Рішення

від 06.06.2016 по справі 909/328/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2016 р. Справа № 909/328/16

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: приватного підприємства "Полтава-Паритет", вул. Шевченка, 121-А, м. Полтава, Полтавська область, 36002

до відповідача: комунального підприємства "Міськсвітло", вул. Гірника, 9, м. Калуш, Калуський район, Івано-Франківська область, 77300

про стягнення 75519,22 грн.,

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 - представник, (довіреність №б/н від 22.04.16),

від відповідача: представник не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Полтава-Паритет" звернулось в суд із позовом до комунального підприємства "Міськсвітло" про стягнення 81791,10 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №130 від 12.04.13 в частині оплати отриманого товару.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав згідно заяви вх.№5239/16 від 26.05.16 про збільшення позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат та процентів за користування чужими грошовими коштами, яка розглянута та задоволена судом. Також подав заяву вх.№7895/16 від 06.06.16 про зменшення позовних вимог в частині основного боргу у зв"язку з частковою оплатою та просить стягнути з відповідача 16369,61 грн. боргу за отриманий товар, 24472,17 грн. інфляційних нарахувань, 26902,11 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 3241,10 грн. -3% річних та 4534,23 грн. - пені. Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що зменшення позовних вимог є правом позивача та не порушує процесуальних прав відповідача, то суд розглядає позов згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог вх.№7895/16 від 06.06.16.

Відповідач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, відзиву на позов не подав, явки в судове засідання уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив; про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, ухвалою від 17.05.16 (вих.№4305 від 19.05.16), направленою відповідачу рекомендованою кореспонденцією та отриманою останнім 25.05.16, що підтверджено наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про розгляд судової справи і забезпечення їх явки в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

Станом на 06.06.16 клопотання про відкладення розгляду спору та заяви про застосування строку позовної давності від відповідача не надходило.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

12.04.13 між сторонами даного спору укладено договір поставки № 130, відповідно до якого позивач (постачальник) зобов"язався передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні- відповідачу (покупцеві) товар (товари), а покупець зобов"язався прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (п.1.1.договору).

Ціна товару, який поставляється на умовах даного договору, узгоджується сторонами в замовленні, відображається в рахунках та вказується у видатково- прибутковій накладній. Сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником на протязі строку дії цього договору, але не перевищує 99000,00 грн. Ціна встановлюється у національній валюті України (Розділ 3 договору).

Відповідно до пункту 8.1 договору поставки №130 від 12.04.13, покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому договорі.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення закріплено і у статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На виконання умов договору, позивачем згідно замовлень відповідача (а.с. 16-22) поставлено відповідачу товар на суму 94466,86грн., що підтверджується рахунками на оплату ( а.с.43-49), видатковими накладними (а.с.23-29) та податковими накладними (а.с.31-38), які підписані сторонами та скріплені печатками товариств, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи.

В порушення умов договору, покупець прийняті на себе договірні зобов"язання належним чином не виконав, оплату за отриману продукцію провів частково в сумі 65029,25 грн., що підтверджується банківськими виписками та звітом про операції рахунку позивача, копії яких долучено до матеріалів справи, а також повернув частину товару на суму 13068,00 грн., що підтверджується накладною на повернення від покупця№5 від 18.06.13, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача направлено претензію від 17.02.16 з вимогою оплатити в повному обсязі заборгованість за поставлений товар, докази направлення якої долучено до матеріалів справи (а.с.64). Проте, дана вимога станом на день подання позову залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, за документальними даними, поданими позивачем заборгованість відповідача перед ПП "Полтава - Паритет" за отриманий товар на час винесення рішення становить 16369,61 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Станом на день винесення судом рішення, відповідач доказів погашення заборгованості не надав, доводи позивача не спростував.

Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати отриманого товару, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 16369,61 грн. боргу обґрунтована та підлягає задоволенню.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п. 9.3 договору поставки № 130 від 12.04.13 сторони погодили, що за порушення грошових зобов"язань за цим договором винна сторона сплачує постраждалій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ , яка діяла у період припущення порушення винною стороною, від суми невиконаного грошового зобов"язання за кожний день порушення зобов"язання.

На підставі вказаних правових норм та пункту договору, позивач за період з 22.06.13 по 20.12.13, з 20.07.13 по 17.01.14 та з 20.11.13 по 19.05.14( враховуючи положення ст.232 ГК України) нарахував відповідачу пеню в сумі 4534,23 грн.

Відповідно до вимог частини 1 статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом перевірено правильність нарахування позивачем пені та задоволено за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Пунктом 8.5 договору поставки № 130 від 12.04.13 сторони погодили, що у разі прострочення покупцем оплати товару більше ніж на 60 календарних днів, постачальник має право вимагати, а покупець зобов"язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими у розмірі 25 % (двадцять п"ять) річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами належать до сплати постачальнику.

На підставі вказаних правових норм та пункту договору, позивач за період з 22.06.13 по 23.05.16 нарахував відповідачу проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 26902,11 грн.

Відповідно до ст. 55 ГПК України, судом перевірено правильність нарахування 25 % річних за користування чужими грошовими коштами, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" перевищують суму заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в межах заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором. Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

На підставі вказаної норми закону, враховуючи порушення строків виконання грошового зобов"язання, позивачем за період липень 2013 року - квітень 2016 року нараховано відповідачу нараховані інфляційні втрати в сумі 24472,17 грн. та 3% річних за період 22.06.13 по 23.05.16 в сумі 3241,10 грн.

Відповідно до ст. 55 ГПК України, судом перевірено правильність нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, які згідно арифметичного розрахунку, проведеного судом за допомогою ІПС "Законодавство" перевищують суму інфляційних втрат та 3% річних заявлену позивачем до стягнення, тому суд задовольняє вимоги щодо стягнення інфляційних збитків та 3 % річних в межах заявлених позовних вимог.

За таких обставин, позов підлягає до задоволення в сумі 75519,22 грн., з яких 16369,61 грн. боргу за отриманий товар, 24472,17 грн. інфляційних нарахувань, 26902,11 грн. - процентів за користування чужими грошовими коштами, 3241,10 грн. -3% річних та 4534,23 грн. - пені.

Відповідно до приписів, встановлених ст. 49 ГПК України, судові витрати понесені позивачем в зв"язку з розглядом справи, слід покласти на сторони пропорційно задоволених вимог. При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог .

На підставі вищевикладеного, у відповідності до 124 Конституції України, ст. 525, 526, 530, 546, 549, 610, 612, 614, 625, 629, 712 ЦК України, ст. 173, 216, 230, 265 ГК України, керуючись ст. 4-7, 22, 43, 49, 55, 75, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов приватного підприємства "Полтава-Паритет" до комунального підприємства "Міськсвітло" про стягнення 75519,22 грн. задовольнити.

Стягнути з комунального підприємства "Міськсвітло", вул. Гірника, 9, м. Калуш, Калуський район, Івано-Франківська область, 77300 (код 31789170) на користь приватного підприємства "Полтава-Паритет", вул. Шевченка, 121-А, м. Полтава, Полтавська область, 36002 (код 30732375) - 16369,61 (шістнадцять тисяч триста шістдесят дев'ять гривень шістдесят одну копійку) - заборгованості, 4534,23 (чотири тисячі п'ятсот тридцять чотири гривні двадцять три копійки) - пені, 3241,10 (три тисячі двісті сорок одну гривню десять копійок) - 3% річних, 24472,17 (двадцять чотири тисячі чотириста сімдесят дві гривні сімнадцять копійок) - інфляційних нарахувань, 26902,11 (двадцять шість тисяч дев'ятсот дві гривні одинадцять копійок) - процентів за користування чужими грошовими коштами та 1185,65 (одну тисячу сто вісімдесят п"ять гривень шістдесят п"ять копійок) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.06.16

Суддя Максимів Т. В.