продукція, що є результатом спільного вирощування обов’язково проходить через ток Сторони-2 (зважування та ін.) зберігання у будівлях, що належать Стороні-2. Продукція спільного вирощування буде реалізовуватися за згодою сторін за цінами, що склалися на ринку на момент реалізації.
У відповідно до п.6.2 договору прибуток, що отриманий сторонами даного договору в результаті їх спільної діяльності, а саме: від реалізації продукції спільної діяльності за даним договором, підлягає розподілу у співвідношенні: Сторона-1 отримує продукцію по цінам на час реалізації на суму 120% від вкладених витрат; Сторона-2 отримує останню продукцію.
Пунктом 6.3 договору передбачено, що Сторона-2 зобов’язана видати продукцію Стороні-1 в розмірі, встановленому п.6.2 цього договору, протягом місяця після збирання врожаю, але не пізніше 30.10.2015р. Дата збирання врожаю та орієнтовна (мінімальна) вартість продукції встановлюється сторонами у відповідному акті, що підписується двома сторонами та є невід’ємною частиною даного договору. Сума коштів, що належить до перерахування Стороні-1, але сплата якої прострочена, є заборгованістю Сторони-2 перед Стороною-1. У випадку такої заборгованості до Сторони-2 застосовуються всі штрафні санкції згідно даного договору та чинного законодавства України.
Згідно з п.6.4 договору Сторона-2 зобов’язується реалізувати в повному обсязі свою частку продукції Сторони-1. Умова про позбавлення або відмову сторони від права на частину прибутку є нікчемною.
Відповідно до п.8.3 договору у випадку прострочення Стороною-2 перерахування грошових коштів згідно даного договору, Сторона-2 сплачує Стороні-1 пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості (але не більше подвійної ставки НБУ) за кожний день прострочення перерахування грошових коштів до дня повного погашення заборгованості та штраф у розмірі п’ятдесяти відсотків від вартості продукції, яка є результатом діяльності з обробки ґрунту за даним договором. Пеня та штраф сплачується у будь-якому випадку незалежно від відшкодування збитків та погашення заборгованості.
Пунктом 11.1 договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2019 року, а у частині розрахунків - до повного виконання Стороною-2 своїх зобов’язань перед Стороною-1 згідно даного договору.
Згідно з п.11.3 договору одностороння відмова однієї із сторін від виконання зобов’язань згідно з договором не дозволяється. Сторона може зробити письмову заяву про відмову від подальшої участі у спільному вирощуванні та надіслати її іншій стороні не пізніш як за три місяці до виходу з договору.
На виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв насіння проса у кількості трьох тон на суму 150000,01 грн. та тукову суміш у кількості 13 тон на суму 148200 грн., що підтверджується підписаною сторонами та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №4 від 23.03.2015р., підписаною сторонами накладною №5 від 04.03.2015р.
У судовому засіданні 26.05.2016р. викликаний в порядку ст. 30 ГПК України колишній директор, а нині працівник відповідача (ТОВ «НІСО-АГРО») ОСОБА_3 підтвердив факт підписання ним видаткової накладної №4 від 23.03.2015р. та накладної №5 від 04.03.2015р., факт скріплення печаткою відповідача видаткової накладної №4 від 23.03.2015р., між тим вказав на фактичне не передання товару за ними.
Свої зобов’язання за договором про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р. в частині видачі позивачу продукції на суму 120% від вкладених витрат або перерахування позивачу коштів від її реалізації відповідач не виконав, що ним не заперечується із одночасним посиланням на невиконання обома сторонами умов укладеного договору та відповідно відсутність у відповідача обов’язку перераховувати позивачу будь-які кошти за укладеним договором про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р.
01.10.2015р. позивач направив на адресу відповідача лист від 01.10.2015р. з проханням не пізніше 30.10.2015р. розрахуватись за договором про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р.
16.12.2015р. позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою негайно оплатити 357840,01 грн. за договором про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р.
Вказані лист та претензія залишені відповідачем без відповіді та задоволення.
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р. стало підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов’язку.
За ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об’єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об’єднання вкладів учасників.
За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
У відповідності до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язання.
Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Виходячи з наявних матеріалів справи господарським судом встановлено, що відповідач не виконав належним чином свої зобов’язання за договором про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р. в частині видачі позивачу продукції на суму 120% від вкладених витрат або перерахування позивачу коштів від її реалізації.
Доводи відповідача про невиконання сторонами умов договору, неотримання відповідачем від позивача насіння, мінеральних добрив та засобів захисту рослин за договором про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р. спростовуються наявними в матеріалах справи видатковою накладною №4 від 23.03.2015р., накладною №5 від 04.03.2015р., за якими позивач поставив відповідачу насіння проса та тукову суміш.
Інші договірні відносини між сторонами в період поставки товару за видатковою накладною №4 від 23.03.2015р. та накладною №5 від 04.03.2015р. були відсутні, що підтверджується обома сторонами.
Здійснення відповідачем в спірний період господарської діяльності з вирощування на орендованих ним земельних ділянках насіння, виконання сільськогосподарських робіт, отримання продукції тощо відповідачем не заперечується.
Факту поставки відповідачу при цьому іншого насіння іншим постачальником у спірний період ним не доведено, факту поставки товару за накладними не спростовано, підпису накладних та проставлення печатки на видатковій накладній відповідач не заперечує.
Натомість в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано жодних доказів пред’явлення претензії з боку відповідача на адресу позивача щодо неотримання товару за укладеним договором про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р. та/або неналежного виконання позивачем своїх зобов’язань за вказаним договором. Окрім того, відповідач не скористався своїм правом відмовитись від подальшої участі у спільному вирощуванні, передбаченим п.11.3 укладеного договору.
Проаналізувавши матеріали справи в їх сукупності господарський суд дійшов висновку про виконання позивачем умов укладеного договору про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р. внаслідок поставки відповідачу товару та відповідне невиконання відповідачем умов укладеного договору в частині розподілу результатів спільної діяльності.
Іншого відповідачем не доведено.
Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.
Таким чином, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 298200,01 грн.
За умовами п.6.2 укладеного між сторонами договору про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р. позивач від реалізації продукції спільної діяльності за даним договором мав отримати продукції по цінам на час реалізації на суму 120% від вкладених витрат.
За встановлених господарським судом обставин, приймаючи до уваги загальні засади цивільного законодавства , зокрема, свободу договору ; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність , господарський суд вважає, що позовні вимоги ТОВ «ВІП ХОЛДІНГ» в частині стягнення з відповідача 357840,01 грн. боргу (120% від вкладених витрат: 120% х 298200,01 грн. = 357840,01 грн.) є правомірними та підлягають задоволенню.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 161028 грн. пені слід зазначити наступне.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов’язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов’язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов’язання.
У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Сплата відповідачем пені передбачена п.8.3 укладеного між сторонами договору про спільне вирощування канареєчного проса №01-02/15 від 20.02.2015р.
Між тим, господарський суд не може в повному обсязі прийняти до уваги виконаний позивачем розрахунок пені, оскільки останній виконаний позивачем частково неправильно, а саме виходячи з пені у розмірі 0,5% від суми заборгованості, який перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ.
Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07.11.2011р. у справі №3-121гс11, прийнятій за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Відповідно до вимог ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов’язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Умовами укладеного між сторонами договору також передбачено обмеження розміру нарахованої пені не більше подвійної облікової ставки НБУ.
З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з’ясовувати обставини, пов’язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв’язку з порушенням грошового зобов’язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов’язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з’ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов’язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов’язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Така ж правова позиція викладена і у п.1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» (з наступними змінами і доповненнями).
Господарським судом самостійно, з урахуванням конкретних обставин справи, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання зобов’язання, виконано розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення за період з 01.11.2015р. по 30.01.2016р. (90 днів прострочення) та визначено, що розмір пені складає 38789,01 грн., які підлягають стягненню з відповідача.
За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП ХОЛДІНГ» підлягають частковому задоволенню.
Іншого сторонами не доведено.
Інші наявні в матеріалах справи документи вищевикладених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України судовий збір покладається на обох сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП ХОЛДІНГ» задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НІСО-АГРО» (68811, Одеська обл., Ренійський р-н, с. Лиманське, вул. Шкільна, буд. 8-В, код ЄДРПОУ 39534366) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП ХОЛДІНГ» (68600, Одеська обл., Ізмаїльський р-н, м. Ізмаїл, вул. Адмірала Холостякова, буд. 77, код ЄДРПОУ 32096825) 357840 (триста п’ятдесят сім тисяч вісімсот сорок) грн. 01 коп. боргу, 38789 (тридцять вісім тисяч сімсот вісімдесят дев’ять) грн. 01 коп. пені та 5949 (п’ять тисяч дев’ятсот сорок дев’ять) грн. 10 коп. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з ч.5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Одеського апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області.
Повне рішення складено 31 травня 2016 р.
Суддя Ю.С. Бездоля
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 26.05.2016 |
Оприлюднено | 08.06.2016 |
Номер документу | 58105604 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Бездоля Ю.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні