Ухвала

від 18.04.2016 по справі 2а-2946/10/0470

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" квітня 2016 р. м. Київ К/800/43703/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівПилипчук Н.Г. Ланченко Л.В. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року

у справі №2а-2946/10/0470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітол»

до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітол» (далі-позивач) звернулось до суду з позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 24 січня 2011 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 09 квітня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 08 лютого 2010 року №0005292301/3 та №0005302301/3.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2009 року, про що склали акт від 15 червня 2009 року №47/231/21888299, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», підпунктів 4.5.1 пункту 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»; підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпунктів 5.2.1, 5.2.5 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5, пунктів 5.6, 5.7, 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2009 року №0005302301/0, яким застосував до позивача штрафні (фінансові) санкції у розмірі 39 475,00 грн. та №0005292301/0, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 61 503,00 грн., з яких основний платіж - 41 002,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 20 501,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 08 лютого 2010 року №0005292301/3, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 61 503,00 грн., з яких основний платіж - 41 002,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 20 501,00 грн. та №0005302301/3, яким застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 39 551,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, слугував висновок податкового органу про заниження позивачем суми податку на додану вартість у зв'язку з реалізацією товару (станків) за цінами, нижчими за звичайні та порушення вимог податкового законодавства у частині збільшення доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток у І кварталі 2008 року за рахунок безнадійної заборгованості.

Скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні валового доходу та податкового кредиту по господарським операціям у спірний період.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору від 01 лютого 2008 року №3 ВАТ «Морський індустріальний комплекс» поставило позивачу товар (станки) у кількості 48 штук на суму 2 019 600,00 грн.

На підставі договору від 01 лютого 2008 року №01/02/08 ТОВ «Екотрейд-3» надало позивачу послуги з ремонту трьох станків на суму 207 504,00 грн.

Позивач на підставі договору від 23 квітня 2008 року реалізував ТОВ «Екотрейд-3» три станки на суму 185 490,33 грн.

У свою чергу, підставою для збільшення відповідачем суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки податкового органу про заниження податкового зобов'язання з ПДВ у зв'язку з продажем позивачем товару за ціною нижчою звичайної ціни, оскільки різниця між сумою придбання трьох станків та сумою їх реалізації складає 205 013,67 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

Відповідно до положень пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 зазначеного Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Згідно із підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 цього Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно з підпунктом 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , донарахування податкових зобов'язань платнику податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

У відповідності до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідно до підпункту 1.20.5 1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом при визначенні звичайної ціни не був проведений повний аналіз цін договорів з ідентичними товарами у співставних умовах на момент укладення спірного договору, не були використані статистичні дані внутрішнього ринку, не були дотримані вимоги щодо пояснення звичайної ціни та не була досліджена маркетингова політика по продажу даного виду товару.

Таким чином, при визначенні рівня звичайних цін для продажу станків податковий орган діяв не у спосіб, передбачений законом при визначенні такої ціни, обов'язок щодо доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін податковим органом не виконано.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що не може вважатися доведеним той факт, що ціна реалізації станків визначена у договорах на їх реалізацію та за якими вони фактично реалізувалися, не відповідає рівню звичайної ціни, що свідчить про відсутність правових підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та неправомірність податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2010 року №0005292301/3.

Фактичною підставою для застосування контролюючим органом штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням від 08 лютого 2010 року №0005302301/3 у розмірі 39 475,00 грн., слугували висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства у частині заниження валового доходу, у зв`язку з не включенням до його складу у І кварталі 2008 року суми кредиторської заборгованості перед ТОВ «Інтер-Дніпро» у розмірі 126 111,60 грн., яка на переконання контролюючого органу, у зв'язку з ліквідацією контрагента має статус безнадійної заборгованості.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 01 січня 2008 року, позивач мав кредиторську заборгованість перед ТОВ «Інтер-Дніпро» у розмірі 126 111,60 грн. за договором від 01 липня 2007 року №7/07-07.

З матеріалів справи вбачається, що Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 29 січня 2008 року у справі №Б15/314-07 затвердив ліквідаційний баланс, звіт ліквідатора та ліквідував юридичну особу ТОВ «Інтер-Дніпро».

Відповідний запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ «Інтер-Дніпро» внесено до Єдиного державного реєстру 11 лютого 2008 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою ЄДРПОУ.

За змістом пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» визначено, що валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход, відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 вказаної статі, включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Згідно з підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

За змістом вказаних норм платник податку зобов`язаний збільшити валовий доход на суму кредиторської заборгованості у тому податковому періоді, в якому кредиторська заборгованість стає безнадійною, а отже набуває ознак безповоротної фінансової допомоги.

Відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Таким чином, за змістом вказаних норм разом з ліквідацією ТОВ «Інтер-Дніпро» припиняються будь-які цивільні зобов`язання інших осіб перед ним, у тому числі і зобов`язання позивача щодо сплати вартості поставлених послуг, тому, у розумінні пункту 1.23 статті 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств», такі послуги з дати ліквідації кредитора є безоплатно наданими послугами для позивача, а отже він зобов`язаний був збільшити на їх вартість суму валових доходів у тому податковому періоді, в якому така ліквідація відбулась.

Відповідно до абзацу «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З огляду на зазначені норми, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, а відтак, відсутності підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Згідно частин 1 та 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до змісту положень статті 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України встановивши наявність обставин, що зумовлюють необхідність застосування нормативного припису статті 226 КАС України , вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2010 року №0005302301/3 та залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року у справі №2а-2946/10/0470 скасувати у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08 лютого 2010 року №0005302301/3 та залишивши в силі у цій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року у справі №2а-2946/10/0470.

В решті постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року у справі №2а-2946/10/0470 - залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.