Постанова

від 28.09.2016 по справі 926/462/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2016 р. Справа № 926/462/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Давид Л.Л. Скрипчук О.С.

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м.Чернівці

на рішення господарського суду Чернівецької області від 07.06.2016р.

у справі № 926/462/16

за позовом: керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави м. Чернівці

до відповідача 1 : Чернівецької міської ради м. Чернівці

до відповідача 2: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м.Чернівці

про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання договору недійсним та повернення земельної ділянки площею 0,0152 га, вартістю 300422,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача (прокурор): ОСОБА_2 - згідно посвідчення № 011146 від 24.10.2012р.;

від відповідача-1: не з'явилися.

від відповідача-2: ОСОБА_3 - за довіреністю б/н від 19.09.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 07.06.2016 р. (суддя А.Д. Паскарь) позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення 64 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 04.06.2015 № 1625 «Про розгляд звернень підприємців та юридичних осіб щодо надання земельних ділянок для встановлення сервітутів», згідно якого встановлено земельний сервітут на земельну ділянку за адресою вул. Комарова Володимира, 10, площею 1,0152 га (кадастровий номер 7310136300:08:001:0186) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину) та укладено з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір сервітуту на цю земельну ділянку. Визнано недійсним договір встановлення земельного сервітуту від 25.06.2015 р. № 115, укладений між Чернівецькою міською радою і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1. Зобов'язано фізичну особу підприємця ОСОБА_1 протягом тридцяти днів з дня набрання даного рішення законної сили повернути Чернівецькій міській раді за актом прийому - передачі земельну ділянку розміром 0,0152 га по вул. Комарова, 10 в місті Чернівці, вартістю 300 422, 00 грн., кадастровий номер 7310136300:08:001:0186. Стягнуто з Чернівецької міської ради на користь прокуратури Чернівецької області судовий збір у сумі 2 067, 00 грн. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь прокуратури Чернівецької області судовий збір у сумі 5 195, 33 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що при ухваленні спірних пунктів рішення 1625 відповідач-1 діяв з порушенням зазначених норм чинного законодавства та всупереч інтересам територіальної громади. Рішення суду в частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору сервітуту обґрунтоване тим, що такий договір не відповідає нормам чинного законодавства. Рішення суду в частині зобов'язання відповідача-2 повернути земельну ділянку мотивоване скасуванням оскаржуваних пунктів рішення 1625 та договору сервітуту.

Відповідачем-2 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що оскаржуваний пункт рішення втратив силу ще до моменту його реалізації, оскільки проведення державної реєстрації договору про встановлення земельного сервітуту відбулося після встановленого рішенням ради строку для цього. Окрім того, відповідач-2 зазначає, що прийняте відповідачем-1 рішення є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію, внаслідок його виконання, тому його скасування не породжує наслідків для сторін оскаржуваного договору, внаслідок чого оскарження дійсності та законності рішення чи договору є неналежним способом захисту інтересів держави. При цьому, відповідач - 2, посилаючись на практику Європейського ОСОБА_3 з прав людини, наголошує, що не може відповідати за помилки державних органів при прийнятті відповідного рішення та укладенні договору.

Відповідачем-2 подано додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких зазначає, що прокурор незаконно звернувся з позовом до суду, оскільки позивачем у цій справі мав би бути орган місцевого самоврядування.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 р. (у складі колегії суддів: головуючого судді Матущака О.І., суддів Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.) розгляд справи відкладено до 28.09.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Львівського апеляційного господарського суду

№ 641 від 27.09.2016 р. у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кордюк Г.Т. зобов'язано провести автоматичну заміну складу колегії суддів у справі №926/462/16.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.09.2016р. у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кордюк Г.Т. у склад колегії суддів для розгляду даної справи введено замість суддів Кордюк Г.Т. - суддю Скрипчук О.С.

В судовому засіданні представником відповідача-2 викладено доводи по суті апеляційної скарги. Прокурором відзиву на апеляційну скаргу не подано, однак, в судовому засіданні останній заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, з підстав, викладених у рішенні суду.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та перевірено Львівським апеляційним господарським судом, згідно п.п. 1.11, 1.11.1 рішення 54 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 02.09.2014 № 1339 «Про надання департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради дозволів на складання проектів землеустрою для формування земельних ділянок Чернівецької міської ради та визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішень міської ради», надано дозвіл департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин на складання проекту землеустрою земельної ділянки на вул. Комарова Володимира, 10, орієнтовною площею 0,0165 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину) та уповноважено відповідача-2 виготовити землевпорядну документацію на зазначену земельну ділянку за власні кошти.

В подальшому, 03.02.2015 р. 60 сесією Чернівецької міської ради VI скликання прийнято рішення № 1493 «Про затвердження Чернівецькій міській раді проектів відведення щодо формування земельних ділянок комунальної власності», п.п. 1, 1.2 якого, відповідачеві-1 затверджено проект відведення щодо формування земельної ділянки за адресою вул. Комарова Володимира, 10, площею 0,0152 га та кадастровим номером 7310136300:08:001:0183 (далі - земельна ділянка), для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину).

Наявними матеріалами справи також підтверджується, що відповідно до п.1 рішення 64 сесії Чернівецької міської ради VI скликання від 04.06.2015 № 1625 «Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб щодо надання земельних ділянок для встановлення земельних сервітутів» вирішено встановити сервітут на земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину) та укласти з відповідачем - 2 договір земельного сервітуту на цю земельну ділянку терміном на 3 (три) роки.

У зв'язку з вищевикладеним, 25.06.2015 р. між відповідачами укладено договір встановлення земельного сервітуту № 115, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 12235510 від 28.10.2015, згідно п.п. 1.1. якого передбачено, що земельний сервітут встановлюється на підставі рішення 1625 відносно земельної ділянки в інтересах відповідача - 2 на право прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину з встановленням обмеження щодо охоронної зони навколо (вздовж) об'єкта зв'язку, площею 0,0040 га.

Відтак, відповідач - 1 25.06.2015 р. на підставі акту приймання - передачі земельної ділянки для прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину (додаток № 4 до договору сервітуту) передав, а відповідач - 2 прийняв земельну ділянку для встановлення земельного сервітуту.

При прийнятті постанови судова колегія виходила з такого.

Відповідно до ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

В обґрунтування позовних вимог прокурор у позовній заяві посилається на недотримання Чернівецькою міською радою при прийнятті рішення від 04.06.2015 № 1625 «Про розгляд звернень фізичних та юридичних осіб щодо надання земельних ділянок для встановлення земельних сервітутів» норм чинного законодавства. Обґрунтовуючи звернення з даним позовом в якості позивача, прокурор вказує на відсутність у Державної інспекції сільського господарства України як органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, повноважень по зверненню до суду з таким позовом.

Таким чином, враховуючи те, що при наданні земельної ділянки для встановлення земельного сервітуту прийняттям оскаржуваного пункту рішення міською радою порушено встановлений ст. 19 Конституції України принцип діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, тому наявними є підстави для звернення прокурором з позовом.

Відповідно до ст.ст.401,404 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Згідно ст.ст. 8, 98, 99 Земельного кодексу України, рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді; б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Необхідно зазначити, що наведена стаття визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту. Вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, у яких є потреба у використанні суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, зумовлені її місцем розташування або природним станом. Обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту, в інший спосіб. Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту господарським судам належить з'ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно. (Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові пленуму від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач-2 не є власником чи землекористувачем сусідньої земельної ділянки, а тому не є суб'єктом, який має право вимагати встановлення сервітуту. При цьому, як зазначено в п.1 оскаржуваного рішення, земельна ділянка надана відповідачеві - 2 не для усунення недоліків своєї земельної ділянки, а для прибудови до вбудованих нежитлових приміщень магазину з метою розширення площі магазину.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судова колегія погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що пункт 1 рішення 1625 є незаконним та підлягає скасуванню через невідповідність положенням цивільного та земельного законодавства.

Щодо визнання недійсним договору, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно ч.1 ст.215, ч.1 ст.203, ч.1 ст.216 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, оскільки договір сервітуту укладений відповідачами на підставі прийнятого відповідачем-1 оспорюваного незаконного рішення, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про визнання недійсним спірного договору як такого, що суперечить чинному законодавству. При цьому, у зв'язку зі скасуванням оскаржуваних пунктів рішення та договору сервітуту, вимога прокурора про повернення відповідачем - 2 земельної ділянки відповідачеві - 1 також підлягає задоволенню.

Одночасно, суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.

Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини, згідно якої, суб'єкт приватного права не може відповідати за помилки державних органів при укладенні останніми відповідних договорів, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан з посиланням на допущення помилки при їх укладенні, є безпідставними та відмінними від обставин даної справи, оскільки Європейський суд приймав рішення, в яких відсутня вина суб'єкта приватного права у здійсненні помилки. У матеріалах даної справи знаходиться заява відповідача - 2 від 24.02.2015 р., в якій останній просить встановити на спірну земельну ділянку саме земельний сервітут. Як встановлено вище, рішенням 1625 зазначену заяву задоволено та встановлено земельний сервітут, тобто задоволено приватний інтерес відповідача - 2, який всупереч законодавству України порушує права та інтереси територіальної громади.

Отже, за викладених обставин, суд не може брати до уваги положення рішень Європейського суду з прав людини, оскільки вони не спростовують позовних вимог.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 07.06.2016 р. у справі

№ 926/462/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скеровуються в господарський суд Чернівецької області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 03.10.2016 р.

Головуючий-суддя Матущак О.І.

Судді Давид Л.Л.

ОСОБА_4