Рішення

від 03.06.2016 по справі 157/348/16-ц

КАМІНЬ-КАШИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 157/348/16-ц

Провадження №2/157/155/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

03 червня 2016 року місто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Антонюк О.В.,

з участю секретаря - Карпік Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ес.Пі.Ес." про поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди

встановив:

У квітні 2016 року позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом, в якому зазначає, що відповідно до наказу № 5 від 01.11.2009 року була призначена на посаду завідувача аптечного пункту № 1 аптеки № 1 ПВКФ "ес-Пі-ес" м. Камінь-Каширський, вул. Шевченка, 43. У зв'язку із проведенням реорганізації підприємства з 01.08.2012 року згідно з наказом № 5 від 01.08.2012 року переведена на посаду завідувача аптечного пункту № 1 аптеки № 1 ТОВ "ес-Пі-ес" м. Камінь-Каширський. Свої трудові обов'язки виконувала сумлінно, ніяких претензій за час роботи до неї, як працівника, з боку директора товариства не було. До листопада 2015 року їй вчасно виплачували заробітну плата за пророблений період, однак з 01 листопада 2015 року відповідач заробітну плату їй не виплачував, посилаючись на відсутність коштів, що є порушенням ч. 1 ст. 115 КЗпП України. Станом на 15 лютого 2016 року їй не виплачено: заробітну плату за період з 01.11.2015 року по 30.11.2015 року, заробітну плату за час щорічної відпустки за період з 01.12.2015 року по 24.12.2015 року, заробітну плату за пророблений робочий день 25 грудня 2015 року, допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 11.01.2016 року по 15.01.2016 року. 16 лютого 2016 року нею було направлено до відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення лист-претензію про виплату заборгованості по заробітній платі за вказаний період, також нею було направлено заяву про звільнення її з займаної посади за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України. В той же час вона продовжувала сумлінно виконувати свої трудові обов'язки та чекала від відповідача задоволення її заяви від 16 лютого 2016 року про звільнення за власним бажанням. Однак у відповідь 10 березня 2016 року отримала рекомендованим листом наказ № 3 від 19.01.2016 року про її звільнення в порядку ст. 38 КЗпП України. Згідно з цією статтею працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Бажання звільнитися на момент винесення наказу відповідачем про її звільнення вона не мала, до 11 березня 2016 року виконувала свої обов'язки відповідно до умов договору. Звільнення її з роботи вважає незаконним, оскільки воно було проведено з порушенням вимог ст. ст. 47, 49-2, 116 КЗпП України. Згідно з наказом № 3 від 19.01.2016 року її було звільнено 19 січня 2016 року. Про звільнення вона дізналася 10.03.2016 року. З наказом про звільнення з роботи її ознайомлено не було та копію його їй не видавали, а лише надіслали копію такого наказу рекомендованим листом 10.03.2016 року, їй не видали трудову книжку і не провели з нею розрахунок за пророблений період. 14.03.2016 року ТОВ "ес-Пі-ес" перерахувало на її картковий рахунок заборгованість по заробітній платі за листопад 2015 року у розмірі 1199,81 грн. Зазначає, що відповідач звільнив її з роботи із займаної посади незаконно, видавши наказ про звільнення заднім числом, а тому зобов'язаний поновити її на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Незаконними діями відповідача їй завдано моральних страждань, оскільки вона переживала, втратила душевний спокій, постійно перебувала у роздратованому стані, що відобразилося на її здоров'ї. Завдану моральну шкоду вона оцінює у 2000 грн. З урахуванням наведеного, позивачка просить поновити її на роботі на посаді завідувача аптечного пункту № 1 аптеки № 1 ТОВ "ес-Пі-ес" та стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі, а саме, за час щорічної відпустки за період з 01.12.2015 року по 24.12.2015 року, заробітну плату за відпрацьований робочий день 25.12.2015 року та допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 11.01.2016 року по 15.01.2016 року, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.01.2016 року до дня поновлення на роботі та моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

Ухвалою суду від 03 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, а саме, за час щорічної відпустки за період з 01.12.2015 року по 24.12.2015 року, заробітну плату за відпрацьований робочий день 25.12.2015 року та допомогу по тимчасовій непрацездатності за період з 11.01.2016 року по 15.01.2016 року, залишено без розгляду.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, а також уточнила позовні вимоги і просила поновити її на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 20 січня 2016 року до дня поновлення її на роботі, і 1500 грн. моральної шкоди, та у разі неявки у судове засідання відповідача ухвалити заочне рішення.

Представник відповідача повторно у судове засідання не з'явився, хоча у встановленому законом порядку був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомив і заяву про розгляд справи у його відсутності не подав.

За таких обставин, відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивачки проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги належить задовольнити повністю, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працювала завідувачем аптечного пункту № 1 аптеки № 1 ТОВ "Ес.Пі.Ес.".

16 лютого 2016 року ОСОБА_1 подала заяву директору ТОВ "Ес.Пі.Ес." ОСОБА_2, в якій просила звільнити її із займаної посади завідувача аптечного пункту № 1 аптеки № 1 ПВКФ («Ес.Пі.Ес.») за власним бажанням.

Наказом № 3 від 19 січня 2016 року за підписом директора ТОВ "Ес.Пі.Ес.» ОСОБА_2 із займаної посади звільнено фармацевта ОСОБА_1 за власним бажанням з 19 січня 2016 року.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно з ч. 2 цієї статті, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка подала заяву про звільнення її із займаної посади завідувача аптечного пункту № 1 аптеки № 1 ПВКФ («Ес.Пі.Ес.») за власним бажанням 16 лютого 2016 року, а звільнена вона з роботи з 19 січня 2016 року.

Таким чином, ОСОБА_1 було звільнено з роботи за власним бажанням ще до подання нею заяви про звільнення за власним бажанням, тобто заднім числом, а отже з порушенням вимог ст. 38 КЗпП України, оскільки відповідач в даному випадку мав право розірвати з позивачкою трудовий договір тільки за наявності її заяви про звільнення за власним бажанням і тільки після спливу двох тижнів з дня її подання у випадку, якщо позивачка наполягала на розірванні трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як свідчать матеріали справи, у день звільнення позивачці не було видано наказ про звільнення та належно оформленої трудової книжки. Копію наказу про звільнення їй було надіслано поштовим зв'язком і вона його отримала 10 березня 2016 року, а 04 квітня 2016 року звернулася до суду, тобто в межах місячного строку, встановленого законодавством для звернення з позовом про поновлення на роботі.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше ніж за один рік. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Оскільки ОСОБА_1 звільнено з роботи незаконно, то суд приходить до висновку, що її необхідно поновити на попередньому місці роботи - на посаді завідувача аптечного пункту № 1 аптеки № 1 ТОВ «Ес.Пі.Ес.».

При обчисленні розміру середнього заробітку позивачки, суд, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходить з того, що у місяці, який передував звільненню (грудень 2015 року), ОСОБА_1 не працювала (перебувала у відпустці), а згідно з індивідуальною відомістю про застраховану особу заробітна плата останньої за жовтень та листопад 2015 року становила 1378 грн. в місяць при відпрацьованих 21 дню в кожному місяці.

Таким чином, середньоденний заробіток позивачки становить 65 грн. 62 коп. (1378 грн. х 2 : 42 роб дні = 65 грн. 62 коп./день).

За період вимушеного прогулу з 20 січня 2016 року, як про це просила позивачка, по день ухвалення судового рішення про поновлення на роботі (94 робочих дні: січень 8 робочих днів, лютий - 21 робочий день, березень - 22 робочих дні, квітень - 21 робочий день, травень - 19 робочих днів, червень - 3 робочі дні) середній заробіток позивачки складає 6168 грн. 28 коп., що підлягає стягненню з ТОВ «Ес.Пі.Ес.» на користь ОСОБА_1

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 1378 грн. належить допустити до негайного виконання.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках позивача, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Незаконним звільненням ОСОБА_1 була заподіяна моральна шкода відповідачем, яка полягає у переживаннях, неспокої, відчутті позивачкою тривоги внаслідок втрати роботи, у зв'язку з чим остання була вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення нормальних життєвих зв'язків, а тому з урахуванням тривалості моральних страждань, вимог розумності та справедливості, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити повністю і стягнути в рахунок відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь позивачки 1500 грн.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, а за подання до суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (551 грн. 20 коп.).

Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У позовній заяві ОСОБА_1 об'єднала дві самостійні вимоги немайнового характеру (про поновлення на роботі та про відшкодування моральної шкоди) і одну вимогу майнового характеру (про стягнення середнього заробітку).

Враховуючи наведене, відповідно до п.п. 1, 2, 6 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за розгляд судом справи сплаті підлягає судовий збір (за три позовні вимоги) у розмірі 1653 грн. 60 коп..

Оскільки позов задоволено повністю і позивачкою при подачі позову були понесені судові витрати по оплаті судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди у розмірі 551 грн. 20 коп., то вказану суму належить стягнути на користь останньої з відповідача.

Окрім того, з відповідача ТОВ «Ес.Пі.Ес.» в дохід держави належить стягнути судовий збір у розмірі 1102 грн. 40 коп. (за вимогу про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 38, 233, 235, 237 КЗпП України, ст. ст. 10, 11, 58, 60, 212-215, 224, 367 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача аптечного пункту № 1 аптеки № 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Ес.Пі.Ес.».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ес.Пі.Ес.» на користь ОСОБА_1 6168 грн. (шість тисяч сто шістдесят вісім) 28 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 551 грн. (п'ятсот п'ятдесят одну) 20 коп. судових витрат.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 1378 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім) допустити до негайного виконання.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ес.Пі.Ес.» в дохід держави судовий збір у розмірі 1102 грн. (одна тисяча сто дві) 40 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Камінь-Каширським районним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

Рішення може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області через Камінь-Каширський районний суд протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий: О. В. Антонюк