Ухвала

від 07.06.2016 по справі 0870/9078/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2016 року м. Київ К/800/13943/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015

та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.03.2013

у справі № 0870/9078/12

за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Азовмеханіка»

до Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Азовмеханіка» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби від 31.08.2012 № 0000442211, № 0000452211 та № 0000652213.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.03.2013, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Також в касаційній скарзі заявлено клопотання про реорганізацію відповідача з Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби на правонаступника - Бердянську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував акт від 09.08.2012 № 047/22-11/34157952, яким зафіксовані порушення позивачем: п. 5.1 ст. 5, пп. 8.7.1 п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6 ст. 138 ПК України ; пп. пп. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п. 198.3 ст. 198 ПК України ; вимог абз. 1 п. 3.5 гл. 3 та п. п. 2.8, 2.9 Постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (із змінами та доповненнями) встановлено перевищення встановлених лімітів залишку готівки у касі в сумі 45 000 грн.; пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України , в результаті несвоєчасного перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб за період з 01.04.2009 по 31.03.2012 нараховано пені 0,77 грн.

Відповідно до встановлених порушень відповідачем 31.08.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0000442211 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 379 851 грн., в т.ч.: 312 901 грн. основного платежу та 66 950 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000452211 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 299 834 грн., в т.ч.: 239 867 грн. основного платежу та 59 967 грн. за штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000652213 про застосування штрафних санкцій у розмірі 90 000 грн. за порушення норм з регулювання обігу готівки.

Висновки податкового органу про протиправність формування податкової звітності ґрунтуються на тому, що податковими органами, в яких зареєстровані контрагенти позивача (ТОВ «Курсор Ком», ТОВ «ТВП Еталон Інвест», ТОВ «ВКП Омега Спектр», ПП «Будівельна компанія «Дніпро 2006») проведені зустрічні перевірки та встановлено, що підприємства не звітують, не сплачують податки, не мають потужностей для здійснення господарських операцій, тому задекларовані показники від постачальників не спричиняють реального настання економічних наслідків.

Під час розгляду справи судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Курсор Ком», ТОВ «ТВП Еталон Інвест», ТОВ «ВКП Омега Спектр», ПП «Будівельна компанія «Дніпро 2006» були укладені договори постачання стальної сировини: круги Ф200ст 12х18Н9Т, ф180ст 12х18Н9Т, Ф260ст 12х18 Н109Т, ф 160ст 20х13, ф180ст 12х18Н9Т.

Також між позивачем та ТОВ «ВКП Омега Спектр» був укладений договір підряду щодо виконання робіт із цементації корпусів торцевих ущілень.

В підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами позивачем надано: рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що всі придбані товари та послуги у контрагентів були використані позивачем у власній господарській діяльності та підтверджені належним чином оформленими документами первинного обліку; податковим органом не дотримано вимог ст. 250 Господарського кодексу України при нарахуванні штрафних санкцій податковим повідомленням-рішенням № 0000652213 від 31.08.2012.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналогічні положення наведені і в Податковому кодексі України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Норми вказаних Закону та Кодексу передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Згідно з абз. 1, 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. п. 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Таким чином, за встановлення фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «Курсор Ком», ТОВ «ТВП Еталон Інвест», ТОВ «ВКП Омега Спектр», ПП «Будівельна компанія «Дніпро 2006», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами, які призвели до реальних змін в майновому стані платника податків - ПП «Виробничо-комерційна фірма «Азовмеханіка».

Щодо задоволення позовних вимог в частині податкового повідомлення-рішення від 31.08.2012 № 0000652213, яким на підставі абз. 1 п. 3.5 гл. 3 та п. п. 2.8, 2.9 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління НБУ від 15.12.2004 № 637 , нараховано штрафні санкції в розмірі 90 000 грн., слід зазначити наступне.

Згідно з абз. 1, 2 п. 3.5 гл. 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа; для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача.

Згідно з п. 7.24 гл. 7 зазначеного Положення у разі виявлення під час перевірок видаткових касових ордерів або видаткових відомостей, у яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача (абзац другий пункту 3.5 цього Положення), сума готівки за такими видатковими документами додається до залишку готівки в касі виключно в день, у якому оформлено зазначені видаткові документи, і надалі зазначена сума не береться для розрахунку понадлімітних залишків готівки.

Відповідно до п. п. 2.7, 2.8 зазначеного Положення, виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) відповідно до вимог глави 5 цього Положення; підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів.

За порушення вказаних норм Положення передбачена відповідальність у вигляді штрафу, відповідно до абз. 2 ст. 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.

Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, вказана норма має бути застосована з урахуванням вимог ч. 1 ст. 250 Господарського кодексу України , а саме: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 ст. 250 ГК України, яка доповнена Законом України від 02.12.2010 № 2756-VI, із сфери її дії виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Закон України від 02.12.2010 № 2756-VI набрав чинності з 01.01.2011 і не має зворотної сили, оскільки, доповнення статті 250 ГК частиною другою такого змісту посилює режим юридичної відповідальності.

Таким чином, до 01.01.2011 - часу набрання чинності Податковим кодексом України, санкції за порушення законів, які не є законами з питань оподаткування, належали до адміністративно-господарських санкцій, застосування яких було можливим лише в межах строків, встановлених статтею 250 зазначеного Кодексу, тобто не пізніше шести місяців з дня виявлення порушення і не пізніше року з дня його вчинення.

Враховуючи наведене, відповідач зобов'язаний був при застосуванні до суб'єкта господарювання штрафних санкцій, передбачених Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», виходити зі строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 250 Господарського кодексу України.

Оскільки, як встановлено матеріалами справи, позивач допустив порушення касової дисципліни у 2010 році, тому рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 0000652213 від 31.08.2012 відповідачем прийняте з пропущенням строку давності, передбаченого ст. 250 ГК України.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Допустити заміну по даній справі відповідача - Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби її правонаступником - Бердянською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Касаційну скаргу Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області відхилити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.03.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний