Рішення

від 02.06.2016 по справі 910/6884/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2016Справа № 910/6884/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "Бенанті" (далі - Товариство) про стягнення 44 131,30 грн., розірвання договору та виселення з орендованого приміщення,

за участі представників:

позивача: Кривошей В.В. за довіреністю від 01 квітня 2016 року № 424/вих,

відповідача: не з'явились,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2016 року Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що всупереч умов укладеного між управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (правонаступником якого є позивач) та відповідачем договору оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 431/5 від 9 липня 2007 року (далі - договір) останній не в повному обсязі вніс орендні платежі, заборгувавши 38 429,83 грн. Оскільки вказану суму боргу не було погашено відповідачем в добровільному порядку, позивач, посилаючись на статті 525, 530, 611, 625, 651, 782 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 285 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути з Товариства вищезазначену суму боргу, а також 4 415,02 грн. пені, 994,55 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 291,90 грн., нарахованих за період з 21 листопада 2015 року по 23 березня 2016 року в зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків. Підприємство також просило розірвати спірний договір оренди та виселити відповідача з орендованого приміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 квітня 2016 року порушено провадження в справі № 910/6884/16 та призначено її розгляд на 12 травня 2016 року.

12 травня 2016 року позивачем через канцелярію суду було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог у зв'язку з частковим погашенням Товариством суми основного боргу в розмірі 18 590,24 грн. Згідно поданої заяви Підприємство просило стягнути з відповідача 19 839,59 грн. заборгованості з орендних платежів, а також 4 415,02 грн. пені, 994,55 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 291,90 грн., нарахованих за період з 21 листопада 2015 року по 23 березня 2016 року в зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою від 12 травня 2016 року розгляд справи було відкладено на 2 червня 2016 року.

1 червня 2016 року Товариство через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подало клопотання про припинення провадження в справі в зв'язку з погашенням суми заборгованості перед Підприємством, а також надало відповідні платіжні доручення.

Під час судового засідання 2 червня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з врахуванням поданої ним 12 травня 2016 року заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач у призначене судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 15 квітня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 12 травня 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

9 липня 2007 року між управління з питань комунального майна, приватизації Шевченківської районної у м. Києві ради та Товариством на підставі розпорядження Шевченківської районної в місті Києві ради від 6 червня 2007 № 117 було укладено договір оренди, відповідно до якого відповідач прийняв в строкове платне користування нежиле приміщення (будівлю, споруду) загальною площею 146 м 2 , згідно поверхового плану приміщення, розміщене за адресою: місто Київ, вулиця О. Довженка, 10.

31 грудня 2008 року була укладена додаткова угода № 1 до договору, якою було внесено зміни в пункт 1.1. цього правочину щодо площі орендованого приміщення, яка склала 57,6 м 2 . Також вказаною додатковою угодою № 1 було змінено розмір орендної плати.

Рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради «Про ліквідацію управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради» від 23 жовтня 2010 № 973 було припинено діяльність управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради.

У зв'язку зі зміною орендодавця на підставі розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про питання організації управління районами в місті Києві» від 10 грудня 2010 року №1112 та «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» від 31 січня 2011 року №121 майно комунальної власності територіальної громади Шевченківського району міста Києва було передане до сфери управління новоствореної Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» від 9 лютого 2011 року № 80 діючі договори оренди передано комунальному підприємству «Керуюча дирекція». Вказані зміни були відображені сторонами в додатковій угоді № 1 від 14 лютого 2011 року.

14 липня 2011 була укладена додаткова угода № 2, якою продовжено строк дії договору до 31 березня 2012 року включно.

Рішеннями Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 24/6240 було змінено найменування комунального підприємства «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у місті Києві ради на комунальне підприємство «Керуюча дирекція Шевченківського району».

Рішенням Київської міської ради від 9 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» назву комунального підприємства «Керуюча дирекція Шевченківського району» було змінено на комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».

У зв'язку зі зміною назви орендодавця за договором та реквізитів 2 лютого 2015 року було укладено додаткову угоду № 3 до укладеного правочину.

10 вересня 2015 року між Підприємством та відповідачем було укладено додаткову угоду № 4 до договору, якою було змінено загальну площу орендованого приміщення на 39,5 м 2 , мету оренди та розмір орендної плати.

Умовами пункту 2.5. договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.

В обґрунтування поданого позову представник позивача пояснив, що в зв'язку із порушенням Товариством умов укладеного договору в останнього виникла заборгованість з орендних платежів, яка станом на березень 2016 року (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) становить 19 839,59 грн. Також Підприємством 5 лютого 2016 року було направлено відповідачу претензію № 1, в якій позивач просив повернути орендоване приміщення. Оскільки вказана претензія залишена Товариством без виконання, Підприємство в межах даного позову, посилаючись на положення пункту 4.1. договору, просило достроково розірвати договір оренди та виселити відповідача з орендованого приміщення.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Плата за користування майном справляється з наймача (частина 1 статті 762 ЦК України).

Орендар, який займає орендне приміщення і не здає його, має сплачувати орендну плату до моменту його фактичної здачі згідно умов договору оренди. Аналогічна правова позиція викладена в пункті 5.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна".

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Суд відхиляє клопотання відповідача про припинення провадження у справі з огляду на таке. Товариство надало до суду платіжне доручення від 16 травня 2016 року № 32 на суму 1 800,00 грн., платіжне доручення від 19 травня 2016 року № 35 на суму 42 000,00 грн. та платіжне доручення від 24 травня 2016 року № 36 на суму 1 000,00 грн. З вказаних платіжних доручень не вбачається, що вказані в них грошові кошти були скеровані на погашення саме спірної заборгованості. У той же час представник позивача у судовому засіданні не заперечував проти того, що вказані грошові кошти були сплачені відповідачем на користь Підприємства, однак вони зараховані в рахунок погашення заборгованості, що виникла у попередній період.

Враховуючи те, що сума основного боргу по орендній платі, яка складає 19 839,59 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимоги Підприємства про стягнення з Товариства вказаної суми, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасного внесення орендних платежів, позивач також просив суд стягнути з Товариства 4 415,02 грн. пені, нарахованої за період з 21 листопада 2015 року по 23 березня 2016 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів відповідач сплачує на користь Підприємства пеню в розмірі подвійної облікової ставку НБУ від суми, що підлягає сплаті за кожен день прострочення.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, є арифметично вірним, відповідає положенням закону та договору, позовна вимога про стягнення з Товариства 4 415,02 грн. пені за період з 21 листопада 2015 року по 23 березня 2016 року підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 994,55 грн. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 291,90 грн., нарахованих за період з 21 листопада 2015 року по 23 березня 2016 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення суми трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства і не суперечать положенням договору, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача вищевказаних сум також підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, Підприємство просило суд розірвати договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 431/5 від 9 липня 2007 року.

За частиною 1 статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Водночас частиною 2 вищезазначеної статті встановлено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Згідно з частиною 3 статті 188 ГК України сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частина 4 статті 188 ГК України).

Статтею 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У пункті 4.1 договору сторони погодили, що позивач має право достроково розірвати договір оренди і вимагати повернення об'єкту оренди у випадках порушення Товариством будь-яких умов, передбачених пунктами 2.3, 2.5, 3.2 даного правочину.

Зокрема пунктом 2.5. договору встановлено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.

Крім того, несвоєчасна сплата відповідачем орендної плати є істотним порушенням умов договору, оскільки внаслідок несплати вказаних платежів позивач не отримав грошові кошти, на які розраховував при укладенні спірного договору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов договору, що полягає у невиконанні зобов'язань щодо погашення сум заборгованості за користування орендованим приміщенням, у зв'язку з чим позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору, а також враховуючи те, що відповідач в установленому законом порядку не спростував встановлених обставин справи, суд на підставі вищезазначених норм чинного законодавства дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині розірвання договору оренди від 9 липня 2007 року підлягає задоволенню.

У позовній заяві Підприємство, крім іншого, просило суд виселити Товариство з нежилого приміщення загальною площею 39,5 м 2 , розташованого в будинку № 10 по вулиці О. Довженка в місті Києві.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України розірвання договору є підставою для припинення зобов'язання.

За частиною 2 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Оскільки договір від 9 липня 2007 року підлягає розірванню, суд на підставі вищезазначених вимог закону дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо виселення Товариства з орендованого приміщення.

З системного аналізу вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Підприємства підлягають задоволенню в повному обсязі.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Бенанті" (04057, місто Київ, вулиця Довженка, будинок 10, ідентифікаційний код 22902039) на користь комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 1, ідентифікаційний код 34966254) 19 839 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот тридцять дев'ять) грн. 59 коп. основного боргу, 4 415 (чотири тисячі чотириста п'ятнадцять) грн. 02 коп. пені, 291 (двісті дев'яносто одну) грн. 90 коп. трьох процентів річних, інфляційні втрати в розмірі 994 (дев'ятсот дев'яносто чотири) грн. 55 коп., а також 3 553 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят три) грн. 52 коп. судового збору.

Розірвати договір оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва № 431/5 від 9 липня 2007 року, сторонами якого є комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" та товариство з обмеженою відповідальністю "Бенанті".

Виселити товариство з обмеженою відповідальністю "Бенанті" (04057, місто Київ, вулиця Довженка, будинок 10, ідентифікаційний код 22902039) з нежилого приміщення загальною площею 39,5 м 2 , розташованого в будинку № 10 по вулиці О. Довженка в місті Києві.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13 червня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко