Ухвала

від 20.01.2021 по справі 909/328/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/328/16

УХВАЛА

20.01.2021 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу Приватного підприємства "Полтава-Паритет" на бездіяльність державного виконавця від 15.12.2020 вх.№19529/20 у справі

за позовом: Приватного підприємства "Полтава-Паритет"

до відповідача: Комунального підприємства "Міськсвітло"

про стягнення 81791 грн 10 к.,

Представники сторін та Калуського міськрайонного відділу ДВС не з`явилися.

встановив: 15.12.2020 на адресу Господарського суду Івано-Франківської області від Приватного підприємства "Полтава-Паритет" надійшла скарга (вх.№19529/20) на бездіяльність державного виконавця Калуського міськрайонного відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) та зобов`язання вчинити дії.

17.12.2020 суд постановив призначити вказану скаргу до розгляду в судовому засіданні на 28.12.2020, яке провести з використанням системи відеоконференцзв`язку.

28.12.2020 суд враховуючи неявку представників сторін та неподання витребуваних судом доказів, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду скарги постановив судове засідання з розгляду скарги Приватного підприємства "Полтава-Паритет" на бездіяльність державного виконавця відкласти, яке провести з використанням системи відеоконференцзв`язку.

Представники скаржника (позивача) та боржника (відповідача) в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце його проведення повідомлені належним чином.

Представник Калуського міськрайонного відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в судове засідання не з`явився, вимог ухвали суду від 17.12.2020 та 28.12.2020 не виконав, матеріалів виконавчого провадження ВП № 52527170 та письмові пояснення щодо скарги не подав, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлявся належним чином.

Суд враховуючи положення ч. 2 ст. 342 ГПК України, відповідно до якої, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, розглядає скаргу за наявними матеріалами без представників сторін та відділу ДВС.

Обставини, встановлені судом при розгляді скарги.

Приватне підприємство "Полтава-Паритет" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Комунального підприємства "Міськсвітло" про стягнення заборгованості в сумі 81791 грн 10 к.

06.06.2016 Господарський суд Івано-Франківської області ухвалив рішення: позов приватного підприємства "Полтава-Паритет" про стягнення з Комунального підприємства "Міськсвітло" 16369 грн 61к. - заборгованості, 4534 грн 23 к. - пені, 3241 грн 10 к. - 3% річних, 24472 грн 17 к. - інфляційних нарахувань, 26902 грн 11 к. - процентів за користування чужими грошовими коштами та 1185 грн 65 к. - судового збору задовольнити.

22.06.2016 на виконання вказаного рішення суд видав наказ №636.

04.10.2016 на підставі заяви ПП "Полтава -Паритет" від 09.09.2016 державний виконавець Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Дзундза Т.Я. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №52527170.

19.10.2016 державний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника; 16.11.2016 постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Також, вчиняв окремі дії щодо виявлення нерухомого майна та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника. Зокрема, як вбачається з матеріалів скарги 21.02.2017 направляв запит до Територіального регіонального сервісного центру № 2642 м. Калуш про наявність транспортних засобів зареєстрованих за КП "Міськсвітло"; 10.03.2017 отримав відповідь Територіального регіонального сервісного центру № 2642 м. Калуш про реєстрацію транспортного засобу, а саме: АЗЛК 21412, 1994 року; 14.03.2017 виніс постанову про розшук майна боржника; 05.07.2017 з"ясував, що згідно Інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у боржника відсутнє нерухоме майно; 07.11.2016, 24.02.2017, 05.07.2017, 21.06.2019 та 05.02.2020 надсилав платіжні вимоги у банківські установи на безспірне списання коштів з арештованих рахунків КП "Міськсвітло"; кошти, які надійшли з арештованих рахунків боржника, розподілив відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

03.01.2020 згідно постанови про передачу виконавчого провадження ВП № 52527170, наказ Господарського суду Івано-Франківської області № 636 від 22.06.2016 переданий до Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) в зв`язку з реорганізацією.

Як вбачається з матеріалів скарги стягувач неодноразово (05.07.2017, 28.09.2020) звертався із скаргами на бездіяльність державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області та Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

Також, 13.10.2020 адвокат Александрова Д.С. на адресу Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби направила адвокатський запит з вимогою про звернення до установ банків про розкриття банківської таємниці з наданням копій відповідей, а також накладенням арешту на кошти, які містяться на банківських рахунках підприємства-боржника, з наданням копій постанов про арешт коштів та копій платіжних вимог на примусове списання коштів з рахунків, які боржником відкрито.

16.10.2020 Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області надало відповідь на звернення стягувача, де вказано що по цьому виконавчому провадженню заступником начальника Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Лисенчук О.С. не вжито всіх передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів примусового виконання рішень, чим порушено вимоги ст.ст. 13, 18, 48, 52 Закону України "Про виконавче провадження", а саме не дотримано строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій, неналежно та не в повному обсязі здійснено перевірку майнового стану боржника. За результатами розгляду цього звернення, останній вказано на порушення та попереджено про обов`язковість використання всіх прав наданих державному виконавцю відповідно до закону і недопущення у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

20.10.2020 стягувач на адресу Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби направив скаргу на службове недбальство державного виконавця. Проте станом на 1512.2020 Калуський міськрайонний відділ ДВС відповіді не надав, рішення Господарського суду 06.06.2016 залишається не виконаним.

У зв"язку з чим Приватне підприємство "Полтава -Паритет" вважає, що заступник начальника відділу Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Лисенчук Ольга Степанівна при виконанні наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 22.06.2016 №636 у цій справі не дотримувався вимог законодавства щодо строків та порядку вчинення виконавчих дій спрямованих на реальне виконання рішення суду, а тому звернувся в суд із скаргою про визнання бездіяльності неправомірною та поновлення його порушеного права.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при розгляді скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначений Законом України "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавця.

Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ, який набрав чинності 05.10.2016, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню як Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV(далі - Закон № 606-XIV), так і Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VIII) - після 05.10.2016.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Таким чином, державний виконавець повинен був протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (04.10.2016) провести виконавчі дії з виконання рішення.

05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" (Закон № 1404-VIII), яким вказаний вище строк здійснення виконавчого провадження не передбачено, проте статтею 2 даного Закону унормовано здійснення виконавчого провадження з дотриманням розумності строків.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону).

За змістом ч. 1 і 2 ст. 18 Закону, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

В той же час, чітко визначена законом процедура здійснення виконавчого провадження не може бути змінена або доповнена виконавцем на власний розсуд.

Крім того, виходячи з положень ст.ст. 1, 2, 18 Закону, державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Для виконання, визначених законом функцій, державний виконавець наділений відповідними повноваженнями, які кореспондуються з правами стягувача на примусове виконання рішення суду, прийнятого на його користь.

Згідно з ч. 2 ст. 36 Закону, розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч. 8 ст. 48 Закону, виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Періодичність проведення таких перевірок чітко визначена Законом, тобто такі перевірки не мають вчинятися державним виконавцем одноразово.

Як вбачається з матеріалів справи, державний виконавець в період з 04.10.2016 -15.12.2020 вчиняв окремі дії щодо виявлення нерухомого майна та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Водночас, сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без дотримання приватним виконавцем періодичності, встановленої ч. 8 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження", не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

Суд погоджується з доводами скаржника, що приватний виконавець не вчиняв дії щодо розшуку та виявлення майна, здійснення перевірок майнового стану боржника, кожні два тижні щодо виявлення рахунків боржника, кожні три місяці щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, та інші дії відповідно до сукупності визначеної статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з положеннями ст.129 Конституції України обов`язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

З наведених приписів Конституції України та рішень Конституційного Суду України вбачається декларування законодавцем безумовного права кожного, на чию користь ухвалено судове рішення, на його виконання.

У ч. ч. 2, 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін. Отже, для цілей ст.6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" № 15729/07 від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

Господарський суд вважає, що неправомірна бездіяльність державного виконавця під час виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 22.06.2016 у справі №909/328/16 порушує права стягувача на виконання рішення суду, яке гарантоване йому Конституцією України.

Згідно з ч. 1 ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов"язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (ч. 2 ст. 343 ГПК України).

З огляду на викладене, скарга Приватного підприємства "Полтава -Паритет" на бездіяльність заступника начальника відділу Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Лисенчук Ольги Степанівни у виконавчому провадженні №52527170 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 22.06.2016 №636 у справі №909/328/16 є обґрунтованою та належить до задоволення.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 345 ГПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст. 344 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

08 січня 2020 року позивач (клієнт) та адвокат Александрова Дар"я Станіславівна (адвокат), що діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ПТ №2617 від 26.03.2019 уклали договір про надання правової допомоги №9/20.

25 серпня 2020 року ПП "Полтава -Паритет" та адвокат уклали додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги №9/20, відповідно до умов якої визначили порядок оплати послуг (гонорару) адвокату за надання правової допомоги у господарській справі №909/328/16 на бездіяльність державного виконавця Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.

Згідно акта приймання передачі послуг №1 від 27.08.2020, в якому зазначено перелік наданих послуг на підставі договору, їх вартість становить 5000 грн 00 к.

На виконання умов договору позивач 27.08.2019 перерахував Адвокату Александровій Д.С. кошти в сумі 5000 грн 00 к., що підтверджується платіжним дорученням №5581 від 27 серпня 2020 року.

Зважаючи на належну підготовку адвокатом документів для подання до суду та виклад правової позиції, а також підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги відповідними документами, суд дійшов висновку про стягнення з Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) 5000 грн 00 к. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. 233, 234, 235, 255, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Приватного підприємства "Полтава-Паритет" на бездіяльність державного виконавця від 15.12.2020 вх.№19529/20 задовольнити.

2.Визнати бездіяльність заступника начальника відділу Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Лисенчук Ольги Степанівни у виконавчому провадженні №52527170 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 22.06.2016 №636 у справі №909/328/16 неправомірною.

3. Зобов"язати заступника начальника відділу Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Лисенчук Ольгу Степанівну

- усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) та вжити всіх передбачених Законом України "Про виконавче провадження" заходів, щодо примусового виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області від 22.06.2016 №636 про стягнення коштів з Комунального підприємства "Міськсвітло" на користь Приватного підприємства "Полтава -Паритет".

4. У десятиденний строк з дня одержання цієї ухвали повідомити Господарський суд Івано-Франківської області та Приватне підприємство "Полтава -Паритет" про її виконання в порядку ст.345 ГПК України.

5. Стягнути з Калуського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) ( проспект Лесі Українки,буд.1, м.Калуш, Івано-Франківська область,77300, код 38472755) на користь Приватного підприємства "Полтава -Паритет"( вул. Шевченка , 121 А, м.Полтава, 36014, код 30732375) - 5000 (п"ять тисяч гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

6. Копію цієї ухвали направити учасникам судового процесу, Калуському міськрайонному відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ).

7. Ухвала набирає законної сили згідно статті 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання 26.01.2021

Суддя Т. В. Максимів