Постанова

від 15.06.2016 по справі 911/5137/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2016 р. Справа№ 911/5137/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Рудченка С.Г.

Помічник судді Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Кулішенко Л.Ю. (посвідчення №034764 від 05.08.2015 року);

від позивача - не з'явився,

від відповідача1 - не з'явився,

від відповідача2 - Жихарева О.В., (довіреність №09-32/8 від 12.01.2015 рок),

від третьої особи1 - не з'явився,

від третьої особи2 - не з'явився,

розглянувши матеріали апеляційної скарги

Першого заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року

у справі №911/5137/15 (суддя С.І. Чонгова)

за позовом Заступника прокурора Обухівського району Київської області, м. Київ

до відповідачів: Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, Київська обл., смт. Козин

Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ

треті особи: Управління Держгеокадастру у Обухівському районі Київської області, Київська обл., м. Обухів

Дніпровське басейнове управління водних ресурсів, Київська обл., м. Вишгород

про визнання незаконним і скасувати рішення та визнання недійсним державного акту серії І-КВ №000581 та скасування його державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Заступник прокурора Обухівського району Київської області (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Козинської селищної ради Київської області та до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") та просив суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 23.04.1998 року №2/2;

- визнати недійсним державний акт серії І-КВ №000581 на право постійного користування землею, виданий ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на земельну ділянку площею 4,6га з кадастровим номером 3223155400:03:018:0030 для організації спортивно-оздоровчого комплексу вартістю 3036000грн, який зареєстровано 28.05.1998 року в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №167 та скасувати його державну реєстрацію.

З викладених у позові обставин вбачається, що заступник прокурора Обухівського району Київської області посилається на те, що в ході аналізу законності відведення земельних ділянок на території Обухівського району Київської області встановлено порушення вимог законодавства при наданні в користування Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" земельної ділянки для організації спортивно-оздоровчого комплексу на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.12.2015 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено - Управління Дежгеокадастру у Обухівському районі Київської області та Дніпровське басейнове управління водних ресурсів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року у справі №911/5137/15 у задоволенні позовних вимог відмовленно повністю. Суд вирішив стягнути з прокуратури Київської області в особі прокуратури Обухівського району Київської області в доход Державного бюджету України 2436,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року Перший заступник прокурора Київської області 22.02.2016 року звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 по справі № 911/5137/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Також, апелянт просив відстрочити йому сплату судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 по справі № 911/5137/15 до винесення судового рішення по справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, крім підстав зазначених у позовній заяві, посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що про наявність порушень вимог земельного законодавства, які стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом, органам прокуратури стало відмово лише в 2014 році враховуючи, що ні прокуратурою району, ні Державною інспекцією сільського господарства в Київській області перевірки законності надання в користування оспорюваної земельної ділянки раніше не проводились.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року у справі №911/5137/15 апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року у справі № 911/5137/15 повернуто без розгляду.

04.04.2016 року, перший заступник прокурора Київської області повторно подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року у справі №911/5137/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Також, до апеляційної скарги першого заступника прокурора Київської області додано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року у справі №911/5137/15.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та подане клопотання, дійшла висновку про те, що клопотання скаржника про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року у справі №911/5137/15, є таким, що підлягає задоволенню, а матеріали апеляційної скарги є достатніми для прийняття її до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.04.2016 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року у справі №911/5137/15 прийнято до провадження у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Сулім В.В., Рудченко С.Г. та призначено її розгляд на 10.05.2016 року.

04.05.2016 року через канцелярію суду від відповідача-2 надійшли заперечення на апеляційну скаргу в яких він просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В., який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, відповідно до пп. 2.3.25, 2.3.49 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016 року, автоматизованою системою здійснено заміну судді Суліма В.В. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформовано протокол.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року у справі №911/5137/15 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2016 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року у справі №911/5137/15 прийнято до провадження у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Чоногуз М.Г., Рудченко С.Г.

В судовому засіданні 10.05.2016 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, просив задовольнити апеляційну скаргу, представник відповідача-2 просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Представники відповідача-1, третьої особи-1 та третьої особи-2 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, заяв, клопотань не подавали, хоча належним чином були повідомлені про дату та час судового засідання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2016 року розгляд справи відкладено на 15.06.2016 року.

15.06.2016 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від прокуратури надішли додаткові письмові пояснення та засвідчену управлінням Держгеокадастру в Обухівському районі копію технічної документації по складанню проекту відведення земельної ділянки в постійне користування.

В судовому засіданні 15.06.2016 року прокурор надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду, підтримав апеляційну скаргу. Відповідач2 заперечував проти доводів апеляційної скарги прокуратури, відповів на запитання суду.

Позивач, відповідач1, третя особа1 та третя особа2 до судового засідання, що відбулось 15.06.2015 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників позивача, відповідача1, третьої особи1 та третьої особи2 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

Відповідно до рішення №3/2 від 13.03.1998 року виконавчого комітету Козинської селищної ради попередньо погодив матеріали по відведенню земельної ділянки площею 4,6 га за рахунок земель Дніпровського басейнового водогосподарського об'єднання (намиті грунти-піски заросші чагарником і очеретом в межах Козинської селищної ради) Акціонерному комерційному промисловому банку "Промінвестбанк" та дозволила останньому провести проектно-вишукувальні роботи для організації спортивно-оздоровчого комплексу (а.с.35).

На підставі рішення Виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області №2/2 від 23.04.1998 року затверджено технічну документацію щодо спірної земельної ділянки, а також вилучено вказану земельну ділянку із земель Дніпровського басейнового водогосподарського об'єднання та надано її в постійне користування Промінвестбанку України для організації спортивно-оздоровчого комплексу. Також вказаним рішенням доручено Київському відділенню інституту землеустрою перенести проект відведення в натуру та виготовити Державний акт на право постійного користування землею. (а.с. 53).

В подальшому висновками №882 від 26.10.1998 року Обухівською районною радою, №Ж/514 від 25.05.1998 року Дніпровським басейновим водогосподарським об'єднанням та №121 від 26.05.1998 року Відділом земельних ресурсів Обухівського району Київської області був погоджений проект відведення земельної ділянки. (а.с. 48, 50-51).

В матеріалах справи наявний Державний акт серії 1-КВ № 000581 від 28.05.1998 року на право постійного користування спірною земельною ділянкою Промінвестбанку України, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №167. (а.с. 25-28).

З огляду на викладене, за твердженням прокуратури, підставою для звернення з даним позовом є факт незаконного вилучення, з перевищенням компетенції виконавчим комітетом Козинської селищної ради, надання (без достатніх повноважень) спірної земельної ділянки Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Прокуратура зазначає, що відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції, яка діяла у 1998 році, виключно на планерних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання у сфері регулювання земельних відносин.

Місцевим господарським судом вірно зроблено висновок, що Козинською селищною радою надання Промінвестбанку України у користування спірної земельної ділянки проведено з порушенням норм діючого, на момент спірних правовідносин, земельного та водного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) всі землі України поділяються на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу.

Згідно ч. 1, 2 ст. 4 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність; суб'єктами права державної власності на землю виступають, зокрема, обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Як визначено ст. 7 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності у т.ч. промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям.

Статтею 9 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Згідно ч. 3 вказаної статті районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу.

Як встановлено ст. 78 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення), до земель водного фонду належать землі, зайняті ріками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення.

Землі в смугах відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і використовуються ними для лісопосадок, ремонту споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень, складів тощо.

Зони охорони встановлюються навколо водойм, водних джерел і гідротехнічних споруд для виконання комплексу санітарних, протиерозійних заходів і створення захисних лісонасаджень з метою збереження і поліпшення водних ресурсів.

Відповідно до ст. 79 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) на землях водного фонду забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню.

Землі водного фонду, що є в користуванні водогосподарських підприємств і організацій, можуть надаватися за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення.

Порядок використання земель водного фонду визначається законодавством України.

Як визначено ст. 85 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин визначені ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зазначений перелік повноважень є вичерпним. Отже, право виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб або надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності законом не передбачено.

Таким чином, враховуючи вказані положення закону, передача у власність або користування земельних ділянок є виключною компетенцією відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що надання відповідачу2 у постійне користування спірної земельної ділянки проведено відповідачем1 - Козинською селищною радою Обухівського району Київської області з порушенням вимог чинного законодавства.

Що стосується обчислення позовної давності колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У справі, яка є предметом перегляду, Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заявлено про застосування позовної давності.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.

Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення довідався або мав довідатися відповідний прокурор. (п.4.1. постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року №10). Таким чином, на прокурора покладається обов`язок доведення факту коли він довідався про існування порушення інтересів держави. При цьому суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але й коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивачем же залишено без виконання вимоги суду, щодо надання доказів виявлення прокуратурою порушення закону Козинською селищною радою Обухівського району Київської області саме у 2014 році, що виключає можливість рахувати початок перебігу позовної давності з 2014 року.

Одночасно, колегія суддів наголошує на приблизність дати визначеної прокурором - «2014 рік». Тоді як, відповідно до ч. 1 ст. 252 Цивільного Кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлюється, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає вірним застосовування наслідку спливу позовної давності, оскільки до спірних правовідносин застосовується загальна позовна давність, яку позивач пропустив без поважних причин. Дія Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки цей Закон прийнято після спливу позовної давності.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року у справі №911/5137/15.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року у справі №911/5137/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.01.2016 року у справі №911/5137/15 залишити без змін.

3. Справу №911/5137/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

С.Г. Рудченко