Постанова

від 08.06.2016 по справі 810/1315/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2016 року 810/1315/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., за участю секретаря судового засідання Сімейко А.А.,

представників позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідача: ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Романа МобілВ»

до Київської митниці Державної фіскальної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Романа Мобіл» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів №125130013/2016/110014/2 від 23.03.2016; стягнення грошових коштів у розмірі 67898,91 грн., що були сплачені як фінансова гарантія.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що при митному оформленні товарів, які ввозились на митну територію України, ним було визначено їх митну вартість за основним методом - ціною договору (контракту). Цей показник заявлено у митній декларації, однак, митний орган безпідставно не погодився із заявленою позивачем митною вартістю товарів та незаконно прийняв рішення про коригування їх митної вартості та картку відмови у прийняті митної декларації, оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

На думку позивача, щодо нього відсутні встановлені статтею 58 Митного кодексу України обмеження в застосуванні першого методу визначення ціни товару. Ним до Київської митниці ДФС було надано всі документи, щодо визначення ціни товару, що імпортується, за ціною договору

За наведених обставин, позивач вважає рішення митного органу незаконними, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлені факти та застосовано норми закону.

Позивач також зазначив, що з метою випуску задекларованих товарів у вільний обіг він подав митному органу заяву про митне оформлення товарів під гарантійне зобов'язання, здійснив коригування їх митної вартості згідно з рішенням митного органу, подавши нову митну декларацію, сплатив всі митні платежі згідно з митною вартістю товарів, яка визначена митним органом.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень зазначив, що у березні 2016 року позивачем було пред'явлено до митного оформлення товари. Оскільки надані позивачем документи містили суперечливі відомості, неточності та неповну інформацію, митним органом було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів із застосуванням резервного методу та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

У зв'язку з цим, відповідач вважає, що оскаржуване рішення прийняте з урахуванням вимог чинного законодавства, в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позов у повному обсязі та просили суд його задовольнити.

Представник відповідача у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Романа Мобіл» (ідентифікаційний код 39379450) зареєстроване як юридична особа 05.09.2014, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зроблений запис №10691020000032451 (т.1, а.с. 105).

Як вбачається з матеріалів справи, між компанією «Gumarny Zubri a.s.» (Чеська Республіка) (Продавець) та ТОВ «Романа Мобіл» (Покупець) укладений контракт від 21.01.2016 №2101, на умовах якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець зобов'язується придбати килими та інші приналежності та авто аксесуари, ціна, кількість, строк та умови оплати, а також строк та умови поставки яких вказується в інвойсі або проформі-інвойсі, які є невід'ємною частиною договору (т.1, а.с. 11-13).

Пунктом 2.3 контракту передбачено, що ціна на товар визначається в інвойсі згідно пункту 1.1 контракту, а також згідно додатку №А.

У пункті 3.1 контракту вказано, що поставки по даному контракту здійснюються на умовах FCA Зубри, Чеська Республіка, CPT Київ, Україна, CIP Київ, Україна. Умови поставки на конкретну партію товару вказуються в проформі-інвойсі або інвойсі.

У березні 2016 року позивачем на підставі контракту від 21.01.2016 №2101 та інвойсу №1576885 від 07.03.2016 на суму 21304,49 EUR здійснено ввезення на територію України зазначених товарів.

18 березня 2016 року позивачем до Київської митниці ДФС подано електронну митну декларацію (далі також ЕМД), яку зареєстровано за №125130013/2016/403744 (т.1, а.с 130-133), в якій позивачем до митного оформлення пред'явлено товари: «вироби з непористої гуми: гумові килимки у наборах для автомобілів».

Загальна вартість товару відповідно до графи 12 ЕМД від 18.03.2016 №125130013/2016/403744 становить 656902,88 грн. на умовах поставки FCA CZ Zubri (Зубри, Чеська Республіка), у тому числі 13500,00 грн. транспортні витрати.

Митна вартість товару визначена позивачем з застосуванням основного методу - за ціною договору (контракту).

Відповідно до графи 44 ЕМД від 18.03.2016 №125130013/2016/403744 на підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем були подані такі документи:

1) міжнародна транспортна накладна (CMR) від 09.03.2016 №7393250 (код 2730) (т.1, а.с. 134);

2) банківський платіжний документ, що стосується товару від 04.03.2016 №160304/000383410 (код 3001) (т.1, а.с 145)

3) прайс-лист «додаток №А «Прайс-листи» 2016» від 07.03.2016 (код 3014) (т.1, а.с. 149-162);

4) розрахунок ціни (калькуляція) (код 3021) (т.1, а.с. 163);

5) інвойс від 07.03.2016 №1576885 з перекладом (код 3105) (т.1, а.с. 135-144);

6) зовнішньоекономічний контракт від 21.01.2016 №2101 (код 4104) (т.1, а.с. 164-170);

7) договір-доручення на надання транспортно-експедиційних послуг №0403-АМ від 04.03.2016 (код 4301) (т.1, а.с. 172-174);

8) сертифікат з перевезення (переміщення) товару форми EUR.1 №3167731 від 09.03.2016 (код 7003) (т.1, а.с. 147);

9) сертифікат походження від 07.03.2016 №730438 (код 7011) (т.1, а.с. 148);

10) свідоцтво про реєстрацію торговельної марки (код 9000) (т.1, а.с. 180-181);

11) митну декларацію країни відправлення MRN16CZ7000020ZWD4P8 від 09.03.2016 (т.1, а.с. 146).

При перевірці правильності визначення митної вартості товару Київська митниця дійшла висновку, що документи, надані для оформлення товару, не містять всіх даних відповідно до обраного декларантом методу визначення митної вартості та містять розбіжності. Розбіжності полягали у відсутності повної попередньої оплати за товар, як то передбачено розділом 4 контракту від 21.01.2016 №2101 та інвойсу від 07.03.2016 №1576885. Зокрема, з наявної банківської виписки митницею було встановлено, що декларантом сплачено лише 16000,81 EUR з 21304,49 EUR.

Відповідно до статті 53 Митного кодексу України, 18.03.2016 о 14:33 год. позивачу було надіслано електронне повідомлення, де запропоновано подати додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів, а саме, транспортні перевізні документи (договір на перевезення, заявку, акт виконаних робіт, рахунок про сплату); банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; виписку з бухгалтерської документації; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини (т.1, а.с. 205; т.2, а.с. 30).

На вказаний запит позивач через уповноваженого брокера ОСОБА_5 18.03.2016 електронним листом (т.2, а.с. 31) направив митному органу: договір-доручення на надання транспортно-експедиційних послуг №0403-АМ від 04.03.2016 (т.1, а.с. 172-174); заявку на перевезення від 04.03.2016 до договору №0403-АМ від 04.03.2016 (т.1, а.с. 175); довідку про транспортні витрати від 10.03.2016 (т.1, а.с. 176); митну декларацію країни відправлення (т.1, а.с. 146); переклад інвойсу від 07.03.2016 №1576885.

Електронними листами від 21.03.2016 (т.2, а.с.34) та від 22.03.2016 (т.2, а.с.35) позивач додатково направив: додаткову угоду від 18.03.2016 №3 до контракту від 21.01.2016 №2101 (т.1, а.с. 179); рахунок за транспортно-експедиторські послуги від 21.03.2016 №33-АМ (т.1, а.с. 177); оборотно-сальдову відомість по рахунку №632 за 28.01.2016-04.03.2016 (т.1, а.с. 184); виписку по особовим рахункам за 04.03.2016 за формою 281 (т.1, а.с. 185); акт виконаних робіт за транспортно-експедиторські послуги від 21.03.2016 на суму 30000,00 грн. (т.1, а.с. 178); звіт про оцінку майна від 21.03.2016 №93-Ф (т.1, а.с. 196-192); лист від 21.03.2016 №3/03 про відсутність податкових та видаткових накладних (т.1, а.с. 52).

Листом від 23.03.2016 №4/03 ТОВ «Романа Мобіл» повідомило відповідача, що надало всі витребувані документи та просило прийняти рішення щодо митної вартості (т.1, а.с. 193).

Розглянувши подані позивачем документи, 23.03.2016 Київською митницею ДФС було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №125130013/2016/110014/2, згідно з яким відповідач, застосувавши шостий (резервний) метод, заявлену позивачем митну вартість товару (21751,50 EUR) скоригував до 33365,95 EUR (т.1, а.с. 194).

Скоригована митна вартість товару базується на митній вартості раніше імпортованих товарів, випущених у вільних обіг згідно МД №100270001/2015/216219 (2,58 USD/кг) (т.1, а.с. 201-203).

В обґрунтування підстав не прийняття заявленої позивачем митної вартості товарів відповідач у графі 33 оскаржуваного рішення послався на аналогічні обставини, що були передумовою направлення декларанту повідомлення в порядку статті 53 Митного кодексу України, зокрема, зазначив, що декларантом всупереч умовам контракту та інвойсу було сплачено лише 16000,81 EUR, хоча на дату митного оформлення сума, що підлягала до сплати за товар становить 21304,49 EUR.

Крім того, відповідачем були виявлені розбіжності у банківських платіжних документах, що полягають у відмінності реквізитів рахунків (інвойсів), на підставі яких здійснювалась оплата. Так, у наданій декларантом банківській виписці зазначено, що оплата за товар в сумі 16000,81 EUR здійснювалась згідно рахунку (інвойсу) від 03.02.2016 №123183, натомість до митного оформлення був наданий рахунок (інвойс) від 07.03.2016 №1576885 на суму 21304,49 EUR.

На підставі прийнятого рішення про коригування митної вартості товару Київська митниця ДФС видала позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення 125130013/2016/00050 (т.1, а.с.165-166).

Після здійснення коригування митної вартості, товари були випущені у вільний обіг шляхом подання нової ЕМД №125130013/2016/404154 від 23.03.2016 та надання гарантій відповідно до частини 7 статті 55 Митного кодексу України (т.1, а.с. 67-72).

Не погоджуючись із рішеннями відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Згідно з статтею 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює та документів, необхідних для митного оформлення.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 Митного кодексу України).

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (частини четверта та п'ята статті 58 Митного кодексу України.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (тобто за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)) та другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); за резервним. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Відповідно до положень статті 53 Митного кодексу України одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є: декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару.

В силу положень частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності , наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію) (частини третя та четверта статті 53 Митного кодексу України).

Крім цього, відповідно до частини шостої статті 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз положень статті 53, частин першої, другої та п'ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України та у випадках, встановлених цим Кодексом (якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни) письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Водночас, суд звертає увагу на те, що повідомляючи декларанта про необхідність надати додаткові документи митний орган має обґрунтовувати свої вимоги щодо їх надання, узгоджуючи таке надання документів з правовою суттю правовідносин, які склалися між позивачем та його контрагентом. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.03.2012 у справі № К/9991/89900/11.

Тобто, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

При цьому, митний орган повинен витребувати ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України.

Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 31 березня 2015 року №21-53а15 та №21-127а15.

Як встановлено судом, підставою для витребування від декларанта додаткових документів стали розбіжності щодо порядку розрахунків за контрактом, суми що підлягала до сплати, а також в частині рахунку (інвойсу) на підставі якого був оплачений товар.

Зокрема, у судовому засіданні представник відповідача звертав увагу суду, що за умовами контракту пред'явлений до митного оформлення товар на дату подання митної декларації мав бути оплачений у повному обсязі, тобто на суму 21304,49 EUR. Водночас, згідно наданих позивачем банківських виписок митницею встановлено, що товар було оплачено лише частково на суму 16000,81 EUR та відповідно до інвойсу, реквізити якого не відповідають інвойсу, наданому до митного оформлення. Представник відповідача наполягав на тому, що до митного оформлення позивачем не було надано доказів, які б свідчили про домовленість позивача з продавцем щодо відстрочення платежу.

У контексті вказаних доводів судом встановлене наступне.

Відповідно до пункту 4.1 Контракту від 21.01.2016 №2101 покупець перераховує грошові кошти відповідно до проформи-інвойсу чи інвойсу простим банківським переказом на розрахунковий рахунок продавця у розмірі 30% від його суми протягом 5 банківських днів від дати виставлення рахунку; 70% по факту офіційного повідомлення про готовність товару до відвантаження.

Згідно інвойсу №1576885 від 07.03.2016 датою відправки (відвантаження) товару (графа «Despatch date» в інвойсі) є 08.03.2016 (т.1, а.с. 31). Датою митного оформлення товару в країні відправлення є 09.03.2016, а до зони митного контролю України товар надійшов 11.03.2016.

З урахування викладеного, суд погоджується з доводами відповідача, що згідно умов контракту від 21.01.2016 №2101 на момент митного оформлення товару позивач повинен був сплатити 21304,49 EUR на підставі інвойсу №1576885 від 07.03.2016.

У той же час, як вбачається з банківської виписки та виписки в міжнародному SWIFT форматі від 04.03.2016, позивачем було здійснено транзакцію на користь «Gumarny Zubri a.s.» у вигляді передоплати в сумі 16000,81 EUR згідно інвойсу №123183 від 03.02.2016 (т.1, а.с. 53-54), тобто на підставі іншого інвойсу і в сумі, що є меншою за суму, вказану в інвойсі №1576885 від 07.03.2016.

У судовому засіданні та у позовній заяві представник позивача зазначав, що платіж у розмірі 16000,81 EUR був передоплатою за товар, пред'явлений до митного оформлення, що здійснювалась на підставі раніше виданого проформи-інвойсу №123183 від 03.02.2016 на суму 23000,81 EUR. При цьому зазначив, що 07.03.2016 між сторонами контракту укладено додаткову угоду №1/1 від 07.03.2016, після чого вартість товару знизилась до 21304,49 EUR, а умови оплати передбачали відстрочення сплати решти суми за інвойсом №1576885 від 07.03.2016 у розмірі 5303,68 EUR за фактом реалізації товарів на території України.

З приводу таких пояснень позивача суд зазначає, що дійсно, в матеріалах справи міститься додаткова угода №1/1 від 07.03.2016 до контракту №2101 від 21.01.2016, умовами якої передбачено, що у зв'язку з розбіжностями в сумі та кількості між проформою-інвойсом №123183 від 03.02.2016 та інвойсом №1576885 від 07.03.2016 сторони домовились встановити наступні умови платежу по інвойсу №1576885 від 07.03.2016 до контракту №2101 від 21.01.2016: передоплата в сумі 16000,81 EUR (70% проформи-інвойсу №123183 на загальну суму 23000,81 EUR) здійснена простим банківським переказом на розрахунковий рахунок Продавця. Решта суми 5303,68 EUR (згідно інвойсу №1576885 від 07.03.2016 на загальну суму 21304,49 EUR) здійснюється простим банківським переказом на розрахунковий рахунок Продавця після реалізації товару в Україні (т.1, а.с. 22).

Поряд з цим, дослідивши зміст графи 44 ЕМД від 18.03.2016 №125130013/2016/403744 судом встановлено, що проформа-інвойс №123183 від 03.02.2016 на суму 23000,81 EUR та додаткова угода №1/1 від 07.03.2016 до контракту №2101 від 21.01.2016 до митного оформлення позивачем не подавались.

У судовому засіданні 30.05.2016 позивач також підтвердив, що додаткова угода №1/1 від 07.03.2016 до контракту №2101 від 21.01.2016 до ЕМД від 18.03.2016 №125130013/2016/403744 не подавалась, і зазначив, що додаткову угоду №1/1 товариство подавало разом з ЕМД №125130013/2016/404154 від 23.03.2016 (т.1, а.с. 67-72), на підставі якої товари випускались у вільний обіг під фінансову гарантію.

У той же час, відповідач звернув увагу суду, що до ЕМД від 18.03.2016 №125130013/2016/403744 на запит митного органу 21.03.2016 позивач надав додаткову угоду про зміну порядку оплати за товар з подібним змістом, проте з іншими реквізитами, а саме, №3 від 18.03.2016 (т.1, а.с. 179).

Зі змісту додаткової угоди від 18.03.2016 №3 вбачається, що сторони домовились встановити наступні умови платежу по інвойсу №1576885 від 07.03.2016 по контракту №2101 від 21.01.2016, а саме, передоплату в сумі 16000,81 EUR здійснити простим банківським переказом на розрахунковий рахунок Продавця. Решту суми 5303,68 EUR здійснити простим банківським переказом на розрахунковий рахунок Продавця після реалізації товару в Україні (т.1, а.с. 179).

Дослідивши зміст зазначеної угоди в контексті фактичних обставин справи, суд погоджується з обґрунтованими доводами представника відповідача з приводу того, що дана додаткова угода не усунула встановлених під час митного контролю розбіжностей.

Зокрема, як вбачається з банківської виписки по особовим рахункам за 04.03.2016, передоплата в сумі 16000,81 EUR була здійснена 04.03.2016 згідно інвойсу №123183 від 03.02.2016 (т.1, а.с. 53). Тобто, передоплата в сумі 16000,81 EUR була здійснена на підставі іншого інвойсу, який до митного оформлення не подавався та відсутній в матеріалах справи.

При цьому, додаткова угода №3 від 18.03.2016, на відміну від додаткової угоди №1/1 від 07.03.2016, не передбачала порядку зарахування передоплати, що відбулась згідно проформи-інвойсу №123183 від 03.02.2016, в рахунок платежу по інвойсу №1576885 від 07.03.2016.

Щодо обставин укладення додаткових угод від 07.03.2016 №1/1 та від 18.03.2016 №3 якими змінювалась ціна товару та умови оплати, судом у судовому засіданні 02.06.2016 було допитано свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Суд попередньо повідомив зазначених осіб про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав.

Свідок ОСОБА_5 повідомила суду, що працює митним брокером та у березні 2016 року здійснювала митне оформлення товару від імені ТОВ «Романа Мобіл».

Свідок ОСОБА_5 зазначила, що 18.03.2016 нею особисто до Київської митниці ДФС було подано електронну митну декларацію, яку в подальшому митний орган зареєстрував за №125130013/2016/403744. Митну вартість товару було визначено відповідно до ціни, що підлягала сплати за товар згідно контракту №2101 від 21.01.2016 та інвойсу №1576885 від 07.03.2016 в сумі 21304,49 EUR, до якої було додано вартість послуг з перевезення до кордону з Україною в сумі 13500,00 грн. При цьому свідок пояснила, що ТОВ «Романа Мобіл» було здійснено передоплату за товар в розмірі 16000,81 EUR згідно раніше виставленого проформи-інвойсу №123183 від 03.02.2016.

Як зазначила свідок, оскільки сторонами контракту було уточнено кількість та асортимент товару, початкова вартість товару, визначена у проформі-інвойсі №123183 від 03.02.2016 знизилась, у зв'язку з чим і було виставлено інвойс №1576885 від 07.03.2016 .

У той же час, сторонами контракту було укладено додаткову угоду від 07.03.2016 №1/1, де сторони домовились, що передоплата, здійснена згідно проформи-інвойсу №123183 від 03.02.2016 (16000,81 EUR) вважається передоплатою за інвойсом №1576885 від 07.03.2016, решта суми за інвойсом №1576885 від 07.03.2016 (5303,68 EUR) підлягала сплаті за фактом реалізації товару на території України.

Разом з цим, свідок у судовому засіданні підтвердила, що під час митного оформлення товару за ЕМД від 18.03.2016 №125130013/2016/403744 додаткова угода від 07.03.2016 №1/1, якою змінювались умови платежу, не подавалась.

На уточнююче запитання щодо причин неподання додаткової угоди від 07.03.2016 №1/1 свідок зазначила, що митний орган відмовився приймати додаткову угоду мотивуючи це тим, що її зміст є неприйнятним для митного оформлення і запропонував подати угоду, в якій умови щодо порядку оплати за товар згідно інвойсу №1576885 від 07.03.2016 та проформи-інвойсу №123183 від 03.02.2016 викладені в іншому змістовному формулюванні.

Свідок зазначила, що у зв'язку з такими вимогами інспектора митного органу між ТОВ «Романа Мобіл» та продавцем товару - Gumarny Zubri a.s. було складено нову додаткову угоду до контракту №2101 від 21.01.2016 за номером « 3» від 18.03.2016, в якій дещо по-іншому був викладений порядок умов оплати за товар, зокрема, виключено посилання на проформу-інвойс №123183 від 03.02.2016.

У день складення додаткової угоди №3 від 18.03.2016 до контракту №2101 від 21.01.2016 її було подано до митного органу на виконання раніше отриманого запиту, надісланого в порядку статті 53 Митного кодексу України.

Надаючи оцінку таким поясненням свідка ОСОБА_5 суд зазначає, що показами свідка не було спростовано аргументів митного органу про те, що товар на момент пред'явлення до митного оформлення відповідно до умов контракту №2101 від 21.01.2016 мав бути оплачений у повному обсязі, тобто в сумі 21304,49 EUR.

Свідок також однозначно підтвердила, що не подавала до ЕМД від 18.03.2016 №125130013/2016/403744 додаткову угоду від 07.03.2016 №1/1, якою змінювались умови та порядок оплати за товар, зокрема, передбачалось відстрочення платежу.

Суд критично ставиться до тверджень свідка про відмову інспектора прийняти у неї додаткову угоду від 07.03.2016 №1/1, оскільки у складі додатків до ЕМД вона не подавалась, водночас у матеріалах справи відсутні і сторонами не повідомлено про наявність будь-яких рішень відповідача, якими останній відмовляв у прийнятті документів.

Крім того, з'ясовуючи вказані обставини суд запропонував позивачу вказати прізвище та ім'я інспектора митного органу, яким було висунуті умови до змісту договору, проте надати такі відомості свідок не змогла, посилаючись на те, що під час митного оформлення товару інспектори неодноразово змінювались і кожен з них витребовував різні документи.

У свою чергу свідок ОСОБА_7, яким здійснювалось митне оформлення товару, заперечив з приводу показань свідка ОСОБА_5 та зазначив, що ним не висувалось будь-яких умов щодо змісту додаткових угоди чи будь-яких інших документів.

Суд також бере до уваги, що свідок визнала, що додаткову угоду №3 від 18.03.2016 до контракту №2101 від 21.01.2016 було укладено вже після виявлення митним органом розбіжностей у документах, поданих для митного оформлення і в цьому контексті суд погоджується з доводами представника відповідача, що у такий спосіб ТОВ «Романа Мобіл» намагалось усунути виявлені розбіжності.

Підсумовуючи викладене суд зазначає, що документами, поданими до митного оформлення не підтверджується сума, що фактично підлягала сплаті за імпортовані товари.

Щодо доводів відповідача про відсутність документального підтвердження такої складової митної вартості як транспортні витрати, судом встановлено наступне.

У пункті 3.1 контракту від 21.01.2016 вказано, що поставки по контракту здійснюються на умовах FCA Зубри, Чеська Республіка, CPT Київ, Україна, CIP Київ, Україна. Умови поставки на конкретну партію товару вказуються в проформі-інвойсі або інвойсі.

Згідно графи 20 ЕМД від 18.03.2016 №125130013/2016/403744 умовами поставки є FCA Зубри, Чеська Республіка.

За змістом Інкотермс 2010 термін FCA або Франко-перевізник означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару.

Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

Відповідно до пункту 6 частини 10 статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, обов'язково додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

До того ж, розрахунки таких витрат мають здійснюватись на основі достовірних відомостей про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Це є обов'язковою умовою для застосування основного методу визначення митної вартості відповідно до частини 8 статті 58 Митного кодексу України та є обов'язком декларанта відповідно до пункту 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України.

Керуючись пунктом 6 частини 2 статті 53 Митного кодексу України декларант зобов'язаний для підтвердження транспортних витрат надавати транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість транспортування.

При цьому, згідно з Правилами заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, до таких документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Як зазначив позивач, до заявленої митної вартості товару ним було включено вартість перевезення до кордону України, що склала 13500,00 грн.

На підтвердження витрат на транспортування позивачем відповідно до графи 44 ЕМД від 18.03.2016 №125130013/2016/403744 до митного оформлення було надано міжнародну транспортну накладну (CMR) від 09.03.2016 №7393250 (т.1, а.с. 134) та договір-доручення на надання транспортно-експедиційних послуг №0403-АМ від 04.03.2016 (т.1, а.с. 172-174).

Відповідно до пункту 1.2 договору-доручення від 04.03.2016 №0403-АМ, Повірений (ФОП ОСОБА_8В - експедитор) діючи в межах даного договору за дорученням і за рахунок коштів Довірителя (ТОВ «Романа Мобіл»), від свого імені та за винагороду організовує перевезення вантажів Довірителя автомобільним транспортом третьої сторони, іменованої надалі Перевізник, з якою у Повіреного підписаний належним чином оформлений договір, за маршрутами, зазначеними у разовій Заявці на перевезення, яка може бути отримана факсом і має юридичну силу нарівні з оригіналом.

Згідно розділу 4 договору від 04.03.2015 №0403-АМ базова вартість перевезення та порядок оплати встановлюється в Заявці на перевезення, яка є невід'ємною частиною цього договору. Загальна вартість робіт, наданих Повіреним, визначається сумарною вартістю Заявок до договору.

Робота вважається виконаною, якщо Повірений згідно наданої Довірителем Заявки виконав роботу в повному обсязі, що підтверджується ОСОБА_7 виконаних робіт. Датою надання послуг з перевезення вантажу згідно цього договору є дата підписання ОСОБА_7 виконаних робіт.

У той же час, будь-яких документів, що містять відомості про вартість транспортування, як то заявки, рахунку-фактури, акти виконаних робіт (наданих послуг), банківських та платіжних документів, що могли б підтвердити факт оплати транспортних послуг та їх розмір, позивачем до ЕМД від 18.03.2016 №125130013/2016/403744 не додавалось.

На запит митниці від 18.03.2016 щодо необхідності подачі транспортних перевізних документів позивачем додатково були подані: договір-доручення на надання транспортно-експедиційних послуг №0403-АМ від 04.03.2016 (т.1, а.с. 172-174); заявку на перевезення від 04.03.2016 до договору №0403-АМ від 04.03.2016 (т.1, а.с. 175); довідку про транспортні витрати від 10.03.2016 (т.1, а.с. 176); рахунок за транспортно-експедиторські послуги від 21.03.2016 №33-АМ (т.1, а.с. 177); акт виконаних робіт за транспортно-експедиторські послуги від 21.03.2016 на суму 30000,00 грн. (т.1, а.с. 178).

Досліджуючи зміст поданих позивачем транспортних документів судом встановлено, що вони не узгоджуються між собою в частині вартості наданих транспортно-експедиційних послуг.

Так, згідно заявки на перевезення від 04.03.2016 вартість перевезення складає 32000,00 грн. (т.1, а.с. 47).

Водночас згідно довідки, виданої ФОП ОСОБА_8 від 10.03.2016, вартість транспортно-експедиційних послуг з доставки вантажу за маршрутом Зубри (Чехія) - Київ, Україна становить 21000,00 грн., у тому числі 13500,00 грн. - вартість перевезення від міста Зубри до кордону України (т.1, а.с. 48).

Натомість згідно рахунку, виписаного ФОП ОСОБА_8 від 21.03.2016 №33-ам загальна вартість транспортно-експедиційних послуг склала 32000,00 грн. (т.1, а.с.49).

Відповідно до звіту повіреного перед довірителем (акт виконаних робіт) від 21.03.2016 вартість транспортно-експедиційних послуг становить 30000,00 грн. (т.1, а.с. 50). При цьому, у вказаному акті виконаних робіт міститься посилання на рахунок №33-АМ від 21.03.2016, де вартість транспортно-експедиційних послуг визначена у розмірі 32000,00 грн.

Таким чином у документах, поданих позивачем для підтвердження транспортних витрат, містяться істотні розбіжності щодо загальної вартості транспортно-експедиційних послуг.

У судовому засіданні представник позивача, надаючи пояснення щодо вказаних розбіжностей зазначив, що вартість перевезення товару від місця навантаження (м. Зубри, Чехія) до кордону з України становить 13500,00 грн. і саме цю суму підприємством було включено до складу митної вартості товару. Водночас загальна вартість перевезення задекларованого товару склала 32000,00 грн., що підтверджується рахунком від 21.03.2016 №33-ам (т.1, а.с. 49) і включала в себе вартість транспортування до кордону з Україною (13500,00 грн.), транспортні витрати по переміщенню товару на території України (7500,00 грн.) і штрафні санкції за простій автомобіля на митному посту (11000,00 грн.)

Представник позивача зазначив, що до довідки про вартість транспортно-експедиційних послуг від 10.03.2016 (т.1, а.с. 48) суму штрафних санкцій включено не було, а тому і виникла розбіжність.

З приводу викладеного суд зазначає, що вказані пояснення позивача не спростовують розбіжностей між ціною, що включена до звіту повіреного перед довірителем (акт виконаних робіт) від 21.03.2016 (т.1, а.с. 50) та рахунком №33-АМ від 21.03.2016, відповідно до яких загальна вартість транспортно-експедиційних послуг, включно з штрафом за простій, становить 30000,00 грн. і 32000,00 грн. відповідно.

Суд наголошує, що саме звіт повіреного перед довірителем (акт виконаних робіт) відповідно до умов договору-доручення від 04.03.2016 №0403-АМ є підтвердженням факту виконання робіт у повному обсязі (доставки товару до пункту призначення) і вказана у ньому вартість робіт має узгоджуватись з виставленим рахунком.

Крім того, заявка на перевезення від 04.03.2016 також вказує на те, що вартість послуг з перевезення склала 32000,00 грн. Разом з тим за умовами договору-доручення від 04.03.2016 №0403-АМ у заявці визначається базова вартість перевезення (тобто ціна, за яку перевізник погодився здійснити доставку з місця навантаження до місця розвантаження), з чого слідує, що заявка на перевезення не може містити наперед визначену суму штрафних санкцій за простій.

Суд також зазначає, що під час розгляду справи було встановлено, що транспортні документи, які були подані позивачем до суду, та аналогічні документи, що подавались позивачем до митного органу під час розмитнення товару не узгоджуються між собою.

Зокрема, згідно заявки на перевезення від 04.03.2016, що була подана до митного органу, вартість транспортно-експедиційних послуг складає 21000,00 грн. (т.1, а.с. 175). У той же час, до суду позивачем подано заявку на перевезення від 04.03.2016, згідно якої вартість транспортних послуг складає 32000,00 грн. (т.1, а.с. 47). Більш того, на зазначених заявках підписи від імені Повіреного ФОП ОСОБА_8 виконані у різний спосіб.

Подібні розбіжності в частині вартості транспортних послуг містяться і в рахунках від 21.03.2016 №33-ам, поданих до митного органу (30000,00 грн.) (т.1, а.с. 177), і до суду (32000,00 грн.) (т.1, а.с. 49).

Позивачем також не надано суду банківських або платіжних документів, що підтверджували б факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого ФОП ОСОБА_8 рахунку від 21.03.2016 №33-ам.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що у даному випадку така складова митної вартості як транспортні витрати належними доказами не була підтверджена.

Також суд погоджується з доводами представника відповідача, що наданий до митного оформлення звіт про оцінку майна №93-Ф та висновок про вартість майна, складений ФОП ОСОБА_9, не містить достовірної та об'єктивної інформації про заявлену вартість товару.

Згідно статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні» методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів).

Відповідно до Національних стандартів №1 та Методики оцінки майна, оцінка майна має здійснюватись шляхом дослідження відповідності ціни товарів ринковій вартості, тобто вартості, за якою здійснено відчуження об'єкту оцінки (товару) на ринку подібного майна на дату оцінки.

У вказаному звіті експертом не було здійснено аналізу цін на подібні (аналогічні) товари.

При цьому, як вбачається із самого звіту про оцінку майна - гумові килимки у кількості 2991 комплектів, для проведення оцінки товару оцінювач ФОП ОСОБА_9 використовував порівняльний метод визначення вартості.

Суд зазначає, що у разі застосування порівняльного методу, відповідно до пункту 48 Національного стандарту №1, інформація про подібне майно повинна відповідати таким критеріям: умови угод купівлі-продажу або умови пропонування щодо укладення таких угод не відрізняються від умов, які відповідають вимогам, що висуваються для визначення ринкової вартості; продаж подібного майна відбувся з дотриманням типових умов оплати; умови на ринку подібного майна, що визначали формування цін продажу або пропонування, на дату оцінки істотно не змінилися або зміни, які відбулися, можуть бути враховані.

Крім того, відповідно до Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2013 №1440, оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел, їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків. При цьому, зібрані оцінювачем вихідні дані та інша інформація повинні відображатись у звіті про оцінку майна з посиланням на джерело їх отримання та у додатках до нього.

Однак, як вбачається з висновку про вартість майна, його оцінка була проведена виключно на підставі документів, що надавались до митного оформлення без аналізу ринку.

У судовому засіданні також встановлено, що звіт про оцінку №93-Ф, виконаний ФОП ОСОБА_9, копія якого була надана позивачем до суду (т.1, а.с. 57-63) за своїм змістом не відповідає копії, що була подана до митного оформлення (т.1, а.с. 186-192).

Так судом встановлено, що таблицю «Висновок про вартість майна» у примірнику звіту, який додано до позовної заяви (т.1, а.с. 57, зворотній бік) у порівнянні зі звітом, який було надано до митного оформлення товару (т.1, а.с. 186, зворотній бік), доповнено графами «Перелік вихідних даних, отриманих від замовника», «Джерело інформації». Одночасно з цим суд зазначає, що саме на відсутність цієї інформації відповідач вказував у графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості.

Таким чином, беручи до уваги суперечність поданих позивачем документів в частині порядку та умов оплати, загальної суми, що підлягає сплаті за товар, суд вважає, що митний орган мав достатньо підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару. За таких обставин митний орган обґрунтовано запропонував позивачу надати додаткові документи.

Водночас, надані позивачем додаткові документи розбіжностей та неточностей, що були підставою для їх витребування, не усунули.

Приписами чинного законодавства передбачено, що митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

Так у постанові від 10 квітня 2012 року у справі №21-52а12 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Грета» до Східної митниці Державної митної служби України, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування рішень, Верховний Суд України дійшов висновку, що митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати належні документи для підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару.

У постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі №21-270а13 за позовом закритого акціонерного товариства "Виробниче об'єднання «Конті» до Східної митниці Державної митної служби України, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області судом наголошено, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом та визначення митної вартості; наявність у єдиній автоматизованій системі інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості.

Факт наявності розбіжностей у документах, поданих до митного оформлення підтверджується документально. Крім того, ці документи не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари. Додаткових документів у ході процедури проведення консультацій позивач на вимогу митного органу - не надавав.

З огляду на викладене та доказів, які наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відсутність документального підтвердження використаних декларантом або уповноваженою ним особою відомостей, не визначеність їх кількості та достовірності, а також відсутність обов'язкових складових митної вартості є тими обставинами, що унеможливлюють застосування основного методу визначення митної вартості відповідно до частини 2 статті 58 Митного кодексу України, норма якої має імперативний характер.

Аналогічна правова позиція також викладена колегією суддів Вищого адміністративного суду України, яка дійшла висновку про неповноту заявленої митної вартості, з огляду на відсутність у калькуляції ціни товару обов'язкових складових, що мають бути включені до неї (зокрема, ухвала ВАСУ від 15.09.2015 по справі № К/800/26249/15, постанова ВАСУ від 23.07.2015 №К/800/63298/14).

Разом з цим, судом приймається до уваги і та обставина, що відповідачем у ході аналізу бази даних ЄАІС ДМСУ було встановлено, що рівень митної вартості подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшим ніж рівень митної вартості, який було заявлено ТОВ «Романа Мобіл».

Суд погоджується також з доводами відповідача про неможливість застосування у спірних відносинах інших методів визначення митної вартості товару, оскільки позивачем не подано необхідних для цього документів, а митницею надано переконливі пояснення щодо послідовного застосування методів визначення митної вартості та щодо вжиття заходів з отримання необхідної інформації і документів від позивача.

При цьому суд звертає увагу, що позивач скористався правом, наданим пунктом 7 статті 55 Митного Кодексу України та звернувся до митного органу із заявою про випуск товарів у вільний обіг під гарантійні зобов'язання і самостійно подав до митного оформлення товар з урахуванням коригувань відповідача.

Проте доказів, що спростовують недоліки, виявлені відповідачем у наданий законодавством строк для подачі документів для підтвердження заявленої митної вартості, позивачем надано не було.

У той же час надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про правомірність дій митного органу по витребуванню додаткових документів та правильність визначення митної вартості за резервним методом.

Щодо обставин прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, на яких сторони акцентували увагу суду під час розгляду справи, слід зазначити наступне.

Звертаючись до суду з даним позовом позивачем до позовної заяви було додано рішення про коригування митної вартості №125130013/2016/110014/2 від 23.03.2016, яке є предметом позову (т.1, а.с. 73).

У графі 28 «Розрахована декларантом митна вартість товару» вказаного рішення зазначено: «сума у грн.» - «656902,88», «сума у валюті» - « 21751,50». У графі 30 «Коригування» зазначено: «вартість за одиницю» - « 1,5001», «загальна сума» - « 21751,50».

Таким чином, вказане рішення не містить коригування, оскільки заявлена позивачем у графі 28 митна вартість збігається з митною вартістю, вказаною у графі 30 «Коригування».

Це також підтверджується і тим, що у графі 31 «Код МВВ митного органу» (порядковий номер методу визначення митної вартості, що був застосований митним органом при визначенні митної вартості товару) зазначено « 1», що відповідає основному методу - за ціною договору (контракту).

У той же час, до заперечень на позовну заяву відповідачем було додано рішення з тим же номером та від тієї ж дати, яке містило інші відомості у графі 30 «Коригування», а саме, «вартість за одиницю» - « 2,3011», «загальна сума» - « 33365,95» «Код МВВ митного органу» - « 6» (резервний метод) (т.1, а.с. 194).

У судовому засіданні представники позивача стверджували, що митний орган двічі скоригував митну вартість: під час митного оформлення товару за ЕМД №125130013/2016/403744, коли визначив митну вартість за одиницю у розмірі 1,5001 EUR, та вдруге, коли ТОВ «Романа Мобіл» подало декларацію №125130013/2016/404154, за якою товар випускався у вільний обіг під гарантійне зобов'язання, визначивши вартість за одиницю - 2,3011.

При цьому, представники позивача стверджували, що друге рішення про коригування митної вартості ТОВ «Романа Мобіл» отримало лише 26.05.2016, попередньо звернувши до митного органу з вимогою про видачу копії.

У свою чергу представник відповідача зазначив, що наявність двох рішень про коригування митної вартості №125130013/2016/110014/2 від 23.03.2016 пояснюється тим, що на прохання декларанта - брокера ТОВ «Романа Мобі» ОСОБА_5 позивачу було видано проект рішення про коригування митної вартості №125130013/2016/110014/2 від 23.03.2016, що не містило відомостей про коригування. Водночас остаточне рішення, де містилась скоригована сума у розмірі 33365,95 EUR (2,3011 за одиницю) позивачу було надіслано електронним повідомленням 23.03.2016.

З приводу викладених аргументів представників позивача суд зазначає, що рішення про коригування митної вартості №125130013/2016/110014/2 від 23.03.2016 у графі 18 містить посилання на номер електронної митної декларації, відповідно якої здійснювалось митне оформлення товару, а саме: №125130013/2016/403744 від 18.03.2016. Таким чином, твердження позивача, що відповідач двічі коригував митну вартість товару є безпідставним.

Суд також критично оцінює доводи представників позивача, що рішення про коригування митної вартості №125130013/2016/403744 від 18.03.2016 ТОВ «Романа Мобіл» було отримано лише 26.05.2016.

По-перше, судом встановлено, а сторонами не заперечується, що пред'явлені до митного оформлення товари були випущені у вільних обіг відповідно до ЕМД 125130013/2016/404154 від 23.03.2016 на умовах сплати фінансової гарантії (т.1, а.с. 67-72).

Розмір фінансової гарантії становить різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом.

Таким чином, відсутність відомостей про визначену митним органом митну вартість товару унеможливлює проведення розрахунку фінансової гарантії, сплата якої є умовою випуску товарів у вільний обіг.

Зі змісту графи 28, 30 та 31 рішення про коригування митної вартості №125130013/2016/110014/2 від 23.03.2016, яке було подане позивачем, вбачається, що будь-якого коригування митним органом взагалі проведено не було, оскільки сума у графах 28 та 30 є тотожною, а в графі 31 визначено метод визначення митної вартості - за ціною договору (контракту).

Щодо обставин прийняття рішення про коригування митної вартості №125130013/2016/403744 від 18.03.2016 у судовому засіданні 02.06.2016 були допитані свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що рішення про коригування митної вартості №125130013/2016/110014/2 від 23.03.2016 без відомостей про коригування видав на прохання декларанта - ОСОБА_5 для підготовки нової ЕМД для випуску товару у вільний обіг під фінансову гарантію в порядку частини 7 статті 55 Митного кодексу України.

При цьому зазначив, що оригінал рішення №125130013/2016/403744 від 18.03.2016 направив електронним повідомленням згодом, проте конкретного часу вказати не зміг.

Свідок ОСОБА_5 зазначила, що при складанні ЕМД №125130013/2016/404154 від 23.03.2016 (за якою товари відпускались у вільний обіг зі сплатою фінансової гарантії) використала відомості про коригування, зазначені у рішенні про коригування митної вартості №125130013/2016/110014/2 від 23.03.2016, яке вона отримала електронним повідомленням 23.03.2016.

Суд у судовому засіданні 02.06.2016 також продемонстрував свідку два рішення про коригування митної вартості №125130013/2016/110014/2 від 23.03.2016, яке було долучено до матеріалів справи позивачем (т.1, а.с. 74) та представником відповідача (т.1, а.с. 194), оглянувши які свідок вказала, що використовувала дані графи 30 рішення про коригування митної вартості №125130013/2016/110014/2 від 23.03.2016, яке міститься в матеріалах справи на аркуші 194 першого тому.

Беручи до уваги такі обставини, суд зазначає, що матеріалами справи та показами свідків спростовуються доводи позивача, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості ТОВ «Романа Мобіл» було отримано лише 26.05.2016.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази наявні у матеріалах справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Доказів понесення відповідачем вказаних витрат матеріали справи не містять, тому питання про їх стягнення з позивача суд не вирішує.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 червня 2016 р.