Ухвала

від 24.05.2016 по справі 530/1757/14-к

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

іменем україни

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 травня 2016 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника адвоката ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014170080000290 на вирок Апеляційного суду Полтавської області від 23грудня 2015 року.

Вироком Зіньківського районного суду Полтавської області від 2вересня 2015 року

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України на 6років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами 3 роки.

Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 23грудня 2015 року вирок місцевого суду в частині призначеного засудженому покарання скасовано та постановлено новий вирок, яким ОСОБА_5 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України на 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами 3 роки. В решті вирок залишено без змін.

Кримінальне провадження розглянуто за участю:

прокурора ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_6 ,

потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

представника потерпілих ОСОБА_10 .

У касаційних скаргах, які є однаковими за своїм змістом, суттю та вимогами, захисник та засуджений, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості, порушують питання про зміну вироку апеляційного суду в частині призначеного покарання та просять залишити засудженому покарання призначене місцевим судом. При цьому посилаються на те, що, в порушення вимог ст. 58 КПК України, апеляційним судом було допущено до участі в розгляді провадження представника потерпілих, який не є адвокатом. Також вказують на те, що допущені апеляційним судом однобічність та неповнота судового розгляду призвели до невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам та неправильного застосування судом кримінального закону, оскільки судами неповно встановлено обставини, які мають значення для встановлення істини по справі. Крім того, зазначають, що докази, якими обґрунтовується винність засудженого, отримані із порушеннями норм КПК України. Вважають, що вирок суду не відповідає вимогам ст. ст. 374, 420 КПК України через його невмотивованість. Крім цього зазначили, що судом не було враховано пом`якшуючі та інші обставини, які могли вплинути на призначення засудженому більш м`якого покарання.

У запереченнях на касаційні скарги, потерпілі та їх представник просять вирок апеляційного суду залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та захисника без задоволення, як безпідставні.

За вироком суду, ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 8 липня 2014 року приблизно о 16 год. 00 хв. керуючи технічно справним службовим легковим автомобілем марки «ВАЗ-21214», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Форпост-Оберіг», рухався з м. Полтави у світлу пору доби при сонячній погоді по автошляху Гадяч - Опішня в напрямку від м.Зінькова до м. Гадяча, Полтавської області. За три кілометри чотириста п`ятдесят метрів до м. Гадяча, перед початком заокруглення автодороги праворуч у напрямку руху, безпосередньо перед перехрестям із другорядною дорогою, яке було позначено інформаційно вказівним знаком та відповідною дорожньою розміткою, не переконавшись, що зустрічна смуга руху вільна від транспортних засобів, в порушення вимог п. п. 10.1, 14.2 п. «в»Правил дорожнього рухуУкраїни ОСОБА_5 почав виконувати обгін транспортного засобу марки «УАЗ-452», що рухався в попутному з ним напрямку в межах своєї смуги для руху ближче до правого краю проїзної частини дороги, та, виїхавши на смугу зустрічного руху, допустив лобове зіткнення з іншим транспортним засобом - автомобілем марки «ЗАЗ-110240» («Таврія»), державний номерний знак НОМЕР_2 , водій якого ОСОБА_11 та пасажири ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , внаслідок зіткнення автомобілів, отримали тілесні ушкодження від яких померли на місці події.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, потерпілих та їх представника, які просили залишити вирок апеляційного суду без зміни, захисника засудженого на підтримання касаційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарг, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено ч. 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачена.

Зі змісту касаційних скарг убачається, що засуджений та його захисник, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просять доказам по справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої і апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Проте, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засудженого у вчиненні злочину, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.

Так, судом правильно зроблений висновок на підставі показань самого засудженого про обставини вчинення злочину, свідків, потерпілих, які вони надавали в судовому засіданні, та які є послідовними і такими, що узгоджуються між собою. Крім того, судом було враховано й інші докази по справі, в тому числі висновки відповідних експертиз.

З матеріалів провадження убачається, що сам ОСОБА_5 не заперечував, що він керував технічно-справним службовим легковим автомобілем марки «ВАЗ-21214» та рухаючись у світлу пору доби при сонячній погоді по автошляху Гадяч - Опішня в напрямку до міста Гадяча, допустив зіткнення з автомобілем «Таврія» на зустрічній смузі руху, проте, чому так трапилося пояснити не зміг.

Зі змісту вироків як місцевого так й апеляційного судів убачається, що суди, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині рішення, виклали формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановили та зазначили місце, час та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначили дії і роль засудженого.

Судами об`єктивно, повно і всебічно встановлено обставини кримінального провадження. Вина ОСОБА_5 підтверджується сукупністю зібраних у провадженні доказів, безпосередньо досліджених в судовому засіданні. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку.

У вироку суду у повній відповідності до вимог ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність вини ОСОБА_5 , які досліджені та оцінені із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності, а тому не заслуговують на увагу доводи захисника про те, що докази, якими обґрунтовується вина засудженого отримані із порушеннями норм КПК України.

Так, допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_14 пояснив, що в той день керував транспортним засобом в напрямку м. Гадяч зі швидкістю 100 км на годину. На вказаному відрізку автошляху його обігнав автомобіль Нива під керуванням обвинуваченого. Оскільки попереду їхав автомобіль УАЗ, ОСОБА_15 почав обганяти і цей транспортний засіб та переїхавши осьову лінію, почав переміщатись вправо, гальмувати і з коліс пішов дим. Автомобіль обвинуваченого викинуло на смугу зустрічного руху, де і відбулося зіткнення з автомобілем «Таврія», який рухався назустріч по своїй смузі руху. Після зіткнення було констатовано смерть трьох осіб, які знаходились в «Таврії».

Згідно листа служби автомобільних доріг та акту обстеження дорожніх умов на ділянці даної автомобільної дороги вказано на відсутність недоліків в утриманні автодороги, які б сприяли скоєнню ДТП або вплинули на тяжкість наслідків при вчиненні ДТП (т. 4 а. п. 70-72).

У висновку автотехнічної експертизи вказано, що водій автомобіля марки ВАЗ-21214 ОСОБА_15 мав технічну можливість запобігти ДТП шляхом виконання вимог п. п. 10.1, 14.2 (в)Правил дорожнього руху, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.

Крім того, у висновку експертизи технічного стану транспортних засобів зазначено, що на момент огляду рульове керування, робоча гальмівна система ВАЗ 21214, під керуванням ОСОБА_15 знаходились в працездатному стані (т. 4 а. п. 80-87).

Відповідно до наданих матеріалів ТОВ «Валокс Авто» швидкість автомобіля ВАЗ 21214, під керуванням ОСОБА_15 у момент зіткнення складала 132 км/год (т. 4 а. п. 112).

Згідно висновку судового експерту порушеньПравил дорожнього рухуу діях водія автомобіля «ЗАЗ -110240» ОСОБА_11 не встановлено ( т. 4 а. п.163-167).

За висновками судово-медичних експертиз смерть потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 настала від множинних тяжких тілесних ушкоджень, отриманих під час ДТП, та які потягнули за собою їх смерть (а. п. 60-62, 63-65, 66-68 т. 4).

Таким чином, за встановлених судом обставин, дії засудженого за ч. 3 ст. 286 КК України кваліфіковано судом правильно.

Даних про неправильне застосування кримінального закону не встановлено.

Що стосується доводів касаційних скарг про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час здійснення досудового розслідування, а також розгляду провадження в суді, в зв`язку з чим було порушено право засудженого на захист, то такі не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Так, посилання захисника та засудженого про те, що судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення додаткових експертиз, а також неприйняття інших доказів захисту, є непереконливими, оскільки, відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Що стосується доводів касаційних скарг про те, що в порушення вимог ст. 58 КПК України апеляційним судом було допущено до участі в розгляді провадження представника потерпілих, який не є адвокатом, то суд касаційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 КПК України потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.

Статтею 45 КПК України визначено, що захисником може бути лише адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України. Захисником не може бути адвокат, стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що потерпілі ОСОБА_16 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , уповноважили ОСОБА_10 бути їх представником в судах України на підставі довіреностей виданих приватним нотаріусом ОСОБА_17 , що виключало участь ОСОБА_10 у кримінальному провадженні як представника потерпілих.

Однак, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в даному конкретному випадку, допущене судами процесуальне порушення не є істотним, оскільки не вплинуло на ухвалення в цілому законного судового рішення.

Що стосується доводів касаційних скарг про те, що апеляційний суд, мотивуючи своє рішення, в порушення вимог ст. 23 КПК України, не дослідив докази безпосередньо, то такі не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Як убачається, суд апеляційної інстанції не надавав іншу оцінку зібраним у провадженні доказам, а лише послався на докази, які були досліджені місцевим судом та викладені ним у вироку. Крім того, питання невідповідності вироку місцевого суду фактичним обставинам не ставилося у апеляційних скаргах.

Що ж стосується доводів касаційної скарги про порушення щодо засудженого загальних засад призначення покарання, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Згідно вимог ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Розглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та потерпілих та обґрунтовуючи висновок щодо виду і міри покарання засудженому та приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини вчинення злочину, в тому числі наслідки й спосіб вчиненого, постзлочинну поведінку засудженого.

Одночасно апеляційним судом було враховано й те, що засуджений вперше притягується до кримінальної відповідальності, дані про його особу, стан здоров`я, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а тому, враховуючи усі ці дані в сукупності, а також ті, на які є посилання у касаційних скаргах, апеляційний суд правильно призначив покарання в межах санкції ч.3 ст. 286 КК України.

Таким чином, апеляційний суд врахував усі пом`якшуючі покарання обставини та дані про особу засудженого, що позитивно його характеризують і підтверджуються матеріалами провадження, в тому числі й ті, з якими захисник та засуджений пов`язують свої касаційні вимоги.

За таких обставин слід визнати, що призначене покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів, а підстав вважати призначене ОСОБА_15 покарання явно несправедливим через його суворість, про що зазначають захисник та засуджений у касаційних скаргах, не вбачається, як і не вбачається підстав для пом`якшення покарання чи звільнення від його відбування.

Інші доводи касаційних скарг та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

На думку колегії суддів, в процесі досудового розслідування та судового розгляду по кримінальному провадженню істотних порушень кримінального процесуального закону, які б могли вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або правильність застосування кримінального закону не допущено.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

постановила:

Вирок Апеляційного суду Полтавської області від 23грудня 2015 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника та засудженого без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2