Ухвала

від 02.06.2016 по справі 810/413/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/413/16 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

02 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області - Хітька Василя Миколайовича на постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший М'ясний Дім «Полісся» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший М'ясний Дім «Полісся» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що на його думку, контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання та прийняв рішення, що суперечить законодавству України та виходить за межі повноважень контролюючого органу.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року задоволено вказаний позов. Визнати протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 15.01.2016 року № 0000022200, № 0000032200, № 0000042200, № 0000052200.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області - Хітько Василь Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Перший М'ясний Дім «Полісся» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року.

За результатами даної перевірки складено акт, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 135.2 ст. 135, пп. 137.1 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138, п. 139, ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 782146 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування за 2014 рік на суму 16492,00 грн.; п. 198.1 а), п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 352856,00 грн.; п. 164.2.17, п. 164.2 ст. 164 ПК України, результаті чого донараховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 890,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки 15.01.2016 року ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області було прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000022200, № 0000032200, № 0000042200 та № 0000052200.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що основним видом діяльності підприємства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року було придбання живих свиней у сільгоспвиробників, їх забій та подальша реалізація м'яса та м'ясопродуктів.

Згідно Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21 грудня 1999 року за № 893/4186, рахунок 26 призначено для узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції підприємства.

Даний рахунок формують дві складові: наявна готова продукція на підприємстві та рух такої готової продукції на підприємстві.

Судом першої інстанції було встановлено, що підприємство може реалізувати продукцію (тушу) відразу після забою худоби, а може виготовлену продукцію(туші) списати у виробництво битка, окорока та ін., що в тому числі відображає рахунок 26 та вбачається з його аналізу.

При цьому списання готової продукції у виготовлення нової готової продукції не є тотожним з реалізацією підприємством відповідної продукції.

Переміщення готової продукції з одного складу на інший також відображається в рахунку 26.

За змістом акта перевірки податковий орган прийшов до висновку про те, що підприємство здійснювало реалізацію м'ясної продукції у 2013 році на загальну суму 21017093,00 грн. та що підприємством було списано з кредиту рахунку 26 «Готова продукція» товару на загальну суму без ПДВ 20314244,00 грн. не відповідають дійсності.

Однак, судом першої інстанції було встановлено, що під час перевірки не були взяті до уваги показники Рахунку 90 «Собівартість реалізації».

Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій встановлено, що Рахунок 90 «Собівартість реалізації» призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно аналізу рахунку 90, який надавався підприємством до перевірки, вбачається, що підприємством у 2013 році було реалізовано готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг на загальну суму 17460066,40 грн. Вищезазначені показники відображені також і у річній декларації з податку на прибуток підприємств за 2013 рік у рядку 05.1 (собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)).

Рахунок 90 «Собівартість реалізації» для розмежування витрат на основну діяльність має субрахунки: 901 «Собівартість реалізованої готової продукції», 902 «Собівартість реалізованих товарів», 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг».

На субрахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» ведеться облік виробничої собівартості реалізованої готової продукції.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем протягом 2013 року було реалізовано готової продукції, виробнича собівартість якої складає 17188396,50 грн.

Про це свідчить і обороти аналізу рахунку 79 (відображення фінансових результатів ) за 2013 року, в якому вказано, що собівартість готової продукції, яка впливає на фінансовий результат підприємства складає 17188396,50 грн.

В той же час, разом з готовою продукцією підприємством було реалізовано товарів, собівартість яких за 2013 рік склала 271106,13 грн., та послуг на суму 563,77 грн.

Таким чином загальний показник собівартості реалізованих товарів, робіт та послуг складає 17188396,50 + 271106,16 + 563,77 = 17460066,43 грн., що відображено у декларації з податку на прибуток за 2013 рік у графі 05 та 05.1 (собівартість придбаних (виготовлених ) та реалізованих товарів (робіт,послуг).

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про безпідставність висновку податкового органу про завищення підприємством при визначені об'єкта оподаткування готової продукції доходу на суму 2800000,00 грн., оскільки таке твердження не відповідає дійсності та суперечить фактичним показникам підприємства.

Крім цього, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 4.1 «Єдиної інструкції про порядок проведення державних закупівель (здачі та прийому) худоби, птиці та кроликів», затвердженої Наказом Держагропрому СРСР № 385 від 13.06.1988 року, при взаємовідносинах з ТОВ «Малинський Бекон» та ТОВ «Еліта» в частині неврахування знижки у розмірі 3% на вміст кишково-шлункового тракту і знижки у розмірі 1,5 % при прийманні худоби та кроликів, доставлених автомобільним транспортом на відстань від 50 до 100 км включно.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Перший М'ясний Дім «Полісся» закуповувало свиней у живій вазі у ТОВ «Малинський Бекон» згідно договору купівлі-продажу від 07.10.2014 року № 100701 та ТОВ «Еліта» згідно договору купівлі-продажу №3 від 03.10.2014 року.

Підставою для донарахування податкових зобов'язань слугує твердження про невідрахування позивачем під час прийому товару знижки з фактичної живої ваги на вміст кишково-шлункового тракту у розмірі 3%, що є порушенням п. 4.1 Інструкції № 385 від 13.06.1988 року.

Відповідно до пункту 2 Наказу Держагропрому СРСР № 385 від 13.06.1988 року, Інструкція є обов'язковою для виконання всіма господарствами, підприємствами і організаціями, які здійснюють державні закупівлі, передачу та приймання скота, птиці та кроликів.

Тобто, вимоги даної Інструкції поширюються на підприємства, які здійснюють лише державні закупівлі.

Проте, ТОВ «Перший М'ясний Дім «Полісся» є приватним підприємством, яке здійснює господарську діяльність на власний ризик і не займається державними закупівлями, тобто, до позивача вказана Інструкція не може бути застосована.

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що податковий орган не ставить під сумнів реальність фінансово-господарських операцій за вищевказаними договорами.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Підпунктом 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, у тому числі на фінансування особистих потреб фізичних осіб, за винятком виплат, передбачених статтями 142 і 143 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вищевказаний висновок податкового органу щодо заниження позивачем показнику податку на прибуток на суму 782146,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2014 рік на суму 16492,00 грн., заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 352856,00 грн. та донараховання податку з доходів фізичних осіб в сумі 890,00 грн., є необґрунтованим, а тому податкові повідомлення-рішення від 15.01.2016 року № 0000022200, № 0000032200, № 0000042200 та № 0000052200 прийнято протиправно, а тому вони є такими, що підлягають скасуванню.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 01 квітня 2015 року в справі К/800/48768/13.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов є таким, що підлягає задоволенню.

Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються наведеним вище, а тому підстави для її задоволення відсутні.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Щодо вирішення питання про судовий збір, колегія суддів зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VІ в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 року № 484-VIII.

Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 названого Закону судовий збір з 01.09.2015 року справляється з апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Дана позовна заява містить вимоги майнового характеру.

Відповідно до правил Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позову майнового характеру, який подано юридичною особою, ставка судового збору на час звернення позивача до суду з даним позовом, встановлювався в розмірі 1,5 відсотка ціни позову (28480,37 грн.).

Отже, сума судового збору, що підлягає сплаті в даній справі становить 31328,40 грн. (28480,37 грн.*110%).

Враховуючи те, що ухвалою судді Київського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2016 року відповідачу було відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та з урахуванням ст. 94 КАС України призначено справу до судового розгляду, тобто відстрочено сплату судового збору до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення в даній справі, колегія суддів вважає наявними підстави для його стягнення з відповідача у вказаному вище розмірі.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 245, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області - Хітька Василя Миколайовича - залишити без задоволення , а постанову Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року - без змін .

Стягнути з Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (адреса: 08132, вул. Ломоносова, 34, м. Вишневе, Київська область, код ЄДРПОУ 39471029) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 31328,40 грн. (одержувач платежу: УДКСУ у Печерському районі м. Києва; код з ЄДР одержувача 38004897; банк одержувача: ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО: 820019; рахунок 31211206781007, код бюджетної класифікації 00015622; код ЄДР суду 38004897).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська

Повний текст виготовлено 06.06.2016 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Мацедонська В.Е.

Лічевецький І.О.