Постанова

від 14.06.2016 по справі 814/551/16

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

14 червня 2016 року                                                                                 Справа № 814/551/16

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Марича Є.В. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Березнегуватського приватного підприємства "НАФТОПРОДУКТИ", вул. 1-го Травня, 49,Березнегувате,Березнегуватський район, Миколаївська область,56203

до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, вул. Миколи Аркаса, 2,Баштанка,Баштанський район, Миколаївська область,56100

про визнання протиправними дії, скасування податкового повідомлення-рішення від 18.12.2015 р. №0000362200,

ВСТАНОВИВ:

Березнегуватське приватне підприємство «Нафтопродукти» (далі-позивач, підприємство, ПП «Нафтопродукти») звернулось до суду з позовом до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС України у Миколаївській області з наступними позовними вимогами:

-          Визнати протиправними дії посадових осіб Баштанської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області, пов'язані з прийняттям наказу від 25.11.2015 року №157, з проведенням документальної позапланової виїзної перевірки Березнегуватського ПП «Нафтопродукти» та зі складанням акту від 04.12.2015 року №115/22-32548215.

-          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.12.2015 року №0000362200 про нарахування податку на додану вартість у розмірі 74879,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 18720,00 грн., прийнятого Баштанською ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області на підставі акта перевірки від 04.12.2015 року №115/22-32548215.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним не було допущено порушень зазначених в акті перевірки, що призвели до заниження суми ПДВ, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства України.

Справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

У період з 26.11.2015 р. по 27.11.2015 р. контролюючим органом було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Березнегуватського приватного підприємства «Нафтопродукти», з питань дотримання вимог податкового законодавства з по взаємовідносинам з ТОВ «ОМО» за період 01.11.2014 р. по 30.11.2014 р., за результатами якої складено акт перевірки №115/22-32548215 від 04.12.2015 року (далі-акт перевірки, арк. с. 18-27).

Згідно акта перевірки позивачем було порушено п. 185.1 ст. 185, п. 188.1. ст. 188., п. 187.1 ст. 187, п. 189.1 ст. 189, п.п. 198.1, 198.3., 198.5, п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України (далі-ПК), внаслідок чого було занижено суму ПДВ по декларації з ПДВ по якій здійснювались розрахунки з бюджетом на суму 74879 грн., за листопад 2014 року, встановлено нереальність здійснення господарських операцій та відсутність оподаткування при придбанні товарів та послуг у ТОВ «ОМО» за листопад 2014 р. на загальну суму 449272 грн.

18 грудня 2015 року ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000362200 про нарахування податку на додану вартість у розмірі 74879,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 18720,00 грн.

Підставою для вказаних висновків контролюючого органу є висновок відповідача про нереальність правочинів, вчинених позивачем з контрагентом за період, що був предметом перевірки, в зв'язку з наявністю у контролюючого органу відомостей з іншого акта перевірки контрагента позивача про те, що за перевіряємий період не підтверджено реальність господарських операцій.

Суд надаючи правову оцінку обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Чинним законодавством України не встановлено обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставною для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній мав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.п. “а” п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ПП «Нафтопродукти» зареєстроване 13.01.2004 р. Березнегуватською районною державною адміністрацією, свідоцтво про державну реєстрацію від 13.01.2004 р. за №171. Основним видом діяльності позивача є оптова торгівля твердим ,рідким .газоподібним паливом і подібними продуктами .

Реальність господарських операцій між підприємством та ТОВ «ОМО» засвідчується низкою первинних та інших документів, які складені у повній відповідності до законодавства України (вимог ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») та підтверджують факти здійснення цих операцій, а саме: договором від 10.11.2014 року № 18, рахунком від 10.11.2014 року № 70, податковими накладними від 10.11.2014 року № 13 та від 11.11.2014 року № 14, видатковою накладною від 11.11.2014року № 61, товарно-транспортною накладною від 11.11.2014 року № 247, даними бухгалтерського обліку (оборотно-сальдовими відомостями по рахункам 311. 3711, 281) та фінансовими документами щодо безготівкового розрахунку за товар (платіжними дорученнями від 10.11.2014 року № 373, від 11.11.2014 року № 375 (арк .с .35-65). Отримання товару відбулось на підставі довіреності від 10.11.2014 року № 76. На товар було видано сертифікат відповідності із якісними показниками палива. Постачання товару проводились в межах видів господарської діяльності ТОВ "Омо", яке за інформацією про види діяльності платника податків, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, здійснювало діяльність з оптової торгівлі паливом. Також, правосуб'єктність на здійснення основних напрямків діяльності та платника ПДВ підтверджено відповідними документами. Окрім цього, відповідно до даних самого акта від 18.03.2015 року № 65/14-05-22-00/32720119 ТОВ "Омо" має статутний фонд, матеріально-технічну базу та трудові ресурси.

Таким чином, факт придбання позивачем нафтопродуктів у ТОВ «ОМО» підтверджується вищезазначеними документами.

Відповідач на обґрунтування своєї позиції щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «ОМО» зазначив, що згідно даних оборотно-сальдових відомостей, придбане дизельне паливо в кількості 28489 л на бухгалтерський облік взято за загальною вартість 379792,94 грн., хоча придбання (відповідно до видаткової та податкових накладних) даного дизельного палива 5% до оформлено на суму 449271,53 грн. При цьому, вищезазначене дизельне паливо списувалося протягом лютого - травень 2015 на реалізацію за ціною 379792,4 грн. за 28489 л, що є значно нижчою від ціни придбання.

Суд вважає таке посилання відповідача безпідставним з огляду на таке.

Відповідно до Положенням бухгалтерського обліку від 20.10.1999 р. № 246 ( із змінами внесеними Наказами Мінфіну ) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.11.1999 року за № 751 /4044 ,та згідно до вимог Закону України « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні » від 16.07.1999 року № 996-ХІУ придбані товари зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю . Первина вартість товару на складі визначається відповідно до Положення бухгалтерського обліку 9 « Запаси» , а саме собівартість товарів , яка складається з покупної вартості придбаних товарів та транспортних витрат , за вирахуванням непрямих податків.

Таким чином, згідно даних оборотно - сальдових відомостей по рахунку 281, придбане дизельне паливо 11.11.2014 року в TOB « ОМО » кількістю 28489 л на бухгалтерський облік взято за первісною вартістю 379792,94 грн. (покупна вартість ДП 449271,53 грн. + транспортні витрати 5400,00 - сума ПДВ 74878,59 грн ). Відповідно до оборотно - сальдових відомостей по рахунку 281 надходження та списання дизельного палива з обліку підприємства здійснювалося за ціною 13.33 грн. за 1л.

З огляду на видаткові та податкові накладні ПП «Нафтопродукти» при реалізації придбаного дизельного палива отримали дохід в сумі 113911,23 грн. ( реалізація 592445,00 грн.- ПДВ 98740,83 грн. - первісна вартість товару 379792,94 грн. = 113911,23 грн. ). Дохід від здійснення господарської операції відображено у податковій та фінансовій звітності за 2015 рік (арк .с. 104-160).

Суд також не приймає в якості належного доказу посилання відповідача на не зазначення у товарно-транспортній накладній пункту розвантаження дизельного палива, оскільки ТТН не передбачені п.п. 201.10., 201.11. ст. 201 ПК України серед документів, що є підставами для формування податкового кредиту. Натомість товарно-транспортна накладна відповідно до ч. 2 ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» є одним із низки документів, що підтверджує надання перевізником замовнику послуг з перевезення товарів.

За таких обставин наявність чи відсутність товарно - транспортних накладних може свідчити лише про дотримання чи порушення правил перевезення автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства, та за наявності інших підтверджуючих документів не може саме по собі свідчити про безтоварність операції і неправомірність формування податкового кредиту.

Таку позицію неодноразово висловлював Вищий адміністративний суд України ( ухвали від 24.11.2014 року по справі № К/800/32766/14 та від 13.01.2015 року по справі № К/800/50432/13), а також вищестоящий орган відповідача - Міністерство доходів та зборів в своєму листі від 19.09.2013 року № 11569/6/99-99-22-01 -03-15/1128.

Крім того, первинними бухгалтерськими та податковими документами, даними бухгалтерського та податкового обліків було підтверджено реалізацію придбаного палива у лютому -квітні 2015 року на адресу ПСП "Агросвіта", ФГ "Фрунзе", ФГ "Алія", ПП "Агроеліта", ФГ "Артаково", ФГ "Скорпіон-БММ", ФГ "Маринченко". Наявність матеріально-технічної бази для зберігання палива підтверджено самим контролюючим органом в акті перевірки.

Отже, при розгляді справи, судом встановлено, що викладені в акті перевірки обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства. Адже, реальність та товарність господарських угод позивача з його контрагентами у перевіряємий період підтверджується наданими позивачем первинними документами, що повністю відповідають вимогами податкового законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини” № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, за відомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії, що полягають у проведенні перевірки, складанні акту, суд зазначає наступне.

Висновком про визнання протиправними і скасування рішення суд надав оцінку і діям відповідача. Дії контролюючого органу можуть бути предметом судового розгляду за умови, що порушення прав, свобод та інтересів особи є наслідком саме цих дій. В даному випадку права позивача були порушені рішенням суб'єкта владних повноважень, тому підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення в частині позовних вимог.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 94 КАС України та підлягають поверненню позивачу частково.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.12.2015 року №0000362200 про нарахування податку на додану вартість у розмірі 74879,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 18720,00 грн., прийнятого Баштанською ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області на підставі акта перевірки від 04.12.2015 року №115/22-32548215.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4.Присудити на користь Березнегуватського приватного підприємства "НАФТОПРОДУКТИ" (код ЄДРПОУ 32548215) сплачений згідно платіжного доручення № 81 від 29.03.2016 р. судовий збір в сумі 1403,99 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

          Суддя                                                                       Є.В. Марич