Рішення

від 16.06.2016 по справі 662/2213/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий в І інстанції: Марківський О.В. Єдиний унікальний номер справи: 662/2213/15-ц

Доповідач: Борко А.Л. Справа №22-ц/791/1391/2016

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2016 року червня місяця 16 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області у складі:

Головуючого Борка А.Л.

Суддів: Кузнєцової О.А.

ОСОБА_1

Секретар Кутузова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Південна українська соєва компанія" на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 05 квітня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю "Південна українська соєва компанія" про розірвання договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до тов "Південна українська соєва компанія" про розірвання договору оренди земельної ділянки, зазначаючи, що між позивачем та ФГ «Альма» 12.12.2014 року укладено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 6524483800:03:011:0012 площею 6, 50 га, проте, у 2015 році позивачу стало відомо, що 01.11.2006 року його покійна мати ОСОБА_3 уклала договір оренди даної земельної ділянки з тов «Пуск». Звернувшись до тов «Пуск» з листом про розірвання договору оренди землі від 01.11.2006 року, укладеного між товариством та його матір'ю, 13.11.2015 року від тов «Пуск» позивач отримав відповідь про відмову у припиненні дії договору. Після отримання позивачем вищевказаної земельної ділянки у спадщину договір між ним та тов «Південна українська соєва компанія» не переукладався, орендну плату за даним договором він не отримував від відповідача з моменту прийняття спадщини по теперішній час та, окрім того, передбачений чинним законодавством проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь щодо земельної ділянки не розроблений відповідачем до цього часу. У зв'язку із наведеним, ОСОБА_2 просить розірвати договір оренди землі укладеного між ОСОБА_3 та товариством з обмеженою відповідальністю "Південна українська соєва компанія" укладений 01.11.2006 року.

Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 05 квітня 2016 року позов ОСОБА_2 до тов "Південна українська соєва компанія" про розірвання договору оренди земельної ділянки - задоволено. Розірвано договір оренди землі укладеного між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю "Південна українська соєва компанія" укладений 01.11.2006 року та зареєстрований 01.06.2007 року за № 4АА002190-040772700011.

В апеляційній скарзі тов "Південна українська соєва компанія" просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволені позовних вимог; стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 606,50 грн.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

На думку колегії суддів суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог передчасно з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2006 року між ОСОБА_3 та тов «ПУСК» було укладено договір оренди землі площею 6,50 га. Після смерті ОСОБА_3 позивач отримав спадщину за заповітом у вигляді земельної ділянки кадастровий номер 6524483800:03:011:0012 розміром 6, 50 га, розташованої на території Сергіївської сільської ради. 12.12.2014 року між ОСОБА_2 та ФГ «Альма» було укладено договір оренди даної земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, за життя мати позивача - ОСОБА_3, згідно договору оренди від 01.11.2006 р., який зареєстрований у Новотроїцькому районному реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії центру ДЗК 01.06.2007 р., передала у строкове, платне користування тов «Південна українська соєва компанія» належну їй земельну ділянку площею 6,5 га, строком на 12 років.

Згідно із ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст.21 Закону України «Про оренду землі», розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладення договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Умовами наведеного договору у п.31 встановлено, що перехід права власності на земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни умов та розірвання договору, узгоджується із положеннями ч.4 ст.31 Закону України «Про оренду землі» та ст. 770 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, питання про припинення договору оренди і повернення земельної ділянки у зв'язку із зміною власника, позивач порушив у листопаді 2015р., проте йому надійшла відповідь від тов «Пуск» про відмову у припиненні дії договору.

Крім того, на момент укладення договору оренди земельної ділянки істотними умовами договору визначено право орендодавця вимагати від орендаря дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил щодо земельної ділянки, яка передається в оренду. (п.21 договору), що узгоджується із положеннями ст. 24 Закону України «Про оренду землі», а також ст.22 ЗК України в редакції чинній на час укладання договору

Вказана норма ст. 22 ЗК доповнена ч.4на підставі Закону України № 1443-17 від 04.06.2006р. та поширювала свою дію на період до 01.01.2015р. на тих власників і користувачів, які використовують землі для ведення товарного сільгоспвиробництва загальною площею більше як 100 га.

Встановлений ч.4 ст.22 ЗК України обов'язок використання земель сільськогосподарського виробництва відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою,що забезпечують еколого-економічного обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, втратив чинність на підставі ЗУ № 191 від 12.02.2015р., який набрав чинності із 05.04.2015р.

Станом на час укладання договору обов'язок розробки проекту землеустрою для забезпечення еколого-економічного обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь а ні договором, а ні законодавством передбачений не був.

Крім того, власник земельної ділянки від часу укладання договору та протягом всього часу його дії, а також позивач після успадкування прав власності на предмет оренди, не звертався із вимогами про невиконання орендарем вимоги законодавства та не забезпечення еколого-економічного обґрунтування сівозміни та впорядкування орендованих угідь, а також в ході розгляду даної справи в суді на такі порушення не посилалась.

Отже, за відсутні встановленого судом факту порушення орендарем екологічної безпеки землекористування та збереження родючості грантів, додержання державних стандартів, норм і правил щодо земельної ділянки, а також права власника земельної ділянки у зв'язку з погіршення якості переданих в оренду земель, висновок суду про те, що відсутність самого лише проекту землеустрою еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування земель, є достатньою підставою для розірвання договору оренди суперечить умовам договору суперечить наведеним вище нормам матеріального права та не ґрунтується на доказах.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, строк та порядок виплати орендної плати на поточний рік встановлений згідно п.9 договору вноситься одноразово до 20 грудня поточного року.

Заперечуючи проти позову в частині невиконання орендарем вимог щодо сплати щомісячних платежів за користування земельною ділянкою, представник відповідача, посилався на те, що розрахунки проведені повністю у розмірі, що встановлена договором. На підтвердження цих доводів надані письмові докази, за якими вбачається факт дострокової виплати орендної плати за 2013, 2014 р. (а.с.57- 60).

Виходячи із аналізу наведених вище норм матеріального права, якими врегульовані підстави дострокового розірвання договору оренди, на думку колегії суддів, слід також застосувати загальні підстави відповідальності за порушення зобов'язань, встановлені ст. 614 ЦК України, якою встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором чи законом. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань.

Так, умовами пунктів 8, 9, 24 договору оренди встановлено, що орендна плата за поточний рік в розмірі 1034,48 грн. (включаючи податок на доходи фізичних осіб, що перераховується орендарем в бюджет) сплачеться орендодавцеві одноразово до 20 грудня поточного року. У разі не внесення орендної плати у строк, встановлений п.9 цього договору сплачується пеня в сумі 0,01% від несплаченої суми за кожний день прострочення ( п.12 договору оренди).

В ході апеляційного розгляду справи представник позивача, заперечуючи факт отримання орендної плати за 2013-2015 роки зазначила, що у наданих відповідачем письмових доказах відсутній підпис отримувача ОСОБА_2, тоді як орендну плату за твердженням позивача він не отримував. Крім того, останній зазначив, що відповідач на правах оренди використовує іншу, належну йому на праві власності земельну ділянку, орендну плату за яку він особисто отримував кожного поточного року, в тому числі і в 2013-2015 роках. Гроші за спірну земельну ділянку не отримував, оскільки бажав розірвання цього договору, хоча був обізнаний про здійснення розрахунків із власниками земель, що перебувають в оренді. При цьому позивач зазначив, що не звертався до відповідача із претензіями про невиплату належних йому сум орендної плати, підпис про отримання якої ним заперечується. Також не спростував того факту, що особисто отримав плату за 2013 рік згідно відомості № 1 за використання орендарем належних йому земельних ділянок ( а.с.58). Крім того, згідно наявної в матеріалах справи копії оголошення (а.с.73) відповідач повідомляв в тому числі позивача про виплату орендної плати за 2015 рік.

За правилами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Аналогічна норма закріплена у статті 31 Закону України «Про оренду землі».

За змістом частини першої статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 , 25 цьогоЗакону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для розірвання укладених договорів оренди через порушення відповідачем визначених договором обов'язків орендаря, а саме: не виплату позивачу орендної плати з часу отримання ним спадщини та невиконання вимоги щодо виготовлення проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

На думку колегії суддів, враховуючи наведені фактичні обставини, а саме, те, що позивач не вчинив жодних дій спрямованих на отримання орендної плати, тоді як орендарем вжиті залежні від нього заходи спрямовані на виконання свого обов'язку здійснити такі виплати, необхідно дійти висновку, що у відповідності до ч.1 ст. 613 ЦК України, мало місце прострочення кредитора, який не отримав запропоновані орендарем тов «ПУСК» щорічні платежі вказує на відсутність вини останнього у порушенні зобов'язань за договором, що виключає покладання на орендаря відповідальність за таке порушення і як наслідок виключає і дострокове розірвання договору з підстав ч.1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» та пункту «д» ч.1 ст. 141 ЗК України.

Враховуючи викладені обставини справи, наявні письмові докази, а також доводи і заперечення сторін, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач навів достатньо доказів щодо вчинення ним дій, спрямованих на своєчасне виконання ним свого зобов'язання по внесенню орендної плати за 2013 - 2015 роки. Спір щодо стягнення заборгованості із орендної плати між сторонами відсутній.

Разом із тим, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено факт систематичного невиконання орендарем цього обов'язку за період 2013-2014 роки, оскільки відсутність у позивачки наміру отримувати орендну плату особисто не є достатнім підтвердженням того факту, що тов «ПУСК» систематично не виконує обов'язок по своєчасному розрахунку із орендодавцем, а тому відсутні підстави для дострокового розірвання договору оренди, встановлені п. «д» ч.1 ст.141 ЗК України. (постанова ВСУ від 12.12.2012р. № 5-146 цс.12).

Крім того, на користь тов «Пуск» належить стягнути понесені ним та документально підтверджені судові витрати у відповідності до положень ч.1 ст. 88 ЦПК України.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Таким вимогам закону рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 05 квітня 2016 року не відповідає.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає,що рішення суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нове рішення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга тов "Південна українська соєва компанія" на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 05 квітня 2016 року підлягає задоволенню.

Керуючись вимогами ,ст.22, 141 ЗК України ,ст.ст.24, 31, 32 Закону України «Про оренду землі», ст.ст.213, 303, 307, 309, 316 ЦПК України колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Південна українська соєва компанія" - задовольнити.

Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 05 квітня 2016 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позову до товариства з обмеженою відповідальністю "Південна українська соєва компанія" про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Стягнути із ОСОБА_2 судові витрати на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Південна українська соєва компанія» у розмірі - 660,50 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий А.Л. Борко

Судді: О.А. Кузнєцова

Л.А ОСОБА_1