Рішення

від 26.05.2016 по справі 455/325/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 455/325/15 Головуючий у 1 інстанції: Бонецький Л.Й.

Провадження № 22-ц/783/2589/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Т. І.

Категорія:56

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів: Тропак О.В., Федоришина А.В.

з участю секретаря Іванової О.О.

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,

Шаронова Ю,Ф., ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року у справі за позовом Приватного підприємства (ПП) «Екобескид» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся з позовом, з врахуванням уточнених вимог, прийнятих судом, про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 323 655,48 грн. та стягнення судових витрат. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з 1 травня 2012 року відповідач працював директором ПП «Екобескид». Він прийняв від попереднього директора матеріальні цінності, про що був складений акт приймання-передачі. У переліку прийнятого майна за №65 вказано стовпці акацієві у кількості 1200 штук, а за №66 - сітка довжиною 5500 метрів. Відповідно до наказу № 17 від 14 травня 2012 року відповідач приступив до виконання своїх обов’язків. У вересні 2013 року за його вказівкою сітка і акацієві стовпці були вивезені в ліс с. Спас Старосамбірського району Львівської області для будівництва вольєру для розведення оленя благородного у напіввільних умовах. Під час проведення інвентаризації постійно діючою інвентаризаційною комісією у 2013 році виявлено нестачу майна (сітки для огорожі і акацієвих стовпців чищених). Позивач вважає, що матеріальні цінності викрадені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків, які випливають з трудового договору. Просить стягнути з відповідача 323 655,48 грн., що становить вартість майна, нестачу якого виявлено інвентаризацією.

Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року позов задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 в користь ПП «Екобескид» матеріальну шкоду у розмірі 323 655,48 грн.; судові витрати в сумі 3 236,55 грн.; витрати за надання правової допомоги в сумі 15 050 грн.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2

В апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, стягнути в його користь судові витрати на правову допомогу. Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення, вважає його таким, що ухвалене при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності таких обставин, які суд вважав встановленими; за невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. На підставі ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що рішенням зборів власників ПП «Екобескид» від 25 квітня 2012 року ОСОБА_2 призначено директором цього підприємства з 1 травня 2012 року. Це стверджується протоколом зборів № 01/12 (т.1 а.с.24).

27 квітня 2012 року попередній директор підприємства ОСОБА_5 та відповідач склали акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, згідно з яким перший передав, а другий прийняв такі цінності згідно з описом (т.1 а.с.165,202). Товарно-матеріальні цінності знаходилися на території лісгоспу, що не заперечують сторони.

Відповідно до наказу № 17 від 14 травня 2012 року та записів у трудовій книжці відповідача, з цього дня він приступив до виконання обов’язків директора (т.1 а.с.25,213).

Згідно з п. 3.2 Статуту ПП «Екобескид» (а.с. 11-12) предметом діяльності цього підприємства є організація та здійснення діяльності у сфері туризму, ведення мисливського, сільського та рибного господарств, користування (експлуатація) мисливськими та рибними угіддями, а також посередницькі послуги в сфері туризму, мисливства, рибальства та інших суміжних галузях (п.п. 3.2.1. п. 3.2.); штучне, напіввільне розведення звірів, птахів та риби, як для власних потреб, так і для реалізації.

Відповідно до п.7.13, п.7.14 цього Статуту директор організовує управління поточною господарською та іншою діяльністю підприємства і несе відповідальність за діяльність підприємства перед державою, іншими суб’єктами господарювання та окремими громадянами у відповідності до чинного законодавства України; вирішує всі питання поточної діяльності підприємства, крім тих, які належать до виключної компетенції зборів власників; несе дисциплінарну і матеріальну відповідальність перед власниками підприємства за невиконання та/або неналежне виконання зобов’язань, віднесених до його компетенції. З врахуванням обмежень, передбачених статутом підприємства, компетенція директора розповсюджується на управління і розпорядження всім майном підприємства, де б воно не знаходилося, укладання всіх дозволених законодавством України, міжнародними та міждержавними договорами (угодами) та конвенціями, договорів; здійснення інших дій, що випливають із статутних завдань підприємства, виконання інших організаційно-розпорядчих функцій, які не віднесені до компетенції власників підприємства.

20 травня 2013 року між Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства і ПП «Екобескид» в особі директора ОСОБА_2 було укладено договір № 54 про умови ведення мисливського господарства. Згідно цього договору ПП «Екобескид» надано мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 19 263,3 га.

Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами. З врахуванням вимог Закону України «Про мисливське господарство та полювання» для влаштування вольєру у Спаському лісництві необхідним було отримання дозволу Державного підприємства «Старосамбірське лісомисливське господарство», яке є постійним лісокористувачем Держлісфонду та земельних ділянок. Такий дозвіл відсутній, договір не укладений. До виконання зазначених умов приступати до будівництва вольєру не було законної підстави.

Наказом № 20 від 24 травня 2012 року створено постійно діючу інвентаризаційну комісію (а.с.26). За наказами директора підприємства періодично проводилися інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, про що складено інвентаризаційні описи (т.1 а.с.26-31,34-36).

Відповідно до інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей від 23 грудня 2014 року станом на 1 грудня 2014 року за даними бухгалтерського обліку рахується 1200 акацієвих стовпців та 55 рулонів сітки для огорожі, а фактично наявними є відповідно 656 стовпців і 30 рулонів сітки (т. а.с.59).

Позивачем визначено розмір матеріальної шкоди - 323 655,48 грн., з врахуванням нестачі сітки для огорожі і стовпців, що є різницею між даними бухгалтерського обліку і фактично наявною кількістю цих матеріалів, що встановлено інвентаризацією (т.1 а.с.66).

24 березня 2014 року директор ПП «Екобескид» ОСОБА_2 звернувся із заявою у правоохоронні органи про крадіжку сітки для огорожі, в наступному - із заявою про викрадення стовпців (т.1 а.с.10). Відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014140320000145 та за № 12014140320000456 (т.1 а.с.32,51).

8 грудня 2014 року позивач звернувся із заявою про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_2 щодо незабезпечення збереження майна підприємства. Цю заяву приєднано до матеріалів кримінального провадження № 12014140320000145 (т.1 а.с.56-57).

Є встановленим, що частину викраденого майна було повернуто позивачеві працівниками правоохоронних органів. Цю обставину не заперечують представники позивача.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наступного.

На підставі ч.1 ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. У даному випадку, відповідно до ст.134 цього Кодексу відповідач несе матеріальну відповідальність у повному розмірі через стягнення шкоди, яка заподіяна з його вини позивачеві в результаті невжиття заходів по збереженню майна цього підприємства і безвідповідального ставлення до своїх обов’язків директора підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КЗпП України, працівники зобов’язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді. Згідно вимог ст. 139 цього Кодексу працівники зобов’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позову в повному об’ємі, виходячи з того, що влаштування біотехнічної споруди (вольєру для розведення оленя благородного у напіввільних умовах) входило до компетенції директора, його трудових прав і обов’язків, оскільки як керівник підприємства, відповідач повинен був організувати спорудження цього об’єкту і зберегти майно. За відсутності дозволу і договору, відповідач безпідставно вивіз майно підприємства для спорудження вольєру у мисливські угіддя с. Спас, не вжив жодних заходів щодо збереження цього майна для запобігання його розкрадань, що свідчить про неналежне виконання відповідачем його повноважень, оскільки відповідно до статуту підприємства і вказаних норм КЗпП України, ОСОБА_2 повинен був вчинити всі необхідні дії для збереження майна.

З такими висновками суду погодитися у повній мірі не можна. Зокрема, не можна погодитися з висновками суду першої інстанції в частині, що відповідач повинен нести повну матеріальну відповідальність.

При вирішенні спору колегія суддів виходить з наступного.

Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпП України. Галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення щодо шкоди, завданої роботодавцю працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни. За трудовим законодавством суб’єктом матеріальної відповідальності може бути лише працівник, який знаходиться в трудових правовідносинах з підприємством, установою, організацією і заподіяв матеріальну шкоду внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків, покладених на нього трудовими договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 15 вересня 1999 року «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» працівник - це фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю. Згідно з ч.1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Підставою трудових правовідносин є трудовий договір. У ст. 21 цього Кодексу передбачено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

Стаття 130 КЗпП України містить загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників. У частині першій цієї норми передбачена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. Матеріальна відповідальність може бути покладена на будь-якого працівника, який уклав трудовий договір з підприємством, установою, організацією. Звільнення відповідача на час вирішення спору не має значення, оскільки вирішальним є факт перебування відповідача у трудових правовідносинах на час заподіяння шкоди і те, що шкода завдана при виконанні ним трудових обов’язків, а тому питання відшкодування шкоди судом має вирішуватися з застосуванням норм трудового законодавства.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов’язків, в результаті чого підприємству, установі чи організації була завдана майнова шкода. Трудові обов’язки працівника визначаються законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника, тощо. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника (ч.2 ст. 130 КЗпП України).

Умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв’язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати.

Статтею 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріаль ну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організа цією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено пись мовий договір про взяття на себе працівником повної мате ріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими доку ментами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (про дукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інстру ментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією) працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну під приємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи дер жавної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Відповідач не є працівником, який займав посаду або виконував роботи, безпосередньо пов’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Договір про повну матеріальну відповідальність відповідно до ст.135-1 з ним не укладався . Договори про повну матеріальну відповідальність можна укладати в письмовій формі тільки з працівниками визначених категорій. Така позиція міститься у правовому висновку Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-16цс12.

Працівник несе повну матеріальну відповідальність на підставі п.3 ч.1 ст. 134 КЗпП у випадку, коли наявність складу кримінального правопорушення в його діях буде установлено органами досудового розслідування (повідомлено про підозру з наступним припиненням провадження у справі за нереабілітуючою підставою, яка не виключає кримінальну відповідальність). Докази, які підтверджують, що вчинення відповідачем таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства, не надані. Звернення позивача із заявою до правоохоронних органів і її реєстрація не є таким доказом.

В ході розгляду справи встановлено, що будь-який договір про повну матеріальну відповідальність між сторонами не укладався. Відсутні й інші обставини, що згідно із ст. 134 КЗпП передбачають повну матеріальну відповідальність відповідача.

За шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (ст.132 КЗпП України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 133 КЗпП України керівники підприємств, установ, організацій у відповідності з законодавством несуть обмежену матеріальну відповідальність (у розмірі заподіяної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку) у випадку невжиття необхідних заходів до запобігання розкрадання матеріальних цінностей.

Таким чином, судом не встановлено обставин для притягнення відповідача до відповідальності у повному розмірі шкоди, заподіяної підприємству. Колегія суддів прийшла до висновку, що при наявності умов та підстав для матеріальної відповідальності ОСОБА_2, він може таку нести лише в межах середнього місячного заробітку, який становить 756,35 грн. відповідно наданої позивачем довідки.

На підставі ст. 88 ЦПК України якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Відповідно до п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України до судових витрат належать і витрати на правову допомогу.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року №6-рп/2013).

Витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу належить враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України від 5 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.ст. 12, 42, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч.3 ст. 79, ст.ст. 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов’язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Встановлено, що правову допомогу відповідачеві надавав адвокат ОСОБА_3 згідно договору про надання правової допомоги від 25 червня 2015 року (т.1 а.с.100). Відповідно до наданого розрахунку, який відповідає вимогам Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», такі витрати складають 14 595 грн., їх оплата підтверджена наданими чеками (т.1 а.с.241-243). Пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено, в користь відповідача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 14 560,89 грн.

Позивач просив стягнути в його користь вартість наданої правової допомоги в розмірі 15 050 грн. Правову допомогу йому надавав адвокат ОСОБА_4 На обґрунтування витрат на правову допомогу подано копії видаткових касових ордерів від 15 та 29 січня 2016 року на суму 2 700 грн. кожен (т.2 а.с.22-23). Розрахунок вартості правової допомоги не надано. За таких обставин, в користь позивача не можуть бути стягнуті витрати на правову допомогу з наведених вище мотивів. Пропорційно до задоволених позовних вимог в його користь підлягає стягненню судовий збір в розмірі 7,56 грн.

Керуючись ст.88, ст. 303, п. 2 ч.1 ст.307, ст. ст. 309, 313, ч.2 ст. 314, ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (м. Дрогобич, вул. Макуха,11, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) в користь Приватного підприємства «Екобескид» (п/р № 26009265543 в АТ Райффайзен банк Аваль, МФО банку 380805, код ЄДРПОУ 35653518) в порядку матеріальної відповідальності 756,35 грн. (сімсот п’ятдесят шість грн.35 коп.) та 7,56 грн. судових витрат, всього: 763,91 грн. (сімсот шістдесят три грн.91 коп.).

В решті позову відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства «Екобескид» (п/р № 26009265543 в АТ Райффайзен банк Аваль, МФО банку 380805, код ЄДРПОУ 35653518) в користь ОСОБА_2 (м. Дрогобич, вул. Макуха,11, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) 14 560,89 (чотирнадцять тисяч п’ятсот шістдесят грн. 89 коп.) витрат на правову допомогу.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскарженим у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді