Постанова

від 21.11.2018 по справі 303/988/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 303/988/16-ц

провадження № 61-18030св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Національний університет біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України Мукачівський аграрний коледж ,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України Мукачівський аграрний коледж на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Готра Т. Ю., Бисаги Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Національний університет біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України Мукачівський аграрний коледж (далі - Національний університет біоресурсів і природокористування України) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Національний університет біоресурсів і природокористування України посилався на те, що наказом директора Мукачівського державного аграрного технікуму ОСОБА_1 від 08 листопада 2004 року № 163-к ОСОБА_2 звільнено з роботи з посади секретаря-друкарки у зв'язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14 липня 2005 року ОСОБА_2 поновлено на роботі з 08 жовтня 2004 року і стягнуто з навчального закладу на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 листопада 2013 року у справі Віннік та інші проти України визнано факт тривалого невиконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_2 і зобов'язано державу-відповідача протягом трьох місяців виконати рішення національного суду. 07 грудня 2016 року Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області винесено ухвалу про затвердження мирової угоди між ОСОБА_2 та Національним університетом біоресурсів і природокористування України, згідно з якою навчальний заклад зобов'язався виплатити ОСОБА_2 94 129 грн у зв'язку з незаконним звільненням. Станом на час винесення ухвали ОСОБА_2 було виплачено 25 670 грн 50 коп., що підтверджується видатковими касовими ордерами від 08 червня 2015 року № 266 та від 09 червня 2015 року № 267. Решта суми повинна бути виплачена до 30 грудня 2016 року. Оскільки звільнення ОСОБА_2 було здійснено ОСОБА_1, то остання як службова особа, винна в незаконному звільненні працівника, повинна відшкодувати завдану підприємству шкоду на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України. Враховуючи викладене, Національний університет біоресурсів і природокористування України просив стягнути з відповідача на свою користь 94 129 грн заподіяної шкоди.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 квітня 2016 року у складі судді Кость В. В. позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національного університету біоресурсів і природокористування України 43 642 грн 50 коп. заподіяної шкоди та 654 грн 63 коп. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Національного університету біоресурсів і природокористування України 43 642 грн 50 коп. заподіяної шкоди, місцевий суд виходив з того, що на виконання рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі Віннік та інші проти України та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 липня 2005 року ОСОБА_2 14 листопада 2014 року була поновлена на роботі на підставі наказу директора Відокремленого підрозділу Мукачівський аграрний коледж ОСОБА_1 Тобто відповідач, видавши вказаний наказ, визнала факт тривалого невиконання судових рішень, тому повинна відшкодувати підприємству завдані збитки. Відмовляючи у стягненні з відповідача на користь позивача іншої частини заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час ухвалення судового рішення навчальним закладом відшкодовано ОСОБА_2 45 670 грн 50 коп. на підставі ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня 2015 року про визнання мирової угоди, укладеної 07 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та Національним університетом біоресурсів і природокористування України. Решта заявлених до стягнення з відповідача збитків (48 458 грн 50 коп.) на час ухвалення цього судового рішення позивачем на користь ОСОБА_2 не сплачено, тому правові підстави для їх відшкодування відсутні. Також не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача і фактично сплачені на підставі видаткового касового ордера від 08 червня 2015 року № 266 на користь ОСОБА_2 2 028 грн витрат, понесених нею на оплату правової допомоги, оскільки відповідно до положень пункту 8 частини першої статті 134 та статті 237 КЗпП України відшкодуванню підлягає шкода, заподіяна підприємству, установі, організації лише у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не залучалася до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного університету біоресурсів і природокористування України про стягнення середнього заробітку, під час розгляду якої була визнана мирова угода, укладена між сторонами 07 грудня 2015 року. У вказаній справі відсутній розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду, тому на ОСОБА_1 не можуть бути покладені обов'язки з відшкодування шкоди у розмірі, визначеному ухвалою суду про визнання мирової угоди.

У травні 2017 року Національний університет біоресурсів і природокористування України подав касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи № 303/7852/14-ц за позовом ОСОБА_2 до Національного університету біоресурсів і природокористування України про стягнення коштів, в якій було визнано мирову угоду, вирішувалися питання про права та обов'язки саме навчального закладу, а не ОСОБА_1 Про вказану мирову угоду ОСОБА_1 дізналася в лютому 2016 року під час розгляду цієї справи, однак її не оскаржила. В матеріалах цивільної справи № 303/7852/14-ц наявний розрахунок розміру середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, досліджений судами першої та апеляційної інстанцій. Знаючи про існування рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 липня 2005 року та рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі Віннік та інші проти України , ОСОБА_1 не виконувала їх тривалий час, у зв'язку з чим утворилися збитки. Жодних перешкод для вжиття заходів щодо поновлення ОСОБА_2 на роботі не існувало, повноваження ОСОБА_1 у здійсненні кадрової політики не обмежувалися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 13 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила її відхилити, посилаючись на те, що рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 липня 2005 року про поновлення ОСОБА_2 на роботі було виконано. ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді секретаря та виплачено їй середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 940 грн. Після поновлення на роботі ОСОБА_2 без поважних причин не з'являлася на роботу, у зв'язку з чим 25 жовтня 2006 року на підставі наказу № 122-к була звільнена з посади секретаря-друкарки за прогули без поважних причин. Звертаючись до ЄСПЛ, ОСОБА_2 не вказала про фактичні обставини свого звільнення та про виконання рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 липня 2005 року, не повідомила про здійснений з нею розрахунок за вимушений прогул та про наявність чинних судових рішень, якими встановлено фактичне виконання рішення про поновлення на роботі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Пунктом 8 статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Відповідно до статті 237 КЗпП України суд покладаєнаслужбовуособу, виннувнезаконномузвільненніабопереведенніпрацівниканаіншуроботу, обов'язокпокритишкоду, заподіянупідприємству, установі, організаціїузв'язкузоплатоюпрацівниковічасувимушеногопрогулуабочасувиконаннянижчеоплачуваноїроботи. Такийобов'язокпокладається, якщозвільненнячипереведенняздійсненозпорушеннямзаконуабоякщовласникчиуповноваженийниморганзатримаввиконаннярішеннясудупропоновленнянароботі.

Судами встановлено, що наказом директора Мукачівського державного аграрного технікуму ОСОБА_1 від 08 листопада 2004 року № 163-к секретаря-друкарку ОСОБА_2 було звільнено з роботи 08 жовтня 2004 року у зв'язку із скорочення штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14 липня 2005 року позов ОСОБА_2 до Мукачівського державного аграрного технікуму про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу, скасування наказу від 01 квітня 2004 року № 110-к і відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 на посаді секретаря-друкарки Мукачівського державного аграрного технікуму з 08 жовтня 2004 року. Стягнуто з Мукачівського державного аграрного технікуму на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 940 грн. В решті позову відмовлено. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та в межах розміру заробітної плати за один місяць в сумі 245 грн. Вказане судове рішення мотивоване тим, що на час вирішення відповідачем питання про звільнення позивача в технікумі була вакантна посада підсобного робітника ветеринарної клініки. В порушення вимог частини другої статті 40 КЗпП України відповідач не запропонував позивачу іншої роботи, яку вона могла виконувати.

Вказане судове рішення не було виконане, у зв'язку з чим 13 грудня 2010 року ОСОБА_2 звернулася до ЄСПЛ зі скаргою на його тривале невиконання.

Рішенням ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі Віннік та інші проти України , яке набуло статусу остаточного, ЄСПЛ оголосив прийнятними скарги заявників, зокрема ОСОБА_2 за пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо тривалого невиконання рішень, ухвалених на їхню користь, та щодо відсутності ефективних національних засобів юридичного захисту. ЄСПЛ встановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, і постановив, що протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, і сплатити 2 тис. євро кожному заявнику, що є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

Наказом директора Мукачівського аграрного коледжу ОСОБА_1 від 14 листопада 2014 року № 64-к ОСОБА_2 в цей день була фактично поновлена на роботі на виконання рішення ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі Віннік та інші проти України та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 липня 2005 року.

У 2015 році ОСОБА_2 звернулася до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до Національного університету біоресурсів і природокористування України про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2015 року у справі № 303/7852/14-ц позов задоволено частково. Стягнуто з Національного університету біоресурсів і природокористування України на користь ОСОБА_2 23 642 грн 50 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 жовтня 2006 року по жовтень 2014 року та 3 840 грн витрат на правову допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 06 травня 2015 року апеляційну скаргу Національного університету біоресурсів і природокористування України задоволено частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2015 року в частині назви та стягнення судових витрат скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення. Встановлено, що уданій справі постановлено судове рішення у формі ухвали. Стягнуто з Національного університету біоресурсів і природокористування України на користь ОСОБА_2 2 028 грн за надання правової допомоги. В решті судове рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області залишено без змін.

Наказом директора Мукачівського аграрного коледжу ОСОБА_1 від 04 червня 2015 року № 74 з метою добровільного виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2015 року та ухвали Апеляційного суду Закарпатської області від 06 травня 2015 року постановлено виплатити ОСОБА_2 23 642 грн 50 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 жовтня 2006 року по жовтень 2014 року та 2 028 грн витрат на правову допомогу.

Вказані суми були виплачені ОСОБА_2, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 08 червня 2015 року № 266 та від 09 червня 2015 року № 267.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на згадані судові рішення задоволено частково. Рішення Мукачівського міськрайнного суду Закарпатської області від 27 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 06 травня 2015 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня 2015 року визнано мирову угоду, укладену 07 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та Національним університетом біоресурсів і природокористування України. Згідно з указаною мировою угодою Національний університет біоресурсів і природокористування України визнав зобов'язання з виплати ОСОБА_2 94 129 грн. Станом на день укладення цієї мирової угоди із загальної суми зобов'язання Національним університетом біоресурсів і природокористування України виплачено ОСОБА_2 25 670 грн 50 коп. Національний університет біоресурсів і природокористування України визнав зобов'язання з виплати ОСОБА_2 68 458 грн 50 коп. як залишку невиплаченого середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі та адвокатських послуг, які зобов'язався виплатити до 30 грудня 2016 року.

Наказом виконуючого директора Мукачівського аграрного коледжу ОСОБА_3 від 01 лютого 2016 року № 28 з метою добровільного виконання ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня 2015 року у справі № 303/7852/14-ц зобов'язано виплатити ОСОБА_2 63 046 грн 50 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 жовтня 2006 року по жовтень 2014 року та 5 412 грн витрат на правову допомогу. Виплату вказаних коштів провести за рахунок коштів спеціального фонду до 30 грудня 2016 року.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_2 звільнено з роботи з порушенням закону наказом директора Мукачівського державного аграрного технікуму ОСОБА_1 від 08 листопада 2004 року № 163-к, то відповідач як службова особа, що видала наказ про звільнення, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою вимушеного прогулу через затримкувиконаннярішеннясудупропоновленнянароботі.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на ОСОБА_1 не можуть бути покладені обов'язки на підставі ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 07 грудня 2015 року про визнання мирової угоди, укладеної 07 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та Національним університетом біоресурсів і природокористування України, так як ОСОБА_1 не була залучена до участі у справі № 303/7852/14-ц за позовом ОСОБА_2 до Національного університету біоресурсів і природокористування України про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі. Крім того, суду не надано розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Такі висновки апеляційного суду є правильними, оскільки вони ґрунтуються на встановлених з додержанням вимог закону обставинах справи та відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

ОСОБА_1 не брала участі у справі № 303/7852/14-ц за позовомОСОБА_2 до Національного університету біоресурсів і природокористування України про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, в якій ухвалою суду від 07 грудня 2015 року була визнана мирова угода. Відтак вказане судове рішення не має преюдиційного значення для вирішення цієї справи.

Наведене означає, що у цій справі позивач повинен довести обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема щодо розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Розмір такого заробітку визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Однак позивач не надав суду належних і допустимих доказів щодо розміру відшкодування шкоди, яку він просив стягнути з відповідача.

Крім того, в мотивувальній частині ухвали Мукачівського міськрайонного суду від 07 грудня 2015 року, якою визнана мирова угода, жодних обставин, що стосуються підстав і предмета позову в цій справі, не встановлено і не наведено. В цьому судовому рішенні відсутній розрахунок стягнутих сум грошових коштів. Матеріали справи також не містять відповідного розрахунку, який відповідав би вимогам Порядку № 100.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції в цій справі про часткове задоволення позову з підстав тривалого невиконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі ОСОБА_2 є безпідставними.

За змістом вищенаведених пункту 8 статті 134 та статті 237 КЗпП України матеріальна відповідальність службової особи у повному розмірі шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі можлива лише за наявності вини такої особи.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Всупереч наведеним вимогам процесуального закону позивач не довів належними і допустимими доказами вину відповідача у затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника протягом періоду часу, за який він просив відшкодувати шкоду, і не спростував доводів ОСОБА_1 та наданих нею доказів про відсутність її вини, зокрема наказу директора Мукачівського державного аграрного коледжу ОСОБА_1 від 17 жовтня 2006 року № 117К, яким на підставі рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14 липня 2005 року ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді секретаря-друкарки з 08 жовтня 2004 року.

За таких обставин сам по собі той факт, що директор Мукачівського аграрного коледжу ОСОБА_1 видала наказ від 14 листопада 2014 року № 64-к про поновлення на роботі ОСОБА_2 на виконання рішення ЄСПЛ у справі Віннік та інші проти України , що вона зобов'язана була зробити, виходячи з положень Конвенції та Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , не свідчить визнання нею вини у тривалому (понад дев'ять років) невиконанні рішення суду і про наявність підстав для відшкодування нею шкоди, завданої у зв'язку з виплатою університетом ОСОБА_2 середнього заробітку за весь вказаний час затримки виконання рішення, обчисленого не у відповідності з вимогами законодавства.

Тому апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову.

Апеляційним судом досліджено наявні у справі докази та дано їм належну правову оцінку згідно зі статтями 57-60, 212-215, 303, 304, 315 ЦПК України 2004 року, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги повністю спростовуються вищенаведеними обставинами справи.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України Мукачівський аграрний коледж залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О. В. Ступак Г. І. Усик