Ухвала

від 13.06.2016 по справі 758/457/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі :

Колодійчука В.М., Висоцької В.С., Фаловської І.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сістерз продакшн» про визнання звільнення незаконним, визнання, що розірвання трудових відносин відбулося у зв'язку з порушенням з боку відповідача вимог законодавства про працю, зобов'язання змінити формулювання причин звільнення і вказати іншу причину звільнення, стягнення заробітної плати, зобов'язання провести розрахунок та виплату компенсації за невикористану відпустку, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою, поданою представником ОСОБА_4 - ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сістерз продакшн» (далі - ТОВ «Сістерз Продакшн»), у якому просила суд: визнати її звільнення з підстав, передбачених п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України, незаконним; визнати, що розірвання трудових відносин відбулось 06 січня 2015 року з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням з боку відповідача вимог законодавства про працю; зобов'язати відповідача змінити формулювання звільнення записане у трудовій книжці і вказати причину звільнення з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням з боку відповідача вимог законодавства про працю; стягнути заробітну плату за період з 24 листопада 2014 року по 06 січня 2015 року в розмірі 16 457 грн; зобов'язати провести розрахунок та виплату компенсації за невикористану відпустку; стягнути вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного заробітку у розмірі 38 571 грн 09 коп.; стягнути середній заробіток за період затримки розрахунку з 07 січня 2015 року по 09 вересня 2015 року у розмірі 105 018 грн 55 коп.; стягнути моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтувала тим, що з 01 жовтня 2014 року по 06 січня 2015 року вона працювала керівником групи виробничого департаменту творчо-виробничої групи ТОВ «Сістерз Продакшн». За виконувану роботу їй було встановлено оплату у вигляді окладу у розмірі 11 755 грн та щомісячні премії. Зазначила, що відповідачем не було визначено постійне робоче місце позивачу.

05 січня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до відповідача із заявою про звільнення з посади за ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 06 січня 2015 року, однак в прийнятті заяви їй було відмовлено. Згодом позивач дізналась, що її було звільнено ще 26 грудня 2014 року за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а також, що вона отримала відповідний розрахунок.

Зазначила, що відповідач про звільнення її не повідомив, відповідний наказ про звільнення для ознайомлення не надав, трудову книжку не отримувала, а тому просила суд задовольнити позов.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 грудня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано звільнення ОСОБА_4 26 грудня 2014 року з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, незаконним.

Визнано, що розірвання трудових відносин між ОСОБА_4 та ТОВ «Сістерз Продакшн» відбулось 06 січня 2015 року з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням з боку підприємства (відповідача) вимог законодавства про працю.

Зобов'язано ТОВ «Сістерз Продакшн» внести зміни до трудової книжки ОСОБА_4 та змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_4 на «звільнена за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України».

Стягнуто з ТОВ «Сістерз Продакшн» на користь ОСОБА_4 заробітну плату за період роботи з 24 листопада 2014 року по 06 січня 2015 року у розмірі 16 457 грн., вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, передбаченого ст. 44 КЗпП України, у сумі 38 571 грн 09 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку (з 07 січня 2015 року по 09 вересня 2015 року) в сумі 105 018 грн 55 коп., а всього стягнуто 160 046 грн 64 коп.

Стягнуто з ТОВ «Сістерз Продакшн» на користь ОСОБА_4 1 тис. грн. моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Стягнуто з ТОВ «Сістерз Продакшн» на користь Держави судовий збір у сумі 1 600 грн 47 коп. - за вимогами майнового характеру, та у сумі 243 грн 60 коп. - за вимогами немайнового характеру, а всього стягнуто 1 844 грн 07 коп.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального і матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Ухвалюючи у справі судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення відповідачем вимог законодавства України про працю при звільненні позивача з роботи, а також часткової обґрунтованості вимог ОСОБА_4 про виплату їй коштів, пов'язаних зі звільненням.

Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції не погодився, встановив, що наказом від 01 жовтня 2014 року ОСОБА_4 прийнято на роботу з випробувальним терміном 3-місяці. Позивач з таким наказом була ознайомлена, крім того, ознайомлена з суттєвими умовами праці, в тому числі з розміром посадового окладу та з посадовою інструкцією, якою визначені її посадові обов'язки, час роботи та вказано її робоче місце на підприємстві. Відповідач надав суду належні та допустимі докази численних прогулів ОСОБА_4 і наказ про її звільнення видано у чіткій відповідності до норм КЗпП України, він датований в належний термін від дня останнього задокументованого прогулу. Позивачем зазначених обставин не спростовано належними та допустимими доказами.

Крім того, апеляційним судом було встановлено, що під час звільнення позивача всі кошти було своєчасно та в повному обсязі, з урахуванням днів невикористаної відпустки, виплачено та перераховано на банківську картку позивача (а. с. 199-121).

Апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновків, що положення ч. 3 ст. 184 КЗпП України (звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням) до даних правовідносин не застосовуються, оскільки ОСОБА_4 при працевлаштуванні не надала відомостей про дітей, а також трудовий договір укладено не було, оскільки ОСОБА_4 прийнята на роботу з випробувальним терміном (ст. 27 КЗпП України), який не пройшла. Остання була звільнена за численні прогули, а отже наявність чи відсутність дітей на вирішення даного спору не впливає.

Таким чином, застосування до працівника п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у період випробувального строку не потребує дотримання ст. 184 КЗпП України, що спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом норм матеріального права.

Інші доводи касаційної скарги щодо укладення трудового договору з позивачем без випробувального терміну спростовуються наказом № 37к від 01 жовтня 2014 року, з яким ОСОБА_4 була ознайомлена.

Оскільки доводи касаційної скарги та наявні в матеріалах справи документи не свідчать про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновків, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 01 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: В.М. Колодійчук

В.С.Висоцька

І.М. Фаловська