Рішення

від 09.06.2016 по справі 752/21808/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/ 18366/14-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Сальникова Н.М.

апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

№ 22-ц/796/7797/2016

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Соколової В.В.

при секретарі: - Меженко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Г'олосіївського районного суду міста Києва від 28 січня 2015 року у справі за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом доОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки, посилаючись на те, що рішенням Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 632/2701 передано громадянину ОСОБА_5, за умови виконання пункту 4 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на АДРЕСА_2, за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, на підставі якого ОСОБА_5 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 24 липня 2010 року ОСОБА_5 відчужив зазначену земельну ділянку ОСОБА_4

Зважаючи на те що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2013 року, рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 632/2701 визнано протиправним та скасовано, передана ОСОБА_5 у приватну власність земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача ОСОБА_4 Крім того, на момент виділення спірної ділянки була відсутня воля власника на таке виділення, тобто територіальної громади м. Києва.

Ураховуючи викладене, позивач на підставі ст. ст. 1 16, 125, 126, 155 ЗК України просив суд визнати недійсним виданий ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку, витребувати земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована на АДРЕСА_2, вартістю 437 000,00 грн у ОСОБА_4 та зобов'язати ОСОБА_4 повернути зазначену земельну ділянку територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.

ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до Київської міської ради, посилаючись на те, що він придбав земельну ділянку за оплатним договором в особи, яка на момент укладення договору мала право її відчужувати, право власності на земельну ділянку зареєстровано у порядку, встановленому чинним на момент його реєстрації законодавством, тому право власності на земельну ділянку набуто ним на законних підставах і він є повноправним власником спірної земельної ділянки, Просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована на АДРЕСА_2.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2014 року, у задоволенні позову заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради було відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено та визнано за ним право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0959 га, що розташована на АДРЕСА_2.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора м. Києва задоволено.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 червня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 28 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2015 року, позов заступника прокурора м. Києва. в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акта на право власності на землю, витребування земельної ділянки задоволено.

Визнано недійсним, виданий ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, зареєстрований 03.03.2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7- 05252.

Витребувано земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_2, вартістю 437 000 грн (кадастровий номер НОМЕР_2), у ОСОБА_4.

Зобов'язано ОСОБА_4 повернути земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_2, вартістю 437 000,00 грн (кадастровий номер НОМЕР_2) територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до Київської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_8 задоволено частково.

Ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 13 травня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4 просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 28 січня 2015 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову заступнику прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, витребування земельної ділянки та про задоволення його зустрічного позову до Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку.

Свою апеляційну скаргу мотивував тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, прийняте з грубим порушенням норм матеріального права. Зазначає, що суд неправомірно застосував до спірних правовідносин положення ст. 388 ЦК України, та як земельна ділянка вибула із володіння територіальної громади міста Києва не поза її волею. Наявність у власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Зважаючи на те, що Київська міська рада, приймаючи рішення про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_5, діяла цілеспрямовано для досягнення певної мети, тобто, передачі у власність ОСОБА_5 спірної земельної ділянки, воля на вибуття майна із комунальної власності існувала. Тобто, земельна ділянка не може бути витребувана у нього, як у добросовісного набувача. Задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що він правомірно набув право власності на земельну ділянку , що розташована на АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу і вказаний договір є чинним. Оскільки позивачем не визнається та оспорюється його право власності на вказану земельну ділянку, то його зустрічний позов підлягав задоволенню і суд безпідставно відмовив в його задоволенні.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_8 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Прокурор прокуратури м.Києва Стретович М.О. та представник Київської міської ради Козак Андрій Леонідович проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на те, що рішення ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи скарги є безпідставними.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з»явився, про день та час слухання справи судом повідомлявся у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив, а тому, колегія суддів вважає можливим розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з слідуючих підстав.

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 632/2701 передано ОСОБА_5, за умови виконання пункту 4 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на АДРЕСА_2, за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

На підставі зазначеного рішення 3 березня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_5 було видано держаний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована на АДРЕСА_2.

24 липня 2010 року між ОСОБА_5 в особі представника - ОСОБА_11, та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_4 придбав у власність земельну ділянку площею 0,0959 га, що розташована на АДРЕСА_2, за 437 000,00. грн.

З урахуванням того, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 24 липня 2010 року, на державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому на ім'я ОСОБА_5, приватним нотаріусом Нациною М.О. зроблено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_4, реєстрація права на нерухоме майно проведена 23 лютого 2011 року.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 квітня 2013 року, визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 632/2701 «Про передачу земельної ділянки громадянину ОСОБА_5 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2».

Підставою для визнання рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року протиправним та його скасування було те, що, у порушення ч. ч. 2, 3, 35 ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», положень постанови Кабінету Міністрів України від 02 листопада 2006 року № 1524, якою затверджено Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, яким затверджено Порядок погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), п. п. 9, 10 та 11 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677, ст. ст. 9, 22, ч. 1 ст. 31 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», ст. ст. 123 та п. «а» ч. 2 ст. 20 ЗК України позитивний висновок державної експертизи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_5 не отримано, проект землеустрою з Державного управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві погоджено не було.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним, виданого ОСОБА_5 державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, зареєстрованого 03.03.2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7- 05252 , зобов'язуючи ОСОБА_4 повернути земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_2, вартістю 437 000,00 грн (кадастровий номер НОМЕР_2) територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради та, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до Київської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про визнання права власності на вказану земельну ділянку , суд першої інстанції посилався на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2012 року визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 29 жовтня 2009 року № 632/2701, на підставі якого ОСОБА_5 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована на АДРЕСА_2, а тому на підставі ст. ст. 116, 118, 155 ЗК України, ч. З ст. 203 ЦК України та ст. 1212 ЦК України позовні вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта, про зобов'язання ОСОБА_4 повернути земельну ділянку територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, підлягають задоволенню. *

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду 1-ї інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів та в повній мірі відповідає вимогам закону з огляду на наступне.

Стаття 13 Конституції України передбачає, що земля є об»єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Згідно положень статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Частиною 1 ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Згідно зі ст. 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

При цьому, вимога про визнання недійсним державного акта на право власні на земельну ділянку є похідною й залежить від законності рішення органу, на підставі якого його видано. Разом з тим, таке рішення за своєю правовою природою є правочином, що випливає з ч. З ст. 203 ЦК України, відповідно до якої односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України, громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднаково, застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріальна права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену нор права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України 24 квітня 2013 року (справа № 6-14цс13), державний акт, виданий з порушенням вимог ( ст. ст. 116, 118 ЗК України підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції від 15 грудня 2009 року, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу, підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку є саме нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а не державний акт (ч. 2 ст. 126 ЗК України).

Вчинення в такому разі на державному акті (визнаного судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу (ч. 6 ст. 126 ЗК України) не змінює суті такого державного акта, як недійсного.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 червня 2014 року № 6-67цс14.

З урахування викладеного, аналізуючи встановлені дійсні обставини справи та дослідженні судом докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного та обгрунтованого висновку про визнання недійсним, виданого ОСОБА_5 державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, зареєстрованого 03.03.2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 07-7- 05252.

Вірним є також висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_4 повернути земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_2, вартістю 437 000,00 грн (кадастровий номер НОМЕР_2) територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради та про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до Київської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку з наступних підстав.

Згідно із частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні немає правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норми глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Оскільки з досліджених судом доказів достовірно встановлено, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада м.Києва в особі Київської міської ради, яка своїм рішенням відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_5, вказане рішення Київської міської ради визнано протиправним з моменту його прийняття та скасовано, то відсутні правові підстави збереження цього майна за відповідачем, а тому суд обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України, зобов'язавши ОСОБА_4 повернути земельну ділянку площею 0,1 га на АДРЕСА_2, вартістю 437 000,00 грн. (кадастровий номер НОМЕР_2) територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради та відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до Київської міської ради, третя особа - ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку.

Проте, колегія не може погодитись з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки площею 0,1 га на АДРЕСА_2, вартістю 437 000 грн (кадастровий номер НОМЕР_2), у ОСОБА_4 відповідно до вимог ст.. 388 ЦК України та вважає доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду в цій частині вимогам закону обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Указана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15.

З урахуванням зазначеного та встановлених обставин справи, які свідчать про те, що земельна ділянка площею 0,1 га на АДРЕСА_2 вибула з володіння власника Київської міської ради не поза його волею, а на підставі ним же самим прийнятого рішення, то підстав для застосування ст. 388 ЦК України у даному випадку немає , а рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 28 січня 2015 року в частині задоволення позову про витребування земельної ділянки площею 0,1 га на АДРЕСА_2, вартістю 437 000,00 грн (кадастровий номер НОМЕР_2), у ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1) підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування земельної ділянки площею 0,1 га на АДРЕСА_2, вартістю 437 000,00 грн (кадастровий номер НОМЕР_2), у ОСОБА_4.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 388, 1212 ЦК України, ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 28 січня 2015 року в частині задоволення позову про витребування земельної ділянки площею 0,1 га на АДРЕСА_2, вартістю 437 000,00 грн (кадастровий номер НОМЕР_2), у ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1) скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування земельної ділянки площею 0,1 га на АДРЕСА_2, вартістю 437 000,00 грн (кадастровий номер НОМЕР_2), у ОСОБА_4.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: