Рішення

від 06.06.2016 по справі 910/7426/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2016Справа №910/7426/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРФРАХТ ТЕК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНІКА-СЕРВІС"

Третя особа, яка не заявляє позовних вимог на предмет спору, на стороні позивача -

Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_1

про стягнення 71 400,00 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: Голота Н.В. за довіреністю № 13/05-1 від 13.05.2016

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРФРАХТ ТЕК" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНІКА-СЕРВІС" (відповідач) про стягнення 71400,00 грн. на підставі Договору № 504-ЗЭ про надання транспортно-експедиторських послуг від 21.12.2015 та транспортної заявки № 535 від 21.12.2015 до нього, з яких: 30000,00 грн. основної заборгованості, 2200,00 грн. пені, 14200,00 грн. 284% річних, 25000,00 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов вказаних Договору та транспортної заявки позивач здійснив перевезення вантажу, натомість відповідач за надані позивачем послуги з перевезення вантажу не розрахувався, крім того, допустив понаднормативний простій автотранспортного засобу, яким здійснювалось перевезення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2016 порушено провадження у справі № 910/7426/16, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу ОСОБА_1 та призначено розгляд справи на 19.05.2016 о 12:50 год.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання, призначене на 19.05.2016, з'явилися.

В судове засідання, призначене на 19.05.2016, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 25.04.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 19.05.2016, представник позивача подав письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог, в яких, зокрема, зазначив про направлення відповідачу рахунку № 535 від 28.12.2015 за допомогою електронної пошти та оригіналу цього рахунку разом з претензією-вимогою про сплату заборгованості та штрафних санкцій №14 від 05.02.2016. Позивач також повідомив, що листом № 11 від 22.01.2016 відповідач підтвердив знаходження автотранспортного засобу на митному оформленні вантажу з 28.12.2015 по 22.01.2016, а надісланою позивачу претензією № 14 від 18.03.2016 - той факт, що документи, які були підготовлені відповідачем для митного оформлення вантажу в 2015 році, в 2016 році не діяли та йому довелося переоформлювати документи, необхідні для здійснення митного оформлення вантажу. Письмові пояснення позивача разом з доданими до них копіями документів залучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представники позивача та третьої особи в судовому засіданні, призначеному на 19.05.2016, надали усні пояснення по суті заявлених позовних вимог, позов підтримали у повному обсязі.

Враховуючи нез'явлення представника відповідача в судове засідання, невиконання останнім вимог ухвали суду від 25.04.2016 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 19.05.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 відкладено розгляд справи на 06.06.2016 о 15:40 год.

31.05.2016 через відділ діловодства суду надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 91059,72 грн., з яких: 30000,00 грн. основної заборгованості, 4479,45 грн. пені, 30345,21 грн. 284% річних, 25000,00 грн. штрафу за понаднормативний простій та 1235,06 грн. інфляційних втрат.

06.06.2016 представник відповідача через відділ діловодства суду подав заяву, відповідно до якої просив суд відкласти розгляд справи на інший день, у зв'язку із зайнятістю представника відповідача у розгляді кримінальної справи.

В судове засідання, призначене на 06.06.2016., представники позивача та третьої особи з'явились.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 06.06.2016, не з'явився, вимог ухвал суду від 25.04.2016 та від 19.05.2016 не виконав, проте подав через відділ діловодства суду 06.06.2016 заяву про відкладення розгляду справи на інший день.

В судовому засіданні 06.06.2016 судом розглянуто наведену заяву представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно поданої заяви, в якості підстави для відкладення розгляду справи вказано неможливість участі представника відповідача у судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016 о 15:40 год., у зв'язку із зайнятістю останнього у розгляді кримінальної справи, натомість жодні докази на підтвердження зазначеного у заяві не вказано та в якості додатків до заяви не додано.

Крім того, за змістом статті 28 Господарського процесуального кодексу України право представляти інтереси сторони надано керівникам підприємств та організацій, іншим особам, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами. Отже, відповідач мав можливість здійснити своє представництво в суді як за участі представника на підставі довіреності, так і безпосередньо на рівні керівництва, враховуючи при цьому, що розгляд справи вже відкладався ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2016, яка одержана представником відповідача 25.05.2016, а отже, відповідач мав достатньо часу, щоб підготуватись до розгляду справи та направити свого повноважного представника для участі в судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016.

Таким чином, подана представником відповідача заява про відкладення розгляду справи вважається судом необґрунтованою та безпідставною, а тому підлягає відхиленню.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

Відповідно до абз. 1 п.п 3.9.2 п. 3.9 вказаної постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 06.06.2016 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016, подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме копії відповіді позивача № б/н від 25.04.2016 на претензію відповідача № 14 від 18.03.2016. Клопотання позивача судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016, підтримав заяву про збільшення розміру позовних вимог, подану 31.05.2016 через відділ діловодства суду, просив суд задовольнити позовні вимоги згідно цієї заяви, а саме про стягнення з відповідача 91059,72 грн., з яких: 30000,00 грн. основної заборгованості, 4479,45 грн. пені, 30345,21 грн. 284% річних, 25000,00 грн. штрафу за понаднормативний простій та 1235,06 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено в абз. 4 п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Виходячи зі змісту поданої позивачем позовної заяви, суд розцінив заяву позивача, подану 31.05.2016 через відділ діловодства суду, одночасно як заяву про збільшення розміру позовних вимог - в частині стягнення пені та 284% річних, та заяву про зміну предмету і підстав позову - в частині стягнення інфляційних втрат.

Суд прийняв до розгляду заяву позивача, подану 31.05.2016 через відділ діловодства суду, в частині збільшення розміру позовних вимог про стягнення 4479,45 грн. пені та 30345,21 грн. 284% річних. При цьому судом враховано, що до вищезазначеної заяви про збільшення розміру позовних вимог позивачем додані докази її направлення відповідачу у справі, а сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду сума судового збору відповідає збільшеному розміру позовних вимог. Судом також встановлено, що вищезазначені дії позивача стосовно збільшення розміру позовних вимог про стягнення пені та 284 % річних не суперечать законодавству та не порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб.

Водночас, у вищенаведеній заяві позивач просив також стягнути з відповідача 1235,06 грн. інфляційних втрат, тоді як предметом позову у справі № 910/7426/16 було визначено стягнення з відповідача 71400,00 грн. на підставі Договору № 504-ЗЭ про надання транспортно-експедиторських послуг від 21.12.2015 та транспортної заявки № 535 від 21.12.2015 до нього, з яких: 30000,00 грн. основної заборгованості, 2200,00 грн. пені, 14200,00 грн. 284% річних, 25000,00 грн. штрафу. Таким чином вимога позивача про стягнення 1235,06 грн. інфляційних втрат є одночасною зміною і предмета, і підстав позову, що, відповідно до вимог ст. 22 ГПК України, є неможливим.

Отже, позовними вимогами позивача, виходячи з яких розглядається спір, є вимоги про стягнення з відповідача 89824,66 грн. на підставі Договору № 504-ЗЭ про надання транспортно-експедиторських послуг від 21.12.2015 та транспортної заявки № 535 від 21.12.2015, з яких: 30000,00 грн. основної заборгованості, 4479,45 грн. пені, 30345,21 грн. 284% річних, 25000,00 грн. штрафу за понаднормативний простій.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016, надав усні пояснення по суті заявлених позовних вимог.

Представник третьої особи в судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016, надав усні пояснення стосовно здійснення спірного перевезення та підтвердив обставини, на які позивач посилався у позовній заяві.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем суду не подано.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 06.06.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.12.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРФРАХТ ТЕК" (експедитор, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНІКА-СЕРВІС" (замовник, відповідач) був укладений Договір № 504-ЗЭ про надання транспортно-експедиторських послуг (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору експедитор (позивач) зобов'язується від свого імені та за рахунок коштів замовника (відповідача) здійснювати комплекс робіт по організації перевезення вантажів автомобілями в міському, міжміському та міжнародному сполученні, фрахтуючи для цієї мети автотранспорт третьої особи - перевізника, а замовник (відповідач) зобов'язується оплачувати ці послуги.

Згідно з п. 2.1 Договору експедитор (позивач) зобов'язується, зокрема, виконувати доручення замовника (відповідача) у відповідності з його транспортними заявками, які містять інформацію, вказану у наведеному пункті Договору, а згідно з п. 3.1 Договору - замовник (відповідач) зобов'язаний доручити експедитору (позивачу) виконання робіт з предмету Договору у вигляді транспортних заявок, підписаних відповідальними особами та засвідченими печаткою, із зазначенням у заявці дати завантаження та вивантаження автомобіля, найменування та вагу вантажу, тип рухомого складу та інші необхідні відомості для організації конкретного перевезення.

На виконання умов, наведених у пунктах 2.1 та 3.1 Договору, 21.12.2015 сторонами була складена, погоджена та підписана Транспортна заявка № 535 до Договору № 504-ЗЭ від 21.12.2015 (далі - Заявка або Заявка № 535 від 21.12.2015), згідно якої експедитор (позивач) зобов'язався організувати перевезення вантажу за маршрутом: м. Чернівці, Чернівецька область (Україна) - м. Каунас (Литва). У Заявці також визначена вартість перевезення в розмірі 30000,00 грн. та зазначено, що оплата здійснюється згідно виставленого рахунку до вивантаження автомобіля в повному обсязі.

Відповідно до п. 5.2 Договору сторони узгодили, що факсимільні та скановані копії даного Договору, як і інші документи в межах даного Договору, мають юридичну силу до заміни їх на оригінали. Згідно п. 10.10 Договору сторони також домовились, що в процесі його виконання вони можуть обмінюватись інформацією та документами за допомогою факсового, телефонного зв'язку, а також електронної пошти. Факсові копії мають юридичну силу до моменту обміну їх на оригінали.

За урахуванням змісту наведених умов пунктів 5.2, 10.10 Договору, Договір та Заявка були підписані сторонами та спрямовані одна іншій за допомогою електронного зв'язку (e-mail). В подальшому оригінали Договору та Заявки були відправлені позивачем відповідачу для підписання 15.02.2016, що підтверджується фіскальним чеком № 00716480062261 від 15.02.2016 з описом вкладення у цінний лист від 15.02.2016.

Оскільки пунктом 1.1 Договору було передбачено можливість здійснення експедитором (позивачем) комплексу робіт по організації перевезення вантажів автомобілями в міському, міжміському та міжнародному сполученню, фрахтуючи для цієї мети автотранспорт третьої особи - перевізника, то 21.12.2015 позивач уклав з Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (перевізник, третя особа) Договір №503-ПЭ про надання транспортно-експедиторських послуг (далі - Договір з перевізником).

25.12.2015, на виконання умов Договору та Заявки позивач надав відповідачу під завантаження автотранспортний засіб MAN з державним номером тягача НВ 5776, причепу Р6962, а відповідач, в свою чергу, - надав під завантаження позивачу вантаж для організації перевезення згідно Заявки по маршруту м. Чернівці, Чернівецька область (Україна) - м. Каунас (Литва).

28.12.2015 автотранспортний засіб, наданий позивачем, було завантажено відповідачем. Проте, як зазначив позивач, лише 25.01.2016 відповідачем було здійснено митне оформлення вантажу, про що свідчить відбиток штампу Волинської митниці ДФС на міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) серії LV-y графі № 24 вказаної CMR.

Позивач також зазначив, що 28.01.2016 вантаж було доставлено вантажоотримувачу LTD "RASERNА", про що свідчить відбиток печатки вантажоотримувача у графі № 24 CMR cepii LV-.

Відповідно до п. 3.9 Договору з перевізником, перевізник був зобов'язаний протягом 20 календарних днів з моменту доставки вантажу надати експедитору пакет документів, необхідних для для здійснення взаєморозрахунків: оригінал рахунку, оригінал транспортної накладної, оригінал акта виконаних робіт та оригінали інших документів, що закривають перевезення, якщо інше не обумовлено в транспортній заявці.

На виконання вказаного пункту Договору з перевізником, перевізник надав позивачу вищезазначені документи, а саме: Договір №503-П3 від 21.12.2015, транспортну заявку №535 від 21.12.2015 до Договору №503-ПЭ від 21.12.2015, CMR серії LV-, акт здачі - прийомки виконаних робіт (послуг) від 28.01.2016, рахунок - фактуру № 16 від 28.12.2015.

Зважаючи на наведені обставини та докази, зокрема, на CMR cepii LV-, позивач стверджує, що своє зобов'язання щодо здійснення організації спірного перевезення, виконано ним вчасно та належним чином, а відповідач, в свою чергу, отримав надані позивачем послуги з перевезення у повному обсязі, прийняв їх шляхом забезпечення надання вантажу до перевезення та прийняття в місці доставки.

Пунктом 6.2 Договору сторони узгодили проведення розрахунку у розмірі 100 % до вивантаження автомобіля на підставі виставленого рахунку, якщо інше не узгоджено в транспортній заявці. Як вбачається з транспортної заявки, на підставі якої здійснювалось спірне перевезення, умови оплати за нею фактично відповідають умовам оплати, визначеним сторонами у Договорі.

Проте, як зазначив позивач, відповідач не здійснив оплату за надані позивачем послуги з перевезення, а тим самим не виконав свої обов'язки за Договором та Заявкою належним чином. На твердження позивача, оскільки вивантаження автомобіля у м. Каунас (Литва), вантажоотримувач LTD "RASERNА", було здійснено 28.01.2016, про що свідчить відбиток печатки вантажоотримувача у графі № 24 CMR cepii LV-, то з вказаної дати, виникло прострочення відповідача з виконання вказаного грошового зобов'язання. Крім того, у наданих під час судового розгляду справи письмових поясненнях, позивач зазначив про направлення відповідачу рахунку № 535 від 28.12.2015 за допомогою електронної пошти та оригіналу цього рахунку разом з претензією-вимогою про сплату заборгованості та штрафних санкцій № 14 від 05.02.2016.

Отже, оскільки відповідач в порушення умов Договору та Заявки не здійснив оплату послуг з організації спірного перевезення, позивач звернувся відповідача з претензією-вимогою про сплату заборгованості та штрафних санкцій № 14 від 05.02.2016, направлення якої підтверджується фіскальним чеком № 00716480062261 від 15.02.2016 з описом вкладення у цінний лист від 15.02.2016.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість з оплати спірного перевезення в сумі 30000,00 грн. не оплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду, відповідно до якого просив стягнути з відповідача, окрім заборгованості в наведеній сумі, також 2200,00 грн. пені за період з 28.01.2016 по 29.03.2016 на підставі п. 6.9 Договору, 14200,00 грн. 284% річних за період з 28.01.2016 по 29.03.2016 на підставі норм ст. 625 ЦК України та з урахуванням п. 6.9 Договору, 25000,00 грн. штрафу на підставі п.п. 4.3, 4.4 Договору за понаднормативний простій автомобіля (з 29.12.2015 по 22.01.2016) з вини відповідача (простій на митному оформленні у зв'язку з відсутністю у відповідача необхідних документів для здійснення митного оформлення вантажу).

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач в судові засідання не з'явився, доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не подав та не надіслав.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач на виконання умов Договору та Заявки надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) серії LV- від 28.12.2015, яка містить відмітку про митне оформлення вантажу 25.01.2016 та відмітку про отримання вантажу вантажоодержувачем - LTD "RASERNА" (м. Каунас, Литва) 28.01.2016 (графа № 24 вказаної CMR).

Додатково, знаходження автомобіля, яким здійснювалось спірне перевезення, на митному оформленні в період часу з 28.12.2015 по 22.01.2016 підтверджується листом відповідача № 11 від 22.01.2016, який наявний в матеріалах справи.

Крім того, згідно наявної в матеріалах справи претензії відповідача № 14 від 18.03.2016, останній підтвердив, що документи, які були підготовлені ним для митного оформлення вантажу в 2015 році, в 2016 році не діяли та йому довелося переоформлювати документи, необхідні для здійснення митного оформлення вантажу. Наведене, в свою чергу, свідчить про простій автомобіля при митному оформленні у зв'язку з відсутністю у відповідача відповідних документів для митного оформлення.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Згідно зі статтею 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Відповідно до ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України, п. 2 і п.7 ст. 193 Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 6.2 Договору сторони узгодили проведення розрахунку у розмірі 100 % до вивантаження автомобіля на підставі виставленого рахунку, якщо інше не узгоджено в транспортній заявці. У Заявці, на підставі якої здійснювалось спірне перевезення, сторони узгодили вартість перевезення та порядок оплати: 30000,00 грн., оплата здійснюється згідно виставленого рахунка до вивантаження автомобіля у повному обсязі.

Отже, відповідач був зобов'язаний оплатити 30000,00 грн. згідно виставленого позивачем рахунку до вивантаження автомобіля у повному обсязі.

Як встановлено судом згідно CMR серії LV- від 28.12.2015 вантаж був отриманий вантажоодержувачем 28.01.2016.

Матеріали справи також містять докази виставлення позивачем відповідачу рахунку № 535 від 28.12.2015 на оплату транспортно-експедиторських послуг згідно Заявки № 535 від 21.12.2015 по маршруту Чернівці (Україна) - Каунас (Литва) на суму 30000,00 грн. З урахуванням умов п.п. 5.2, 10,10 Договору позивач направив вказаний рахунок відповідачу за допомогою електронної пошти. Крім того, матеріалами справи, а саме фіскальним чеком № 00716480062261 від 15.02.2016 з описом вкладення у цінний лист від 15.02.2016, підтверджується направлення оригіналу вказаного рахунку позивачу разом з претензією-вимогою про сплату заборгованості та штрафних санкцій № 14 від 05.02.2016. При цьому судом враховано, що за змістом наявної в матеріалах справи претензії відповідача № 14, яка датована 18.03.2016, останній не заперечував ані отримання вантажоодержувачем вантажу за спірним перевезенням 28.01.2016, ані виставлення позивачем відповідного рахунку на оплату цього перевезення.

За встановлених обставин та відповідно до умов п. 6.2 Договору, Заявки № 535 від 21.12.2015, суд дійшов висновку, що відповідач був зобов'язаний оплатити 30000,00 грн. у повному обсязі до вивантаження автомобіля, а отже в спірному випадку до 28.01.2016.

Натомість, відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати послуг позивача, наданих останнім на підставі Договору та Заявки № 535 від 21.12.2015, оскільки, в порушення цих умов відповідач не здійснив оплату в розмірі 30000,00 грн. транспортно-експедиторських послуг згідно Заявки № 535 від 21.12.2015 по маршруту Чернівці (Україна) - Каунас (Литва).

Таким чином, станом на час розгляду справи по суті у відповідача наявна заборгованість перед позивачем на підставі Договору та Заявки № 535 від 21.12.2015 в сумі 30000,00 грн. При цьому відповідач в судові засідання не з'явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не подав та не надіслав.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 30000,00 грн. на підставі Договору та Заявки № 535 від 21.12.2015 визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором та Заявкою № 535 від 21.12.2015, позивач просить суд (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) стягнути з відповідача на свою користь 4479,45 грн. пені за період з 28.01.2016 по 06.06.2016 (130 днів) на підставі п. 6.9 Договору; 30345,21 грн. 284% річних за період з 28.01.2016 по 06.06.2016 (130 днів) на підставі норм ст. 625 ЦК України та з урахуванням п. 6.9 Договору; 25000,00 грн. штрафу на підставі п.п. 4.3, 4.4 Договору за понаднормативний простій автомобіля (з 29.12.2015 по 22.01.2016) з вини відповідача (простій на митному оформленні у зв'язку з відсутністю у відповідача необхідних документів для здійснення митного оформлення вантажу).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання , не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідно до п. 6.9. Договору встановлено, зокрема, що у разі прострочення оплати наданих послуг експедитора (позивача), замовник (відповідач) виплачує експедитору неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Судом було встановлено, що відповідач був зобов'язаний оплатити 30000,00 грн. у повному обсязі до вивантаження автомобіля, а отже в спірному випадку до 28.01.2016. Таким чином прострочення з оплати наданих послуг експедитора (позивача) почалось з 28.01.2016, як це вірно визначив позивач.

Суд (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") здійснив перерахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми пені за період з 28.01.2016 по 06.06.2016 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) та встановив наступне:

Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 28.01.2016 - 28.01.2016 1 22.0000 % 0.120 %* 36.07 29.01.2016 - 03.03.2016 35 22.0000 % 0.120 %* 1262.30 04.03.2016 - 21.04.2016 49 22.0000 % 0.120 %* 1767.21 22.04.2016 - 26.05.2016 35 19.0000 % 0.104 %* 1090.16 27.05.2016 - 06.06.2016 11 18.0000 % 0.098 %* 324.59 131 4480.33

Отже, сума пені за період з 28.01.2016 по 06.06.2016 становить 4480,33 грн. та є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення з відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 4479,45 грн. за період з 28.01.2016 по 06.06.2016, а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми пені. Тому вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 4479,45 грн. за період з 28.01.2016 по 06.06.2016 визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.9 Договору сторони встановили, що у випадку прострочення оплати вартості наданих послуг більш ніж на десять календарних днів, замовник (відповідач) виплачує експедитору (позивачу) двісті вісімдесят чотири відсотки річних від простроченої суми, за користування чужими грошовими коштами.

Згідно статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України з урахуванням умов п. 6.9 Договору.

Суд (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") здійснив перерахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми 284% річних за період з 28.01.2016 по 06.06.2016 (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) та встановив наступне:

Сума боргу (грн..)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 30000.00 28.01.2016 - 06.06.2016 131 284 % 30578.63

Отже, сума 284% річних за період з 28.01.2016 по 06.06.2016 становить 30578,63 грн. та є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення з відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 284% річних в розмірі 30345,21 грн. за період з 28.01.2016 по 06.06.2016, а клопотання в порядку п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд дійшов висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми 284% річних. Тому вимоги позивача про стягнення 284% річних в розмірі 30345,21 грн. за період з 28.01.2016 по 06.06.2016 визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім того, при укладання Договору було встановлено відповідальність замовника (відповідача) згідно пунктів 4.3, 4.4 Договору.

Так, відповідно до п. 4.3. Договору експедитор (позивач) не несе відповідальності за прострочення перевезення, якщо воно сталося внаслідок неправильно оформлених документів. При цьому замовник (відповідач) зобов'язаний виплатити неустойку за кожну добу простою, який виник внаслідок неправильного або неповного оформлення митних або товаросупровідних документів в розмірі 1000, 00 грн. при перевезенні по Європі та 1000,00 грн. - при перевезенні по Україні та країнам СНД, якщо інше не обумовлено в транспортній заявці.

Пунктом 4.4. Договору також передбачено, що за кожен день простою з вини замовника (відповідача), у т.ч. у вихідні та святкові дні, або якщо сумарний час навантаження, розвантаження і митного огляду (митного оформлення документів) у сукупності перевищує 96 годин, замовник (відповідач) сплачує на користь експедитора (позивача) неустойку в розмірі 1000,00 грн., якщо інше не обумовлено в транспортній заявці.

Умовами Заявки № 535 від 21.12.2015 за понаднормативний простій автомобіля з вини замовника передбачений штраф у розмірі 1000,00 грн. за кожну добу.

Позивач визначив період понаднормативного простою автомобіля з вини відповідача з 29.12.2015 по 22.01.2016 (25 днів), що фактично підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (CMR серії LV- від 28.12.2015, лист відповідача № 11 від 22.01.2016, претензія відповідача № 14 від 18.03.2016). При цьому відповідач належними в допустимими доказами не спростував доводи позивача стосовно понаднормативного простою автомобіля у визначений позивачем період, рівно як і відсутність своєї вини у виникненні такого понаднормативного простою автомобіля.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення 25000,00 грн. штрафу на підставі п.п. 4.3, 4.4 Договору та умов Заявки № 535 від 21.12.2015 за період 29.12.2015 по 22.01.2016 визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 30000,00 грн. основної заборгованості, 4479,45 грн. пені, 30345,21 грн. 284% річних, 25000,00 грн. штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на повне задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в розмірі 1378,00 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНІКА-СЕРВІС" (02140, м. Київ, вул. Гмирі, будинок 6, офіс 216; ідентифікаційний код 31138979) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРФРАХТ ТЕК" (52001, Дніпропетровська обл., Дніпропетровський район, місто Підгорне, вул. Шосейна, будинок 117; ідентифікаційний код 39243616) 30000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 коп.) основної заборгованості, 4479,45 грн. (чотири тисячі чотириста сімдесят дев'ять гривень 45 коп.) пені, 30345,21 грн. (тридцять тисяч триста сорок п'ять гривень 21 коп.) 284% річних, 25000,00 грн. (двадцять п'ять тисяч гривень 00 коп.) штрафу, 1378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень 00 коп.) судового збору.

3. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.06.2016

Суддя Гумега О.В.