Постанова

від 13.09.2016 по справі 910/6422/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р. Справа№ 910/6422/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 13.09.2016 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ама Фрейт Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року

у справі № 910/6422/16 ( суддя: Ващенко Т.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ама Фрейт Україна"

про стягнення 7 547,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2016 у справі № 910/6422/16 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Ама Фрейт Україна" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" 5 632 грн. - пені, 836,66 грн. - інфляційних втрат 384 грн. - 3% річних, 1 378 грн. - судового збору, 2 723,92 грн. - витрат на оплату послуг адвоката. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Ама Фрейт Україна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 у справі № 910/6422/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ама Фрейт Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 у справі №910/6422/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції 13.07.2016 року та 13.09.2016 року представник товариства з обмеженою відповідальністю "Ама Фрейт Україна" надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у ній та просив суд апеляційної інстанції скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представники товариства з обмеженою відповідальністю "Київський республіканський автоцентр" у судові засідання суду апеляційної інстанції ані 13.07.2016 року, ані 13.09.2016 року не з'явились. Про час та місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином, про що в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника скаржника, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки позивач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представників що не з'явились, у судовому засіданні 13.09.2016 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів та про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та за клопотанням представника відповідача у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду вже продовжувався.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне вказати про те, якщо представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України зокрема у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

До того ж суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

03.03.2015 року між позивачем (далі - перевізник) та відповідачем (далі - експедитор) було укладено договір № 14/15Ф про надання транспортно-експедиційних послуг щодо перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжміському та міжнародному сполученні (далі - договір), предметом якого є відносини сторін, що виникають при транспортно-експедиційному обслуговування вантажів, наданих перевізнику експедитором для організації перевезень автомобільним транспортом в міжнародному та міжміському сполученнях (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору конкретні умови по кожному замовленню обговорюються в заявці (додаток № 1 до договору).

Оплата послуг перевізника здійснюється експедитором на розрахунковий рахунок перевізника на підставі належним чином оформлених оригіналу або ксерокопії CMR з печатками про отримання вантажу та оригіналів рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт, якщо інше не оговорено в підписаній заявці (п. 3.5 договору).

Положенням п. 5.3 договору сторони погодили, що у випадку прострочення платежу експедитор сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Згідно до п. 9.1 договору, договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2015 року, або до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

Як зазначає позивач, заявкою на перевезення вантажу № 355-15Ф від 21.08.2015 року встановлено суму фрахту 42 000,00 грн. з ПДВ, оплата - 30 днів після отримання оригіналів документів. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФА-00382 від 31.08.2015 року на суму 42 000,00 грн.

На виконання умов договору позивач здійснив міжнародне перевезення за вказаною заявкою, що підтверджується CMR AD 5.6.358 від 26.08.2015 року та товарно-транспортною накладною № 549/9 від 31.08.2015 року.

Актом № ОУ-382 прийомки-передачі виконаних послуг від 03.09.2015 року, який скріплений підписами сторін та їх печатками, сторони підтвердили, що на виконання умов договору перевізником надано автотранспортні послуги по заявці на суму 42 000,00 грн. в повному обсязі та належним чином. Зауважень чи застережень відповідача щодо наданих позивачем послуг матеріали справи не містять.

За твердженням позивача, у відповідності до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, 03.09.2015 року позивачем відповідачу було направлено оригінали документів, передбачених договором та заявкою, які отримано відповідачем 07.09.2015 року.

З огляду на те, що оригінали документів були направлені відповідачу 03.09.2015 року та отримані ним 07.09.2015 року, позивач вражає, що відповідач повинен був сплатити позивачу 42 000,00 грн. до 07.10.2015 року включно.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплатив надані позивачем послуги з транспортного експедирування на суму 42 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, проте, таку оплату ним було здійснено з простроченням (24.12.2015 року сплачено 5 000,00 грн., 30.12.2015 року сплачено 7 000,00 грн., 15.01.2016 року сплачено 8 000,00 грн., 21.01.2016 року сплачено 7 000,00 грн., 29.01.2016 року сплачено 5 000,00 грн., 01.04.2016 року сплачено 10 000,00 грн.).

Так, враховуючи прострочення оплати наданих послуг зі сторони відповідача, позивач у березні 2016 року звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Ама Фрейт Україна" та з урахування заяви про зменшення позовних вимог просив, стягнути з відповідача на свою користь 7 547,20 грн., а саме: 384,00 грн. - 3% річних, 5 632,00 грн. - пені, 1 531,20 грн. - інфляційних втрат. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн. та витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 3 000,00 грн.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2016 у справі № 910/6422/16 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Ама Фрейт Україна" на користь ТОВ "Київський республіканський автоцентр" 5 632 грн. - пені, 836,66 грн. - інфляційних втрат 384 грн. - 3% річних, 1 378 грн. - судового збору та 2 723,92 грн. - витрат на оплату послуг адвоката. В іншій частині в позові відмовлено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, заявкою на перевезення вантажу № 355-15Ф від 21.08.2015 року встановлено суму фрахту 42 000,00 грн. з ПДВ, оплата - 30 днів після отримання оригіналів документів. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФА-00382 від 31.08.2015 року на суму 42 000,00 грн.

На виконання умов договору позивач здійснив міжнародне перевезення за вказаною заявкою, що підтверджується CMR AD 5.6.358 від 26.08.2015 року та товарно-транспортною накладною № 549/9 від 31.08.2015 року.

Актом № ОУ-382 прийомки-передачі виконаних послуг від 03.09.2015 року, який скріплений підписами сторін та їх печатками, сторони підтвердили, що на виконання умов договору перевізником надано автотранспортні послуги по заявці на суму 42 000,00 грн. в повному обсязі та належним чином. Зауважень чи застережень відповідача щодо наданих позивачем послуг матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що у відповідності до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, 03.09.2015 року позивачем відповідачу було направлено оригінали документів, передбачених договором та заявкою, які отримано відповідачем 07.09.2015 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було надано суду доказів зворотнього, тобто про неотримання документів, що були направлені позивачем 03.09.2015 року (зокрема складений акт при відкритті конверта, тощо). До того ж, як встановлено судом, відповідач не звертався до позивача з листом чи претензією щодо ненадання оригіналів всіх чи певного документа, такі докази в матеріалах справи відсутні.

Згідно з абзацом 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами статті 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оплата послуг перевізника здійснюється експедитором на розрахунковий рахунок перевізника на підставі належним чином оформлених оригіналу або ксерокопії CMR з печатками про отримання вантажу та оригіналів рахунку, податкової накладної, акту виконаних робіт, якщо інше не оговорено в підписаній заявці (п. 3.5 договору).

Таким чином, оскільки оригінали документів були направлені відповідачу 03.09.2015 року та отримані останнім 07.09.2015 року, то на переконання колегії суддів, відповідач повинен був сплатити позивачу 42 000,00 грн. до 07.10.2015 року включно.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, відповідач сплатив надані позивачем послуги з транспортного експедирування на суму 42 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, однак з простроченням (24.12.2015 року сплачено 5 000,00 грн., 30.12.2015 року сплачено 7 000,00 грн., 15.01.2016 року сплачено 8 000,00 грн., 21.01.2016 року сплачено 7 000,00 грн., 29.01.2016 року сплачено 5 000,00 грн., 01.04.2016 року сплачено 10 000,00 грн.).

В зв'язку з тим, що відповідачем несвоєчасно оплачувались надані позивачем послуги транспортного експедирування, позивач нарахував 3% річних, пеню, інфляційні втрати.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як встановлено судом та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідач порушив строки оплати, встановлені договором та заявкою.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Положенням п. 5.3 договору сторони погодили, що у випадку прострочення платежу експедитор сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 5 632,00 грн. пені.

Так, здійснивши перевірку розрахунку пені, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що розрахунок пені на суму боргу 10 000,00 грн. потрібно здійснювати саме з 29.01.2016 року по 31.03.2016 року, оскільки вказаний борг було погашено 01.04.2016 року, а не з 29.01.2016 року по 01.04.2016 року, як помилково розраховував позивач. За розрахунком суду з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 5 632,00 грн.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 384,00 грн. - 3% річних та 1 531,20 грн. - інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 836,66 грн., та 3% річних у розмірі 384,00 грн. Інфляційні втрати в розмірі 694,54 грн. нараховано позивачем безпідставно, а тому правомірно відмовлено судом першої інстанції в цій частині.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов частково та стягнув з ТОВ "Ама Фрейт Україна" на користь ТОВ "Київський республіканський автоцентр" 5 632 грн. - пені, 836,66 грн. - інфляційних втрат 384 грн. - 3% річних.

Крім того, місцевим господарським судом правомірно було стягнуто з відповідача 2 723,92 грн. - витрат на оплату послуг адвоката (пропорційно розміру задоволених вимог), тобто у відповідності до ст. 49 ГПК України, оскільки позов задоволено частково.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Ама Фрейт Україна" слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Ама Фрейт Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року у справі № 910/6422/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року у справі № 910/6422/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/6422/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

С.А. Гончаров