Рішення

від 02.06.2016 по справі 910/6422/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2016Справа №910/6422/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський республіканський автоцентр»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Ама Фрейт Україна»

Про стягнення 7 547,20 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Матківський Т.О. представник за довіреністю № б/н від 01.01.16.

Матківський О.Б. адвокат

Від відповідача: Дикань А.П. представник за довіреністю № б/н від 14.03.16.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський республіканський автоцентр» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ама Фрейт Україна» (далі - відповідач) про стягнення 27 718,71 грн., а саме: 10 000,00 грн. - основного боргу, 360,33 грн. - 3% річних, 5 284,82 грн. - пені, 12 073,56 грн. - інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 3 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.16. порушено провадження у справі № 910/6422/16 та призначено її до розгляду на 21.04.16.

21.04.16. позивачем через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський республіканський автоцентр» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 17 728,30 грн., з яких: 360,33 грн. - 3% річних, 5 284,82 грн. - пені, 12 083,15 грн. - інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 3 000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

В судовому засіданні 21.04.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 17.05.16.

В судовому засіданні 17.05.16. відповідачем було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві. Крім того, відповідачем були подані клопотання про витребування доказів та про призначення судово-економічної експертизи.

Позивач в судовому засіданні 17.05.16. заперечував проти задоволення клопотань про витребування доказів та про призначення експертизи.

Розглянувши в судовому засіданні 17.05.16. клопотання відповідача про призначення у справі судової економічної експертизи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

У зазначеному клопотанні Товариство з обмеженою відповідальністю «Ама Фрейт Україна» просить суд на вирішення експертизи поставити питання чи відповідає наявний у матеріалах справи розрахунок інфляційних втрат, пені та 3% річних вимогам чинного законодавства України з урахуванням сум та періодів часткового виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором № 14/15Ф про надання транспортно-експедиційних послуг від 03.03.15.

Обґрунтовано клопотання тим, що розрахунок, наданий до позовної заяви та розрахунок доданий до заяви про зменшення розміру позовних вимог відрізняється майже на 10 гривень.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд зобов'язаний всебічно, повно та об'єктивно досліджувати обставини справи, для вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.06. "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.12. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).

З системного аналізу положень ст. 34 ГПК України слідує, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Разом з тим, в силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Отже, обов'язок здійснення перерахунку пені, 3% річних, збитків від інфляції покладається на суд, а не на експертну установу.

В судовому засіданні 17.05.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 02.06.16.

01.06.16. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

02.06.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 02.06.16. позивачем підтримано подану ним 02.06.16. через відділ діловодства суду на підставі ст. 22 ГПК України заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариство з обмеженою відповідальністю «Київський республіканський автоцентр» просить суд стягнути з відповідача на свою користь 7 547,20 грн., а саме: 384,00 грн. - 3% річних, 5 632,00 грн. - пені, 1 531,20 грн. - інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 3 000,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вказану заяву про зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом, отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши в судовому засіданні 02.06.16. клопотання відповідача про витребування доказів, проти якого позивач заперечував, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

У зазначених клопотаннях Товариство з обмеженою відповідальністю «Ама Фрейт Україна» в порядку ст. 38 ГПК України просить суд витребувати у позивача:

- оригінали доданих до позовної заяви документів;

- надати розрахунок пені, 3% річних, інфляційних втрат;

- направити відповідачу належним чином завірені копії документів, що додані до позовної заяви.

Право сторони у справі на подачу клопотання про витребування доказів у разі неможливості їх надати самостійно регулюються приписами ст. 38 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 ГПК України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. Це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання.

Виходячи зі змісту ст. 32 ГПК України, належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Разом з тим, в судовому засіданні 17.05.16. судом було оглянуто оригінали документів, доданих до позовної заяви, що зафіксовано в протоколів судового засідання. Крім того, позивачем було надано декілька розрахунків пені, 3% річних та збитків від інфляції до кожної з поданих ним заяв про зменшення розміру позовних вимог.

Крім того, при прийнятті позовної заяви № 160 від 29.03.16., визнанні поданих матеріалів достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та порушення провадження у справі № 910/6422/16, суд встановив, що описом вкладення в цінний лист № 0210505778299 від 06.04.16. позивачем було направлено відповідачу зазначену позовну заяву з доданими до неї документами. В той же час, більшість з доданих до позовної заяви документів у відповідача повинні бути в наявності, і крім іншого, відповідач не позбавлений був права скористатись наданими йому приписами ст. 22 ГПК України правами та ознайомитись з матеріалами справи, що і зробив 26.04.16. та 31.05.16.

Стосовно клопотання відповідача про продовження строку вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів, то суд не вбачає підстав для його задоволення та зауважує наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Чи є той чи інший випадок винятковим, вирішує суд з урахуванням конкретних обставин даної справи, в тому числі її складності, кількості учасників судового процесу, значного обсягу доказів, які підлягають збиранню та оцінці.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 02.06.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги з врахуванням заяви про зменшення.

Відповідач в судовому засіданні 02.06.16. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/6422/16.

В судовому засіданні 02.06.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.15. між позивачем (далі - Перевізник) та відповідачем (далі - Експедитор) було укладено Договір № 14/15Ф про надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні (далі - Договір), предметом якого (п. 1.1) є відносини сторін, що виникають при транспортно-експедиційному обслуговування вантажів, наданих Перевізнику експедитором для організації перевезень автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученнях.

Відповідно до п. 1.2 Договору конкретні умови по кожному замовленню обговорюю ться в Заявці (додаток № 1 до Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1 з моменту підписання і діє до 31.12.15., або до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Заявкою на перевезення вантажу № 355-15Ф від 21.08.15. встановлено суму фрахту 42 000,00 грн. з ПДВ, оплата - 30 днів після отримання оригіналів документів.

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФА-00382 від 31.08.15. на суму 42 000,00 грн.

На виконання умов Договору позивач здійснив міжнародне перевезення за вказаною Заявкою, що підтверджується CMR AD 5.6.358 від 26.08.15. та товарно-транспортною накладною № 549/9 від 31.08.15.

Актом № ОУ-382 прийомки-передачі виконаних послуг від 03.09.15, який скріплений підписами сторін та їх печатками, сторони підтвердили, що на виконання умов Договору Перевізником надано автотранспортні послуги по Заявці на суму 42 000,00 грн. в повному обсязі та належним чином.

Зауважень чи застережень відповідача щодо наданих позивачем послуг матеріали справи не містять.

За твердженням позивача, у відповідності до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, 03.09.15. позивачем відповідачу було направлено оригінали документів, передбачених Договором та Заявкою, які отримано відповідачем 07.09.15.

Вказаного відповідачем жодними доказами не спростовано, як і належними доказами не доведено зворотнього. При цьому, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з претензіями щодо ненадання оригіналів всіх чи певного документа.

Зазначене спростовує доводи відповідача, викладені в письмовому відзиві на позовну заяву.

Згідно з абзацом 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оплата послуг Перевізника здійснюється Експедитором на розрахунковий рахунок Перевізника на підставі належним чином оформлених оригіналу або ксерокопії CMR з печатками про отримання вантажу та оригіналів рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт, якщо інше не оговорено в підписаній заявці (п. 3.5 Договору).

З огляду на те, що оригінали документів були направлені відповідачу 03.09.15 та отримані ним 07.09.15., то відповідач повинен був сплатити позивачу 42 000,00 грн. до 07.10.15. включно.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідач сплатив надані позивачем послуги з транспортного експедирування на суму 42 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, проте, таку оплату ним було здійснено з простроченням (24.12.15. сплачено 5 000,00 грн., 30.12.15. сплачено 7 000,00 грн., 15.01.16. сплачено 8 000,00 грн., 21.01.16. сплачено 7 000,00 грн., 29.01.16. сплачено 5 000,00 грн., 01.04.16. сплачено 10 000,00 грн.).

В зв'язку з тим, що відповідачем несвоєчасно оплачувались надані позивачем послуги транспортного експедирування, позивач нарахував 3% річних, пеню, інфляційні втрати і звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як зазначалося вище, відповідач порушив строки оплати, встановлені Договором та Заявкою.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положенням п. 5.3 Договору сторони погодили наступне. У випадку прострочення платежу Експедитор сплачує Перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 5 632,00 грн. пені.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, та здійснено перерахунок пені з врахуванням того, що пеню на суму боргу 10 000,00 грн. позивач нараховує з 29.01.16. по 01.04.16., проте, саме 01.04.16. зазначений борг відповідачем було погашено, а тому нарахування слід здійснювати по 31.03.16.

Отже, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 5 632,00 грн.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 384,00 грн. - 3% річних, 1 531,20 грн. - інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат становить 836,66 грн., розмір 3% річних становить 384,00 грн., внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Інфляційні втрати в розмірі 694,54 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн. покладаються на відповідача.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3 000,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, судом встановлено наступне.

23.03.16. між позивачем (далі - Клієнт) та Матківським Олегом Богдановичем (далі - Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги № 01/03-16 (далі - Договір № 01/03-16), за умовами п. 1.1 якого його предметом є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги Клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом, відновленням порушених, оспорюваний, невизнаних його прав та законних інтересів.

До Договору № 01/03-16 Клієнтом та Адвокатом було укладено Додаткову угоду № 1, за якою сторони погодили, що Адвокат зобов'язується надати Клієнту правові послуги: аналіз документів, збір доказів та формування правової позиції щодо стягнення з ТОВ «Ама Фрейт Україна» пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором 14/15ф від 03.03.15. також адвокат здійснює підготовку позовної заяви для подачі в Господарський суд міста Києва ТОВ «Ама Фрейт Україна» про стягнення заборгованості, пені, 3% річних за договором 14/15ф від 03.03.15. Вартість послуг Адвоката становить 3 000,00 грн.

Актом 01-ЖД від 20.04.16. Адвокат та Клієнт підтвердили виконання додаткової угоди № 1 до Договору № 01/03-16, а платіжним дорученням № 544 від 20.04.16. позивач сплатив Адвокату 3 000,00 грн. вартості його послуг.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Матеріали справи містять Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 43 Матківським Олегом Богдановичем.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Дія Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» наголошено на тому, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Так, в силу ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, схвалених Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури та затверджених установчим з'їздом адвокатів України 17.11.12., порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Згідно з п. 80 Рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2006 р. у справі за позовом «Двойних проти України» заявнику відшкодовуються тільки ті судові витрати, які були доведені, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру.

Застосування при розгляді справи вищевказаного рішення можливе з огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. (ст. 49 ГПК України).

Враховуючи часткове задоволення задоволених позовних вимог, заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 3 000,00 грн. підлягає задоволенню у сумі 2 723,92 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ама Фрейт Україна» (04073, м. Київ, Московський проспект, б. 8, корпус 1; ідентифікаційний код 32663455) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський республіканський автоцентр» (02105, м. Київ, вул. Павла Усенка, 8; ідентифікаційний код 21457519) 5 632 (п'ять тисяч шістсот тридцять дві) грн. 00 коп. - пені, 836 (вісімсот тридцять шість) грн. 66 коп. - інфляційних втрат 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 00 коп. - 3% річних, 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору, 2 723 (дві тисячі сімсот двадцять три) грн. 92 коп. - витрат на оплату послуг адвоката.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.06.16.

Суддя Т.М. Ващенко