Рішення

від 30.05.2016 по справі 908/443/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 8/18/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2016 Справа № 908/443/16

за позовом Малого підприємства В«ТавріяВ» (юр. адреса: 70100, Запорізька область, Новомиколаївський район, смт. Новомиколаївка, вул. Кринична (Совхозна), 16; факт. адреса: 70100, Запорізька область, Новомиколаївський район, смт. Новомиколаївка, вул. Українська (Леніна), 48к)

до відповідача-1 ОСОБА_1 районної державної адміністрації Запорізької області (70100, Запорізька область, смт. Новомиколаївка, вул. Космічна, 3)

до відповідача-2 Виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області (70100, Запорізька область, Новомиколаївський район, смт. Новомиколаївка, вул. Українська (Леніна), 34)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 (70100, Запорізька область, Новомиколаївський район, смт. Новомиколаївка, вул. Кринична (Совхозна), 16)

про визнання права власності на 1/2 адмінбудівлі літ. А за адресою: Запорізька область, смт. Новомиколаївка, вул. Українська (Леніна), 48к

Суддя І. А. Попова

Представники:

Позивача - ОСОБА_2, дов. № 3 від 17.03.2016 р.

ОСОБА_3, дов. від 11.02.2016 р.

Відповідача-1 - не з'явився

Відповідача-2 - не з'явився

Третьої особи - ОСОБА_2

Заявлено позовні вимоги про визнання права власності на 1/2 адмінбудівлі літ. А за адресою: Запорізька область, смт. Новомиколаївка, вул. Українська (Леніна), 48 к.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.02.2016 року порушено провадження у справі № 908/443/16, розгляд справи призначений на 17.03.2016 р. відкладався до 05.04.2016 р., 18.05.2016 р., 30.05.2016 р.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 30.05.2016р.

Ухвалою суду від 05.04.2016 р. по даній справі залучено до участі у справі відповідачем-2 - Виконавчий комітет ОСОБА_1 селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2.

Позивач підтримує вимоги з підстав, викладених у позові. В обґрунтування вимог вказує, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 26.08.1996 року, укладеного ОСОБА_1 Райагробудом та Малим підприємством В«ТавріяВ» , ОСОБА_1 Райагробуд передав у власність позивача ? частину адмінбудівлі літ. А, що знаходиться за адресою Запорізька область, смт. Новомиколаївка, вул. Леніна, 48к, а позивач сплатив встановлену грошову суму та з того моменту користується даною будівлею. З 01.12.2006р. ОСОБА_1 Райагробуд ліквідовано. Позивач зазначає, що на час укладення договору не було технічної документації на будівлю та договір нотаріально не посвідчувався, оскільки на 1996 рік нормами ЦК УРСР 1963 року нотаріальне посвідчення таких договорів не вимагалось. Через відсутність законодавчо оформлених правовстановлюючих документів позивач не може у повній мірі володіти та розпоряджатися зазначеним майном, а саме не має можливості затвердити в БТІ план реконструкції цієї будівлі, яку має намір зробити. Позивачем виконані всі зобов'язання за договором, про що свідчить довідка ОСОБА_1 Райагробуду № 16 від 15.04.1997 року про те, що продана адмінбудівля з балансу Райагробуду знята та передана на баланс МП В«ТавріяВ» . Позивач володіє і користується 1\2 адмінбудівлі вже більше 19 років, зберігає у належному стані, несе витрати, пов'язані з його утриманням, жодних претензій чи нарікань з боку інших осіб до позивача щодо зазначеного нерухомого майна не надходило. Проте на теперішній час позивач зареєструвати своє право власності на зазначене майно не має можливості, оскільки даний договір не зареєстровано в Реєстраційній службі. Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319, 328, 392 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 41, 42, 44, 45, 46, 128, 344 ЦК УРСР позивач просить визнати право власності на 1/2 адмінбудівлі літ. А, яка знаходиться за адресою: Запорізька область, смт. Новомиколаївка, вул. Українська (Леніна), 48 к.

Відповідач-1 та відповідач-2 своїх представників в судове засідання жодного разу не направили. Відповідач-1 (ОСОБА_1 районна державна адміністрація) про причини неявки не сповістив суд, письмовий відзив на позов не надав. Відповідач-2 клопотав про розгляд справи за відсутності його представника та надав електронною поштою відзив на позовну заяву.

У відзиві на позов відповідач-2 заперечує проти позовних вимог. В обґрунтування заперечень вказує, що позивачем не надано правовстановлювального документу, що міг би підтвердити право власності Райагробуду на адмінбудівлю. Крім того, як зазначає сам позивач дане приміщення не було зареєстроване взагалі ні за продавцем, ні за покупцем. Отже, Райагробуд не мав права продавати приміщення. Також у договорі купівлі-продажу, що наданий позивачем, відсутня будь-яка інформація щодо призначення будівлі та її місцезнаходження, що на думку відповідача-2 робить неможливим встановлення факту купівлі саме тієї будівлі, на яку позивач просить визнати право власності. Крім того, позивач не надав жодного документу, що підтверджував би виконання ним умов договору, так як відсутні документи, що могли підтвердити перерахунок коштів та передачу майна, зазначеного в договорі (акти прийому-передачі) в рахунок оплати придбаного приміщення. Також, не доведено, що відбулася передача приміщення, в зв'язку з чим факт набуття прав на будівлю у позивача не підтверджується. Згідно зі ст.. 128 ЦК УРСР, який діяв на момент укладення договору купівлі-продажу, право власності у набувача майна по договору виникає з моменту передачі речі, якщо інше не встановлено законом або договором. Аналіз договору купівлі-продажу свідчить, що в ньому відсутні інші положення щодо моменту виникнення у покупця права власності на об'єкт. Інструкцією «Про порядок державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб» передбачено, що державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності. Крім того, з моменту укладення договору купівлі-продажу пройшло майже 20 років. До цього часу позивач не вживав заходів щодо визнання права власності на нерухоме майно, придбане за зазначеним договором. З урахуванням моменту укладення договору купівлі-продажу не виключається наявність підстав вважати, що трирічний строк позовної давності закінчився до 01.01.2004 р., а відтак, є необхідність застосування до спірних відносин положень ст. ст. 71, 80 чинного на той час ЦК УРСР. Статтею 75 ЦК УРСР, в редакції від 18.07.1963, встановлювалась обов'язковість застосування судом позовної давності незалежно від заяв сторін. Чинне на той час цивільне законодавство не передбачало винятків щодо застосування позовної давності до позовних вимог про визнання права власності. Зокрема, ст.. 83 ЦК УРСР встановлено вичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється і до цього переліку не входять вимоги про визнання права власності. Крім того, відповідач-2 вказує, що має намір та розробляє заходи щодо визнання даного майна безхазяйним та прийняття його до комунальної власності.

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2, письмових пояснень по суті спору на надала. В судовому засідання представник пояснив, що він є власником іншої 1\2 частини адмінбудівлі літ. А, яка знаходиться за адресою: Запорізька область, смт. Новомиколаївка, вул. Українська (Леніна), 48к.

Оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду, проте відповідачі не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду позовної заяви по суті в судовому засіданні 30.05.2016 року за відсутності представників відповідача-1 та відповідача-2.

Згідно до ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

Заслухавши представників позивача та третю особу, вивчивши матеріали справи, суд встановив:

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР, а також ст. 1 протоколу № 1 до неї передбачають право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускаючи позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено у національному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Неприпустимість позбавлення права власності та його захисту, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, є однією із загальних засад цивільного законодавства. Непорушність права приватної власності та недопущення протиправного позбавлення власності визначається також серед конституційних основ правопорядку у сфері господарювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду позовів, зокрема, про визнання права власності на майно.

Підстави набуття права власності встановлені ст. 328 ЦК України, згідно якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, а до 01.01.2004 року - главою 28 ЦК УРСР та Законом України "Про власність".

За змістом положень ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Метою використання вказаного позову є усунення невизначеності відносин власності щодо індивідуально-визначеного майна, власником якого є позивач, або отримання документа, що засвідчує його право власності та був раніше втрачений. Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів.

Визнання права власності спрямовано на усунення перешкод у здійсненні власником свого права та виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Підставою такого позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності на майно, та ст.16 Цивільного кодексу України, яка передбачає визнання права як способу захисту цивільних прав та інтересів. Необхідною умовою задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів, що підтверджують його право власності на майно.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як стверджує позивач у позовній заяві, на підставі договору від 26.08.1996 р. набув право власності на майно - 1/2 адмінбудівлі літ. А, яка знаходиться за адресою: Запорізька область, смт. Новомиколаївка, вул. Українська (Леніна), 48к. Проте, через відсутність правовстановлюючих документів, таких, що відповідають діючому на даний час законодавству, а саме: нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, не може володіти та розпоряджатися вказаним майном, що й стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Як свідчать вивчені матеріали, 26 серпня 1996 р. Підприємством по агропромисловому будівництву «ОСОБА_1 Райагробуд» (виконавець) та Малим підприємством «Таврія» укладено договір, за умовами якого виконавець зобов'язується здійснити продаж 1/2 частини адмінбудівлі, а МП «Таврія» зобов'язується здійснити оплату наступним чином: 1) бензин А-76 в кількості 2000 літрів на суму 96 млн. крб.; 2) пшениця в кількості 9300 т. на суму 204600000 крб.; 3) перерахувати на р/рахунок 116 млн. крб. Вказаний договір підписаний повноважними представниками та скріплений відбитками печаток сторін.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 153 та ст. 154 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, чинній на момент укладення договору), договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом (ст. 86 вказаного Кодексу).

За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна належить власнику (ст. 224, 225 Цивільного кодексу Української РСР)

Згідно ч. 1 ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

01 січня 2004 року набув чинності Цивільний кодекс України яким, зокрема, визначено вчинення правочину у формі, встановленій законом; укладення договорів купівлі-продажу, в тому числі нерухомого майна, у письмовій формі з нотаріальним посвідченням та державна реєстрація (ст. ст. 203, 657 ЦК України). Відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності (01.01.04). Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, відповідно до норм Цивільного кодексу УРСР, який був чинний на момент укладення договору, нотаріальне посвідчення цього договору не вимагалося, тому факт укладення підприємством «ОСОБА_1 Райагробуд» та МП «Таврія» у простій письмовій формі договору купівлі-продажу, який не потребував на момент укладення нотаріального посвідчення та державної реєстрації, є підставою для виникнення між його сторонами відповідних цивільних прав та обов'язків щодо відчуженого майна.

Позивачем додано докази проведення ним розрахунків за придбаний об'єкт, а саме: платіжне доручення № 1 від 07.08.1996 р., та накладні № 3 від 23.09.1996 р. та № 4 від 23.09.1996 р.

Додана до матеріалів справи довідка № 16 від 15.04.1994 р. (а.с. 12) свідчить про фактичне передання об'єкта нерухомості 1/2 адмінбудівлі підприємством «ОСОБА_1 Райагробуд» до покупця - МП «Таврія», при цьому зазначено, що претензій до покупця Райагробуд не має.

За нормами Цивільного кодексу України підставами виникнення (набуття) права власності є різні правопороджуючи юридичні факти або правовідносини. Право власності може набуватися різними способами, які традиційно поділяються на 2 групи: первинні, тобто такі, які не залежать від прав попереднього власника на майно, та похідні, за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника.

Як свідчать вивчені матеріли, спірний об'єкт нерухомості придбано у Підприємства по агропромисловому будівництву «ОСОБА_1 Райагробуд» (код ЄДРПОУ 03584378), яке в свою чергу придбало його шляхом приватизації. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.11.2006 р. у справі № 21/39/06 визнано банкрутом та ліквідовано ОСОБА_1 районне міжгосподарське орендне управління по агропромисловому будівництву «Райагробуд» (код ЄДРПОУ 03584378). Жоден із об'єктів нерухомого майна за адресою смт. Новомиколаївка, вул. Леніна, 48, як свідчать матеріали справи, не мав державної реєстрації до 2001 року. Разом з тим, підприємство «ОСОБА_1 Райагробуд» мав у користуванні земельну ділянку, надану під розташування виробничих об'єктів. Рішенням Виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради від 19.04.2001 р. № 83 визнано право власності на виробничі об'єкти та споруди, розташовані в смт. Новомиколаївка по вул.. Леніна, 48 за ОСОБА_1 Райагробудом. Суд зазначає, що спірний об'єкт нерухомого майна в переліку, викладеному в рішенні № 83 ввід 19.04.2001 р., відсутній. Листом № 55 від 18.10.1996 р. на адресу виконкому ОСОБА_1 селищної ради підприємство «ОСОБА_1 Райагробуд» відмовилося від земельної ділянки площею 0,11 га під будівлею, відчуженою МП «Таврія». Рішенням Виконкому ОСОБА_1 селищної ради від 15.04.1997 р. земельна ділянка площею 0,12 га виділена МП «Таврія» у зв'язку з купівлею адмінбудівлі для розміщення матеріальної бази. Таким чином, підприємство «ОСОБА_1 Райагробуд» було власником майна - адмінбудівлі 1954 року, побудованої господарським способом, та користувалося земельною ділянкою виділеною для розміщення виробничої бази. При цьому, ЦК УРСР не пов'язував момент набуття права власності на нерухоме майно з реєстрацією у органах БТІ ні в первинному, ні в похідному способі набуття права власності. Тобто, відсутність реєстрації права власності Підприємства «ОСОБА_1 Райагробуд» на спірний об'єкт на момент його відчуження позивачу не свідчить про відсутність у продавця права власності на такий об'єкт.

Що стосується доводів відповідача-2 про неможливість ідентифікувати спірний об'єкт нерухомості внаслідок відсутності у договорі його адреси, суд зазначає наступне: дійсно, ні договір купівлі-продажу від 26.08.1996 р., ні документи на підтвердження здійсненої оплати за придбаний об'єкт не містять адреси розташування об'єкта, при цьому, об'єкт ідентифікується, як адмінбудівля виробничої бази ОСОБА_1 Райагробуду. При цьому, за сталою практикою радянських часів об'єкти, що належали до державної власності, зокрема, у сільській місцевості, не проходили відповідної реєстрації. На виробничі об'єкти та споруди підприємства ОСОБА_1 Райагробуд в смт. Новомиколаївка технічний паспорт виготовлено лише у 2001 році, при цьому, адресою зазначено вул. Леніна, 48. У 2012 році на замовлення позивача ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації виготовлено Технічний паспорт на адмінбудівлю, спірній будівлі присвоєно літ. А, адреса: смт. Новомиколаївка, вул. Леніна, 48к. Рішенням № 15 від 12.08.2003 р. ОСОБА_1 селищною радою надано дозвіл ОСОБА_2 (МП «Таврія») на складання проекту відведення земельної ділянки по вул. Леніна, 48 для обслуговування адмінбудівлі. Позивачем надано матеріали відведення земельної ділянки, які свідчать про встановлення та передання в натурі межі земельної ділянки загальною площею 0,14124 га для розміщення адміністративної будівлі за адресою: Запорізька область, Новомиколаївський район, вул.. Леніна, 48.

Відповідно до ст.. 128 ЦК УРСР право власності набувається з моменту передання майна. Доказом передання майна від продавця до покупця у даному спорі суд вважає за правовою сутністю довідку № 16 від 15.04.1997 р. та довідку № 17 від 15.04.1997 р. за підписом керівника ОСОБА_1 райагробуду. Також суд зазначає, що питання оплати за придбаний об'єкт не може оспорюватися третьою особою, але на підтвердження здійснення розрахунку позивачем надані відповідні докази, про які зазначалося вище.

Таким чином, оцінивши у сукупності зібрані у справі письмові докази, пояснення представників сторін та встановлені обставини, суд приходить до наступних висновків: по-перше, Підприємство по агропромисловому будівництву «ОСОБА_1 Райагробуд» , як особа, яка передала майно - 1/2 адмінбудівлі по вул. Леніна, 48к в смт. Новомиколаївка, мало право володіння, користування та розпорядження цим майном, тобто було його власником; по-друге, МП «Таврія» набуло право власності на спірне майно за договором від 26.08.1996 р., укладеним з підприємством «ОСОБА_1 Райагробуд» у відповідності до приписів діючого на час укладення договору законодавства; по-третє, органом місцевого самоврядування підприємству «Таврія» відведено земельну ділянку для обслуговування адмінбудівлі по вул. Леніна, 48к в смт. Новомиколаївка.

Як вказує позивач, іншою 1/2 частини адмінбудівлі володіє ОСОБА_2 на підставі договору від 26.08.1996 р., укладеного з Підприємством по агропромисловому будівництву «ОСОБА_1 Райагробуд». Таким чином, з огляду на підтвердження позивачем права власності на 1/2 частити адмінбудівлі, зазначена адмінбудівля по вул.. Леніна, 48к в ст. Новомиколаївка є спільною частковою власністю з визначеною часткою кожного суб'єкта права власності.

Враховуючи, що спірний об'єкт нерухомості розташовується у межах населеного пункту смт. Новомиколаївка в позові до відповідача-1 ОСОБА_1 районної державної адміністрації відмовляється, оскільки відповідно до ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» облік нежитлових приміщень на відповідній території незалежно від форм власності належить до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Відповідачем -2 заявлено про застосування до даних спірних відносин наслідків спливу позовної давності. Суд зазначає, що в даному випадку позов про визнання права власності пов'язаний з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, тому на такі вимоги не поширюється дія позовної давності, оскільки порушення прав триває у часі.

Щодо доводів відповідач-2, що він має намір ініціювати процедуру визнання спірного майна безхазяйним, суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.. 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Так, безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

З огляду на досліджені обставини, адмінбудівля по вул. Леніна, 48к в смт. Новомиколаївка не має ознак безхазяйності. Відповідач-2 був обізнаний щодо власника зазначеного нерухомого майна, для спірної будівлі статус безхазяйного майна рішенням ради не визначався, відповідних доказів суду не надано. Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що спірне майно набуло статусу безхазяйного або щодо ініціювання органом місцевого самоврядування відповідної процедури.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка проявляється в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши усі обставини справи у їх сукупності та дослідивши надані сторонами по справі докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання за Малим підприємством «Таврія» права власності на 1/2 адмінбудівлі літ. А, яка знаходиться за адресою: Запорізька область, смт. Новомиколаївка, вул. Українська (Леніна), 48к.

Заперечення відповідача спростовано вищевикладеним.

Судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, ст. ст. 321, 328, 392 ЦК України, керуючись ст. ст. 49, 75, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові до ОСОБА_1 районної державної адміністрації відмовити.

Позовні вимоги до Виконавчого комітету ОСОБА_1 селищної ради задовольнити.

Визнати право власності Малого підприємства «Таврія» (70100, Запорізька область, Новомиколаївський район, смт. Новомиколаївка, вул. Кринична (Совхозна), 16; ідентифікаційний код 23284164) на 1/2 адмінбудівлі літ. А за адресою: 70100, Запорізька область, Новомиколаївський район, смт. Новомиколаївка, вул. Українська (Леніна), 48к.

Повне рішення складено 08 червня 2016 року.

Суддя І.А. Попова