Постанова

від 08.06.2016 по справі 922/345/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2016 р. Справа №922/345/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Камишева Л.М., суддя Россолов В.В.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю №1 від 02.03.2016р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Юридично-комерційної приватної фірми "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" (вх.№1064Х/1-41 від 11.04.2016р . ) , на рішення господарського суду Харківської області від 23.03.2016р. у справі №922/345/16,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт-Схід", смт. Пісочин, Харківський р-н, Харківська обл.,

до Юридично-комерційної приватної фірми "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону", с. Перемога, Харківського р-ну, Харківської обл.,

про стягнення 787621,86 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.03.2016р., з урахуванням ухвали суду про виправлення арифметичної помилки від 05.04.2016р. (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Юридично-комерційної приватної фірми "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт-Схід" 324959,61 грн. основного боргу, 317399,85 грн. 30% річних та 7943,22 грн. судового збору. Припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 45262,40 грн. В решті позову - відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.03.2016р. у справі №922/345/16 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 30% річних в сумі 317399,85 грн. та в цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Юридично-комерційної приватної фірми "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт-Схід" - 30% річних в сумі 98052,12 грн., а в стягненні 219347,73 грн. - відмовити.

В обґрунтування вимог своєї скарги, апелянт, зокрема, зазначає, що керуючись розділом 5 договору №250404, передбачені цим розділом штрафні санкції за прострочення оплати мають бути розраховані у відповідному відсотковому визначенні від ціни товару, узгодженої у специфікаціях та видаткових накладних без застосування перерахунку за п.3.4. договору, у разі його визначення сторонами договору додатковою компенсацією валютних курсових коливань. Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно стягнув з відповідача 30% від суми 470222,01 грн., тоді як стягненню підлягають 30% річних від суми 145262,40 грн., що становить 98052,12 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суд від 13.04.2016р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 23.05.2016р. Зобов'язано апелянта доплатити судовий збір у розмірі 2397,26 грн. та надати суду відповідні докази.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№5094 від 19.05.2016р.), в якому зазначив, що з апеляційною скаргою відповідача не погоджується, вважає її безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з дотриманням діючого законодавства та відповідно до матеріалів справи.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.05.2016р., у зв'язку з відрядженням судді Тихого П.В., визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Камишева Л.М., суддя Россолов В.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.05.2016р. клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи задоволено; розгляд справи відкладено на 08.06.2016р.; повторно зобов'язано відповідача доплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2397,26 грн., докази сплати надати суду.

В судове засідання 08.06.2016р. представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, про дату та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що наявних в справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, а сторони попереджені про те, що у разі неявки представників справа може бути розглянута за наявними в ній документами, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравіт-Схід".

В судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 08.06.2016р. представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі, з підстав, викладених у скарзі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши в судовому засіданні пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 25.04.2013 року між сторонами був укладений договір поставки на умовах товарного кредиту №250404, відповідно до умов якого кредитор (позивач) зобов'язався передати у власність позичальника (відповідач) товар, на умовах відстрочки його кінцевої оплати до 01.10.2013р., а позичальник зобов'язався прийняти товар, оплатити його вартість та вартість послуг з надання товарного кредиту на умовах, встановлених даним договором (п. 1.1.).

Позивач звернувся з позовом до господарського суду, в якому наголосив, що свої зобов'язання за вищевказаним договором позивач виконав належним чином та передав у власність товар, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані сторонами видаткові накладні та довіреності на отримання товару, в свою чергу відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за вищевказаним договором та не здійснив повної оплати товару. У зв'язку з наведеним, на підставі пунктів 3.4., 5.5. договору, позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить стягнути з відповідача 470222,01 грн. основного боргу, 30% річних в сумі 317399,85 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар є підтвердженою, однак із врахуванням того, що відповідач здійснив часткову оплату суми боргу, до стягнення підлягає сума основного боргу у розмірі 324959,61 грн.; вимоги зі стягнення 30% річних у розмірі 317399,85 грн. підлягають стягненню у повному обсязі, як такі, що нараховані у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пунктів 1.2, 3.1 договору поставки на умовах товарного кредиту №250404 від 25.04.2013р. асортимент, строк поставки, кількість та вартість товару погоджується сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно пункту 2.2 цього договору, приймання-передача товару фіксується шляхом підписання сторонами товарних накладних або актів приймання-передачі товару.

На виконання умов договору поставки сторони підписали специфікації, якими погодили умови поставки товару по договору на загальну суму 145262,40 грн., що на момент підписання специфікацій було еквівалентно 17811,44 доларів США по курсу 815,00 грн. за 100 доларів США, а саме:

- від 25.04.2013 року на суму 19800,00 грн. (еквівалент 2429,48 грн. доларів США);

- від 08.05.2013 року на суму 36903,00 грн. (еквівалент 4527,98 доларів США);

- від 31.05.201З року на суму 41756,40 грн. (еквівалент 5111,28 доларів США);

- від 11.06.2013 року на суму 46803,00 грн. (еквівалент 5742,70 доларів США).

На підставі укладеного між сторонами договору поставки на умовах товарного кредиту №250404 від 25.04.2013р. та погоджених специфікацій до цього договору, позивач передав у власність відповідача засоби захисту рослин по видатковим накладним: №РН-0000012 від 25.04.2013р. на суму 19800,00 грн.; №РН-0000024 від 08.05.2013р. на суму 36903,00 грн.; №РН-0000036 від 31.05.2013р. на суму 41756,40 грн.; №РН-0000044 від 11.06.2013р. на суму 46803,00 грн., загалом на 145262,40 грн., що еквівалентно 17811,44 доларів США.

Товар був прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень на підставі довіреностей: №№250401, 080501, 310501 та 110601 від 25.04.2013р., 08.05.2013р., 31.05.2013р. та 11.06.2013р. відповідно.

У пункті 3.3 договору поставки на умовах товарного кредиту №250404 від 25.04.2013р. сторони обумовили, що оплата по договору здійснюється позичальником в безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок кредитора в строк, встановлений п. 1.1 цього договору (до 01.10.2013р).

У пункті 4.2 договору сторони визначили обов'язок позичальника здійснити оплату за товар в строк, вказаний у п. 1.1. цього договору (до 01.10.2013 року).

Однак, відповідач, в обумовлений договором строк оплату отриманого товару не здійснив.

Відповідно пункту 3.4. договору, якщо на момент оплати позичальником товару, комерційний курс долара США до валюти України (по даним ПуАТ "Фидобанк" м. Київ, МФО 30075) збільшується більш ніж на 2% (відносно комерційного курсу долара США до валюти України на дату отримання позичальником товару), сума грошових коштів, яка належить до перерахування кредитора, здійснюється за наступною формулою: Х2=(Y2:Y1)*Х1, де:

Х1 - ціни вказані в товарних накладних або в актах прийому - передачі товару на дату отримання позичальником товару,

Y1 - курс долара США у валюті України (по даним ПуАТ "Фидобанк" м. Київ МФО 30075) на дату отримання товару позичальником товару,

Y2 - курс долара США до валюти України на момент оплати позичальником товару,

Х2 - підсумкова сума до оплати.

15.09.2015р. за вих. №150904 позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу, в якому вимагав оплатити поставлений позивачем товар та повідомив, що станом на 15.09.2015р., у відповідності до вимог п. 3.4 договору поставки та, враховуючи, що комерційний курс долара США до валюти України за даними ПуАТ "Фидобанк" збільшився більш ніж на 2% відносно комерційного долару США до валюти України на дату отримання позичальником товару, заборгованість відповідача з врахуванням курсової різниці складає 413216,72 грн. та надав розрахунок суми заборгованості.

Відповідач лист-вимогу позивача не виконав, отриманий товар не оплатив.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання за вищезазначеним договором щодо здійснення передачі товару. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів статті 692 Цивільного кодексу України не оплатив отриманий товар у встановлені строки.

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За приписами статті 533 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 198 Господарського кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

Отже, сторонам надано право визначати, зокрема, у договорі, грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Сторони в пунктах 1.2, 3.1 договору узгодили вартість товару, в тому числі відповідний еквівалент ціни товару в доларах США, в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору та в пункті 3.4 зазначеного договору сторони досягли згоди щодо можливості зміни обумовленої в специфікаціях ціни.

Згідно з пунктом 4 наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000р. №193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Вплив змін валютних курсів" курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Враховуючи вищенаведене, позивачем було здійснено перерахунок обумовленої в специфікації ціни та заявлено до стягнення борг у розмірі 470222,01 грн. Колегією суддів було перевірено вказаний розрахунок та встановлено його відповідність.

З огляду на викладене, відповідача правомірно визнано судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 470222,01 грн. Вказана обставина відповідачем не заперечувалась, ані у відзиві на позовну заяву, ані в апеляційній скарзі поданої до суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, 23.12.2015р. відповідач перерахував позивачу 100000,00 грн., а 18.02.2016р. - 45262,40 грн. за рахунок оплати поставленого товару.

Згідно штампу вхідної кореспонденції канцелярії господарського суду Харківської області позовна заява була подана до суду 10.02.2016 року.

Отже, сума заборгованості у розмірі 100000,00 грн. була перерахована відповідачем до подачі позову до суду.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позову в частині стягнення 324959,61 грн. основного боргу, як суми підтвердженої документально та нормами матеріального права; в частині стягнення 100000,00 грн. основного боргу відмовив, у зв'язку із сплатою відповідачем боргу до звернення позивача до суду, а в частині стягнення 45262,40 грн. основного боргу провадження у справі суд припинив, на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору через сплату вказаних коштів відповідачем в процесі розгляду справи.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язань 317399,85 грн. - 30% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 5.5 договору сторони передбачили обов'язок позичальника, у випадку не здійснення оплати в передбачений в договорі строк, сплатити кредитору 30% річних від простроченої суми.

Як вже було зазначено вище, судом визнано, що сумою основного боргу за договором №250404 від 25.04.2013р., яку відповідач повинен сплатити є 470222,01 грн.

Таким чином, за результатами перерахунку 30% річних заявлених до стягнення, з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3.", колегія суддів встановила, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 30% річних у заявленому розмірі - 317399,85 грн.

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 23.03.2016р. у справі №922/345/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що апелянт мав сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у даній справі в розмірі 12995,76 грн. Однак, скаржник сплатив судовий збір у розмірі 10598,50 грн., згідно квитанції №68 від 01.04.2016р. Тобто, позивачем не доплачено судовий збір у сумі 2397,26 грн.

Так, в ухвалі Харківського апеляційного господарського суду від 13.04.2016р. апелянту було роз'яснено щодо порядку та розміру судового збору, що підлягає сплаті по даній справі, а також зобов'язано надати до суду належні та допустимі докази в підтвердження сплати судового збору по справі у встановленому порядку і розмірі відповідно до Закону України "Про судовий збір", з урахуванням змін до нього, які набрали чинності з 01.09.2015р.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" №7 від 17.05.2011р., у випадку несплати судового збору у встановленому законом розмірі суд стягує недоплачену суму збору за результатами апеляційного провадження.

Отже, оскільки колегія суддів встановила факт недоплати скаржником суми судового збору у належному розмірі, то у зв'язку із закінченням апеляційного провадження, враховуючи надані суду апеляційної інстанції повноваження, необхідно стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України недоплачений розмір судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2397,26 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Юридично-комерційної приватної фірми "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.03.2016р. у справі №922/345/16 залишити без змін.

Стягнути з Юридично-комерційної приватної фірми "Центр сприяння розвитку сільського господарства регіону" (62422, Харківська область, с. Перемога, вул. Першотравнева, 11, код ЄДРПОУ 24279194) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код ЄДРПОУ 37999654, банк отримувача - ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, рахунок 31216206782003, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір в сумі 2397,26 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 09 червня 2016 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя Л.М. Камишева

Суддя В.В. Россолов