Постанова

від 14.06.2016 по справі 816/56/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 р. Справа № 816/56/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства "Ферротранс" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2016р. по справі № 816/56/16

за позовом Дочірнього підприємства "Ферротранс"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Дочірнє підприємство "Ферротранс" (далі - ДП "Ферротранс", позивач), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ, відповідач), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 серпня 2015 року № 0004042202/26.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2016 р. у задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства "Ферротранс" відмовлено.

Позивач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неправомірність оскаржуваної постанови внаслідок неповного з'ясування та недоведеності обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову - про задоволення позовних вимог.

Учасники адміністративного процесу були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 14.06.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані докази, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В ході судового розгляду встановлено, що ДП "Ферротранс" у встановленому законом порядку зареєстровано як юридичну особу, код ЄДРПОУ 25642707, позивач зареєстрований платником податку на додану вартість (т. І а.с. 16-19).

Кременчуцькою ОДПІ у період з 30 червня 2015 року по 07 липня 2015 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП "Ферротранс" з питань дотримання вимог податкового законодавства з питань взаємовідносин з ТОВ "Сіті-Лайт Україна" (код 39054928) та ТОВ "Вейлер" (код 39123844) за вересень 2014 року та правомірності відображення їх в податковій звітності.

За результатами перевірки складено акт від 13 липня 2015 року № 839/16-03-22-02-12/25642707 (т. І а.с. 22-36), в якому вказано на порушення платником податків вимог пунктів 198.1, 198.3,198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим допущено заниження суми податку на додану вартість на 106839,20 грн., в тому числі: за вересень 2014 року - на 70840,00 грн., за жовтень 2014 року - на 35999,20 грн.

На підставі висновків зазначеного акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ 03 серпня 2015 року сформовано податкове повідомлення-рішення: № 0004042202/26, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 106839,20 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в розмірі 53419,60 грн. (т. І а.с. 37).

Не погоджуючись з висновками акту перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо, а позовні вимоги ДП "Ферротранс" не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та повністю спростовані в ході розгляду справи судом.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на достатність підстав та наявність належних доказів на підтвердження правомірності заявлених позовних вимог, виходячи з вимог податкового законодавства та фактичних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.09.2014 р. року між ДП „Ферротранс" та ТОВ «Сіті-Лайт Україна», а також 10.06.2014 р. року між ДП „Ферротранс" та ТОВ «Вейлер», які на той час були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, в порядку передбаченому законом, та перебували на обліку платників податків, було укладено письмові договори купівлі - продажу запчастин № 17/09-1/215 та купівлі - продажу запчастин № 10/06-1/157.

За умовами договору купівлі-продажу від 17 вересня 2014 року № 17/09-1/215, укладеного між ТОВ "Сіті-Лайт Україна" (продавець) та ДП "Ферротранс" (покупець), продавець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим Договором продати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, найменування та вартість якого визначається у відповідних видаткових накладних, що визнаються невід'ємною частиною зазначеного договору (т. І а.с. 62-63).

На виконання умов вказаного договору в вересні 2014 року ТОВ "Сіті-Лайт Україна" 2-ма партіями здійснено поставку обумовлених договором запчастин на склад ДП «Ферротранс», а саме: клин ханіна -512 шт.; замок СА-3 - 85 шт.; запобіжник замка 85 шт.; підйомник замка 85 шт.; валик підйомника 85 шт.; замкоутримувач 85 шт.; пластина зносостійка 500 шт.; балочка центруюча мала 47 шт.; кран 190 - 52 шт.; кран 372 - 37 шт.; рукав Р-17 - 40 шт.

За умовами договору купівлі-продажу від 10 червня 2014 року № 10/06-1/157, укладеного між ТОВ "Вейлер" (продавець) та ДП "Ферротранс" (покупець), продавець зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим Договором продати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, найменування та вартість якого визначається у відповідних видаткових накладних, що визнаються невід'ємною частиною зазначеного договору (т. І а.с. 64-65).

На виконання умов вказаного договору протягом червня-серпня 2014 року ТОВ "Вейлер" 4-ма партіями було здійснено поставку обумовлених договором запчастин на склад ДП «Ферротранс», а саме: клин ханіна у кількості 500 шт.

На підтвердження реальності вищезазначених господарських операцій позивачем надано: копію свідоцтва про державну реєстрацію ДП «Ферротранс»; копію довідки з ЄДРПОУ серії А А №192138; копію свідоцтва серії НБ № 138961 про реєстрацію платника ПДВ; копію довідки про взяття на облік платника податків (Ф № 4-ОПП) від 16.01.2009р. №29/29-042/08; копію договору поставки № 17/09-1/215 від 17.09.2014р.; копію договору поставки № 10/06-1 від 10.06.2014р.; копії податкових накладних (8 аркушів); копії видаткових накладних (8 аркушів); копії товарно-транспортних накладних; декларацію про приймання вантажу ІН-Тайм з копією договору; копії банківських виписок (5 аркушів); копії рахунків-фактур (9 аркушів); реєстр довіреностей; копію Картки рахунка за вересень - жовтень 2014р по контрагенту ТОВ «Сіті-Лайт Україна»; копію Картки рахунка за вересень - жовтень 2014р по контрагенту ТОВ «Вейлер»; Картку рахунка 207 за номенклатурою Клін Ханіна 207000009; картку рахунка 207 за номенклатурою Плита упорна 2070000073; картку рахунка 207 за номенклатурою Колодка композиційна; картку рахунка 207 за номенклатурою Балочка центруюча мала 20700001004; картку рахунка 207 за номенклатурою Пластина зносостійка 2070000029: картку рахунка 207 за номенклатурою Запобіжник замка 2070000052; картку рахунка 207 за номенклатурою Підйомник замка 2070000053; картку рахунка 207 за номенклатурою Валик Підйомника 2070000054; картку рахунка 207 за номенклатурою Замкоутримувач 2070000055; картку рахунка 207 за номенклатурою Замок СА-3 2070000051; картку рахунка 201 за номенклатурою Рукав Р-17 2010020039; картку рахунка 201 за номенклатурою Кран кінц. № 190 2010020414; картку рахунка 201 за номенклатурою Кран № 372 2010020413; оборотно-сальдову відомість за рахунком 207 вересень-жовтень 2014р.; копії сертифікатів якості; копію постанови Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 816/1772/15 від 05.10.2015р.; копію ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 816/1772/15 від 22.12.2015р.; копію договору підряду № 5477/2 від 31.12.2013р.; копію договору підряду № 5424/3 від 30.12.2013р.; копію договору підряду № 123/48 від 21.01.2014р.; копію договору підряду № 152/47 від 21.01.2014р.; копії Зведених актів (реєстрів) до договорів; копії приймально-здавальних актів витрачених основних матеріалів, конструкцій та деталей, а також приймально-здавальних актів на оприбуткування (повернення) матеріалів та запчастин отриманих при розбиранні (вересень, жовтень 2014р.).

Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу, з яким погодився і суд першої інстанції, про те, що позивачем неправомірно відображено в обліку підприємства господарські операції по взаємовідносинах з ТОВ "Сіті-Лайт Україна" та ТОВ "Вейлер", оскільки ряд первинних документів оформлено з порушеннями. Так, видаткові та товарно-транспортні накладні виписані вказаними контрагентами з порушеннями: не містять відомостей про фактичне місце здавання та приймання товару, виключають можливість встановити матеріально відповідальних осіб та підтвердити перебування останніх в місцях здавання/приймання товару. Крім того, сертифікати якості, надані ТОВ "Сіті-Лайт Україна", не містять відбитків печаток заводів-виробників поставленого позивачу товару. До того ж, контрагенти ДП "Ферротранс" не є виробниками реалізованої позивачу продукції. При цьому, аналіз бази даних "Єдиний реєстр податкових накладних" дає підстави стверджувати про відсутність серед постачальників ТОВ "Сіті-Лайт Україна" та ТОВ "Вейлер" фактичних виробників реалізованих позивачу запчастин, та свідчить про невідповідність придбаного протягом перевіреного періоду контрагентами позивача та в подальшому реалізованого товару.

В свою чергу, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на таке.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Виходячи з вимог Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99р. №996-ХІУ, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" закріплено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Разом з цим, ст. 9 цього Закону вказує на те, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що з аналізу наданих документів первинного бухгалтерського та податкового обліку (оригіналів та завірених копій) вбачається, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості.

Відтак, вказані вище первинні документи цілком відповідають вимогам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704.

Посилання відповідача та суду першої інстанції на те, що товарно-транспортні накладні не містять відомостей про місце здавання та приймання вантажу, та не можливо встановити особу, яка прийняла товар у продавця, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в товарно-транспортних накладних №010901, №020901, №030901, №040901, №230901 вказано водія Барсегян А.Р., № 220901 - водій Вакуленко В.Є., № 071001 - водій Монахов М.В. В усіх ТТН вказано пункт навантаження - Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, с. Знаменівка, вул. Полевая 1В, та пункт розвантаження - м. Комсомольськ.

Окрім того, Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. визначено лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюються правила податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податку.

При цьому, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" бухгалтерський облік господарських операцій в Україні ведеться на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснені господарської операції, або безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному випадку, первинними документами, що підтверджують факт господарської операції, є видаткові, податкові накладні та розрахункові документи.

Також, необхідно зауважити на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Так, колегія суддів зауважує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану у платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що оплата за придбані запчастини підтверджується рахунками-фактури та банківськими виписками, які належним чином оформлені, містять всі необхідні реквізити.

Таким чином, здійснення оплати позивачем за придбані у вказаних контрагентів товари відповідно до рахунків-фактури та банківських виписок засвідчують факт вибуття із власності позивача коштів, а отже - рух активів.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 ст.198. Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з вимогами п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, є дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Визначення розміру податкового кредиту здійснюється у відповідності до вимог п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Суд першої інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновку про те, що податковим органом обґрунтовано поставлено під сумнів фактичне виконання вказаних угод, проте судом не надано жодної оцінки доказам використання зазначених запчастин у господарські діяльності ДП «Ферротранс».

В свою чергу, як вбачається з пояснень представника позивача та матеріалів справи, усі отримані запчастини використані в процесі ремонту рухомого складу ВАТ "Полтавський ГЗК" на виконання договорів підряду № 5477/2 від 31.12.2013р.; № 5424/3 від 30.12.2013р.; № 153/48 від 21.01.2014р.; № 152/47 від 21.01.2014р.

Виконання ремонтів підтверджується зведеними Актами виконаних робіт до кожного з договорів, які містять перелік номерів відремонтованих вагонів та інші дані. До зведених актів виконаних робіт також додано акти виконаних робіт на кожен окремий вагон, що було відремонтовано, з зазначенням його серійного та інвентарного номеру, перелік виконаних робіт та їх вартості; приймально - здавальний акт витрачених основних матеріалів, конструкцій та деталей, в якому і відображаються встановлені нові запчастини, на підставі цього ж акту проводиться списання встановлених запчастин зі складу ДП "Ферротранс". Демонтовані запчастини повертаються замовнику ремонту з обов'язковим складанням акту на оприбуткування матеріалів та запчастин, отриманих при розбиранні вагона (напіввагона) при ремонті, який також доданий до акту приймання виконаних робіт та містить заводський та інвентарний номер вагона.

Саме за наведеними вище актами можна відстежити, на який саме вагон і в якій кількості були встановлені запчастини, отримані в результаті спірних господарських операцій.

Додані до матеріалів справи картки рахунків по кожній окремій номенклатурі запчастин повністю відстежують прихід запчастин на склад підприємства та їх розхід у суворій відповідності до актів виконаних робіт, з вказівкою на дату списання та номери вагонів, на які встановлено запчастини.

Оборотно-сальдовими відомостями, доданими до матеріалів справи, узагальнено дані по витраті запчастин за місяць.

Отже, вказані господарські операції позивача свідчать про зміну зобов'язань сторін за правочинами. З означеного випливає, що податковий кредит сформовано позивачем за господарськими операціями, які підтверджено належним чином відповідно до вимог чинного законодавства України.

Також, на підтвердження реальності вищезазначених господарських операцій позивачем до суду апеляційної інстанції додатково надано: Копію технічного паспорту на будівлю адміністративно-побутового корпусу та виробничого корпусу «Цех з ремонту рухомого складу»; Копію договору оренди землі для розміщення ремонтного виробничого підрозділу дочірнього підприємства 1811/4614 з додатками; договір суборенди землі за адресою: м. Комсомольськ, вул. Портова, 41, № 1507/314 з додатками, які доводять наявність у ДП «Ферротранс» трьох виробничих дільниць з різними адресами, саме тому в товарно-транспортних накладних вказано м. Комсомольськ як пункт призначення; Копію наказу № 20.05.11/01 від 20.05.2011р. Про створення комісії по прийманню запасних частин; Копію Акта приймання та огляду матеріальних цінностей, запасних частин від ТОВ «Вейлер» на адресу ДП «Ферротранс» від 03.09.2014р.; Копію Акта приймання та огляду матеріальних цінностей, запасних частин від ТОВ «Сіті-Лайт Україна» на адресу ДП «Ферротранс» від 23.09.2014р., які підтверджують комісійне приймання запчастин на підприємстві; письмові пояснення начальника ОМТС ДП «Ферротранс»; оборотно-сальдові відомості по рахунку 207 (запасні частини) за вересень, жовтень та листопад 2014р.; Картки рахунку 207 за вересень, жовтень та листопад 2014р., які містять дані про дату списання запчастин, кількість списаних запчастин та номер вагона, на які запчастини встановлені, які підтверджують використання отриманих запасних частин у господарській діяльності ДП «Ферротранс».

Доводи відповідача, з якими погодився і суд першої інстанції, про те, що контрагенти позивача не є виробниками сільськогосподарської продукції, а копії сертифікатів якості на придбаний у ТОВ «Сіті-Лайт Україна» товар не містять відбитків печатки заводу виробника, що виключає вищевказані документи зі складу належних та допустимих доказів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки згідно з умовами договорів № 17/09-1/215 та № 10/06-1/157 та інших документів, предметом спірних правовідносин є запчастини до залізничного рухомого складу, а не сільськогосподарська продукція, а копії сертифікатів якості на придбаний у ТОВ «Сіті-Лайт Україна» товар не тільки містять відбитки печаток та підписи уповноважених осіб ПАТ "Лебединський машинобудівний дослідно - експериментальний завод», ПАТ «Одеський машинобудівний завод «Червона гвардія», ПАТ «Кіровоградський завод гідравлічних машин «Цукрогідромаш», а й завірені мокрою печаткою постачальника.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що до суду не надано доказів наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Крім того, не надано доказів оспорювання сторонами договорів в судовому порядку вищевказаних правочинів.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Сіті-Лайт Україна», ТОВ «Вейлер» і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що свідоцтва платника податків контрагентів позивача були анульовані після укладення та виконання господарських операцій із підприємством позивача.

Також, слід відмітити, що в постанові Полтавського окружного адміністративного суду по справі № 816/1772/15 від 05.10.2015 р., яка набрала законної сили, встановлено правомірність формування податкового кредиту з ПДВ по відносинах з ТОВ "Вейлер", а також реальність господарських операцій по придбанню запчастин до залізничного рухомого складу, проведених вказаними контрагентами, за попередній період.

Враховуючи вищевикладене, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Сіті-Лайт Україна», ТОВ «Вейлер» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність його рішення, що оскаржується.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність порушень з боку підприємства позивача приписів пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 03.08.2015 року № 0004042202/26 підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 94 КАС якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на вищезазначену норму законодавства, підлягає стягненню на користь позивача судовий збір за подання позову та апеляційної скарги в загальному розмірі 5048,15 грн., підтверджений платіжними дорученнями № 1414 від 30.12.2015 року ( т. 1 а.с. 3), № 667 від 24.03.2016 року (т. 3 а.с. 104) та № 1073 від 06.05.2016 року (т. 3 а.с. 104).

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Ферротранс" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.02.2016р. по справі № 816/56/16 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Дочірнього підприємства "Ферротранс" задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 03.08.2015 року № 0004042202/26.

Стягнути на користь Дочірнього підприємства "Ферротранс" (вул. Портова, 65, м. Комсомольськ, Полтавська область, 39800, код 25642707) за рахунок бюджетних асигнувань Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Красіна, 76, м. Кременчук, Полтавська область, 39617) витрати зі сплати судового збору в розмірі 5048, 15 грн. (п'ять тисяча сорок вісім грн. п'ятнадцять коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя П'янова Я.В. Судді Чалий І.С. Зеленський В.В. Повний текст постанови виготовлений 16.06.2016 р.