Ухвала

від 26.05.2016 по справі 813/2016/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 року Справа № 876/7721/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Глушка І.В., Макарика В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІММ» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІММ» (далі - ТОВ «ІММ») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 000172210, № 000182210 від 25 лютого 2014 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 25.02.2014 року № 000172210, № 000182210.

Із таким судовим рішенням не погодилася Державна податкова інспекція у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, подавши апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову - про відмову у задоволенні позову. Зокрема, апелянт зазначив, що податковою інспекцією було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «ІММ» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, про результати якої складено акт №65/22-10/20836315 від 16.09.2013 р. Перевіркою встановлено, що ТОВ «ІММ» здійснювало виробництво бетону товарного, розчину піщано-вапняного, бетону конструктивного, бетонних перемичок, фундаментних, блоків, вапна гашеного та ін. Отднак на підприємстві не вівся бухгалтерський облік виробництва готової продукції (рахунку 23 «Виробництво» плану рахунків, рахунку 26 «готова продукція» та обліку собівартості готової продукції (рахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу зобов'язань. На підприємстві ведеться тільки облік собівартості реалізованих товарів, та використовуються бухгалтерські проводки Дг 281 «Товари на складі» Кт 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками». Дт рахунок 902 «Собівартість реалізованих товарів» Кт 281 «Товари на складі». Отже, неможливо ідентифікувати товар для визначення собівартості бетону, що був реалізований як товар або використаний у виробництві продукції, або використаний не у господарській діяльності. Посадовими особами ТзОВ «ІММ» не надано підтвержуючих документів, щодо проведення випробувань, вхідних матеріалів, що використовувалися при виробництві. Враховуючи зазначене, перевіркою зроблено висновок, що ТОВ «ІММ» завищено витрати операційної діяльності всього на суму 1012713,5 грн. та податковий кредит на суму 202543 грн. Також перевіркою встановлено завищення задекларованих ТОВ «ІММ» показників у рядку 06.2 (06.3 ВЗ) Декларацій «Витрати на збут» на суму 1494644,06 грн. Також перевіркою встановлено, що ТОВ «ІММ» понесено витрати по відсотках за користування кредитами. Отдак, підприємством не надано до перевірки акти про нарахування та сплату відсотків за користування кредитами. Враховуючи зазначене, ТОВ «ІММ» в порушення п. 4.6 ст. 44, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 п.п. 138.10.5, п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України завищено фінансові витрати на суму відсотків за 4 квартал 2011 на суму 92347 грн. Також апелянт вказав, що перевіркою було встановлено нереальність господарських операцій між ТОВ «ІММ» та ТОВ «Медео-Захід», ПП «Сьомий день», а тому підприємство безпідставно включило до витрат та до податкового кредиту сплачені за цими угодами кошти. Враховуючи викладене, апелянт вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення законними, а позовні вимоги - безпідставними.

Судом апеляційної інстанції було здійснено заміну відповідача на Личаківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Львівській області у зв'язку з реорганізацєю.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу з підстав, що в ній викладені.

Представник позивача заперечила щодо задоволення апеляційної скарги та пояснила, що витрати та податковий кредит було сформовано підприємством на законних підставах.

Заслухавши доповідь головуючого, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ДПІ у Личаківському районі міста Львова було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ІММ» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки було складено акт № 65/22-10/20836315 від 16 вересня 2013 року.

Згідно цього акту встановлено порушеня ТОВ «ІММ» п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 44.6 ст. 44, п.п. 138.10.3, п.п. 138.10.5, п. 138.10 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток в сумі 620677 грн., порушення п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового код кусу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 246143 грн.

3 жовтня 2013 року ДПІ у Личаківському районі міста Львова було винесено податкові повідомлення-рішення № 0001252210/2973, яким ТОВ «ІММ» визначено зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 764503 гривні, в тому числі 620677 грн. - за основним платежем та 143826 грн. - фінансові (штрафні) санкції; № 00001242210/2974, яким ТОВ «ІММ» визначено зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 347450 грн, в тому числі 246143 грн. - за основним платежем та 101307 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями).

У подальшому за результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень ДПІ у Личаківському районі міста Львова 25 грудня 2013 року були прийняті нові податкові повідомлення-рішеня № 0001672210/7352, яким ТОВ «ІММ» визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 692590 грн., з них 620677 грн. - за основним платежем та 71913 грн. - за штрафними (фінансовими ) санкціями, № 0001662210/7353 про донарахування податку а додану вартість в сумі 296797 грн., в тому числі 246143 грн. - за основним платежем та 50654 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно рішення Міністерства доходів і зборів України № 3505/6/99-99-10-01-15 від 10 лютого 2014 року було скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м. Львова від 25 грудня 2013 року № 0001672210/7352 в частині 51267 грн. податку на прибуток і 1820 грн. штрафних санкцій, № 0001662210/7353 в частині 43600 грн. податку на додану вартість і 5068 грн. штрафної санкції.

25 лютого 2014 року ДПІ у Личаківському районі міста Львова були прийняті податкові повідомлення-рішення № 000172210, яким ТОВ «ІММ» визначено зобов'язання з податку на прибуток в сумі 639503 грн., в тому числі 569410 грн. - за основним платежем та 7093 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 000182210, яким донараховано податок на додану вартість в сумі 248129 грн., в тому числі 202543 грн. - за основним платежем та 45586 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про незаконність оскаржуваних рішень з таких підстав.

Як вбачається з акту перевірки, ДПІ у Личаківському районі встановила, що ТОВ «ІММ» здійснювало виробництво бетону товарного, розчину піщано-вапняного, бетону конструктивного, бетонних перемичок, фундаментних блоків, вапна гашеного та ін. В бухгалтерському обліку операції, щодо списання матеріалів (щебінь, пісок, цемент) на виробництво готової продукції відображено проведенням Дт 281 «Товари» Кт 281 «Товари» на суму 1012713,5 грн. в т. ч. За 2 квартал 2011 р. у сумі 100989,14 грн., за 3 квартал 2011р. у сумі 118964,25 грн., за 4 квартал 2011 р. у сумі 75107,37 грн., за 1 квартал 2012 р. у сумі 66216,73 грн, за 2 квартал 2012 р. у сумі 186356,83 грн., за 3 квартал 2012 р. у сумі 240886,6 грн., за 4 квартал 2012 р. у сумі 224192,58 грн.

Відповідно до наданих документів встановлено відсутність ведення бухгалтерського обліку виробництва готової продукції (рахунку 23 «Виробництво» плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу зобов'язань, зобов'язань і господарських операцій, підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291), обліку готової продукції рахунку 26 «готова продукція» плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу зобов'язань, зобов'язань господарських операцій, і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291), обліку собівартості готової продукції (рахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» плану рахунків бухгалтерського обліку, активів, капіталу зобов'язань, зобов'язань і господарських операцій, і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291). На підприємстві ведеться тільки облік собівартості реалізованих товарів та використовуються бухгалтерські проводки Дт 281 «Товари на складі» Кт 631 «Розрахунки з відчизняними постачальниками», Дт рахунок 902 «Собівартість реалізованих товарів » Кт 281 «Товари на складі». Бухгалтерське проведення Дт 281 «Товари на складі» Кт 281 «Товари на складі» підприємством використано для внутрішнього переміщення товарів.

Тому податковий орган дйшов висновку, що неможливо ідентифікувати товар для визначення собівартості бетону товарного, розчину піщано-вапняного, бетону конструктивного, бетонних перемичок, фундаментних, блоків, вапна гашеного та ін., що був реалізований як товар або використаний у виробництві продукції, або використаний не у господарській діяльності.

Також під час проведення позапланової перевірки підприємством надано завірені норми витрат матеріалів на приготування одиниці готової продукції. Однак, зазначені норми не використовуються при виробництві готової продукції для списання на собівартість матеріальних витрат, про що свідчать акти виконаних робіт на виготовлення готової продукції. Також не надано підтверджуючих документів щодо проведення випробувань вхідних матеріалів, що використовувалися при виробництві готової продукції, випробувань готової продукції щодо її відповідності до державних стандартів. Також не надано дозволів та об'єму використаної при виробництві води.

Тому податковий орган дійшов висновку про неправомірність списання на собівартість придбаного та реалізованого піску, щебню, цементу, товару, що був переданий на виробництво бетону товарного, розчину піщано-вапняного, бетону конструктивного, бетонних перемичок, фундаментних, блоків, вапна гашеного та ін. на суму 1012713,5 грн. в т. ч. 2 квартал 2011 р. у сумі 100989,14 грн., 3 квартал 2011 р. у сумі 118964,25 грн., 4 квартал 2011 р. у сумі 75107,37 грн., 1 квартал 2012 р. у сумі 66216,73 грн., 2 квартал 2012 р. у сумі 186356,83 грн., 3 квартал 2012 р. у сумі 240886,6 грн., 4 квартал 2012 р. у сумі 224192,58 грн.

Також перевіркою встановлено завищення задекларованих ТОВ «ІММ» показників у рядку 06.2 (06.3 ВЗ) Декларацій «Витрати на збут» у сумі 1494644,06 грн. в т.ч. за 2 кв. 2011 р. у сумі 289755 грн., за 3 кв. 2011 р. в сумі 325915,52 грн., за 4 кв. 2011 року в сумі 261531,85 грн., за 1 кв. 2012 р. в сумі 173208,93 грн., за 2 кв. 2012 р. в сумі 121908,43 грн., за 3 кв. 2012 р. в сумі 104144,85 грн., за 4 кв. 2012 р. 218179,48 грн.

Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що підприємство власним автомобільним транспортом доставляло товар від постачальника та покупцю. Розподіл списання пального на собівартість придбаного товару (та реалізованого) від постачальника та на витрати на збут на підприємстві не ведеться. Відповідно до наданих документів встановлено, що ТзОВ «ІММ» списано пальне на перевезення вантажів власними транспортними засобами на суму 1494644,06 грн.

У податковому обліку списані паливо-мастильні матеріали підприємством відображено в складі витрат (витрати на збут р. 06.2 (06.3 ВЗ) Декларацій за відповідні періоди), що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування у Декларації з податку на прибуток за 2011 рік в сумі 1494644,06 грн., в тому числі за 2 кв. 2011 року в сумі 289755 грн., за 3 кв. 2011 року в сумі 325915,52 грн., за 4 кв. 2011 року в сумі 261531,85 грн., за 1 кв. 2012 року в сумі 173208,93 грн., за 2 кв. 2012 року в сумі 121908,43 грн, за 3 кв. 2012 року в сумі 104144,85 грн., за 4 кв. 2012 року в сумі 218179,48 грн.

У ході проведення перевірки підприємством не надано угод з транспортними підприємствами на перевезення вантажів, а у дорожніх листах відсутня інформація щодо документів, на підставі яких здійснювались перевезення (накладні, тощо). Відсутні акти на списання пального у відповідних звітніх періодах.

Тому податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «ІММ» в порушення п. 44.6 ст. 44, п. 138.1, 138.2 ст. 138, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України завищено витрати на збут всього в сумі в сумі 1494644,06грн., в тому числі за 2 кв. 2011 р. у сумі 289755 грн., за 3 кв. 2011 р. в сумі 325915,52 грн., за 4 кв. 2011 р. в сумі 261531,85 грн., за 1 кв. 2012 р. у сумі 173208,93 грн., за 2 кв. 2012 р. у сумі 121908,43 грн., за 3 кв. 2012 р. в сумі 104144,85 грн., за 4 кв. 2012 р. в сумі 218179,48 грн.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки податкового органу неправильними з наступних підстав.

Згідно з п. 14.1.27 ст. 14 Податокового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Всі вони поділяються на витрати, що враховуються і не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат (за виключенням деяких витрат, зокрема, амортизації).

До числа витрат від операційної діяльності включається собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Ці та деякі інші витрати приймаються для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням ряду положень Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті,

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пп. 138.1.1 вищевказаної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статтей 142 і 143 та інших статтей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Підпунктом 138.8.1 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Статтею 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999 року визначено, що запаси - це активи, які:

- утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;

- перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту та виробництва;

- утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.

Відповідно до п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», готова продукція, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно - правовим актом, віднесено до запасів.

Пунктом 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» встановлено, що придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Згідно пункту 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Пунктом 21 Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» визначено, що оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно у нормативній базі перевірятися і переглядатися.

Відповідно до пункту 2.20 розділу 2 Методичних рекомендацій від 10.01.2007 р. № 2 метод нормативних затрат при оцінці вибуття запасів базується на застосуванні затверджених підприємством норм витрат на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг). Норми розраховуються з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Отже, нормативні витрати - це заплановані витрати на виробництво одиниці продукції в звітному періоді, розраховані та затверджені підприємством з урахуванням рівня використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.

Згідно пункту 21 Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» оцінка продукції за нормативними затратами коригується до фактичної виробничої собівартості.

Відповідно до частини 2 пункту 2.20 розділу 2 Методичних рекомендацій від 10.01.2007 р. № 2 для забезпечення максимального наближення нормативних витрат до фактичних підприємство повинно регулярно аналізувати відхилення від норм та у разі необхідності переглядати встановлені норми. Оцінка готової продукції (робіт, послуг) за нормативними затратами на дату балансу коригується до фактичної виробничої собівартості.

Відповідно до пункту 2 «Положення про документальне забезпечення запасів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 5 червня 1995 року (далі - Положення) первинні документи - документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Відповідно до підпункту 2.7 пункту 2 Положення документування господарських операцій може здійснюватися із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових чи спеціалізованих форм.

Первинними документами, що підтверджують здійснення виробничого процесу ТОВ «ІММ» є акти, що підтверджують факт виготовлення готової продукції з належних матеріалів, копії яких наявні в матеріалах справи. Акти комісійно складалися по мірі виготовлення готової продукції та затверджені посадовими особами Товариства щомісячно в розмірі кожного виду готової продукції.

Норми витрат матеріалів на виготовлення одиниці продукції, затверджені ТОВ «ІММ» та відповідають будівельним нормам і правилам 5.01.23-83, що затверджені Постановою Держбуду СРСР № 323 від 19.12.1983 р. (т. 2 а.с. 1-8).

Також ПАТ «Миколаїв-Львівський КБК» (вимірювальна лабораторія) проведено контрольні випробування бетону блоків для стін підвалів та перемичок залізобетонних з цегляними стінами, виготовлених ТОК «ІММ», що підтверджено відповіданими протоколами, копії яких містяться в матеріалах справи ( т. 2 а.с. 9-16).

Доводи податкового органу щодо відсутності таких протоколів за 2011-2013 року є безпідставними, адже чинним законодавством не визначено періодичність проведення таких випробувань і у разі відсутності змін у виробничому процесі, відомості, що визначені цими протоколами лишаютсья дійсними.

Податковий орган не надав жодного доказу на спростування інформації, що міститься у вказаних актах.

Відсутність у цих актах інформації про вартісний вираз вказаних у актах складових продкції поряд з їх кількісним та якісним виразом, не свідчить про дефектність таких актів, адже такої вимоги чинним законодавством не передбачено.

Доводи апелянта про невикористання позивачем норм витрат матеріалів на приготування одиниці готової продукції також не підтверджені жодним доказом.

Крім того, на підтвердження факту внутрішнього переміщення матеріалів для забезпечення технологічного процесу, до матеріалів справи приєднано відповідні накладні (т. 2 а.с. 17-177).

Отже, позивач формував валові витрати та податковий кредит на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів і підстав для неврахування актів на виготовлення готової продукції при визначенні витрат немає.

Безпідставними є і висновки податкового органу про завищення витрат на збут в частині списання пального в смі 1494644,06 грн.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 Податкового кодексу України, витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг належать до витрат на збут (підпункт 138.10.3 пункту 138.10), які визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (пункт 138.5), на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

До таких витрат згідно підпункту «е» відносяться і витрати на транспортування.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «ІММ» власним автомобільним транспортом доставляло матеріали від постачальників та доставляло виготовлений товар покупцям. Для обліку списання витраченого пального Товариство використовувало дорожні листи вантажного автомобіля, типові форми яких затверджені Наказом Мінтрансу та Мінстату України № 488/346 від 29.12.1995 р. (копії яких наявні в матеріалах справи).

Для розрахунку норм витрати палива застосовувалися базові лінійні норми, установлені залежно від моделі автомобіля, що затверджені наказом Мінтрансу № 43 від 10.02.1998 р. В кінці кожного місяця на підставі даних дорожніх листів складалися зведені відомості про використання пального кожним автомобілем.

На підставі цих відомостей складалися акти на списання пального, копії яких наявні в матеріалах справи.

Отже, витрати підприємства на транспортування товару підтверджені належними письмовими доказами і підстав для неврахування цих витрат при визначенні об'єкту оподаткування немає.

Також згідно акту перевіркою було встановлено, що ТОВ «ІММ» понесло витрати по відсотках за користування кредитами.

Перевіркою показників, відображених в рядку 06.3 (06.4) Декларації «Фінансові витрати» за період з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року ТОВ «ІММ» вказало 422961 грн. витрат по сплаті відсотків за користування кредитами.

Перевіркою встановлено завищення задекларованих ТОВ «ІММ» показників у рядку 06.3 Декларації відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 розділу ІІІ Податкового кодексу України в сумі 92347 грн.

До такого висновку податковий орган дійшов, так як перевіряючим не було надано акти нарахування та сплати відсотків.

Колегія суддів апеляційного суду вважає ткі висновки відповідача неправомірними з таких підстав.

Відповідно до пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Як вбачається з матеріалів справи, 22 червня 2010 року ТОВ «ІММ» укладено кредитний договір №92/КL-10 з ПАТ «Банк Київська Русь» про надання кредиту для поповнення обігових коштів підприємства: придбання будівельних матеріалів для ведення торгівельної діяльності, оплати транспортних послуг. Ліміт кредитної лінії 1900000 грн.

Також підприємством було укладено з ПАТ «Банк Київська Русь» кредитний договір № 165/КL-10 від 21 червня 2011 р. про надання кредиту для поповнення обігових коштів: придбання будівельних матеріалів для ведення торгівельної діяльності, оплати транспортних послуг. Ліміт кредитної лінії 1100000 грн.

Процент за користування кредитними коштами встановлено 23 % річних.

Згідно головної книги за 2011 рік на виконання умов кредитних договорів за період з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року нараховано та сплачено відсотки в сумі 156589,96 грн.

У податковому обліку за період з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року нараховано та виплачено відсотки за користування кредитними коштами підприємством відображено в складі витрат, що враховуються при виначенні об'єкту оподаткування Декларації з податку на прибуток в сумі 248937 грн.

Як вбачається з досліджених судом договорів, сторонами не передбачено складання актів нарахування та виплати відсотків.

Разом з тим, факт нарахування та сплати відсотків ТОВ «ІММ» за банківським кредитом підтверджено наданими суду апеляційної інстанції виписками про сплату зобов'язань, журналом проводок за 2011 рік, виписками по особовому рахунку позивача за 2011 рік.

Факт використання кредитних коштів для забезпечення господарської діяльності для отримання прибутку (виробництва і реалізації товару) податковим органом не заперечується.

Отже, жодних підстав для неврахування сплачених банку відсотків за користування кредитом податкового органу не було.

Доводи апелянта про безпідставність віднесення позивачем до валових витрат і податкового кредиту витрат на оплату товару за господарськими договорами з ТОВ «Медео-Захід» та ПП «Сьомий день» колегія суддів відхиляє, адже Мінстерством доходів і зборів України скасовано податкові повідомлення-рішення в частині нарахування податкових зобов'язань ТОВ «ІММ» по порушеннях щодо проведених фінансово-господарських операціях з вищевказаними підприємствами.

Отже, після розгляду скарги предметом оскарження залишилося донарахування податку на прибуток в сумі 639502,5 грн., в тому числі за списанням матеріалів на виробництво залізобетонних виробів в сумі 256247 грн., за списанням паливно-мастильних матеріалів в сумі 363835,5 грн., за відсотками по сплаті кредиту в сумі 19420 грн., а також донарахування податку на додану вартість в сумі 248129 грн. по операціях зі списання матеріалів на виробництво залізобетонних виробів.

Цей факт підтверджено також листом Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 21 квітня 2016 року № 4139/7/13-06-14 Ю з відповідним розрахунком, наданим на вимогу суду апеляційної інстанції.

Слід зазначити, що в рішенні суду першої інстанції взагалі відсутня мотивувальна частина щодо задоволення позову в частині донарахування податкових зобов'язань за операціями, що є предметом спору.

Разом з тим, ця обставина не є підставою для скасування постанови, оскільки спір по суті вирішено правильно.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2014 року у справі № 813/2016/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Большакова

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик

Повний текст виготовлено 31 травня 2016 року