Рішення

від 11.04.2016 по справі 303/988/16-ц

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2016 року м. Мукачево Справа №303/988/16-ц

2/303/774/16

номер рядка с.з. - 55

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі: головуючого - судді Кость В.В.

при секретарі Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево цивільну справу

за позовом Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів природокористування України «Мукачівський аграрний коледж»

до відповідача ОСОБА_1

про відшкодування шкоди,

За участю:

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_1;

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до ОСОБА_3 з позовом про стягнення суми 94129,00 грн. заподіяної шкоди.

Як на підставу для задоволення позовних вимог, позивач посилається на те, що внаслідок винних дій відповідача щодо незаконного звільнення ОСОБА_4 з посади секретаря - друкарки у 2003 році, навчальний заклад несе матеріальні втрати по відшкодуванню шкоди звільненому працівнику за затримку виконання рішення суду, загальний розмір яких становить суму за предметом позову. За таких обставин, позивач має право на відшкодування шкоди за рахунок працівника, з вини якого було завдано збитків установі, на підставі п. 8 частини першої ст. 134 Кодексу законів про працю України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, додатково вказавши, що станом на 11.04.2016 позивачем фактично відшкодовано ОСОБА_4 45670,50 грн., а решта коштів із суми 94129,00 грн. має бути сплачена на користь незаконно звільненого працівника до 30.12.2016.

Відповідач, прийнявши участь у судовому розгляді даної справи, позовних вимог не визнала повністю з посиланням на те, що погоджується з доводами позивача щодо наявності судового рішення, яким констатовано факт незаконного звільнення ОСОБА_4 з роботи та необхідності відшкодування її середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 1940,00 грн. та поновлення її на роботі на посаді секретаря. Однак, вказане рішення суду повністю виконано, шляхом перерахування суми 1940,00 грн. на підставі платіжного доручення від 12.08.2015 №1044 на рахунок Мукачівського МВ ДВС для виплати ОСОБА_4, а також її поновлення на роботі, про що свідчить копія наказу від 17.10.2006 №117К.

Відповідач також наголосила на тому, що на момент судового розгляду даної справи, позивач не поніс збитків у заявленій до стягнення сумі.

Крім того, просила відмовити позивачу у задоволенні поданого ним позову з огляду на пропущення ним строків для звернення до суду з вимогою за предметом позову.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши подані по даній справі доказові матеріали, а також матеріали цивільних справ № 303/7852/14-ц та № 2-1625/07, суд констатує наступне.

Не оспорюється учасниками судового розгляду ті обставини, що рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 14.07.2005 (а.с. 23-25) вирішено поновити ОСОБА_4 на посаді секретаря - друкарки Мукачівського державного аграрного технікуму з 08.10.2004р. та присуджено до стягнення на її користь з навчального закладу, правонаступником якого є позивач (а.с. 8 зворот), середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1940,00 грн.

Не встановлено судом і розбіжностей у позиціях сторін з приводу того, що ОСОБА_4 було звільнено наказом відповідача по даній справі, і що саме відповідач має нести відповідальність по відшкодуванню шкоди, яка передбачена п. 8 частини першої ст. 134 Кодексу законів про працю України.

Натомість, судом встановлена розбіжність у доводах сторін щодо юридичної природи та розміру заявленого до стягнення відшкодування, а також самого факту його проведення.

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини суд виходить з того, що згідно зі ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З урахуванням п. 8 частини другої ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту порушеного права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Спеціальними нормами, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин є положення п. 8 частини першої ст. 134 Кодексу законів про працю України, якими передбачено, що службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.

Відповідно до ст. 237 Кодексу законів про працю України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі .

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 33 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов'язок покривати шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону.

Із наявних у справі доказових матеріалів судом встановлено, що за наслідками судового розгляду цивільної справи №303/7852/14-ц за позовом ОСОБА_4В до Національного університету біоресурсів і природокористування України про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення апеляційного суду Закарпатської області від 14.07.2005 про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, - 07.12.2015 було постановлено ухвалу про затвердження мирової угоди від 07.12.2015, на підставі якої було визначено розмір виплат ОСОБА_4 у межах суми 94129,00 грн. до 30.12.2016.

Відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини..

Фактичні обставини щодо тривалого невиконання рішення апеляційного суду Закарпатської області від 14.07.2005 підтверджуються також і рішенням Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 по справі «Вінник та інші проти України» (заява №13977/05 та 45 інших заяв).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, заявлена до відшкодування з позивача по даній справі шкода, випливає з підтверджених судовими актами обставин щодо тривалого невиконання рішення апеляційного суду Закарпатської області від 14.07.2005 про поновлення на роботі ОСОБА_4, і вказану шкоду до 30.12.2016 має сплатити на користь ОСОБА_4 саме позивач.

В свою чергу, навчальний заклад, на підставі п. 8 частини першої ст. 134 та ст. 237 Кодексу законів про працю України, має право відшкодувати, у порядку регресу, з винної у незаконному звільнені особи (в даному випадку відповідача) фактично понесені збитки з виплати незаконно звільненому працівникові сум відшкодування за затримку виконання рішення про поновлення такого працівника на роботі.

У зв'язку з наведеним, слід констатувати помилковість доводів відповідачки відносно необхідності відмови позивачу у задоволенні поданого ним позову з тих підстав, що рішення апеляційного суду Закарпатської області від 14.07.2005 виконано на протязі 2005-2006 р.р., що підтверджується рядом судових рішень, які набрали законної сили, а також постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, оскільки перерахована на підставі платіжного доручення від 11.08.2005 №1023 сума 1940,00 грн. становила середній заробіток за час вимушеного прогулу на час ухвалення рішення від 14.07.2005, тоді як сума за предметом даного позову стосується відшкодування збитків, пов'язаних з тривалим невиконанням рішення суду про поновлення незаконного звільненого працівника на роботі, і таке відшкодування випливає з із результатів судового розгляду справи №303/7852/14-ц.

Також, з наявної у матеріалах справи №303/7852/14-ц копії наказу від 14.11.2014 №64-к «Про поновлення на роботі» судом встановлено, що ОСОБА_4 була фактично поновлена на роботі - 14.11.2014 (а.с. 13, справа №303/7852/14-ц), і вказаний наказ був винесений директором ВП «Мукачівський аграрний коледж» - ОСОБА_1, з метою добровільного виконання рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 по справі «Вінник та інші проти України» та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 14.07.2005.

Тобто, відповідач, видаючи вказаний вище наказ, визнала факт тривалого невиконання судових рішень та поновила 17.11.2014 ОСОБА_4 на роботі, тим самим виконавши такі судові акти.

Поряд з цим, констатуючи обставини щодо права позивача на стягнення з відповідача такого роду відшкодування, суд не може погодитися із його розміром, який станом на момент ухвалення судом даного рішення, може бути стягнутий з ОСОБА_1

Так, наявні у справі доказові матеріали та дані, які з них випливають (п. 2 ухвали Мукачівського міськрайоного суду Закарпатської області від 07.12.2015, а.с. 30, видаткові касові ордери від 08.06.2015 №№266, 267 та від 29.03.2016 №145, а.с. 32, 56) свідчать про фактичне понесення позивачем збитків по виконанню рішення Європейського суду з прав людини від 07.11.2013 по справі «Вінник та інші проти України» та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 14.07.2005 станом на 11.04.2016 у межах суми 45670,50 грн.

Отже, решта заявленої до стягнення з відповідача суми збитків (48458,50 грн.), на момент ухвалення судом рішення по справі, позивачем на користь ОСОБА_4 не сплачена, і правові підстави для її відшкодування є відсутніми.

Вказаний висновок суду узгоджується з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в абзаці третьому п. 20 постанови від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», відносно того, що право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством, організацією, установою сум третій особі і з цього ж часу обчислюється строк на пред'явлення регресного позову .

Також, не підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача також і фактично сплачена на користь ОСОБА_4, на підставі видаткового касового ордеру від 08.06.2015 №266 (а.с. 32), сума 2028,00 грн. по відшкодуванню витрат за надання правової допомоги при розгляді цивільної справи №303/7852/14, оскільки за процедурою, передбаченою п. 8 частини першої ст. 134 та ст. 237 Кодексу законів про працю України може бути відшкодована лише шкода, заподіяна підприємству, установі, організації лише у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу невиконання судового рішення про поновлення на роботі. Відшкодування витрат на правову допомогу та інших компенсаційних чи судових витрат, у зв'язку з незаконним звільненням працівника, у порядку визначеному цими статтями, проведено бути не може.

Безпідставними та доказово непідтвердженими слід також визнати і доводи відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до суду з вимогою за предметом позову, з посиланням на частину третю ст. 233 Кодексу законів про працю України, оскільки фактична наявність виплат, які мають бути проведені на користь ОСОБА_4 була констатована в ухвалі Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07.12.2015, і такі, у присудженій до стягнення з відповідача за даним рішенням сумі, були проведені відповідно 09.06.2015 та 28.03.2016.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково, шляхом присудження до стягнення з відповідача суми 43642,50 грн., а також суми 654,63 грн. у відшкодування судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина перша ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 8, 10, 11, 14, 57-60, 212-215, 223, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (м. Мукачево, вул. Перемоги, 51 а, Закарпатської області, і.к. НОМЕР_1) на користь Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів природокористування України «Мукачівський аграрний коледж» (м. Мукачево, вул. Матросова, 32, код ЄДРПОУ 35077585) суму 43642,50 грн. (сорок три тисячі шістсот сорок дві гривні 50 коп.) заподіяної шкоди, а також суму 654,63 грн. (шістсот п'ятдесят чотири гривні 63 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали учать у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.В. Кость

Повний текст рішення суду виготовлено та підписано 18.04.2016.