ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 червня 2016 року № 813/810/16
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потабенко В.А.,
за участю секретаря судового засідання Войтко І.В.,
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1, згідно довіреності,
представника відповідача - ОСОБА_2, згідно довіреності,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові справу за адміністративним позовом державного підприємства «Львівський радіоремонтний завод» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-
ВСТАНОВИВ:
державне підприємство «Львівський радіоремонтний завод» (надалі - ДП «Львівський радіоремонтний завод», позивач) звернулось до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (надалі - ДПІ в Шевченківському районі м. Львова, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 24.02.2016р. №0000161400 та від 18.03.2016р. №0000331400.
В обґрунтування своїх позовних вимог покликається на те, що оспорювані податкові повідомлення-рішення було винесено на підставі акта перевірки від 10.02.2016р. №19/4/13-07-14-00/07676441, за наслідком встановлених порушень п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п. 201.2, 201.7, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) та висновків відповідача про завищення податкового кредиту за січень 2014р. на 833,33 грн., за листопад 2014р. на 952,20 грн., за грудень 2014р. на 3333,33 грн., за травень 2015р. на 56500 грн. та за червень на 86761,90 грн. Водночас, з висновками акту перевірки та винесеними на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями позивач не погоджується з тих підстав, що укладені ним договори носять реальний характер, придбання товарів, робіт та послуг в дійсності мало місце, відсутність товарно-транспортних накладних на придбаний товар не є доказом безтоварності господарських операцій. Форма ТТН, затверджена наказом Міністерства транспорту України від 29.12.1995р. №488/346, який встановлює порядок обліку роботи вантажного автомобіля його власником, а не вантажоотримувачем. Згідно з умовами договорів, укладених позивачем з його постачальниками, передача поставлених товарно-матеріальних цінностей відбувається на його складі, обов'язок доставки товару покладається на постачальників, тому позивач не здійснював доставку товарів власним транспортом і не був зобов'язаний складати товарно-транспортні накладні. Вказаний вище наказ не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а тому не має обов'язкової юридичної сили для позивача. Крім того, відповідно до ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», товарно-транспортна накладна не є обов'язкова для застосування, оскільки нею допускається використання і інших документів на вантаж. Вказана норма закону має вищу юридичну силу, ніж п.11.1 «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом», затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363, який передбачає необхідність застосування ТТН. Відтак, на думку позивача, відсутність документа, складання якого не є обов'язковим, не може бути доказом безтоварності господарських операцій з придбання товарів. Стосовно документів, які вказані у акті перевірки як відсутні, посилається на те, що документи, перелік яких наведено у акті перевірки по реквізитах (договори, рахунки-фактури, витяги з журналу реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ), були надані відповідачеві і під час перевірки і додатково разом із запереченнями на акт перевірки від 22.02.2016р. № 6/231, що підтверджується переліком додатків до них та документами про їх поштову відправку. Щодо ненадання документів про якість придбаних товарів, стверджує, що такі документи не є підтвердженням господарських операцій, оскільки за своїм змістом вони не відображають фактів зміни активів та зобов'язань жодної із сторін операції і не підпадають під поняття первинного документа, наведеного у Законі України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні». Відсутність цих документів не свідчить про відсутність господарських операцій взагалі. Щодо відсутності в окремих його постачальників (ТзОВ «Юридична компанія «Бона-Фідес») економічних активів для ведення господарської діяльності стверджує, що така відсутність активів не є встановлена належним чином і в акті не вказано, яким чином відсутність автомобільного транспорту, виробничого устаткування та складських приміщень впливає на реальність господарських операцій з придбання юридичних послуг, для надання яких вказані активи не є необхідні. Стосовно непідтвердження реальності операцій позивача з посиланням відповідача на негативну податкову репутацію постачальників його контрагентів, позивач стверджує, що жодних договорів з цими особами він не укладав і господарських відносин не мав. Вважає, що така інформація не може слугувати підставою для покладення на нього відповідальності за дії, вчинені іншими особами (в обґрунтування такої позиції посилається на судову практику ВАС України), їх порушення не є підтверджені актами перевірок, за результатами яких складено і надіслано податкові повідомлення-рішення щодо порушників податкового законодавства, як того вимагає абз.5 п.86.7 ст86 ПК України.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, зазначених у письмових запереченнях від 05.04.2016 року вих. № 8095, поданих ним під час судового розгляду, суть яких заводиться до наступного. Позивачем не надано для перевірки товарно-транспортні накладні, рахунки фактури ТзОВ «НВП «Мост» №03062/21 від 03.06.2015р., №02068/21 від 02.06.2015р., №02065/21 від 02.06.2015р., №03061/21 від 03.06.2015р., №02067/21 від 02.06.2015р., №02063/21 від 02.06.2015р., №02066/21 від 02.06.2015р., №020641/21 від 02.06.2015р. Також відповідач стверджує, що не було надано журнал реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ для підтвердження реєстрації довіреностей №489 від 25.09.2015р., №339 від 23.07.2015р., №458 від 27.10.2015р., №486 від 23.09.2015р., №407 від 19.08.2015р., №277 від 26.06.2015р., №488 від 24.09.2015р. У приймальних актах від №252 від 29.09.2015р., №156 від 27.07.2015р., №299 від 29.10.2015р., №249 від 29.10.2015р., №186 від 24.08.2015р., №200 від 31.08.2015р., №131 від 01.07.2015р. та №246 від 29.09.2015р. не вказано прізвище особи, що приймала ТМЦ на склад. По ТзОВ «Електрон-експерт» не представлено ТТН, доказ реєстрації довіреності на отримання ТМЦ №285 від 26.06.2015р., документи про якість та походження товару, у видатковій накладній РН 0000194 не зазначено прізвище отримувача ТМЦ, у приймальному акті №246 від 29.09.2015р., в інших приймальних актах відсутні місце складання, посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності. По ТзОВ «Юридична компанія «Бона Фідес» не надано договір №ЛР-БФ/0113 від 03.01.2013р. на абонентне юридичне обслуговування, рахунок від 02.01.2014р., акт прийому-передачі послуг від 31.01.2014р. Крім того, на думку відповідача, безпідставним є залучення до власної господарської діяльності юридичної фірми, адже у штаті ДП «Львівський радіоремонтний завод» є юрист. Щодо казенного підприємства «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод», то до перевірки не надано протокол погодження договірної ціни, акт остаточного приймання наданих послуг. Податкова накладна від 24.11.2014р. №17 складена за відсутності оплати послуг та акту прийому їх передачі, тобто обов'язкової події, при настанні якої виникає право на податковий кредит. Крім того, по ТзОВ «Спецкабель» не надано договір поставки від 17.11.2014р. б/н, не надано документи про якість товару, у приймальному акті №752 від 20.11.2014р. не вказано прізвищ осіб, які передавали та приймали ТМЦ не надано журнал реєстрації приймальних актів. Відсутність вищенаведених документів свідчить про нереальний та безтоварних характер господарських операцій позивача з його контрагентами ТзОВ «Електрон-експерт», ТзОВ «Юридична компанія «Бона Фідес», КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод», ТзОВ «Спецкабель», ТзОВ «НВП «Мост», в зв'язку з чим у позивача виключається можливість формування податкового кредиту.
Заслухавши доводи представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.
У період з 28.01.2016р. по 03.02.2016р. з 28.01.2016р. по 03.02.2016р. працівниками ДПІ у Шевченківському м. Львова ГУ ДФС у Львівській області в період проводилась планова виїзна документальна перевірка ДП «Львівський радіоремонтний завод», за результатами якої складено акт перевірки від 10.02.2016р. №19/4/13-07-14-00/07676441.
Вказаним актом зафіксовано порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п. 201.2, 201.7, 201.10 ст.201 ПК України, внаслідок чого, на думку відповідача, завищено податковий кредит за січень 2014р. на 833,33 грн., за листопад 2014р. на 952,20 грн., за грудень 2014р. на 3333,33 грн., за травень 2015р. на 56500 грн. та за червень на 86761,90 грн.
Не погодившись з висновками акта перевірки, позивач надіслав поштою відповідачеві заперечення від 22.02.2016р. №6/231 на акт перевірки, до якого додав копії документів згідно з переліком.
Відповідач листом від 24.02.2014р. №472/13-07-14-00 залишив вказане заперечення без розгляду з підстав пропуску позивачем встановленого п.86.7 ст.86 ПК України строку 5 робочих днів для подання заперечень та додаткових документів. Однак, мотивуючи свою відмову, відповідач не вказав у листі дату фактичного вручення акта перевірки, від якої слід відраховувати вказаний вище 5-ти денний строк, і не довів іншими доказами дату вручення акта позивачу і пропуск ним встановленого строку для подачі заперечень на акт перевірки.
На вимогу суду представником відповідача також не було долучено до матеріалів справи відповідних доказів.
На підставі акта від 10.02.2016р. №19/4/13-07-14-00/07676441ДПІ у Шевченківському м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення від 24.02.2016р. №0000161400, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на загальну суму 148380,76 грн., в тому числі за грудень 2014р. та листопад 2015р.
Після подання позовної заяви відповідач надіслав на адресу підприємства ще одне податкове повідомлення-рішення від 18.03.2016р. №0000331400 про застосування штрафних санкцій в сумі 14838,07 грн., яке було прийнято на підставі того ж акта перевірки, що і податкове повідомлення-рішення від 24.02.2016р. №0000161400.
В акті перевірки вказано, що позивачем не надано для перевірки ряд документів, а окремі з них оформлено з порушеннями, зокрема:
- по ТзОВ «НВП «Мост» не надано товарно-транспортні накладні, рахунки фактури №03062/21 від 03.06.2015р., №02068/21 від 02.06.2015р., №02065/21 від 02.06.2015р., №03061/21 від 03.06.2015р., №02067/21 від 02.06.2015р., №02063/21 від 02.06.2015р., №02066/21 від 02.06.2015р., №020641/21 від 02.06.2015р., не надано журнал реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ для підтвердження реєстрації довіреностей №489 від 25.09.2015р., №339 від 23.07.2015р., №458 від 27.10.2015р., №486 від 23.09.2015р., №407 від 19.08.2015р., №277 від 26.06.2015р., №488 від 24.09.2015р., у приймальних актах від №252 від 29.09.2015р., №156 від 27.07.2015р., №299 від 29.10.2015р., №249 від 29.10.2015р., №186 від 24.08.2015р., №200 від 31.08.2015р., №131 від 01.07.2015р. та №246 від 29.09.2015р. не вказано прізвище особи, що приймала ТМЦ на склад;
- по ТзОВ «Електрон-експерт» не представлено ТТН, доказ реєстрації довіреності на отримання ТМЦ №285 від 26.06.2015р., документи про якість та походження товару, у видатковій накладній РН 0000194 не зазначено прізвище отримувача ТМЦ, у приймальному акті №246 від 29.09.2015р., в інших приймальних актах відсутні місце складання, посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності;
- по «Юридична компанія «Бона Фідес» не надано договір №ЛР-БФ/0113 від 03.01.2013р. на абонентне юридичне обслуговування, рахунок від 02.01.2014р., акт прийому-передачі послуг від 31.01.2014р., є застереження щодо придбання юридичних послуг при наявності в штаті підприємства юриста;
- по казенному підприємству «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» до перевірки не надано протокол погодження договірної ціни, акт остаточного приймання наданих послуг, податкова накладна від 24.11.2014р. №17 складена за відсутності оплати послуг та акта прийому їх передачі, тобто події, при настанні якої виникає право на податковий кредит;
- по ТзОВ «Спецкабель» не надано договір поставки від 17.11.2014р. б/н, не надано документи про якість товару, у приймальному акті №752 від 20.11.2014р. не вказано прізвищ осіб, які передавали та приймали ТМЦ, не надано журнал реєстрації приймальних актів.
Відповідно до п.п.198.1-198.3 ст.198 ПК України (у редакції, що діяла на момент здійснення спірних господарських операцій), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
На підтвердження факту здійснення господарських операцій позивачем подано укладені з ТзОВ «НВП «Мост» договори поставки від 17.03.2015р. №17-п/03-15 та від 06.04.2015 №06/п/04-15. Згідно з умовами цих договорів (пункти 4.3 та 4.4) приймання поставленого товару здійснюється на складі покупця. Таким чином, обов'язок доставки товарів покладався на продавця товару, а не на покупця. Відповідно позивач, як покупець, сам не здійснював оформлення ТТН, а може лише міг отримати ТТН при їх наявності. Долученими до матеріалів справи договорами поставки від 17.03.2015р. №17-п/03-15 та від 06.04.2015 №06/п/04-15 не передбачено обов'язковість складання ТТН, право покупця вимагати їх від продавця і право відмовитися від прийняття товару у випадку їх ненадання. З огляду на це, ненадання ТТН не було для позивача підставою для неприйняття товару, якщо товар фактично поставлено.
При кваліфікації відсутності товарно-транспортних накладних в якості порушення і доказу безтоварного характеру правочинів, слід врахувати, що необхідними доказами вчинення правочинів є лише ті документи, ведення яких згідно з правилами податкового та бухгалтерського обліку є обов'язковим.
Форма товарно-транспортної накладної затверджена наказом Міністерства транспорту України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» від 29.12.95р. №488/346. Цей документ встановлює порядок обліку роботи вантажного автомобіля його власником, а не особою, на користь якої здійснюються перевезення.
Доставка товару згідно вказаних вище договорів здійснювалась не транспортом ДП «Львівський радіоремонтний завод», відповідно вимога вказаного наказу на позивача не поширюється. Крім того, зазначений вище наказ не зареєстрований у Міністерстві юстиції України.
Відповідно до п.п. 1 та 3 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», з 01.01.1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
Згідно з абз. б) п.4 «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.121992р. №731, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.
ДП «Львівський радіоремонтний завод» не перебуває у відомчому підпорядкуванні в Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України. Таким чином, згаданий наказ підлягав обов'язковій реєстрації в Міністерстві юстиції України. Однак, він таку реєстрацію не пройшов.
Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Згідно з п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.
Однак, у ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», який має вищу юридичну силу порівняно з наказами Міністерства транспорту України, вказано, що документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Таким чином, Закон України «Про автомобільний транспорт» допускає здійснення перевезень вантажів на підставі не лише товарно-транспортних накладних, а й на підставі інших документів, які підтверджують факт передачі вантажу. Такими документами є також товарні накладні або акти прийому-передачі, які підтверджують факт передачі товару, його кількість, асортимент та вартість). Це слід враховувати також при оцінці документально підтвердження поставок, здійснених ТзОВ «Електрон-експерт».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Документи щодо якості придбаних у постачальників виробів не фіксують руху активів і здійснення господарських операцій, а тому не належать до первинних бухгалтерських документів, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачено законодавством.
Висновки акта перевірки № 19/4/13-07-14-00/07676441 від 10.02.2016р. спростовуються документами, долученими представником позивача до матеріалів справи. Зокрема, ним долучено по ТзОВ «НВП «Мост» рахунки - фактури №03062/21 від 03.06.2015р., №02068/21 від 02.06.2015р., №02065/21 від 02.06.2015р., №03061/21 від 03.06.2015р., №02067/21 від 02.06.2015р., №02063/21 від 02.06.2015р., №02066/21 від 02.06.2015р., №020641/21 від 02.06.2015р., надано витяги з журналу реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ, якими підтверджується реєстрація довіреностей №489 від 25.09.2015р., №339 від 23.07.2015р., №458 від 27.10.2015р., №486 від 23.09.2015р., №407 від 19.08.2015р., №277 від 26.06.2015р., №488 від 24.09.2015р. У приймальних актах від №252 від 29.09.2015р., №156 від 27.07.2015р., №299 від 29.10.2015р., №249 від 29.10.2015р., №186 від 24.08.2015р., №200 від 31.08.2015р., №131 від 01.07.2015р. та №246 від 29.09.2015р. вказано, що ТМЦ здав ОСОБА_3, який отримував їх від постачальника на підставі довіреностей, а отримала ОСОБА_4 Також позивачем надано відомості деталей, що підлягають заміні на виріб №334, 336, 399, 401, 403, 418, 446, 424, 505, 506, 646, 655, 689, 777, у на підставі яких визначалися запчастини, які необхідно придбати для виконання робіт для замовників позивача, облікові картки №5/46, №4/1727, витяги з журналу-ордера №6 «Розрахунки з постачальниками» за липень, серпень 2015р., вересень, жовтень 2015р., видаткові накладні №ВН020661 від 26.06.2015р., №ВН020631 від 20.08.2015р., №ВН020671 від 20.08.2015р., №ВН020641 від 24.09.2015р., №ВН 030611 від 24.09.2015р., №ВН030621 від 25.09.2015р., податкові накладні №4 від 08.06.2015р., №5 від 08.06.2015р., №6 від 08.06.2015р., №7 від 08.06.2015р., №8 від 08.06.2015р., №9 від 08.06.2015р., №10 від 08.06.2015р., №11 від 08.06.2015р., №33 від 23.07.2015р., №34 від 27.10.2015р., №40 від 25.09.2015р., платіжні доручення на оплату №1124 від 08.06.2015р., №1083 від 08.06.2015р., №1086 від 08.06.205р., №1591 від 04.08.2015р., №2096 від 05.10.2015р., №2396 від 09.11.2015р.
По ТзОВ «Електрон-експерт» представником позивача надано договір поставки від 03.04.2015р. №03/04-15, згідно з умовами якого (пункти 4.3 та 4.4) приймання поставленого товару здійснюється на складі покупця. Також надано копію відомості деталей, що підлягає заміні на виріб №195, копії рахунків - фактур №0000257 від 08.05.2015р., №0000321 від 10.06.2015р. платіжного доручення №908 від 14.05.2015р., №1223 від 26.06.2015р., №1224 від 19.06.2015р., №1325 від 03.07.2015р., витяг з журналу реєстрації довіреностей про реєстрацію довіреності №204 від 27.05.2015р. та №285 від 26.06.2015р., податкових накладних №2 від 03.06.2015р., №22 від 19.05.2015р., №33 від 19.06.2015р., №41 від 26.06.2015р., видаткових накладних №0000159 від 03.06.2015р., №000194 від 26.06.2015р., приймальних актів №110 та №538, підписаного ОСОБА_5 та ОСОБА_6, витяг з оборотно-сальдової відомості по рахунку 371 за травень та за червень 2015р. («Розрахунки за виданими авансами»), витяг з журналу - ордера №6 «Розрахунки з постачальниками» за червень 2015р.
По ТзОВ «Юридична компанія «Бона Фідес» представником позивача надано копію договору на абонентне юридичне обслуговування №ЛР-БФ/0113 від 03.01.2013р., копію рахунку - фактури №010214 від 02.01.2014р., копію акту прийому - передачі наданих послуг від 31.01.2013р., копію ухвали Печерського районного суду м. Києва від 23.01.2014р. у справі № 757/1698/14-к, у якій вказано прізвище представника ДП «Львівський радіо-ремонтний завод» ОСОБА_7, копію наказу про прийняття його на роботу на ТзОВ «Юридична компанія «Бона-Фідес», копію платіжного доручення №19 від 13.01.2014р., копію податкової накладної №34 від 13.01.2014р.
По ТзОВ «ВП «Спецкабель» представником позивача надано копію рахунку - фактури №0845 від 11.11.2014р., копію платіжного доручення №1745 від 17.11.2014р., копію витягу з журналу реєстрації довіреностей, у якому зареєстровано довіреність №737 від 19.11.2014р., копію видаткової накладної №0742 від 20.11.2014р., копію експрес - накладної №59000083357751, копію податкової накладної №706 від 17.11.2014р., копію приймального акту №752, підписаного ОСОБА_5, і Кошелинською, витяг з журналу - ордера №6 «Розрахунки з постачальниками» за листопад 2014р., копію виписки з сертифікату якості про відповідність поставленого кабелю вимогам державному стандарту, копії карток складського обліку матеріалів №К-2430 та №К-2440.
По КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» представником позивача надано копію договору №868/09-14 від 08.09.2014р. про надання послуг з ремонту чотирьох агрегатів живлення АБ 8-Е/230/Ч400, протокол погодження договірної ціни до нього, специфікацію послуг, які надаються за договором, додаткову угоду №1 від 03.11.2014р., копії платіжних доручень №1557 від 21.10.2014р. на суму 23760,00 грн., №1805 від 24.11.2014р. на суму 20000,00 грн., №144 від 27.01.2015р. на суму 35440,00 грн., копії податкових накладних №11 від 21.10.2014р. на загальну суму 23760,00 грн., №16 від 24.11.2014р. на загальну суму 20000,00 грн., та №15 від 15.12.2014р. на загальну суму 35440,00 грн., посвідчення головного представництва замовника №33 від 02.12.2014р., акт прийому-передачі агрегатів живлення від замовника до виконавця для ремонту від 08.09.2014р., акт їх прийому-передачі від виконавця до замовника після ремонту від 02.12.2014р., акт інвентаризації елементів, використаних при ремонті, акт приймання-передачі наданих послуг з ремонту від 03.12.2014р. та акт остаточного приймання наданих послуг від 15.12.2014р.
Також по КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод» позивачем надано копію договору №869/09-14 від 19.09.2014р. про надання послуг з капітального ремонту електростанції 1Э9 з ВПЛ - 30, протокол погодження ціни послуг, специфікацію послуг, додаткову угоду від 03.11.2014р., платіжне доручення від №1568 від 24.10.2014р. на суму 35781,00 грн., №1804 від 24.11.2014р. на суму 20000,00 грн. та №301 від 20.02.2015р. на суму 63489,00 грн., податкові накладні №21 від 28.10.2014р. на загальну суму 35781,00 грн., №17 від 24.11.2014р. на загальну суму 20000,00 грн. та №37 від 29.12.2014р. на загальну суму 63489,00 грн., посвідчення головного представництва замовника №86 від 23.12.2014р., акт прийому-передачі електростанції 1Е9 від замовника до виконавця для ремонту від 19.09.2014р., акт їх прийому-передачі від виконавця до замовника після ремонту від 22.12.2014р., акт інвентаризації елементів, використаних при ремонті, акту приймання - передачі наданих послуг з ремонту від 24.12.2014р. та акт остаточного приймання наданих послуг від 29.12.2014р.
Щодо платіжного доручення №1804 від 24.11.2014р. на суму 20000,00 грн., то в ньрму наявне посилання на те, що його складено на підставі договору №869/09-14 від 19.09.2014р. про надання послуг з капітального ремонту електростанції 1Е9 з ВПЛ - 30. У податковій накладній №17 від 24.11.2014р. на загальну суму 20000,00 грн. також зроблено посилання на цей же самий договір. Також однаковою є загальна сума оплати і виділеного окремим рядком ПДВ (20000,00 грн. і 3333,33 грн. відповідно). У податковій накладній у графі 3 «номенклатура товарів/послуг продавця» помилково вказано «ремонт чотирьох агрегатів живлення АБ 8-Е/230/Ч400» з договору №868/09-14 від 08.09.2014р., укладеного між тими ж сторонами. Однак, ця помилка не вплинула на розрахунки з бюджетом, оскільки події, з якими п.198.2 ст.198 ПК України пов'язує момент виникнення права на податковий кредит (дата здійснення оплати або дата отримання товарів чи послуг від постачальника), у межах договору №869/09-14 від 19.09.2014р. фактично відбулися і між вказаним договором, платіжним дорученням №1804 від 24.11.2014р. та податковою накладною №17 від 24.11.2014р. є безпосередній зв'язок.
У ст.71 КАС України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до абз.5 п.86.7 ст. 86 ПК України, контролюючим та іншим державним органам забороняється використовувати акт перевірки як підставу для висновків стосовно взаємовідносин платника податків з його контрагентами, якщо за результатами складення акта перевірки податкове повідомлення-рішення не надіслано платнику податків або воно вважається відкликаним відповідно до статті 60 цього Кодексу.
Відповідачем у акті перевірки зроблено посилання на порушення вимог діючого податкового законодавства по ланцюжку постачальників позивача, однак ним не надано доказів прийняття щодо таких постачальників податкових повідомлень-рішень, якими до них були б застосовані які-небудь заходи відповідальності чи фінансового впливу. Крім того, позивач не може нести відповідальності за будь-які дії, вчинені іншими особами, оскільки відповідальність має індивідуальний характер. Відтак, така податкова інформація не може братись до уваги як доказ порушення ДП «Львівський радіоремонтний завод» вимог податкового законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідками розгляду справи суд погоджується з обґрунтуваннями представника позивача щодо відсутності порушення ДП «Львівський радіоремонтний завод» вимог п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п. 201.2, 201.7, 201.10 ст.201 ПК України, внаслідок чого відсутнє завищення податкового кредиту за січень 2014р. на 833,33 грн., за листопад 2014р. на 952,20 грн., за грудень 2014р. на 3333,33 грн., за травень 2015р. на 56500 грн. та за червень на 86761,90 грн.
Так, суд зазначає, що позивачем належними і допустимими доказами підтверджено реальність господарських відносин з його контрагентами - ТзОВ «Електрон-експерт», ТзОВ «Юридична компанія «Бона Фідес», КП «Зміївський ремонтний енергомеханічний завод», ТзОВ «Спецкабель», ТзОВ «НВП «Мост», зокрема, підтверджено факти придбання товарів (робіт, послуг), їх транспортування, одержання згідно виписаних належним чином довіреностей уповноваженими на те особами, оплату, потребу позивача в таких товарах (роботах, послугах), оприбуткування, використання у власній господарській діяльності.
Доказів того, що контрагенти позивача не є зареєстрованими платниками податку на додану вартість ДПІ в Шевченківському районі м. Львова суду не надало.
Первинні та інші документи, що були надані ДП «Львівський радіоремонтний завод» під час проведення документальної перевірки, разом з запереченнями на акт перевірки від 22.02.2016 року № 6/231 та подані в ході судового розгляду на підтвердження позовних вимог, зокрема, договори, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури, специфікації, журнали довіреностей, акти прийому-передачі товарів (робіт, послуг), картки складського обліку, виписки із сертифікатів тощо підтверджують зв'язок понесених витрат позивача по придбанню товарів, послуг з його основними видами економічної діяльності - ремонт та технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування. Зазначені документи в силу приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" є первинними документами та містять необхідні реквізити та інформацію. Доказів того, що вказані первинні та інші документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними представником відповідача не надано.
А, отже, такі первинні бухгалтерські документи є підставою для формування податкового кредиту відповідного періоду.
За законом платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України). З цього приводу варто також звернути увагу на узагальнення практики Вищого адміністративного суду України з даного питання, що викладена в листі від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11: «оцінюватися при досліджені факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг, який декларувався рухом товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».
Жодний чинний нормативно-правовий акт України не покладає на платника податків відповідальність за можливі порушення податкового або іншого законодавства його контрагентами, не кажучи про порушення законодавства постачальниками таких контрагентів.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. №3477-IV, практика Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) визнається самостійним джерелом права в Україні і є обов'язковою для застосування судами України.
Вирішуючи податкові спори, Європейський суд застосовує ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04.11.50 р., що була ратифікована Україною 17.07.1997 р. і набула чинності для України 11.09.1997 р. (далі - «Протокол № 1»), який гарантує право на повагу власності та передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При цьому термін «майно» має автономне для Європейського Суду значення, яке не залежить від кваліфікації цього терміну у праві України, та у контексті податкових справ може включати правомірне очікування повернення надміру сплаченого податку, відшкодування податку на додану вартість або права на податкову пільгу, вирахування для цілей податку на додану вартість та податку на прибуток, оспорювання податкового зобов'язання тощо.
Так, у справах «Інтерсплав» проти України» (2007 рік), «Булвес АТ» проти Болгарії» (2009 рік) та «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» (2010 рік) податковими органами України та Болгарії платники ПДВ були позбавлені права на податковий кредит / бюджетне відшкодування у зв'язку з виявленням зловживань з боку їх постачальників, спрямованих на незаконне бюджетне відшкодування ПДВ.
Проаналізувавши справу «Інтерсплав» проти України», Європейський суд дійшов висновку, що право на відрахування (відшкодування) податку також може визнаватися «власністю» особи та відзначив, що перешкоджання відшкодуванню (відрахуванню) ПДВ могло бути виправдане, лише якщо б у податковому правопорушенні був замішаний сам платник.
Зокрема, у висновку в справі «Булвес АТ» проти Болгарії» Європейський суд вказав, що платник (позивач) не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника (позивача), що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності з огляду на таке. Європейський суд визнав, що, оскільки компанія (позивач) в повному обсязі і своєчасно виконала свої обов'язки з дотримання встановлених державою норм стосовно сплати податку на додану вартість, не мала способів для забезпечення виконання податкових обов'язків постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного з основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме - визнання права на відрахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику. Більше того, тільки після пред'явлення такого податку до відрахування та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок щодо подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Таким чином, Європейський суд визнав, що право компанії (позивача) на пред'явлення вхідного ПДВ до відрахування утворило, щонайменше, «правомірне очікування» того, що їй буде надана ефективна можливість реалізувати своє майнове право, яке могло бути прирівняне до «майна» у розумінні статті 1 Протоколу № 1 (п. 57 рішення). Європейський суд окремо відзначив, що компанія (позивач) не мала абсолютно ніяких повноважень відстежувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків щодо складання та подання звітності з ПДВ, а також обов'язки по сплаті ПДВ та інших зобов'язань. Відповідно, Європейський суд визнав, що, незважаючи на повне виконання своїх обов'язків, компанія (Позивач) була поставлена в несприятливе становище через неясність щодо того, чи може вона відрахувати сплачений постачальнику вхідний ПДВ, оскільки визнання чи невизнання права на відрахування податку також залежало від висновків податкових органів з приводу того, чи своєчасно виконав постачальник свої обов'язки з поданням звітності з ПДВ та інші обов'язки (п. 69 рішення). Європейський суд погодився з тим, що, коли держава (відповідач) має інформацію про зловживання з боку певної фізичної або юридичної особи (контрагента), вона може вживати відповідних заходів щодо попередження, припинення чи покарання таких зловживань. Однак, якщо національна влада (відповідач) за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи (позивача) у зловживанні, пов'язаному зі сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюжку поставок, або будь-яких вказівок на поінформованість про таке порушення, все ж карає одержувача (позивача), який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, то влада (відповідач) виходить за рамки розумного і порушує справедливий баланс, який має бути дотриманий між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності (п. 70 рішення).
Аналогічних висновків Європейський суд дійшов й у справі «"Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії».
Наведена вище судова практика дозволяє стверджувати, що відповідач неправомірно позбавив позивача права на податковий кредит з ПДВ, оскільки відповідачем не було встановлено та не було доведено:
невиконання позивачем власних обов'язків (вимог законодавства України) щодо формування та документального підтвердження оспорюваних витрат;
обов'язку та можливості для позивача забезпечити виконання вимог законодавства України своїми контрагентами;
обізнаність позивача про невиконання контрагентами вимог законодавства;
безпосередню (пряму) участь та / або поінформованість позивача у порушеннях третіх осіб та / або у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податків.
Відповідач не наводить жодних доказів того, що позивач знав або повинен був знати про правопорушення з боку його контрагентів або постачальників його контрагентів, або що позивач мав чи має будь-яке відношення до таких можливих правопорушень.
Крім того, відповідно до вимог п.5 та п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затв. наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984, за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
На порушення вищевказаних вимог, в акті перевірки відповідач не приділив належної уваги змісту первинних документів, якими були оформлені господарські операції, що фактично здійснені позивачем, про що свідчить суттєве скорочення змісту таких первинних документів, що наведений в акті перевірки в порівнянні з їх фактичним змістом, що також призвело до необґрунтованих та безпідставних висновків відповідача.
Водночас, суд наголошує на перевагах змісту первинних бухгалтерських документів над їх формою.
Враховуючи все вищенаведене, оскаржувані податкові повідомлення - рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Львова є протиправними і підлягають скасуванню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
За таких обставин з відповідача в користь позивача слід стягнути 2226,00 грн. сплаченого при подачі позову до суду судового збору.
Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18, 19, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.02.2016р. №0000161400 та від 18.03.2016р. №0000331400, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.
Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, ЄДРПОУ 39507898) на користь державного підприємства «Львівський радіоремонтний завод» (79019, м. Львів, вул. Жовківська, 11, ЄДРПОУ 07676441) 2226 (дві тисячі двісті двадцять шість) гривень рівно сплаченого при подачі позову до суду судового збору.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлений 08.06.2016 року.
Суддя Потабенко В.А.
Суд | Львівський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 03.06.2016 |
Оприлюднено | 15.06.2016 |
Номер документу | 58268810 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Ліщинський Андрій Михайлович
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Ліщинський Андрій Михайлович
Адміністративне
Львівський апеляційний адміністративний суд
Ліщинський Андрій Михайлович
Адміністративне
Львівський окружний адміністративний суд
Потабенко Варвара Анатоліївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні