Рішення

від 08.06.2016 по справі 910/7792/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2016Справа №910/7792/16

За позовомПублічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат № 3» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стінком" простягнення 394 280 ,00 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Яковенко К.В. - представник за довіреністю № 3-70 від 25.03.16; від відповідача Данилюк В.О. - представник за довіреністю від 18.05.16

В судовому засіданні 08.06.16 в порядку ст. 85 ГПК України , було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат № 3» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стінком" про стягнення 394 280,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що платіжними дорученнями № 379022 від 19.10.2012 та № 379053 від 24.10.2012 ним було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 449280,00 грн. з призначенням платежу за оплату цементу. Проте, як зазначає позивач, дані платежі були здійснені ним помилково, оскільки жодних договорів щодо поставки цементу між позивачем та відповідачем не укладалось, цемент позивачу не поставлявся. Фактичними діями сторін було погоджено повернення вказаних коштів позивачу, протягом травня-листопада 2015 відповідач частково повернув помилково сплачені грошові кошти в сумі 55000,00 грн. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 394 280,00 грн. безпідставно отриманих коштів.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.04.2016 порушено провадження у справі № 910/7792/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 01.06.2016.

В судове засідання 01.06.2016 з'явились представники сторін, представник позивача надав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої зазначив, що станом на 01.06.2016 відповідач частково виконав свої зобов'язання та повернув кошти в розмірі 15000,00 грн, в зв'язку з чим сума заборгованості складає 379 280,00 грн.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи викладене, судом приймається вказана заява позивача до розгляду, тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Представник відповідача підтримав подане через канцелярію клопотання про відкладення розгляду справи для надання йому можливості виконати вимоги ухвали суду та надати заперечення проти позову.

В судовому засіданні 01.06.2016 було оголошено перерву до 08.06.2016.

В судове засідання 08.06.2016 представники сторін з'явились, представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення підтримав. Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, відповідач зазначив, що спірні грошові кошти були ним набуті в межах господарського зобов'язання щодо поставки цементу. Таким чином, відповідач не заперечує проти існуючого перед позивачем зобов'язання, яке полягає в поставці товару згідно рахунку-фактури № СФ-0000732 від 19.10.2012, враховуючи часткове повернення грошових коштів на загальну суму 75000,00 грн. Враховуючи викладене, відповідач просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

19 жовтня 2012 року платіжним дорученням № 379022 на суму 250000,00 грн. та 24 жовтня 2012 року платіжним дорученням № 379053 на суму 199 280,00 грн. з рахунку Публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат № 3» було перераховано грошові кошти в загальній сумі 449280,00 грн. на рахунок на рахунок № 26001000029872 в ПАТ «УСБ», який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Стінком», в графі платіжного доручення «призначення платежу» вказано - «оплата за цемент згідно рахунку № СФ 000723 від 19.10.2012».

За твердженням позивача, що не були спростовані відповідачем, вказані платежі були здійснені ПАТ «Домобудівний комбінат № 3» помилково, оскільки в графі платіжних доручень «призначення платежу» вказано невірний номер рахунку-фактури. Крім того, сторони не дійшли згоди щодо укладення договору поставки цементу в спрощений спосіб, договір в письмовій формі між позивачем та відповідачем також не укладався.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом травня-листопада 2015 року ТОВ «Стінком» частково повернуло на рахунок позивача грошові кошти в загальному розмірі 550 00,00 грн., що підтверджується наданими позивачем виписками з його банківського рахунку.

Крім того, станом на 30.06.2015 сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків за 1 півріччя 2015 року, з якого вбачається, що заборгованість ТОВ «Стінком» перед ПАТ «Домобудівний комбінат № 3» складає 429280,00 грн. (з урахуванням повернення коштів 20.05.2015 на суму 10000,00 грн. та 29.05.2015 на суму 10000,00 грн.).

19.04.2016 позивач направив на адресу відповідача вимогу № 01-48 від 15.04.2016 про повернення безпідставно отриманих коштів в сумі 394280,00 грн. до 22.04.2016.

Оскільки, відповідачем так і не було повернуто спірні грошові кошти, позивач вирішив звернутись за захистом свої прав та законних інтересів до суду.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем після звернення позивача з позовом до суду було частково повернуто грошові кошти в сумі 15 000,00 грн, а саме 10 000,00 грн. - 13.05.2016 та 5 000,00 грн. - 28.04.2015, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписках по банківських рахунках позивача та відповідача

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33 , 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України ).

Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Аналогічна правова позиція закріплена в ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України , відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі.

Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договору про поставку цементу, укладеного між позивачем та відповідачем, представниками сторін суду не надано.

Враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи документи та пояснення представника позивача суд доходить висновку, що договір між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Згідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Проте суду не надано жодних листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору на постачання цементу як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб. Платіжні доручення № 379022 від 19.10.12 та № 379053 від 24.10.12 суд розцінює лише як письмові докази передачі позивачем відповідачеві грошових коштів в сумі 449280,00 грн., а отже, дані докази не є обставиною, достатньою для того, щоб дійти висновку про існування між сторонами договірних відносин.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами договору поставки у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що кошти у розмірі 379 280,00 грн. (з урахуванням часткового повернення коштів відповідачем) були отримані відповідачем без достатньої правової підстави і є безпідставно набутим майном.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому в силу частини другої цієї статті зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї статті застосовується також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.01.2013 у справі 5006/18/13/2012, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

В даному випадку майном є грошові кошти, які були отримані відповідачем у зв'язку з їх перерахуванням позивачем на поточний рахунок останнього без укладення договору поставки, тобто отримані ТОВ "Стінком" без достатніх правових підстав.

Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на рахунок відповідача платіжними дорученнями № 379022 від 19.10.12 та № 379053 від 24.10.12 грошові кошти у розмірі 379280,00 грн., за відсутності договірних відносин між сторонами та інших підстав для здійснення їх перерахунку, не можуть вважатися такими, що перебувають у відповідача на законних підставах.

Відповідно до ст. 1089 Цивільного кодексу України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

В силу вимог ст. 1090 Цивільного кодексу України зміст і форма платіжного доручення та розрахункових документів, що подаються разом з ним, мають відповідати вимогам, встановленим законом і банківськими правилами. Банк не має права робити виправлення у платіжному дорученні клієнта, якщо інше не встановлено законом або банківськими правилами.

Приписами ст. 1091 Цивільного кодексу України встановлено, що банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Згідно з п. 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України № 22 від 21.01.04 . (у відповідній редакції) (далі - Інструкція) неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (у відповідній редакції) дата валютування - зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в обслуговуючих отримувача банку або в установі - учасників платіжної системи.

В силу приписів ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Пунктом 2.35 Інструкції встановлено, що кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку. Банк, що обслуговує неналежного отримувача, не несе відповідальності за своєчасність подання ним розрахункового документа на повернення помилково зарахованих на його рахунок коштів.

Строк, протягом якого неналежний отримувач повинен повернути кошти, що помилково зараховані на його рахунок, визначений п. 6 Указу Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16.03.1995, відповідно до якого підприємства, незалежно від форм власності, мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Як зазначалось вище, спірні кошти було зараховано 19.10.2012 в сумі 250000,00 грн. та 24.10.2012 в сумі 188280,00 грн. на рахунок відповідача, у зв'язку з чим вони мали бути повернуті в п'ятиденний строк позивачу.

Враховуючи, що жодних правовідносин між позивачем та відповідачем не існує (що не спростовано відповідачем), відповідач безпідставно набув 379280,00 грн. від позивача, і відповідно, зобов'язаний повернути вказані грошові кошти позивачу.

Факт наявності у відповідача заборгованості по поверненню безпідставно набутих коштів в сумі 379 280, 00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк повернення безпідставно набутих грошових коштів є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в розмірі 379 280, 00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. Оскільки часткове повернення грошових коштів в сумі 15000,00 грн. було здійснене відповідачем після звернення позивача з позовом до суду, то судові витрати в цій частині покладаються на відповідача.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стінком» (01133 м. Київ, вул. Щорса, буд. 31, ідентифікаційний код 32852940) на користь Публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат № 3» (03061 м. Київ, просп. Відрадний, 103, ідентифікаційний код 04012773) 379280 (триста сімдесят дев'ять тисячі двісті вісімдесят) грн. 00 коп. грошових коштів та 5914 (п'ять тисяч дев'ятсот чотирнадцять) грн. 20 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.06.2016

Суддя Пукшин Л.Г.