Постанова

від 07.06.2016 по справі 911/5414/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2016 р. Справа№ 911/5414/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Перепеляк В.В.

від відповідача - Попова Ю.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" на рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2016 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Приватного підприємства "Інтекс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ПП «Інтекс» звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ «Фоззі-Фуд» про стягнення коштів за договором поставки.

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.03.2016 позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийняти рішенням відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2016 скасувати, та постановити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 21.04.2016, в складі колегій суддів: Шапран В,В., Буравльов С.І., Андрієнко В.В.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є обґрунтованим та правомірним, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

21.04.2016 на підставі ст. 77 ГПК України, було оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 19.05.2016.

В судовому засіданні 19.05.2016 по справі було оголошено перерву до 07.06.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

В призначене судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача та надали пояснення стосовно предмету спору.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

27.01.2014 між ПП "Інтекс" та ТОВ "Фоззі-Фуд" був укладений договір поставки № 3367.

Відповідно до умов договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар.

Згідно із п. 2.1. договору асортимент і ціна товару, що поставляється за договором, відображається сторонами в специфікації. У погоджену сторонами ціну товару входять усі витрати, що несе постачальник при поставці товару. Специфікація може бути змінена винятково за попереднім узгодженням сторін відповідно до умов п. 2.3. договору.

Пунктом 2.6. договору передбачено, що оплата за товар здійснюється протягом 60 календарних днів від дати поставки товару за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги п. 2.5. договору.

Якщо постачальник виконав вимоги п. 2.5. договору пізніше 7-денного строку термін відстрочення платежу рахується від дати належного виконання постачальником всіх умов п. 2.5. договору.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач мотивує свої вимоги тим, що ним на виконання умов договору був поставлений товар відповідачу в строки та об`ємах, визначених умовами договору, проте відповідачем поставлений товар оплачений частково, в результаті чого виникла заборгованість.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти заявленого позову, та оскаржуючи постановлене рішення суду, обґрунтовує свої заперечення тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості саме за вказаними накладними, а також зазначив, що з урахуванням п.2.6 договору строк оплати вартості поставленого товару у відповідача не настав.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 671 ЦК України, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем відповідачу, на виконання умов договору, був поставлений товар належної якості та в кількості, погодженої сторонами на загальну суму 4899381,12 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Пунктом 2.6. договору передбачено, що оплата за товар здійснюється протягом 60 календарних днів від дати поставки товару за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги п.п. 2.5. договору. Якщо постачальник виконав вимоги п.п. 2.5. договору пізніше 7-денного строку термін відстрочення платежу рахується від дати належного виконання постачальником всіх умов п.п. 2.5. договору.

Позивач зазначає, що відповідачем частково сплачувався поставлений товар загалом на суму 3624000 грн., а також повернув товар на суму 6177,60 грн., в зв'язку з чим за останнім обліковується заборгованість в сумі 1269203,52 грн.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог, зазначає, що позивачем не доведено факт настання у відповідача обов`язку зі сплати поставки товару саме за накладними: РН Их-0013295, РН Их-0013482, РН Их-0013882, РН Их-0014301, РН Их-0014909, РН Их-0015703, РН Их-0016464, РН Их-0017102, РН Их-0018029, РН Их-0018868, РН Их-0019699, оскільки в призначені платежу відповідачем не зазначалось посилання на конкретну накладу при перерахуванні коштів, а вказувався лише номер та дата договору, а тому позивачем не надано доказів, що вказані накладні не були оплачені відповідачем.

Колегія суддів не погоджується із такою позицією апелянта, та зазначає проте, що, оскільки умовами договору сторонами не було визначено порядку зарахування коштів, що надходять на сплату видаткових накладних за поставку товару, а поставка здійснювалась періодичними партіями протягом всього строку дії договору, позивачем зарахування коштів здійснювалось в порядку черговості відвантаження товару.

Зазначене також було вказано у письмових поясненнях представника позивача.

Крім того, представником позивача на виконання вимог ухвали суду від 21.04.2016 був наданий розгорнутий розрахунок основної суми боргу із чітким зазначенням: яка конкретно сума коштів, що надходили до позивача від відповідача в оплату поставленого товару за договором № 3367 від 27.01.2014 та за якою видатковою накладною була зарахована позивачем та, відповідно, реальний залишок боргу за заявленими позивачем видатковими накладними з урахуванням всіх здійснених відповідачем проплат за заявлений період.

Судом апеляційної інстанції був досліджений та перевірений наданий позивачем розрахунок основної суми боргу, та визначено, що кошти, які надходили до позивача від відповідача на виконання саме умов договору № 3367 від 27.01.2014 правомірно зараховувались в порядку черговості, а отже дійсно на час розгляду справи в судах обох інстанції неоплаченими залишились саме ті накладні, що зазначені позивачем у позовній заяві.

Остання проплата коштів відповідачем за поставлений товар була здійсненна 15.09.2015 частково в розмірі 12282,72 грн.

Відповідачем по справі не були спростовані вище зазначені доводи позивача та не було надано контррозрахунку заявленої суми боргу.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду проте, що факт належної поставки товару позивачем, на виконання умов договору, підтверджений належними та допустимими, в розумінні ст. 33 ГПК України доказами, а також доведений факт наявності часткової заборгованості у відповідача щодо оплати такого поставленого товару.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Таким чином, з урахуванням всього вище викладеного, Господарський суд Київської області правомірно задовольнив позовну вимогу в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 1269203,52 грн., розмір якої не був належними та допустимим доказами спростований відповідачем.

Стосовно зауваження апелянта проте, що товар за заявленими позивачем накладними не був оплачений, оскільки такі накладні були оформлені з порушенням норм діючого законодавства України, а тому в силу п. 2.6 договору вони мали право на відстрочення сплати коштів, колегія суддів зазначає наступне.

Дійсно, відповідно до п. 2.6 договору передбачено, що оплата за товар здійснюється протягом 60 календарних днів від дати поставки товару за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги п. 2.5. договору.

Згідно із п. 2.5 - обов`язковою умовою для оплати товару є наявність у покупця оформлених у встановленому чинним законодавством України порядку відповідні накладні та інші документи, передбачені розділом 4 договору.

В той же час, як вбачається із копій накладних, наданих позивачем до матеріалів справи, як за спірний період, так і за інший період поставки продукції, вказані накладні є ідентичними по своїй формі, оформленню, містять всі обов`язкові дані, що вимагаються до даного виду первинних бухгалтерських документів, підписані уповноваженими особами товариств та скріплені печатками.

Подані позивачем видаткові накладні (не за спірний період) оплачувались відповідачем без будь-яких зауважень та застережень, що спростовує твердження апелянта стосовно невірності оформлення такого виду документу.

Крім того, відповідачем по справі не було надано судам обох інстанцій належних та допустимих доказів того, що видаткові накладні, за якими позивачем заявлені позовні вимоги, покупцем, при прийняті продукції, не приймались та повертались для належного оформлення продавцеві, що б надавало право покупцеві відстрочити строк оплати поставленого товару, відповідно до п. 2.6 договору.

Також відповідачем не надано судам доказів звернення із відповідним листом до постачальника з вимогами усунення недоліків видаткових накладних, у разі їх наявності та повідомлення про відстрочку сплати товару на підставі вказаного пункту договору.

Отже, з урахуванням всього вище зазначеного, доводи апелянта стосовно не настання у відповідача обов`язку по оплаті вартості поставленого товару за накладними РН Их-0013295, РН Их-0013482, РН Их-0013882, РН Их-0014301, РН Их-0014909, РН Их-0015703, РН Их-0016464, РН Их-0017102, РН Их-0018029, РН Их-0018868, РН Их-0019699 не знайшли свого підтвердження та були спростовані наявними матеріалами справи.

До того ж матеріали справи містять акт взаємозвірки розрахунків, підписаний головними бухгалтерами обох товариств та скріплений печатками, в якому зазначено, що станом на 15.12.2015 у ТОВ «Фоззі-Фуд» мається заборгованість перед позивачем за договором поставки № 3367 від 27.01.2014 в розмірі 1269203,52 грн.

Підписання зазначеного акту апелянтом в суді апеляційної інстанції не оспорювалось та не спростовувалось належними доказами та доводами.

Крім того, позивачем ставилась вимога про стягнення з відповідача за прострочення сплати коштів за поставлений товар у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 7.2. договору у випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим договором, покупець оплачує на корсть постачальника виключну неустойку в розмірі 0,05 % від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно п. 2.8., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання» пеня за порушення грошового зобов'язання обчислюється лише у відсотках до суми простроченого платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України у своїй постанові від 24.10.2011 у справі № 25/187.

Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку пені, наданий позивачем, дійшла висновку, що такий розрахунок є арифметично вірним, обґрунтованим та правомірним, а тому місцевим судом законно задоволено до стягнення пені в розмірі 17 142,99 грн.

ТОВ «Інтекс» заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2811,45 грн. за період з 16.09.2015 до 07.12.2015.

Відповідач, не погоджуючись із розміром заявлених та задоволених судом першої інстанції 3% річних, зазначав у своїх письмових поясненнях зокрема проте, що розрахунок позивачем здійснений невірно, з урахуванням того, що стягувачем зазначено кількість днів у 2015 році як 366, в той час як має бути 365.

Колегія суддів, здійснивши власний розрахунок 3% річних, за заявлений позивачем період, з урахування 365 днів у 2015 році, дійшла висновку, що до стягнення підлягає сума в розмірі - 2818,03 грн.

Проте, зважаючи, що відповідно до вимог ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав та законних інтересів позивача або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони, а вказаного позивачем здійснено не було, колегія суддів приходить до висновку, що задоволенню підлягає саме стягнення 3% річних у розмірі, заявленому позивачем: 2811,45 грн.

Щодо розміру заявлених позивачем інфляційних втрат в сумі 494,17 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до розділу 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд апеляційної інстанції, зазначає, що позивачем ставились вимога про стягнення інфляційних втрат лише за вересень 2015, проте, зважаючи на те, що борг у відповідача виник 16.09.2015, з урахуванням всіх вище викладених приписів нормативно-правових актів України, нарахування інфляційних втрат за вказаний період є неможливим, а тому в цій частині місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність достатніх підстав для задоволення вказаної вимоги.

Отже, зважаючи на викладене, місцевим судом не в повному обсязі досліджені всі наявні справи, не здійснено вірного розрахунку заявлених позовних вимог, а тому оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.4 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2016 у справі № 911/5414/15 підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до ч.4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 09.03.2016 по справі № 911/5414/14 - скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5, код 32294926) на користь Приватного підприємства "Інтекс" (36039, м. Полтава, вул. Рози Люксембург, буд. 64, код 31034726) - 1269203,52 грн. боргу, 17142,99 грн. пені, 2811,45 грн. 3% річних, та 19337,36 грн. судового збору.

В іншій частині позову - відмовити.»

Стягнути з Приватного підприємства "Інтекс" (36039, м. Полтава, вул. Рози Люксембург, буд. 64, код 31034726) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5, код 32294926) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 8,15 грн.

Видати судові накази. Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи № 911/5414/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов