Рішення

від 07.06.2016 по справі 926/462/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2016 р. Справа № 926/462/16

За позовом керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави

до відповідачів : Чернівецької міської ради (відповідач 1 ); фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Чернівці (відповідач 2 ).

про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки площею 0,0152 га, вартістю 300422,00 грн.

Суддя Паскарь А. Д.

представники сторін:

від позивача - прокурор Козлова Ю.Г.;

від відповідача 1 - ОСОБА_2, довіреність від 06.05.2016 № 01/02-05/1174;

від відповідача 2 - не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: керівник Чернівецької місцевої прокуратури звернувся до Чернівецької міської ради та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з позовом про визнання незаконним пункту 1 рішення 64 сесії Чернівецької міської ради VІ скликання від 04.06.2015 № 1625 та недійсним договору встановлення земельного сервітуту від 25.06.2015 № 115, укладеного між відповідачами та повернення за актом прийому-передачі земельної ділянки розміром 0,0152 га по вул. Комарова, 10 в м. Чернівці, вартістю 300422,00 грн. за кадастровим номером 7310136300:08:001:0186.

Позов обґрунтовуються тим, що відповідно до вимог статті 401 Цивільного кодексу України ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки для усунення недоліків своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом, однак земельна ділянка відповідачеві 2 була виділена для збільшення площі магазину.

Відповідач 1 позов не визнає, посилаючись на встановлення відповідачеві 2, передбаченого частиною другою статті 401 ЦК України та частиною першою статті 100 Земельного кодексу України, особистого сервітуту, який, на його думку, може бути встановлений на вимогу будь-якої особи, окрім власника (володільця) сусідньої земельної ділянки.

Відповідач 2 позов також не визнає у зв'язку з проведенням державної реєстрації договору про встановлення земельного сервітуту після втрати сили пункту 1 оскаржуваного рішення. Окрім того, відповідач 2 також зазначає, що прийняте відповідачем 1 рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію, внаслідок його виконання, тому його скасування не породжує наслідків для сторін оскаржуваного договору, внаслідок чого оскарження дійсності та законності рішення чи договору є неналежним способом захисту інтересів держави, а відповідач 2 не може відповідати за помилки державних органів.

Ухвалою від 25.03.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 12.04.2016.

Ухвалою від 12.04.2016 розгляд справи відкладено на 05.05.2016 у зв'язку з неявкою відповідачів та неподанням витребуваних судом документів.

Надалі в судових засіданнях неодноразово оголошувалась перерва, в останнє - до 07.06.2016.

Ухвалою від 23.05.2016 строк розгляду спору продовжено до 09.06.2016.

У судовому засідання 07.06.2016 представник відповідача 2 не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час, місце та дату судового засідання, про що достеменно свідчить протокол судового засідання від 23.05.2016.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити повністю, натомість представник відповідача 1 проти позовних вимог заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову з наступних підстав.

Пунктами 1.11, 1.11.1 рішення 54 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 02.09.2014 № 1339 В«Про надання департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради дозволів на складання проектів землеустрою для формування земельних ділянок Чернівецької міської ради та визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішень міської радиВ» надано дозвіл департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин на складання проекту землеустрою земельної ділянки на вул. Комарова Володимира, 10, орієнтовною площею 0,0165 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину) та уповноважено відповідача 2 виготовити землевпорядну документацію на зазначену земельну ділянку за власні кошти.

03 лютого 2015 року 60 сесією Чернівецької міської ради VI скликання прийнято рішення № 1493 В«Про затвердження Чернівецькій міській раді проектів відведення щодо формування земельних ділянок комунальної власностіВ» , пунктами 1, 1.2 якого відповідачеві 1 затверджено проект відведення щодо формування земельної ділянки за адресою вул. Комарова Володимира, 10, площею 0,0152 га та кадастровим номером 7310136300:08:001:0183 (далі - земельна ділянка), для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину).

Пунктом 1 рішення 64 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 04.06.2015 № 1625 В«Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб щодо надання земельних ділянок для встановлення земельних сервітутівВ» (далі - рішення 1625) вирішено встановити сервітут на земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину) та укласти з відповідачем 2 договір земельного сервітуту на цю земельну ділянку терміном на 3 (три) роки.

25 червня 2015 року між відповідачами укладено договір встановлення земельного сервітуту № 115, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 12235510 від 28.10.2015 (далі - договір сервітуту), пунктом 1.1. якого передбачено, що земельний сервітут встановлюється на підставі рішення 1625 відносно земельної ділянки в інтересах відповідача 2 на право прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину з встановленням обмеження щодо охоронної зони навколо (вздовж) об'єкта зв'язку, площею 0,0040 га. Того ж числа відповідач 1 на підставі акту прийому-передачі земельної ділянки для прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину (додаток № 4 до договору сервітуту) передав, а відповідач 2 прийняв земельну ділянку для встановлення земельного сервітуту.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з частинами першою та другою статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

У відповідності до статті 8 ЗК України, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України В«Про місцеве самоврядування в УкраїніВ» , рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

За приписами частини першої статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Статтею 99 ЗК України визначено види права земельного сервітуту, які власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення.

Правовий аналіз вказаних вище норм права свідчить про те, що земельний сервітут може бути встановлений лише для власника або землекористувача земельної ділянки, а також в тому разі, якщо потреби такого власника чи землекористувача не можуть бути задоволені в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Аналогічна позиція висловлена у пунктах 2.32 та 2.34 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", якими роз'яснено, що види права земельного сервітуту визначає стаття 99 ЗК України, положення якої є такими, що встановлюють підстави, за наявності яких можливе звернення з вимогою про встановлення сервітуту. Зазначена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом. Обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно.

Як вбачається з матеріалів справи, що не заперечується відповідачами, відповідач 2 не є власником чи землекористувачем сусідньої земельної ділянки, а тому не є суб'єктом, який має право вимагати встановлення сервітуту.

Посилання відповідача 1 на той факт, що відповідач 2 є власником нежилих приміщень, які знаходяться в житловому будинку № 10 по вул. Комарова Володимира не можуть братись до уваги судом, оскільки у відповідності до частини першої статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, тобто є спільною сумісною власністю співвласників будинку.

Як зазначено вище, пунктом 1 рішення 1625 передбачено, що земельна ділянка надана відповідачеві 2 не для усунення недоліків своєї земельної ділянки, а для прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину з метою розширення площі магазину.

Вказані обставини відповідачами не спростовані, а тому пункт 1 рішення 1625 є незаконним та підлягає скасуванню через невідповідність положенням цивільного та земельного законодавства.

Також на спростування тверджень відповідача 1 суд зауважує, що положеннями чинного законодавства не передбачено, що для звернення до суду із даним позовом необхідною умовою є проведення перевірки з дотримання вимог земельного законодавства.

Що ж до участі прокурора у справі, то згідно з частиною другою статті 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спільних відносинах.

Так, прокурор на виконання приписів частини третьої статті 2 ГПК України зазначив, що відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Незаконна передача у користування спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів. Також прокурором вірно встановлено, що органом, який уповноважений здійснювати відповідні функції є Державна інспекція сільського господарства України, однак у зв'язку з відсутністю у вказаного державного органу повноважень звернення до господарського суду з вказаними у позові вимогами, прокурором пред'явлено цей позов в інтересах держави як позивачем, про що зазначено в позовній заяві.

Частиною третьою статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункти 2, 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Разом з тим суд вважає безпідставним посилання прокурора на положення статті 134 ЗК України (щодо обов'язковості продажу таких прав на земельну ділянку на конкурентних засадах), оскільки у відповідача 2 відсутнє право на земельний сервітут, а тому питання щодо необхідності набуття ним такого права на конкурентних засадах суперечитиме законодавству, оскільки, як вказує сам прокурор, виключає встановлення саме земельного сервітуту. Однак зазначене твердження не спростовує протиправність пункту 1 рішення 1625 та дійсність договору сервітуту.

Окрім того, цією нормою визначено, що права на земельні ділянки державної чи комунальної власності (оренда, суперфіцій, емфітевзис) підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), однак не передбачено обов'язку такого продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельний сервітут.

Заперечуючи проти позову фактом втрати сили оскаржуваного пункту рішення до моменту його реалізації, відповідач 2 суперечить самому собі, оскільки далі стверджує, що рішення 1625 є ненормативним актом, який вичерпав свою дію, внаслідок його виконання. Суд, враховуючи реальне виконання пункту 1 рішення 1625, що має наслідком укладення між відповідачами договору сервітуту, вважає, що рішення 1625 в цій частині є чинним, однак, як зазначено вище, є незаконним, а тому підлягає скасуванню.

Щодо посилання відповідача 2 на правовий висновок Верховного суду України, викладений у постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405а14, то суд зазначає, що предметом розгляду зазначеної справи є скасування прийнятого міською радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки, що є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. При цьому суд погоджується з тим, що скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки , оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства. Розгляд зазначених позовних вимог не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження - не породжує жодних юридичних наслідків.

Тобто самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що, однак, не виключає можливості оскарження зазначених актів у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.

Зважаючи на викладене, у зв'язку з комплексним скасуванням як рішення, так і договору встановлення земельного сервітуту, правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові від 11.11.2014 у справі № 21-405а14, застосованню судом у даній справі не підлягає.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові від 30.09.2015 № 3-553гс15, яка відповідно до статті 111 28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів.

З приводу визнання договору сервітуту недійсним, то така вимога також підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У відповідності до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки договір сервітуту укладений відповідачами на підставі прийнятого відповідачем 1 оспорюваного незаконного рішення, то й він не відповідає наведеним вимогам Цивільного, Господарського та Земельного кодексів України, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсними.

Посилання відповідача 2 на практику Європейського суду з прав людини, положення якої зводяться до того, що суб'єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів при укладенні останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан з посиланням на допущення помилки при їх укладенні, є безпідставними та відмінними від обставин даної справи, оскільки Європейський суд приймав рішення, в яких відсутня вина суб'єкта приватного права у здійсненні помилки. У матеріалах даної справи міститься заява відповідача 2 від 24.02.2015 (а. с. 15), в якій останній просить встановити на спірну земельну ділянку саме земельний сервітут. Як встановлено вище, рішенням 1625 зазначену заяву задоволено та встановлено земельний сервітут, тобто задоволено приватний інтерес відповідача 2, який всупереч законодавству України порушує права та інтереси територіальної громади. Отже, помилки припустився як відповідач 1, так і відповідач 2, а тому суд не може брати до уваги положення рішень Європейського суду з прав людини, оскільки вони не спростовують позовних вимог.

При цьому суд підкреслює, що частиною другою статті 68 Конституції України передбачено, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Пунктом 6.1 договору сервітуту передбачено, що після припинення дії договору відповідач 2 протягом 30 днів повинен повернути земельну ділянку Чернівецькій міській раді за актом прийому-передачі, у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав.

За таких обставин, у зв'язку зі скасуванням оскаржуваних пунктів рішення 1625 та договору сервітуту, вимога прокурора про повернення відповідачем 2 земельної ділянки відповідачеві 1 також підлягає задоволенню.

Згідно статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що при ухваленні спірних пунктів рішення 1625 та укладенні договору сервітуту відповідач 1 діяв з порушенням зазначених норм чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади.

З урахуванням ступеня вини кожного відповідача у виникненні спору, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір наступним чином: за визнання пункту 1 рішення 1625 незаконним судовий збір підлягає стягненню з відповідача 1; за вимогу про визнання недійсним договору сервітуту судовий збір слід стягнути з відповідачів рівними частинами; за звільнення та повернення земельної ділянки відповідачеві 1 судовий збір належить стягнути з відповідача 2.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити.

2.Визнати незаконним та скасувати пункт 1 рішення 64 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 04.06.2015 № 1625 В«Про розгляд звернень підприємців та юридичних осіб щодо надання земельних ділянок для встановлення сервітутівВ» , згідно якого встановлено земельний сервітут на земельну ділянку за адресою вул. Комарова Володимира, 10, площею 1,0152 га (кадастровий номер 7310136300:08:001:0186), для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину) та укладено з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір сервітуту на цю земельну ділянку.

3.Визнати недійсним договір встановлення земельного сервітуту від 25.06.2015 № 115, укладений між Чернівецькою міською радою і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

4.Зобов'язати фізичну особу підприємця ОСОБА_1 (58000, м . Чернівці, вул. Герцена Олександра, 57 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1) протягом тридцяти днів з дня набрання даного рішення законної сили повернути Чернівецькій міській раді (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 1; ідентифікаційний код 04062216) за актом прийому - передачі земельну ділянку розміром 0,0152 га по вул. Комарова, 10 в місті Чернівці, вартістю 300422,00 грн., кадастровий номер 7310136300:08:001:0186.

5.Стягнути з Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, площа Центральна, 1; ідентифікаційний код 04062216) на користь прокуратури Чернівецької області (р/р 35219056004946 ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910120) судовий збір у сумі 2067,00 грн.

6.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (58000, м . Чернівці, вул. Герцена Олександра, 57 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь прокуратури Чернівецької області (р/р 35219056004946 ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910120) судовий збір у сумі 5195,33 грн.

Повне рішення складено 09 червня 2016 року

Суддя А. Паскарь