Рішення

від 15.06.2016 по справі 914/848/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2016р. Справа№ 914/848/16

За позовом: Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, м.Яворів

За участю військового прокурора Західного регіону України

До відповідача: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , м.Львів

Про звільнення незаконно зайнятої земельної ділянки площею 0,67 га та знесення самовільно збудованої будівлі загальним розміром 21,75 * 53,40 м на території військового містечка №3.

Суддя Березяк Н.Є.

Секретар судового засідання Маїк С.Б.

В судове засідання з`явились:

від прокурора: Гальчинський С.О. -прокурор

від позивача : Прийма І,С. представник за довіреністю

від відповідача: Каралюс В.М., Бабич Т.Б. представники за довіреністю

Суть спору: Позов заявлено Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про звільнення незаконно зайнятої земельної ділянки площею 0,67 га та знесення самовільно збудованої будівлі загальним розміром 21,75 * 53,40 м на території військового містечка №3.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав і мотивів, викладених в ухвалах суду.

30.03.2016 року на адресу суджу позивачем було подано заяву про повернення без розгляду позовної заяви, в задоволенні якої судом відмовлено з тих підстав, що положеннями ст..63 ГПК України не передбачено повернення без розгляду позовної заяви, яка прийнята до розгляду , провадження по якій порушено.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про забезпечення позову шляхом заборони ФОП ОСОБА_1 та іншим особам вчиняти будь-які дії щодо оформлення правовстановлюючих документів та відчуження збудованих будівель.

Під час розгляду зазначеної заяви 25.04.2016 року, позивач не зміг обґрунтувати необхідності вжиття таких заходів забезпечення позову, оскільки не зазначив ні адреси збудованих будівель, ні доказів, що відповідачем вживаються заходи щодо оформлення правовстановлюючих документів на новозбудований об`єкт нерухомості, не подано доказів , що підтверджують намір відповідача відчужити об`єкт нерухомого майна, щодо якого позивач просить вжити заходів забезпечення позову.

З метою надання можливості позивачу уточнити адресу нерухомого майна, щодо якого він просить вжити заходів забезпечення позову та подати докази в обґрунтування своєї заяви, розгляд даної заяви відкладався.

В жодне із наступних судових засідань позивач уточнення заяви про забезпечення позову не подав, обставин, які б підтверджували необхідність вжиття таких заходів також не навів.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму ВГС України Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Враховуючи те, що позивачем не доведено реальність дій відповідача, які утруднять чи зроблять неможливим виконання рішення суду в майбутньому, а лише зазначає про свої припущення, суд відмовляє в задоволенні заяви про забезпечення позову.

В судовому засіданні 30.05.2016 року представник позивача свої позовні вимоги підтримав, просив задоволити позов з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві та матеріалах справи.

Представники відповідача в судовому засіданні 30.05.2016 року проти позову заперечили, з підстав і мотивів, викладених у відзиві на позов та доданих до справи матеріалів.

В судовому засіданні 30.05.2016 року представник військової прокуратури заявив про свій намір вступити у справу.

Для надання можливості сторонам подати докази в обґрунтування своїх позицій, на задоволення клопотання представника позивача, розгляд справи було відкладено на 13.06.2016 року та продовжено строк розгляду справи в порядку, передбаченому ст..69 ГПК України.

В судове засідання 13.06.2016 року Військовим прокурором Львівського гарнізону західного регіону України було подано заяву про вступ у справу на стороні позивача з метою захисту інтересів держави.

В судовому засіданні 13.06.2016 року позивач та прокурор позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили задоволити позов з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ті обставини, що спірна земельна ділянка, яку самовільно зайняв відповідач належить до військового містечка № НОМЕР_1 у м. Городок. Крім того, позивач зазначає, що без погодження з посадовими особами Яворівської КЕЧ району відповідачем самовільно розпочато будівництво на земельній ділянці військового містечка№3, яку просить знести.

Представники відповідача проти позову заперечують , посилаючись на ті обставини, що позивачі не є ані власниками, ані користувачами спірної земельної ділянки, відповідач є власником і об`єкту нерухомого майна та власником земельної ділянки, яка виділена йому для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В судовому засіданні 13.06.2016 року оголошувалась перерва до 15.06.2016 року.

Після судового засідання 13.06.2016 року позивачем було подано клопотання про витребування доказів, яке не підлягає до задоволення з огляду на те, що подане без дотримання вимог , передбачених ст..38 ГПК України, та в зв`язку із спливом строків розгляду справи, встановлених ст..69 ГПК України.

15.06.2016 року в судовому засіданні позивач, та прокурор свої вимоги підтримали, представники відповідача проти позову заперечили.

15.06.2016 року в судове засідання позивачем було подано клопотання про призначення земельно-технічної експертизи, на розгляд експерту поставити питання : встановити межі земельної ділянки площею 1,17 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; на якій правовій підставі використовує ФОП Рожак земельну ділянку по АДРЕСА_1 ; чи змінено і затверджено цільове призначення земельної ділянки відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативних документів з питань землеустрою та землекористування; яка площа земельної ділянки перебуває в користуванні Яворівської КЕЧ і на підставі чого; чи має місце порушення землекористування, зокрема порушення меж та накладення земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки та вимог нормативно-правових актів?

Представники відповідача проти заявленого клопотання заперечили, посилаючись на ті обставини, що поставлені питання не потребують експертного дослідження, є правовими і не можуть бути встановлені шляхом проведення експертизи.

Проаналізувавши в судовому засіданні заявлені клопотання, матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін суд вирішив відмовити в задоволенні клопотання про призначення земельно-технічної експертизи із зазначених в клопотанні питань.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про призначення експертизи суд виходив з наступного:

відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» , судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК України експертиза призначається для з`ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Як вбачається із поданого позивачем клопотання, він просить призначити експертизу на розгляд якої поставити питання, які носять правовий характер і встановлюються на підставі правовстановлюючих документів, а не шляхом проведення експертизи.

Відповідно до п. 11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» ( із змінами і доповненнями) визначення обсягу необхідних та достатніх для експертного дослідження матеріалів і перевірка (огляд) матеріалів, які підлягають направленню на експертизу, з точки зору їх повноти та придатності для проведення експертизи, здійснюється господарським судом, за необхідності - за участю представників сторін у справі. Якщо вирішення цих питань викликає утруднення, суд може залучити відповідного спеціаліста.

Згідно з пунктом 2.3.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 р. № 53/5 експерту заборонено самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно.

У господарському судочинстві до таких матеріалів відносяться речові та письмові докази. Отже, судового експерта не наділено повноваженнями для пошуку та витребування речових або письмових доказів.

Що стосується питання :чи має місце порушення меж та накладення земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки, то таке питання могло б бути предметом експертного дослідження лише у разі надання позивачем та відповідачем правовстановлюючих документів. Як зазначав в судовому засіданні позивач, правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку у нього відсутні, а отже у експерта відсутня можливість дати відповідь на зазначені питання.

Встановлення меж , збирання інформації, з`ясування правових підстав користування земельними ділянками за своєю суттю є проведенням слідчих дій, а не з`ясуванням питань, що потребують спеціальних знань.

В судовому засіданні 15.06.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Як зазначено в тексті позовної заяви, 31.07.2012 року між Яворівською КЕЧ району та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди №9 нерухомого майна нежитлових приміщень площею 120 кв.м. будівлі №6 військового містечка №3, що знаходиться на балансі Яворівської КЕЧ району, розташованого за адресою: Львівська область, м.Городок, вул.. Скітник.

Відповідно до п.5.15 зазначеного Договору орендарю надано земельну ділянку прилеглу до будівлі площею 0,57 га, для досягнення мети оренди.

Як стверджує позивач, відповідач використовує не тільки передану йому в оренду земельну ділянку, площею 0,57 га, а всю територію військового містечка №3, площа якого становить 1,17 га для розміщення важкої техніки, складування дров та будівельних матеріалів. Крім того, позивач зазначає, що без погодження з посадовими особами Яворівської КЕЧ району, відповідачем самовільно розпочато будівництво капітальної споруди розміром 21,75 * 53,4 м., яка заходить на межі спірної земельної ділянки.

Як стверджує позивач, відповідач займає спірну земельну ділянку без належних підстав, і здійснює на ній самочинне будівництво, що стало підставою звернення з позовом про звільнення спірної земельної ділянки та знесення самовільно збудованих будівель на території військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 .

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення .

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Відповідно до ч.1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Згідно п.1 ч.1 ст.2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як вбачається з тексту позовної заяви , позивач просить звільнити незаконно зайняту земельну ділянку площею 0,67 га та знести самовільно збудовану будівлю загальним розміром 21,75 * 53,40 м на території військового містечка №3. В обґрунтування належності йому спірної земельної ділянки, звільнення якої є предметом спору, позивач посилається на те, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, оскільки на ній розташоване військове містечко №3.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач покликається на рішення Городоцької районної ради №14 від 17.06.1958 р. «Про відводу частка для в/ч 85929», на підтвердження якого позивачем долучено до матеріалів справи Архівний витяг «Протоколу засідання виконкому Городоцької райради депутатів трудящих від 17 червня 1958 року №14 про відвод земельного участка для в/ч 85929, яким затверджено постанову загальних зборів колгоспників колгоспу «Шлях Леніна» від 19 травня 1958 р. №5 «Про відвод земельного участка площею 1,2 га за рахунок орних земель для в/ч НОМЕР_2 ».

Зазначене твердження позивача є необґрунтованим і спростовується матеріалами справи.

Зокрема: за змістом статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» та статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони з 01.01.2013 можуть перебувати лише в державній власності.

Відповідно до Законів України «Про оборону України» та «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони».

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач - Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району посилаючись на те, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони і виділена зазначеним вище рішенням для військової частини.

Що стосується рішення Городоцької районної ради №14 від 17.06.1958 р. «Про відвод участка для в/ч 85929», то слід зазначити наступне:

з тексту зазначеного вище рішення Городоцької районної ради №14 від 17.06.1958 р. «Про відводу частка для в/ч 85929» вбачається, що Городоцька райрада депутатів трудящих лише затвердила постанову загальних зборів колгоспників колгоспу «Шлях Леніна» від 19 травня 1958 р. №5 «Про відвод земельного участка площею 1,2 га за рахунок орних земель для в/ч НОМЕР_2 ». В даному рішенні не визначено де саме знаходиться відведена для в/ч земельна ділянка.

Як вбачається із долученого відповідачем до справи Протоколу загальних зборів колгоспників колгоспу «Шлях Леніна» від 19 травня 1958 р. №5 (а.с.53-54) , зазначена земельна ділянка площею 1,20 га була відведена в/ч 85929 за рахунок орних земель в с.Черляни під стадіон. Довідкою КП «Управління будинками №2» від 02.06.2016 року № 157, наданою на адвокатський запит представників відповідача повідомляється, що на території вулиці Авіаційна в м.Городок ( колишнє с.Черляни) дійсно знаходиться стадіон «Авіатор», орієнтовною площею 1,20 га ( а.с.102).

Зазначені документи спростовують доводи позивача, що спірна земельна ділянка площею 1,17 га у м.Городку по вул.. Скітник, є тією самою земельною ділянкою, яка виділена в/ч НОМЕР_2 і належить до земель оборони.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи і зокрема самого договору оренди №9 нежитлового складського приміщення площею 120 кв.м. в будівлі військового містечка №3 та додатку №2 до Договору, в оренду відповідачу передано нерухоме майно площею 120 кв.м. у м.Городку без зазначення чіткої адреси майна що передається. Акту приймання-передачі будь-якої земельної ділянки відповідачу,із зазначенням її площі та місця розташування позивач суду не надав, як і не надав жодних документів, які б підтверджували як його право власності чи право користування спірною земельною ділянкою, так і сам факт, що спірна земельна ділянка у АДРЕСА_1 площею 0,67 га самовільно зайнята відповідачем. В матеріалах справи відсутні і позивачем не надані жодні докази встановлення меж спірної земельної ділянки та її закріплення за позивачем.

Відповідно до ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Позивачем не надано суду жодного документу , який би підтверджував, що спірна земельна ділянка входить в межі земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 площею 1,17 га, яка, як стверджує позивач, надана Міністерству оборони та знаходиться на обліку Яворівської КЕЧ району. Ні доказів надання спірної земельної ділянки Міністерству оборони України, ні доказів перебування спірної земельної ділянки на балансі Яворівської КЕЧ району позивач суду не надав.

Не є належним доказом закріплення спірної земельної ділянки за Яворівською КЕЧ району довідка 6-зем, видана начальником відділу Держземагенства у Городоцькому районі, оскільки не належить до переліку правовстановлюючих документів щодо права власності чи права користування на земельну ділянку, а є лише статистичною звітністю, з якої не вбачається меж даної земельної ділянки та місця її розташування.

Договір оренди №9 нерухомого військового майна, розташованого в Львівському гарнізоні за адресою: Львівська область, м.Городок, вул.. Скітник, також не може бути належним доказом в розумінні ст..34 ГПК України закріплення за позивачем спірної земельної ділянки, звільнення якої є предметом спору, з огляду на наступне:

Як стверджує позивач, окрім передачі в оренду нерухомого майна за даним договором відповідач отримав в оренду частину земельної ділянки площею 0,57 га і здійснював компенсацію коштів у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно. Позивач посилається на ті обставини, що сплата відшкодування відповідачем земельного податку за земельну ділянку на якій знаходиться орендоване ним майно підтверджує факт закріплення ( належності) позивачу також і земельної ділянки, суміжної із спірною земельною ділянкою, звільнення якої вимагає позивач.

Такі доводи позивача необґрунтовані і не заслуговують на увагу суду, оскільки хоч в тексті п.5.1.5 Договору передбачено обов`язок Орендаря щомісячно компенсувати Орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі, 0,57 га, проте жодних доказів передачі такої земельної ділянки площею 0,57 га Орендарю позивач суду не надав. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Яворівська КЕЧ не є платником земельного податку, а отже необґрунтованим є твердження позивача про здійснення компенсації йому земельного податку, як підтвердження закріплення за ним земельної ділянки. В судовому засіданні позивач підтвердив, що відповідач здійснював сплату земельного податку не йому, а безпосередньо в місцевий бюджет.

Не доведено позивачем також і право Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району на звернення до суду з позовом про звільнення спірної земельної ділянки, що на його думку належить до земель оборони, і відповідно до положень ст..77 ЗК України належить до державної власності.

Що стосується вимоги позивача про знесення самовільно збудованої будівлі розміром 21,75 м на 53,40 м. на території військового містечка №3 у м.Городок, то слід зазначити наступне:

Згідно долученого до матеріалів справи Свідоцтва серії НОМЕР_3 на право власності на нерухоме майно №23631724 від 01.02.2014 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,2394 га кадастровий номер 4620910100:29:015:0146, із цільовим призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, виданого Відділом Держземагенства у Городоцькому районі №23632007 від 01.07.2014 р. місцезнаходження якої м.Городок, вул.. Залізнична,12..

Згідно з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4602450122015 від 19.08.2015 року виданого Відділом Держземагенства у Городоцькому районі державна реєстрація вказаної земельної ділянки здійснена на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості.

Таким чином, зазначені документи спростовують доводи позивача як про здійснення відповідачем самочинного будівництва на суміжній з військовим містечком земельній ділянці, так і про вихід відповідача за межі належної позивачу земельної ділянки, правовстановлюючі документи на яку позивачем не надані.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані належними та допустимими доказами, а тому не підлягають до задоволення .

Враховуючи викладене та керуючись ст..ст.3,4,41,42,43,44;45,46,12,32,33,34,35,36, 37,38,43,49, 82, 83,84,85 , ГПК України, суд , -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду .

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 16.06.2016 року.

Суддя Березяк Н.Є.