Постанова

від 03.06.2016 по справі 918/1094/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2016 року Справа № 918/1094/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В. , суддя Сініцина Л.М.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від позивача -Пшенишна В.В., довіреність б/н, від 08.01.2016р.

від відповідача - ОСОБА_2, посвідчення № НОМЕР_3, від 17.04.2015р.

відповідач - ОСОБА_3 паспорт № НОМЕР_2, від 29.06.1998р.

від третьої особи: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу на рішення господарського суду Рівненської області від 29.02.16р. у справі № 918/1094/15 (суддя Андрійчук О.В.)

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон"

до відповідача Фізична особа-підприємець ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ "Піраміда"

про стягнення в сумі 29464 грн. 00 коп.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою (т.1, а.с.2-6) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі - Відповідач), в якій просить стягнути на його користь із Відповідача збитки в розмірі 29 464 грн., з яких 22 464 грн. вартість пошкодженого вантажу та 7000 грн. вартість перевезення.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 29 жовтня 2015 року (том 1, а.с.86-87), з підстав, наведених в ухвалі, було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю фірму «Піраміда» (надалі - Третя особа).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року (том 1, а.с.230-236) відмовлено у задоволенні позовних вимог Позивача. Зокрема судом зазначено, що оскільки позивачем не надано доказів, які б вказували на особу, винну у пошкодженні вантажу, та доказів на підтвердження факту, що якість вантажу настільки змінилася, що він повністю не може бути використаний за прямим призначенням, то констатувати вину відповідача у заподіянні збитків та їх розмір немає підстав.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Позивач звернувся з апеляційною скаргою (т.2, а.с.32-36) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 29.02.2016 у даній справі скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Крім того, Позивач, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції посилається на те, що судом вказано на невідповідність акту від 19.06.2015 про пошкодження отриманого вантажу вимогам законодавства у зв'язку з відсутністю підпису відповідача. Разом з тим, Позивачем даний акт складено згідно розділу 15 Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні". Також апелянт зауважує, що суд невірно зробив висновок про те, що вантаж пошкоджений з вини вантажовідправника, а саме Третьої особи, та не взяв до уваги прийняття вантажу Відповідачем та вимоги ст.49 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.8.20-п.8.22 Наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні". Позивач також наголошує на тому, що суд першої інстанції невірно застосував вимоги ст. 314 Господарського кодексу України та не мотивує обставини, на підставі яких Відповідач (перевізник) доводить відсутність своєї вини.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.04.2016 (т.2, а.с.31), апеляційну скаргу Позивача прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 17 травня 2016 року на 10 годину 00 хвилин.

На виконання ухвали суду від 15.04.2016р. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (том 2, а.с. 58-62), в якому з підстав, викладених у даному відзиві, заперечує проти доводів, зазначених в апеляційній скарзі та просить апеляційну скаргу Позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області без змін.

25.05.2016 до суду надійшло клопотання Позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та визначення господарського суду м.Києва відповідальним за її проведення під час розгляду апеляційної скарги (том 2, а.с.71).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.05.2016 клопотання Позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено, з огляду на обмеженість технічної можливості змінено дату проведення засідання, розгляд апеляційної скарги призначено на 03 червня 2016 року об 10 годині 00 хвилин в режимі відеоконференції (том 2, а.с.74).

30.05.2016 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду через службу діловодства надійшли додаткові пояснення Позивача (том 2 , а.с. 75), в яких останній зазначає про відповідність автомобіля Відповідача вимогам перевезення, які ставляться до даного виду товару, а саме до вимог п.26, п.2.18 ДБН Г.1-1-4-95.

Представник Позивача в судовому засіданні 03.06.2016 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким позов задоволити.

Представник Відповідача в судовому засідання 03.06.2016 заперечив проти апеляційної скарги, вважає доводи Позивача необґрунтованими, рішення суду першої інстанції правомірним та законним.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін Позивача, Відповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 29 лютого 2016 року слід скасувати, апеляційну скаргу Позивача - задовольнити частково. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

З матеріалів справи вбачається, що 18.06.2014 року між Позивачем (замовник) та Відповідачем (перевізник) оформлено договір-заявку № 10 про надання транспортно-експедиційних послуг (договір-заявка) (том 1, а.с.11).

За умовами договору-заявки відповідач зобов'язався перевезти вантаж - панелі, вага 12 тон, автомобілем Рено НОМЕР_6, причіп НОМЕР_5, з м. Дніпродзержинськ до м. Ладижин. Дата завантаження - 18.06.2015 року, дата розвантаження - 19.06.2015 року.

Додатковими умовами договору-заявки сторони узгодили, що замовник зобов'язується здійснити своєчасне завантаження та розвантаження автомобіля, правильно оформити супровідні документи, указати фактичну адресу завантаження та розвантаження автомобіля. Перевізник зобов'язується вчасно надати автомобіль і доставити вантаж до місця розвантаження в обумовлений строк.

Вартість перевезення склала 6998,00 грн., що підтверджується розрахунком по картці Приватбанк № НОМЕР_4 ОСОБА_6 (том 1, а.с.12).

Для завантаження продукції позивач звернувся з відповідною заявкою до третьої особи, в якій просив 18.06.2015 року завантажити на автомобіль Рено НОМЕР_6, причіп НОМЕР_5, водій ОСОБА_3, продукцію - ребристі плити 4ПГ 6-4 ІІІв-Н - 8 шт., по рахунку № 79 від 12.05.2015 року (том 1, а.с.103).

Згідно зі ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту. Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Відносини, пов'язані з перевезенням пасажирів та багажу, регулюються Цивільним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

За ч.ч. 1, 2, 5 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею ст. 909 ЦК України унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Вантаж, що був предметом перевезення, належить позивачу на праві власності, на підтвердження чого останнім надано договір поставки № 1205/15 від 12.05.2015 року (том 1, а.с.104-105), видаткову накладну № 181 від 18.06.2015 року (том 1, а.с.15), рахунок № 79 від 12.05.2015 року (том 1, а.с.17), платіжні доручення № 587 від 02.06.2015 року та № 593 від 30.06.2015 року (том 1, а.с. 17-18).

Автотранспортний засіб, яким здійснювалося перевезення, належить відповідачу, що стверджується свідоцтвами про реєстрацію ВКС 077303 та СХХ 039325.

Третьою особою до матеріалів справи долучено паспорт якості № 41 від 18.06.2015 року, сертифікат відповідності (строк дії: з 19.06.2014 року по 17.06.2016 року).

Згідно товарно-транспортної накладної №327 від 18.06.2016, вантаж наданий у стані, що відповідає правилам перевезень відповідних вантажів (том 1, а.с.14).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що при отриманні видаткової накладної №181 від 18.06.2015 Відповідачем (водієм) зроблено відмітку підписом про те, що габарити, кріплення та вкладання вантажу на автомобіль відповідає вимогам правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, претензій з кількості та якості виробів немає (том 1, а.с15).

Судом з матеріалів справи встановлено, що відповідач виконав перевезення, що стверджується вищевказаною товарно-транспортною накладною № 327 від 18.06.2015 року.

У свою чергу, позивач здійснив оплату вартості перевезення на суму 6 998,00 грн., комісія 2,00 грн., про що свідчить дублікат чеку Приватбанку №05092015132531, із зазначенням дати та часу приймання платежу 18.06.2016.

Як з'ясувалося при прийманні вантажу, останній доставлено у неналежному стані, який, за твердженням позивача, є непридатним для його подальшого використання за призначенням, а тому вантажоотримувач відмовився приймати вантаж.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами спору виникли правовідносини, пов'язані зі стягненням з перевізника збитків, завданих внаслідок пошкодження вантажу під час його перевезення транспортним засобом.

Одержувач зобов'язаний прийняти вантаж, який прибув на його адресу. Він має право відмовитися від прийняття пошкодженого або зіпсованого вантажу, якщо буде встановлено, що внаслідок зміни якості виключається можливість повного або часткового використання його за первісним призначенням. Відповідальність перевізника за збереження вантажу припиняється з моменту його видачі одержувачу в пункті призначення (ч.ч. 2, 3 ст. 310 ГК України ).

Пунктом 72 Статуту автомобільного транспорту Української РСР передбачено, що одержання вантажу засвідчується підписом і печаткою (штампом) вантажоодержувача в трьох примірниках товарно-транспортної накладної, два з яких залишаються у шофера-експедитора, а один вручається вантажоодержувачу. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому випадку, коли якість вантажу внаслідок псування або пошкодження, за які автотранспортне підприємство або організація несе відповідальність, змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового використання його за прямим призначенням. Вантажоодержувач зобов'язаний зробити запис у товарно-транспортній накладній про відмовлення прийняти вантаж і завірити цей запис підписом та печаткою (штампом).

Судом встановлено, що Позивачем, як вантажоотримувачем, на товарно-транспортній накладній вчинено запис про відмову у прийнятті вантажу у зв'язку з погіршенням його якості та неможливістю використання за призначенням та запис про складання акта про погіршення якості та неможливість використання (т. 1 а.с. 14).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем складено акт від 19.06.2015 року, який підписали заст. директора, майстер цеху та начальник Об'єднання Дніпроенергопромбуд, директор ПП "Укрремтор Плюс" та директор позивача (том 1, а.с.13). Зокрема, як вбачається з акта від 19.06.2015 року, наданого позивачем, плити були завантажені в 2 штабеля по 4 плити, на 2 дерев'яні підкладки кожний. Під час транспортування відбулося зміщення плит кожного штабелю на праву сторону, в результаті чого плити отримали механічні пошкодження. Причина пошкодження не встановлена.

Позивач направив відповідачу претензію № 450 від 07.07.2015 року з вимогою оплатити збитки на суму 29 464,00 грн., яку відповідач отримав 10.07.2015 року, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач розглянув отриману ним претензію та відхилив її, про що 14.07.2015 року направив позивачу відповідь на претензію.

Правовідносини, що виникають з перевезення вантажу, регулюються главою 64 ЦК України.

Відповідно до статті 924 цього Кодексу перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Пошкодження вантажу - це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти, бій).

Стаття 924 ЦК зберігає принципи майнової відповідальності перевізника: він відповідає при наявності його вини (частина перша статті 924 ЦК) і в межах вартості перевезеного вантажу і багажу (частина друга статті 924 ЦК). Понад вартість вантажу і багажу перевізник повертає клієнту відповідну провізну плату.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками:

1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов'язку усунення зазначених обставин;

2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Звідси слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23.03.2016р. у справі № 6-2086цс15.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

У відповідності до матеріалів справи відповідач прийняв вантаж до перевезення, що підтверджено його підписами на товарно-транспортній накладній (т. 1 а.с.14) та видатковій накладній (т. 1 а.с.15). При цьому обидва ці документи містять зазтереження, що вантаж наданий до перевезення у стані, що відповідає правилам перевезення; габарити, кріплення та вкладання вантажу на автомобіль відповідає вимогам правил перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до п.п. 8.6., 8.7., 8.8, 8.20.-8.22. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні вантаження, закріплення, укриття, ув'язка вантажу, а також розвантаження автомобіля, зняття кріплень і покриттів виконуються Замовником. Перевізник може за погодженням із Замовником взяти на себе вантаження і розвантаження вантажів. Участь водія у вантаженні або розвантаженні може мати місце тільки за його згодою.

Водій зобов'язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити Замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню. Виходячи з вимог безпеки руху, водій зобов'язаний перевірити відповідність габаритів вантажу розмірам, що зазначені у Правилах дорожнього руху України. Вантажовідправник на вимогу водія зобов'язаний усунути виявлені недоліки в укладанні вантажу.

Із системного аналізу вищевказаних норм законодавства вбачається, що прийнявши вантаж до перевезення без будь-яких заперечень щодо завантаження, відповідності кріплення і т.д., у відповідача виникла відповідальність за збереження вантажу до моменту передання його замовнику.

Відповідач заперечує позов, посилаючись при цьому на експертний висновок № В-154 від 24.06.2015р., наданий Вінницькою торгово-промисловою палатою, згідно з яким виходячи з вивчення наданих документів та визначенння якості вісьми плит залізобетонних, зазначених згідно документів 4 ПГ 6-4 А 111в-Н, зовнішнім оглядом встановлено наступне: в результаті зсуву плит виникли пошкодження: наскрізна тріщина наружного продольного ребра на відстані до 20 см та довжиною до 217 см від бокової стінки панелі одної плити. На решті плит візуально визначені тріщини, сколи країв плити, отвори під прокладками від удару плит під час зсуву, тріщин верхньої поверхні плит. Зважаючи на вищезазначене можна зробити висновок, що всі вісім плит залізобетонних мають дефекти, що виявлені після прибуття до місця розвантаженнята виникли через зсув плит. Встановлені прокладки між плитами мають різну товщину і довжину і не відповідні ширині плит, що дало змогу зсуву плит з брусків-підкладок (т. 1 а.с. 47-48).

Також відповідач стверджує, що згідно з п.п. 2.3.-2.4. ДБН Г 1-4-95 "Правил перевезення, складування та зберігання матеріалів, виробів, конструкцій і устаткування в будівництві", вiдповiдальнiсть за правильнiсть закрiплення збiрних залiзобетонних та бетонних конструкцiй на транспортних засобах для перевезення несе завод-виготовлювач; вiдповiдальнiсть за зберiгання в процесi перевезення - транспортна органiзацiя, а тому заперечує свою вину у пошкодженні вантажу при перевезенні.

Розглядаючи дані докази в підтвердження заперечень позову, суд зазначає, що переважному застосуванню підлягають саме норми статі 924 ЦК України, в частині обов"язку доведення вини, оскільки зазначена стаття передбачає підстави звільнення перевізника від відповідальності та ще раз звертає увагу на те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. При цьому обов"язок доказування відсутності вини перевізника (водія) покладається на останнього.

Враховуючи, що нормами законодавство, зокрема ст. 49 ЗУ "Про автомобільний транспорт", п.п. 8.20-8.22 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом, водій зобов"язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі та має право відмовитися від прийняття до перевезення вантажу, який не відповідає встановленим вимогам; вимагати від вантажовласника (уповноваженої особи) належного закріплення вантажу на транспортному засобі відповідно до встановлених законодавства вимог, суд приходить до висновку, що відповідач не надав доказів вчинення ним будь-яких дій для уникнення пошкодження вантажу. І навпаки, прийнявши вантаж без заперечень, скріплюючи своїм підписом товаророзпорядчі документи на нього, погодив його придатність до перевезення.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо невідповідності складеного Позивачем акта Правилам перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, з огляду на наступне.

Розділом 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні врегульовано порядок складання актів. Так, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4. Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті, зокрема обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними. Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони. Для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.).

Судом встановлено, що 19.06.2015 року складено акт, який підписано заст. директора, майстром цеху та начальником Об'єднання Дніпроенергопромбуд, директором ПП "Укрремтор Плюс" та директором позивача (том 1, а.с.13), зі змісту якого вбачається, що плити були завантажені в 2 штабеля по 4 плити, на 2 дерев'яні підкладки кожний. Під час транспортування відбулося зміщення плит кожного штабелю на праву сторону, в результаті чого плити отримали механічні пошкодження. Причина пошкодження не встановлена.

Про факт складання даного акта засвідчено на зворотньому боці товарно-транспортної накладної № 327 від 18.06.15р.

З огляду на вищевказані норми та матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що залучення третіх незацікавлених осіб до складання акта від 19.06.15р. є підтвердження відмови водія від його підписання.

Слід зазначити, що пошкодження вантажу під час перевезення не заперечується відповідачем, доказом чого є надання пояснень в судовому засіданні та експертного висновку Вінницької торгово-промислової палати від 24.06.15р., замовленого безпосередньо відповідачем - ФОП ОСОБА_3

Отже, судом встановлено, що факт пошкодження вантажу, який був прийнятий відповідачем до перевезення без заперечень, підтверджено належними та допустимими доказами.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які могли б свідчити про відсутність його вини та відповідальності за збереження вантажу під час перевезення, у зв"язку з чим не погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не дають можливість констатувати вину відповідача, оскільки обов"язок доведення невинуватості перевізника покладається безпосередньо на нього вимогами законодавства, що регулює правовідносини, що виникли між сторонами.

Розглядаючи позовні вимоги в частині визначення розміру збитків, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до пункту п. 136 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, автотранспортні підприємства або організації відшкодовують збитки, заподіяні при перевезенні вантажів, у таких розмірах: б) за пошкодження або псування вантажу - в розмірі тієї суми, на яку знизилася його вартість. Автотранспортні підприємства і організації поряд з відшкодуванням встановленого збитку, зв'язаного з втратою, недостачею, псуванням або пошкодженням вантажу, що перевозиться, повертають провізну плату, стягнену за перевезення втраченого, невистачаючого, зіпсованого або пошкодженого вантажу, якщо ця плата не входить в ціну вантажу.

Вартість вантажу визначається, виходячи з загальної суми рахунку вантажовідправника (п. 137 Статуту автомобільного транспорту Української РСР).

У силу вимог ч.ч. 1-4 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

Стаття 924 ЦК зберігає принципи майнової відповідальності перевізника: він відповідає при наявності його вини (частина перша статті 924 ЦК) і в межах вартості перевезеного вантажу і багажу (частина друга статті 924 ЦК). Понад вартість вантажу і багажу перевізник повертає клієнту відповідну провізну плату.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи (зокрема експертним висновком, наданим відповідачем, актом від 19.06.15р.), підтверджується і не оспорюється сторонами та обставина, що весь поставлений Відповідачем вантаж - ребристі плити 4ПГ 6-4 ІІІв-Н у кількості 8 штук, містять механічні пошкодження і у зв'язку з чим до подальшого застосування за призначенням непридатні, позивач від їх отримання відмовився.

Відповідно до видаткової накладної №181 від 18.06.2016 (том 1, а.с.15), рахунку № 79 від 12.05.15р. (т.1 а.с. 16) вартість пошкоджених плит складає 22464 грн. Платіжними дорученнями № 587 від 02.06.15р. та № 593 від 30.06.2015р. підтверджено факт здійснення оплати.

Провізна плата, отримана Відповідачем за перевезення пошкодженого вантажу становить 6998 грн., що підтверджується договором-заявкою №10 (том 1, а.с.11) та дублікатом чеку Приватбанку № 05092015132531 (том 1, а.с. 12).

Тому, загальна сума до відшкодування замовнику становить 29 462 грн. та відповідно норм законодавства, підлягає стягненню з Відповідача.

Судом звертається увага, що позивачем заявлено до стягнення 29 464 грн., із розрахунку вартості пошкодженого товару 22464 грн. та вартості перевення - 7000 грн., водночас, у відповідності до дубліката чеку "Приватбанку" від 18.06.15р. сума валютування шляхом поповнення картки ОСОБА_6, що за твердженням представників сторін є платою за перевезення, складає 6998 грн. У зв"язку з даними обставинами, суд вважає, що правомірним є стягнення у розмірі 29 462 грн., в стягненні 2 грн. слід відмовити.

Згідно положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Отже, як вбачається з матеріалів справи відповідач, всупереч вимог статей 33-34 Господарського процесуального кодексу України не довів належним чином своїх заперечень, а тому колегія суду прийшла до висновку про задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення з Відповідача збитків в сумі 29 462 грн.

Відповідно до п. 2 та п.4 Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справ, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Разом з тим, судом першої інстанції не наведено правового обґрунтування відхилення доводів позивача щодо обов"язку доведення відсутності вини перевізником, що призвело до неправильного вирішення спору.

На підставі наведеного, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Рівненської області слід скасувати, а апеляційну скаргу Позивача - задоволити частково.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги розподіляються між сторонами, відповідно вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон" на рішення господарського суду Рівненської області від 29.02.16 р. у справі № 918/1094/15 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 29.02.16 р. у справі № 918/1094/15 скасувати. Прийняти нове рішення. Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з ФОП ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, с. Княгинине, Дубенський район, Рівненська область, 35630) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон" (ідентифікаційний код 38402724, юридична адреса : м. Київ, вул. Червоноткацька, 69, 02660) 29 462 грн. збитків, 1826,88 грн. в повернення судового збору.

В стягненні 2 грн. збитків відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, с. Княгинине, Дубенський район, Рівненська область, 35630) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецбетон" (ідентифікаційний код 38402724, юридична адреса : м. Київ, вул. Червоноткацька, 69, 02660) 2009,56 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №918/1094/15 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Сініцина Л.М.