Рішення

від 02.06.2016 по справі 522/25393/15-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Провадження № 2/522/2075/16

Справа № 522/25393/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2016 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Домусчі Л.В.,

при секретарі - Шевчик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: СТ «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Жилбуд» про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка 18.12.2015 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: СТ «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Жилбуд» та, уточнивши позовні вимоги письмовою заявою від 02.06.2016 року, просила визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнові права на квартиру №85, за адресою м. Одеса, вул. Генуезька 24-Д, загальною площею 72,3 кв.м.; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя право власності в рівних частках по 1/2 частці майнових прав на квартиру №85, за адресою м. Одеса, вул. Генуезька 24-Д, загальною площею 72,3 кв.м. , що придбані за Договором асоційованого членства в споживчій спілці №2/73 від 26 квітня 2013 року, що укладений зі Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «БУДОВА-ЖИЛБУД», ЄДРПОУ 38109750, м. Одеса, вул.. Осіпова 25..

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що 08.10.1976 року між нею та позивачем було укладено шлюб, про що видано Свідоцтво про шлюб серії І-ЖД №373188. Під час шлюбу ними придбано майно, а саме 26 квітня 2013 року відповідачем був укладений Договір асоційованого членства в споживчій спілці №2/73 (надалі - Договір ) зі Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «БУДОВА-ЖИЛБУД». За вказаним Договором, відповідач ОСОБА_2 після сплати грошових коштів отримує майнові права на квартиру №73, за адресою м. Одеса, вул. Генуезька 24-Д, загальною площею 73,30 кв.м. Сума грошових коштів, згідно Додатку №2 до Договору становить не менше 722 290,00 грн. Позивачці відомо, що вказані кошти за майнові права на квартиру сплачено повністю, наявні у неї квитанції до Договору підтверджують сплату лише на 716 876,00 грн.. Згідно акту прийому - передачі квартири №73 за вказаною адресою, будівельний номер квартири змінено на №85, загальна площа якої становить 72,3 кв.м., у зв'язку чим уточнили позовні вимоги. Оскільки відносини між ними погіршились, відповідач ухиляється від добровільного поділу спільного майна, позивачка змушена звертись до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 08.02.2016 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистим майном ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 до спільного розгляду з цивільною справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: СТ «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Жилбуд» про поділ майна подружжя.

За зустрічним позовом в останній редакції від 23.05.2016 року (а.с.116) ОСОБА_2 просив визнати його особистим майном квартиру № 85 по вул.. Генуезькій, 24-д, корпус 2, м. Одеси, загальною площею 72, 3 кв.м., що придбана за Договором асоційованого членства в споживчій спілці №2/73 від 26.04.2013 року, укладеного зі Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «БУДОВА-ЖИЛБУД».

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що шлюб, укладений 08.10.1976 року з ОСОБА_1, було розірвано 27.11.2015 року мировим суддею судового відділку №155 в районі Кайеркан м. Норільська Красноярського краю. Подружнє життя з ОСОБА_1 повністю припинилось з 2010 року, коли він з Росії переїхав до м. Одеси, де в січні 2011 року отримав посвідку на постійне проживання в Україні та був зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1.

У травні 2012 року ОСОБА_2 звільнився з роботи з Півночі РФ та у вересні 2012 року перевіз усі свої речі з м. Норільська, ОСОБА_3 Федерації, до м. Одеси. У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Норільського міського суду Красноярського краю з позовом до нього про поділ спільного нажитого майна. Між ними була досягнута мирова угода про добровільний поділ спільного нажитого майна, яка 24.07.2015 року узгоджена судом. Також рішенням мирового судді судової ділянки №155 в районі Кайеркан м. Норільська Красноярського краю від 27.11.2015 року було розірвано шлюб між позивачкою та ОСОБА_2. Вважає, що на той час на все майно, яке ОСОБА_1 вважала сумісно придбаним, вона заявила свої права. Оскільки, спірна квартира була придбана після припинення подружнього життя за особисті його кошти, ОСОБА_2 вважає, що дана нерухомість є його особистою приватною власністю.

У судовому засіданні позивачка та її представник - ОСОБА_4 (діє на підставі ордеру серії ОД №014756 від 25.01.2015 року (а.с.61) позовні вимоги та обставини, якими вони обґрунтовані, підтримали та просили задовольнити їх позов у повному обсязі. Проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 заперечували, вважають його необґрунтованим та таким, який не підлягає задоволенню. Позивачка ОСОБА_1 додатково пояснила, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі з 1976 року, пізніше разом з відповідачем переїхали до ОСОБА_3 Федерації, де отримали громадянство РФ. Переїхавши до м. Норільська, що відповідач, що вона працювала. Проте, пізніше вона взяла відпуску по догляду та вихованням дитини. У 2012 році вони вирішили повернутись проживати на Україну, тому разом почали вибирати квартиру та у 2013 році між споживчим товариством та відповідачем був укладений відповідний договір на придбання спірної квартири. З цих підстав ОСОБА_2 був зареєстрований у квартирі №73 за адресою м. Одеса, б-р Французький, 20-а, та отримав посвідку на постійне проживання в Україні. Починаючи з 2012 року відповідач постійно проживав в м. Одесі та вони поочередно їздили один до одного. ОСОБА_1 зазначила, що приїжджала до м. Одеси кожні три місяці та проживала разом з відповідачем у вказаній квартирі на Французькому бульварі. Приїжджаючи до РФ відповідач мешкав у їх квартирі разом з нею, їх сином та невісткою. Проте з часом їх подружні відносини стали погіршуватись та ОСОБА_1 дізналась, що у відповідача з'явилась коханка. Пояснила, що шлюбні відносини спочатку припинились десь у січні 2015 року, тому вона приблизно у березні 2015 року звернулась до суду РФ з позовом про поділ спільного майна. Судом була ухвалена мирова угода та розподілено майно, яке знаходилось на території РФ. Пізніше, ще деякий час проживали разом з відповідачем приблизно до серпня 2015 року, саме з цього припинені їх шлюбні відносини. ОСОБА_2 звернувся у червні 2015 року з позовом про розірвання шлюбу, їм надали строк для примирення, та 27.11.2015 року було винесено рішення суду, яким їх шлюб розірвано. Просила суд задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, зазначила, що кошти за які були придбана квартира були їх спільними, квартиру у 2013 році вони обирали разом з метою подальшого проживання у ній. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 просила відмовити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - ОСОБА_5 (діє на підставі довіреності від 21.01.2016 року (а.с.63) у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали у повному обсязі та просили відмовити у повному обсязі. При цьому, просили зустрічний позов задовольнити та визнати квартиру АДРЕСА_2, особистою приватною власністю ОСОБА_2. При цьому, відповідач пояснив, що після укладення шлюбу у 1976 році, вони з позивачкою переїхали проживати до Росії, він, зокрема, у 1985 році, ОСОБА_1 - у 1986 році. Він працював на трьох роботах та мав особистий рахунок, позивачка пропрацювала приблизно рік та потім займалась вихованням дитини, жодних коштів він від неї не отримував. На півночі пропрацював приблизно 28 років та у 2010 році переїхав до м. Одеси, Україна, отримавши у 2011 році посвідку на постійне проживання. Переїхавши у вересні 2012 році остаточно до м. Одеси (посилався при цьому на поштове повідомлення про відправку контейнера з речами (а.с.79), проживав у квартирі на Французькому бульварі, де і прописаний. Проте на теперішній час до вказаної квартири на Французькому бульварі його не пускають, посилаються на те, що випишуть його. Приблизно з 20912 року їх подружні стосунки з позивачкою припинились, він декілька разів їздив до Росії, але лише для оформлення документів, переоформлення рахунку та пізніше на судові засідання, пов'язані з розглядом позовів про поділ майна та розірвання шлюбу. Оскільки за проханням колишньої дружини квартиру на Французькому бульварі переоформив на сина, то вирішив купити власне житло. Саме з цією метою у 2013 році був укладений зі Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «БУДОВА-ЖИЛБУД» договір асоційованого членства в споживчій спілці №2/73 від 26 квітня 2013 року. При цьому визнав той факт, що обирали квартиру разом з позивачкою. На питання представника позивачки ОСОБА_2 пояснив, що квартира була придбана за рахунок його власних коштів, які він заробив на Півночі РФ та отримав при звільненні у 2012 році. Дані кошти знаходились на його особистому банківському рахунку, про який позивачка знала, так який також був розділений судом РФ при розгляді справи про поділ спільного майна. При цьому зазначив, що при розгляді позову про поділ майна ухвалою суду РФ від 03.04.2015 року його банківський рахунок був арештований, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості сплатити черговий останній платіж за квартиру, змушений був продати автомобіль та позичати кошти у товариша.

Зазначив, що не збирався подавати на розірвання шлюбу, проте дізнався, що позивачка звернулась до суду РФ з позовом про поділ майна, тому у червні 2015 року подав на розірвання шлюбу. Відповідач вважає, що все майно, на яке ОСОБА_1 мала право, вже було розділено. Представник відповідача позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтував також посиланнями на те, що раніше придбана за час спільного проживання нерухомість не була розділена судам, а відчужена ОСОБА_1 самостійно без згоди відповідача (зокрема, кв. 73 на Французькому б-рі,20-а, у м. Одесі була переоформлена на сина; кв. 126 на вул.. Гайдара, 32, у м. Одеса була продана; садовий будинок на вул.. Горіховій, 51, Роздільнянський р-н Одеської області був переоформлений на невістку). Тому вважає, що вказана квартира має бути визнана особистою приватною власністю ОСОБА_2. До позовних вимог ОСОБА_1 просив застосувати строки позовної давності.

Представник третьої особи СТ «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Жилбуд» у судове засідання не з'явилась, була сповіщена про час та місце розгляду справи належним чином, причини неявки суду не повідомила. У минулих судових засіданнях пояснила, що відповідач сплатив кошти за квартиру у повному обсязі, проте досі ще не підписав акт прийому-передачі квартири та не зареєстрував право власності.

Вислухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 08.10.1976 року Київським відділом РАЦС м. Одеси зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та зроблено актовий запис1891, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії І-ЖД №373188 (а.с.5).

Судом також встановлено, що сторони є громадянами ОСОБА_3 Федерації.

Відповідач з 1989 року проживав в Красноярському районі ОСОБА_3 Федерації, де місце проживання відповідача 04.08.1989 року було зареєстровано за адресою м. Норільськ. АДРЕСА_3. 26.08.2003 року відповідачу було видано паспорт громадянина РФ (серії 04 03 966265).

Позивачка була зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, 21 квітня 2006 року. Паспорт громадянки ОСОБА_3 Федерації був виданий позивачці 27.10.2007 року (копія якого міститься у матеріалах справи (а.с.20-21).

З пояснень відповідача встановлено, що він у 2010 році переїхав з Росії до м. Одеси, Україна, та на теперішній час зареєстрований у квартирі №73 за адресою м. Одеса, б-р Французький, 20-а. Відповідачу 05.01.2011 року була видана посвідка на постійне проживання в Україні серії ОД №17563 (а.с.24) та, звільнившись 31.05.2012 року за власним бажанням з посади Надеждинського металургійного заводу ім.. ОСОБА_6, ОСОБА_2 постійно мешкає у м. Одесі, Україна.

26 квітня 2013 року між СТ «Житлово-будівельний кооператив «Будова -Жилбуд» та громадянином ОСОБА_3 Федерації ОСОБА_2 був укладений договір асоційованого членства в споживчій спілці №2/73 (а.с.6-18).

Відповідно до п.1.2 вказаного договору, пайовик зобов'язується прийняти участь у реалізації уставних цілей та задач товариства шляхом внесення у повному обсязі своєї долі в товариство, з метою забезпечення товариством будівництво будинку за рахунок внесеного пайовиком паю, а також прийняти на себе у розмірі цільового внеску частину витрат, пов'язаних з утриманням товариства та реалізації уставних цілей та задач, на умовах даного договору, а Товариство зобов'язується забезпечити будівництво будинку, та після здачу будинку в експлуатацію передати пайовику закріплену за ним квартиру, за умов виконання пайовиком зобов'язань за даним договором.

Розмір долі, яку пайовик зобов'язаний був внести згідно п.2.1 договору склав розмір 90 362, 00 дол. США, що в еквіваленті на момент укладення договору за курсом НБУ склало 722 260, 00 грн..

Згідно до додатку №1 до вказаного договору (специфікація квартири) ОСОБА_2 після сплати відповідних коштів та після здачі будинку в експлуатацію мав отримати квартиру будівельний номер №73, загальною площею 73, 7 кв.м., за адресою м. Одеса, вул.. Генуезька, 24-д.

З пояснень позивачки встановлено, що квартиру вони обирала спільно з відповідачем. Вказані обставини також визнались та не заперечувались відповідачем. При цьому ОСОБА_2 не зміг надати суду належних пояснень стосовно того, чому обирав вказану квартиру з позивачкою, посилаючись при цьому що мав не меті придбати її для власного користування та вказуючи, що їх стосунки з позивачкою припинились ще у 2012 році. Відповідач не надав суду доказів на спростування посилань позивачки стосовно того, що у подальшому вони планували проживати у вказаній квартирі разом.

У судовому засіданні з пояснень сторін та третьої сторони встановлено, що кошти за вказаним договором асоційованого членства в споживчій спілці №2/73 за квартиру були сплачені у повному обсязі. На підтвердження вказаного надано копії квитанції на сплату коштів за вказану квартиру на суму 716 876, 00 грн. (а.с.19). Пізніше, відповідачем надано копії квитанцій від 20 та 21 травня 2016 року про сплату останній платежем за квартиру (а.с.82).

Повну сплату коштів підтвердила також у минулому судовому засіданні представниця третьої сторони СТ «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Жилбуд» - ОСОБА_7., яка також надала суду копію акту взаєморозрахунків між СТ «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Жилбуд» та ОСОБА_2 Василевим Івановичем від 22.08.2015 року (а.с.121).

Згідно вказаного акту взаєморозрахунків від 22.08.2015 року (а.с.121), фактична площа приміщення (квартири) згідно з даних технічного паспорту БТІ склала 72,3 кв.м..

16.09.2015 року між відповідачем та споживчим товариством був укладений акт огляду приміщення (квартири) у збудованому будинку за адресою м. Одеса, вул.. Генуезька, 24-Д, корп.. 2, який був підписаний сторонами (а.122). Згідно вказаного акту номер квартири був визначений №85.

Відповідно до Сертифікату Державної архітектурно-будівельної інспекції України серія ІУ № 165152180771 від 06.08.2015 року, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації, будинок за адресою м. Одеса, вул.. Генуезька, 24-Д, готовий до експлуатації (а.с.118).

Усе викладене підтверджується довідкою СТ «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Жилбуд» від 23.05.2016 року (а.с.117), наявною у матеріалах справи.

Проте, як встановлено з пояснень відповідача та його представника, право власності на вказану нерухомість ОСОБА_2 на момент розгляду справи відповідно до чинного законодавства не зареєстрував та відповідні правовстановлюючі документи не отримав та суду для огляду не надав.

Суд вбачає, що сторони звернулись з відповідними позовами, саме відносно вказаної квартири №85, розташованої за адресою м. Одеса, вул.. Генуезька, 24-Д, корп..2..

Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 59 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Аналізуючи вказані норми матеріального права в сукупності, суд вбачає, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частки чоловіка і дружини виходячи з ст. 70 СК України, є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. 58 , 59 ЦПК України ) і це є її процесуальним обов`язком (статті 10 , 60 ЦПК України ) . При цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, у разі доведення, що набуте за час шлюбу майно, придбано (набуте) виключно за кошти, що належали одному з подружжя особисто, тобто не за спільні сімейні кошти та без трудової участі іншого подружжя у створенні майна, таке майно не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

ВСУ у постанові від 3 червня 2015 р. по справі N 6-38цс15 висловив наступну правову позицію: належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст. 60 зазначеного Кодексу вважається застосованою правильно.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Як роз'яснено в п.п. 22-25 Постанові пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3ст. 368 ЦК) , відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Об'єктами права власності є будь-які речі (майно).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК).

Згідно із ст. 190 ЦК майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

З аналізу чинного законодавства (статті 190, 656, 717 ЦК, Закон від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХІІ «Про заставу» (далі - Закон № 2654-ХІІ), Закон від 19 червня 2003 р. № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», Закон від 5 червня 2003 р. № 898-ІV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-ІV)), а також з урахуванням висновків Верховного Суду України за результатами розгляду спорів з приводу майнових прав (справи № 6-29429св09, 6-52295св10, 6-32594св10), вбачається, що майнові права, поряд з будь-якими рухомими, нерухомими речами, грошима, цінними паперами, є об'єктами цивільного обороту.

Слід враховувати, що до майнових прав належить, зокрема, право вимоги, що виникає з приводу володіння, користування та розпорядження майном (наприклад: спадкові права; права вимоги особи за зобов'язаннями, за якими вона є кредитором; виключні права автора і под.), право вчиняти дії щодо оформлення права власності на майно.

Закон «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» дає визначення поняття «майнові права», які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (ст.3 закону).

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 30 січня 2013 р. у справі № 6-168цс12 зроблено висновок, що майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закону) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема, рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Майнове право, що є предметом договору - це право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли виконані певні передумови, що є необхідними й достатніми для набуття права власності.

Згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважаться набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.3 ст.331 ЦК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до листа Міністерства юстиції України № 19-50-2309 від 22.06.2007 року квартира є об'єктом інвестування в об'єкті будівництва, який після завершення будівництва стає окремим майном. До завершення будівництва проінвестованого об'єкта нерухомого майна та прийняття його до експлуатації Інвестору належать майнові права на нього.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та з урахуванням характерних ознак незавершеного будівництва слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - нерухома річ особливого роду: фізичне її створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року №6-388цс15, від 27 травня 2015 року №6-159цс15.

При вирішенні питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва слід враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Зазначений висновок підтверджується також положенням ч. 1 ст. 1 Закону N 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якого державна реєстрація прав на об'єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень у випадках, установлених законом, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об'єкта.

За умовами ч. 5 ст. 2 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" об'єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення (гаражний бокс, машино-місце тощо) в об'єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання прав.

Зі змісту ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У відповідності до п.1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають: право власності;

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Пунктом 15 постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що законом не передбачено можливість визнання права власності на новостворене майно та об'єкт незавершеного будівництва в судовому порядку, якщо право власності на таке майно не було зареєстроване раніше в установленому законодавством порядку.

У справі, яка розглядається, встановлено, що відповідач ОСОБА_2 виконав свої грошові зобов'язання за Договором асоційованого членства в споживчій спілці №2/73 від 26 квітня 2013 року , повністю сплативши вартість об'єкта будівництва, установлену цим договором, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги переходу права власності на об'єкт будівництва або для набуття права на майнові права на цей об'єкт.

Проте до теперішнього часу право власності на спірну квартиру не зареєстровано у встановленому законом порядку та відповідні правовстановлюючі документи відповідач не отримав.

Судом також встановлено, що на розгляді Норільського міського суду в районі Кайеркан Красноярського краю ОСОБА_3 Федерації перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна. Згідно пояснень сторін вказаний позов був поданий ОСОБА_1 у 2014 році.

При цьому, ухвалою суду РФ від 03.04.2015 року з метою забезпечення вказаного позову ОСОБА_1 було накладено арешт на майно, зокрема, на грошей вклад на суму 28 382, 00 дол. США, відкритий 25.04.2014 року у ВАТ «Бінбанк» на підставі договору №001-051-083919 вкладу фізичної особи «Хіт сезону» в доларах США на ім'я ОСОБА_2 (а.с.64).

Ухвалою суду від 24.07.2015 року (а.с.65-67) по вказаній справі була затверджена мирова угода, укладена між сторонами, зокрема за якою поділені в рівних частках по 1/2 грошові кошти, розміщені на рахунку в ВАТ «Бінбанк», відкритого на ім'я ОСОБА_2.

27 листопада 2015 року заочним рішенням мирового судді судової ділянки №155 в районі Кайеркан м. Норільська Красноярського краю від 27.11.2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 біло задоволено та шлюб, зареєстрований 08.10.1976 року Київським відділом РАЦС м. Одеси, розірвано (а.с.99).

При цьому суд вбачає, що вказаним рішенням від 27.11.2015 року, яким задоволено позов ОСОБА_2 та розірвано шлюб між сторонами не встановлено час припинення фактичного спільного проживання сторін у шлюбі та ведення ними спільного господарства. У рішенні суду про час припинення фактичного спільного проживання сторін і ведення ними спільного господарства зазначено лише в описовій частині обставин, якими ОСОБА_2 мотивував свій позов , а саме вказано, що подружні стосунки припинені з червня 2012 року.

Також, з тексту рішення вбачається, що сторонам надався строк на примирення (терміном з 28.08.2015 року по 27.11.2015 року)..

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що договір асоційованого членства в споживчій спілці №2/73 від 26 квітня 2013 року, за яким відповідач у подальшому отримав квартиру, був укладений за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбу, та за рахунок коштів, які зароблені відповідачем до 2012 року, тобто за час їх спільного проживання, при цьому вказану квартиру сторони обирали разом, суд приходить до висновку, що відповідачу на момент розгляду справи, як інвестору, належать майнові права на цей об'єкт нерухомого майна, які у свою чергу є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони за відповідними позовами вимоги про присудження на її користь, чи користь відповідача грошової компенсації замість його (її) частки у праві спільної сумісної власності на майно не ставили.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову ОСОБА_1.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає за можливе визнати спільним майном подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнові права на квартиру №85, за адресою м. Одеса, вул. Генуезька 24-Д, корпус 2, загальною площею 72,3 кв.м..

При цьому, суд вбачає, що позовні вимоги (пункт 4 прохальної частини позову в редакції від 02.06.2016 року) щодо визнання за нею та ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя право власності в рівних частках по 1/2 частці майнових прав на квартиру №85 за адресою м. Одеса, вул. Генуезька 24-Д, корпус 2, загальною площею 72,3 кв.м. , що придбані за Договором асоційованого членства в споживчій спілці №2/73 від 26 квітня 2013 року, що укладений зі Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «БУДОВА-ЖИЛБУД», ЄДРПОУ 38109750, м. Одеса, вул.. Осіпова 25, викладені некоректно.

У зв'язку з чим, вважає за можливе визнати за кожною стороною у порядку поділу майна подружжя за кожним по 1/2 частці майнових прав на квартиру №85 за адресою м. Одеса, вул. Генуезька 24-Д, корпус 2, загальною площею 72,3 кв.м. , що придбані за Договором асоційованого членства в споживчій спілці №2/73 від 26 квітня 2013 року, що укладений зі Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «БУДОВА-ЖИЛБУД», ЄДРПОУ 38109750, м. Одеса, вул.. Осіпова 25.

У свою чергу позовні вимоги ОСОБА_2 суд вважає необґрунтованими та такими, у задоволенні яких слід відмовити у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача як на підстави позови ті обставини, що ОСОБА_1 було відчужено інше нерухоме майно, набутого за час спільного проживання, оскільки вони не стосуються предмету позовних вимог як первісного позову, так і зустрічного.

Не надання суду відповідних правовстановлюючих документів на підтвердження права власності на квартиру, про визнання якого заявлено ОСОБА_2, є також однією з підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2.

Також, суд не приймає до уваги посилання представника відповідача щодо застосування до позову ОСОБА_1 строку позовної давності, оскільки суд вбачає, що позов поданий нею у межах строку позовної давності.

Відповідно до ст.. 410 ЦПК України, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повно і всебічно з'ясував обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, що були досліджені в судовому засіданні, вирішив справу згідно із законом.

Відповідно до змісту ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судом встановлено, що позивач поніс витрати по сплаті судового збору у розмірі 3611, 45 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією від 18.12.2015 року (а.с. 1). Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають також ці витрати.

Керуючись ст.ст. 3, 8, 10, 11, 15, 57, 60, 61, 88, 114, 209, 212- 215, 218, 410 ЦПК України, ст.ст. 3, 57, 60, 61, 69, 71 Сімейного кодексу України, ст. 3, 15, 16, 182, 190, 316, 328, 331, 365, 368 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: СТ «Житлово-будівельний кооператив «Будова-Жилбуд» про поділ майна подружжя - задовольнити.

Визнати спільним майном подружжя, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнові права на квартиру №85, за адресою м. Одеса, вул. Генуезька 24-Д, корпус 2, загальною площею 72,3 кв.м..

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя за кожним по 1/2 частці майнових прав на квартиру №85 за адресою м. Одеса, вул. Генуезька 24-Д, корпус 2, загальною площею 72,3 кв.м. , що придбані за Договором асоційованого членства в споживчій спілці №2/73 від 26 квітня 2013 року, що укладений зі Споживчим товариством «Житлово-будівельний кооператив «БУДОВА-ЖИЛБУД», ЄДРПОУ 38109750, м. Одеса, вул.. Осіпова 25

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3611 (три тисячі шістсот одинадцять) гривень 45 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя Домусчі

02.06.2016