Постанова

від 01.06.2016 по справі 820/11584/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2016 р. Справа № 820/11584/15 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Лях О.П.

Суддів: Яковенка М.М. , Старосуда М.І. ,

при секретарі судового засідання Резніченко Ю.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача 1 ОСОБА_2

представника відповідача 2 ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2016р. по справі № 820/11584/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області , Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області вимог, в якому, з урахуванням уточнених позовних просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області № 679 о/с від 06.11.2015 року про звільнення згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил за п. 63 п. "г"; поновити на посаді в органах внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року; зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області внести виправлення до трудової книжки щодо його звільнення;

- зобов'язати Управління державної автомобільної інспекції Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (61013, м. Харків, вул. Шевченко, 26, ідентифікаційний код 14319053) на користь позивача перерахувати та виплатити грошове забезпечення за вересень, жовтень та листопад 2015 року з урахування премії;

- стягнути з Управління державної автомобільної інспекції Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (61013, м. Харків, вул. Шевченко, 26, ідентифікаційний код 14319053) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по день винесення постанови, середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути солідарно з Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та з Управління державної автомобільної інспекції Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.;

- звернути до негайного виконання постанови суду в частині поновлення в органах внутрішніх справ;

- звернути до негайного виконання постанову в частині стягнення з Управління державної автомобільної інспекції Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (61013, м. Харків, вул. Шевченко, 26, ідентифікаційний код 14319053) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по день винесення постанови;

- стягнути солідарно з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та з Управління державної автомобільної інспекції Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області судові витрати в розмірі 1 000 грн.;

- стягнути солідарно з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та з Управління державної автомобільної інспекції Головного управління міністерства внутрішніх прав України в Харківській області витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн.

Позовні вимоги вмотивовані незаконністю наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області № 679 о/с від 06.11.2015 року , яким його було звільнено відповідно до Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил за п. 63 п. "г", що привело до порушення його трудових прав та спричинило моральну шкоду .

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2016р. по справі № 820/11584/15 адміністративний позов задоволено частково, скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області № 679 о/с від 06.11.2015 року про звільнення та поновлено в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області з 06 листопада 2015 року.

Стягнуто з Головного Управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по день винесення постанови.

Постанову в частині поновлення в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та в частині стягнення з Головного Управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 по день винесення постанови звернуто до негайного виконання.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду справи позивач, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення частини позовних вимог, просив суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення в цій частині про задоволення в повному обсязі позовних вимог, (а.с. 123-129).

В апеляційній скарзі перший відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи , просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі (а.с . 138-142).

Представник першого відповідача проти доводів апеляційної скарги позивача під час апеляційного розгляду справи заперечувала, вважала її необґрунтованою, просила задовольнити апеляційну скаргу відповідача та скасувати оскаржувану постанову.

Представник другого відповідача проти доводів апеляційної скарги позивача заперечував, доводи апеляційної скарги першого відповідача підтримав.

Позивач проти доводів апеляційної скарги відповідача заперечував, просив постанову суду в цій частині залишити без змін, та наполягав на задоволенні своєї апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до наступного .

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, позивач з 16 листопада 1995 рок по 06.11.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ ГУ МВС України в Харківській області і обіймав різні посади.

Наказом Головного управління МВС України в Харківській області від 25.09.2015 року №508 о/с позивач зарахований у розпорядження Головного управління МВС України в Харківській області (а.с.105).

З 22.09.2015 р. по 02.10.2015 p.; з 02.10.2015 р. по 19.10.2015 p.; з 20.10.2015 р. по 02.11.2015 р.; та з 04 листопада 2015 року по 18 листопада 2015 року включно, позивач знаходився на стаціонарному лікуванні, про що свідчать листки непрацездатності (а.с. 31-34).

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області № 679 о/с від 06.11.2015 року позивача було звільнено згідно з пунктами 10 та 11 розділу Х1 Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил за п. 63 п. "г" (через скорочення штатів). Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складала 21 рік 05 місяців 21 день, у пільговому обчисленні - 22 роки 08 місяців 15 днів.

Задовольняючи частково адміністративний позов в частині визнання протиправним та скасування наказу № 679 о/с від 06.11.2015 року про звільнення позивача з органів внутрішніх справ з та поновлення в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, суд першої інстанції виходив з того, що у пункті 8 розділу Х1 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.07.2015 №580-VIІI «Про Національну поліцію» відсутня юридична визначеність щодо питання скорочення штатів всіх працівників органів МВС, оскільки ним не передбачено остаточне звільнення та не зазначено строки такого звільнення та кола осіб, які підпадають під звільнення в такі установлені строки , а також відповідачем не дотримано вимог ст. 49-2 КЗпП України про необхідність попередження позивача про майбутнє звільнення .

Однак колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, врегульовано чинним на час виникнення спірних правовідносин Законом України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» (Закон №3723-ХІІ).

Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Водночас, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, звільненням із неї, права і обов'язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» (Закон № 565-ХІІ).

Статтею 18 Закону №565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.

Згідно п.п. «г» п. 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Поряд з цим суд апеляційної інстанції враховує, що на час розгляду цієї адміністративної справи Закон України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію» втратив чинність та набрав законної сили Закон України від 02.07.2015 №580-VIІI «Про Національну поліцію».

Верховний Суд України в своїх рішеннях неодноразово висловлював позицію, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

В постанові від 17 лютого 2015 року №21-8а/15 Верховний Суд України зазначив, що будь-який нормативно-правовий акт має межі своєї дії. Так, у часі він може бути обмежений періодом дії, коли має юридичну силу, у просторі - територією, на яку поширюється, за колом осіб - колом осіб, на яких поширюється.

Відповідно до статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

02 липня 2015 року Верховною радою України прийнято закон «Про Національну поліцію» № 580-VІІІ. 06 серпня 2015 року цей Закон опубліковано в офіційному виданні «Голос України» №141-142.

За п. 1 розділу ХІ «Прикінцевих та перехідних положень» цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

За змістом статті 1 Закону №580-VIІI, Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За змістом пункту 9 цього Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Згідно пункту 10 Закону №580-VIІI, працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

За змістом пункту 11 Закону №580-VIІI, перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Відтак, відповідно до пунктів 8, 9, 10 розділу XI В«Прикінцеві та перехідні положенняВ» Закону № 580-VIII у визначеному цим законом порядку 06 серпня 2015 року позивач був попереджений про своє звільнення з органів внутрішніх справ України через скорочення штатів (з 06 листопада 2015 року) у тому випадку, якщо він не виявить бажання проходити службу у національній поліції України.

З огляду на імперативний характер зазначених законодавчих норм, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність попередження позивача про майбутнє звільнення відповідно до ст. 49-2 КЗпП України.

Крім того, як вбачається з рапорту від 07.09.2016 року позивач був ознайомлений про те, що 02.07.2016 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію» , який набирає чинності з 07.11.2015 року, та відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону всі працівники міліції, а також інші працівники МВС його територіальних органів вважаються попередженими у визначеному порядку про можливе звільнення через скорочення штатів (а.с.144) .

Конституційний Суд України у Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: В«Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За приписами пункту 11 розділу XI В«Прикінцеві та перехідні положенняВ» Закону № 580-VIII перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до В«Прикінцевих та перехідних положеньВ» цього Закону.

На час виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем ГУМВС України в Харківській області положення пунктів 8-11 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VIII такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнані.

Колегія суддів зазначає, що у спраⳠ«³льхо Ескелінен та інші проти ФінляндіїВ» (рішення від 19 квітня 2007 року, п. 61) Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: В«Суд визнає інтереси держави в регулюванні питань доступу до суду, коли йдеться про певні категорії державних службовців. Проте передусім саме Договірні держави - зокрема компетентні національні законодавчі органі, - а не Суд повинні чітко визначити ті сфери державної служби, які передбачають здійснення дискреційних повноважень, пов'язаних із суверенною владою держави, якій мають поступатися інтереси відповідної особиВ» .

При цьому колегія суддів зазначає, що внутрішній суверенітет (законодавчий суверенітет) держави припускає право законодавчої влади видавати закони.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідації територіальних органів міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичну особу публічного права Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківське міське управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та утворено Головне управління Національної поліції в Харкіській області.

Наказом МВС України №1388 від 06.11.2015 року вважаються такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України по ГУ МВС України в Харківській області (скасовані всі штатні посади 11029,5)

За правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена в постанові від 17 жовтня 2011 року по справі № 21-327а11, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Підставою для прийняття відповідачем ГУ МВС України в Харківській області оспорюваного наказу про звільнення позивача з органів внутрішніх справ послугувало не урядове рішення про ліквідацію територіальних органів внутрішніх справ, а приписи Закону № 580-VIII.

Колегія суддів зазначає, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 року. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Натомість в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач виявив або виявляв бажання на прийняття його на службу саме до Національної поліції з 06.08.2015 року до 06.11.2015 року.

Як вбачається із матеріалів справи в період з 24.09.2015 по 23.10.2015 позивач проходив стажування на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, 28.10.2015 року звертався з рапортом до начальнику ГУМВС в Харківській області про призначення на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку Жовтневого РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, проте у зв'язку з невідповідністю освітньо-кваліфікаційного рівня вказаній посаді, йому було відмовлено в прийнятті на посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку, оскільки відповідно до вимог наказу МВС України від 24.03.2006 № 301 для кандидатів на посади оперуповноважених передбачена обов'язкова наявність вищої освіти за відповідним фахом.

З огляду на те, що позивач не скористався наданим йому Законом правом на подачу заяви про прийняття на службу до Національної поліції, а отже не підтвердив свою згоду проходити подальшу службу в Національній поліції, колегія суддів після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм приходить до переконання, що оскільки оскаржуваний наказ в частині звільнення позивача на підставі п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача в цій частині позовних вимог.

Оскільки суд апеляційної скарги дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ прийнято у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України "Про Національну поліцію", решта позовних вимог, які пов'язані зі звільненням, в тому числі про відшкодування моральної шкоди, задоволенню також не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення грошового забезпечення за вересень, жовтень та листопад 2015 року, колегія суддів вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Як вбачається із довідок, наявних в матеріалах справи та наданих в судове засідання, позивачу нараховано та сплачено за вересень 2443,17 грн. , за жовтень - 1186,19 грн.

Згідно ст. 19 Закону України «Про міліцію» форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Нарахування грошового забезпечення проводилось на підставі Постанови КМУ від 07.11.2007 № 1294 та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ОВС, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 № 499.

Пунктом 3.4.3. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ОВС, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 № 499, встановлено, що виплата грошового забезпечення особам, які перебувають в розпорядженні, за час перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ проводиться з розрахунку посадового окладу за останньою основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру, крім премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, протягом строку, установленого Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до п. 39 Положення при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб.

У виняткових випадках, пов'язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням відпустках (крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною), на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах.

Позивача з 25.09.2015 відповідно до наказу ГУМВС України в Харківській області було зараховано в розпорядження ГУМВС України в Харківській області, а тому з 25.09.2015 по дату звільнення виплата премії правомірно не здійснювалася.

Щодо сплати грошового забезпечення за листопад 2015 року представниками відповідачів не заперечувався факт його несплати за 6 днів, а тому враховуючи , що середньоденне грошове забезпечення згідно довідки №436 від 19.012015 року (а.с.86) складає 59,50 грн. грошове забезпечення за 6 днів листопада підлягає стягненню з Головного управління УМВС України в Харківській області.

Щодо вимог про стягнення 20000 грн. за правову допомогу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 1 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на правову допомогу.

За змістом частин 1 та 2 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом.

Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права. Порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів та інших фахівців у галузі права, які беруть участь в адміністративному процесі і надають правову допомогу, визначаються Кодексом адміністративного судочинства України та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер.

Відповідно до ст. 33 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 01.10.1999 (далі Правила адвокатської етики), єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.

Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

З 01.01.2012 набрав чинності Закон України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (далі - Закону №4191) статтею 1 якої визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до глави 6 КАС України склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі.

Системний аналіз наведених вище по тексту норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником витрати.

Суд зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Як вбачається з матеріалів справи , а саме витягу з договору без номеру від 11.11.2015 року на ведення справи в суді (а.с.65) між позивачем та адвокатом ОСОБА_4 укладено договір на ведення справі в суді.

Однак, вказаний договір не містить розміру суми винагороди адвоката, порядку внесення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо), розрахунку погодинної вартості правової допомоги.

Довідку від 21.01.2016 року, про те, що позивач дійсно уклав угоду з адвокатом ОСОБА_4 на ведення адміністративної справи в Харківському окружному адміністративному суді, з визначенням вартості послуг адвоката 20000 грн. не можна вважати додатком до договору, оскільки довідка підписана лише однією стороною, а саме адвокатом.

Згідно до акту №15 від 15.03.2016 року здачі-прийомки наданих послуг виконавець - адвокат ОСОБА_4 з 11 листопада 2015 по квітень 2016 року надав позивачу послуги : представництво ОСОБА_1 в Харківському окружному суді, вартість наданих послуг складає 20 000 грн. (а.с.170).

Проте в матеріалах справи відсутні розрахунки погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та відповідні квитанції про отримання коштів, передбачених договором.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні 13.01.2016 року Харківського окружного адміністративного суду брав участь інший представник позивача - ОСОБА_5С, (а.с.56)

Надана позивачем квитанція без номеру від 11.11.2015 року про сплату 20000 грн. адвокату ОСОБА_4, яка надана позивачем під час апеляційного розгляду справи, не містить ані підпису бухгалтера ані печатки адвокатського об'єднання. ( а.с. 186), а тому не є документом, що свідчать про оплату гонорару в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у зв'язку із відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів , які свідчать про надання послуг адвокатом, оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги та які відповідають вище встановленим вимогам, відсутні підстави для стягнення вказаних витрат та задоволення позову в цій частині.

За приписами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення , ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно до вимог пунктів 3 та 4 частини 1 статт1 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Оскільки постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права та висновки суду не відповідають обставинам справи, постанова відповідно до вимог пунктів 3 та 4 частини 1 статт1 202 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно ч.2 ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20.04.2016 року позивачу було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн. до моменту прийняття судового рішення.

В силу положень ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що судове рішення прийняте в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн не на користь апелянта, якому було відстрочено сплату судового збору у розмірі 1100 грн. до ухвалення судового рішення за наслідками апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку про необхідність такого стягнення з апелянта.

Керуючись ст.ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області - задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.03.2016 року по справі № 820/11584/15 - скасувати. Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Управління державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (м.Харків, вул. Шевченко, 26, 61013, ідентифікаційний номер 14319053) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61034, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за шість днів листопада 2015 року у розмірі 357 грн. (триста п'ятдесят сім гривень).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61034, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1100 грн. (одна тисяча сто гривень) до спеціального фонду Державного бюджету України - отримувач - УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, МФО 851011, код ЄДРПОУ 37999628, банк: ГУ ДКСУ в Харківській області, рахунок - 31210206781011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, код ЄДРПОУ Харківського апеляційного адміністративного суду 34331173.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06.06.2016 р.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_6 Судді (підпис) (підпис) ОСОБА_7 ОСОБА_8